МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КРИВОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ
КРЕМЕНЧУЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЕКОНОМІКИ,
ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І УПРАВЛІННЯ
Гуманітарний факультет
Кафедра філології
Дипломна робота спеціаліста
на тему:
Перекладацька адаптація та типологія прагматичного аспекту складних речень з каузативними конекторами da, weil, denn
за спеціальністю 7.030507 “Переклад”
Виконавець:
студентка курсу
групи ФП-05з
Коваленко В.В.
Кривий Ріг
2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДIЛ 1. ПРАГМАТИКА, ТЕКСТ, ДИСКУРС
РОЗДІЛ 2. ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ КАУЗАЛЬНИХ ТАКСИСІВ З КОНЕКТОРАМИ DA, WEIL, DENN
РОЗДІЛ 3. КАУЗАЛЬНІ ТАКСИСИ В ПРАГМАЕПІСТИМІЧНОМУ ПЕРЕКЛАДІ
ВИСНОВКИ
БІБЛІОГРАФІЯ
ДОДАТКИ
РЕЗЮМЕ
ВСТУП
Виникнення наприкінці XX століття проблеми "лінгвістичної інтерпретації людини" [Алексеева 2004] спричинило більш тісну взаємодію лінгвістики з іншими антропоорієнтованими дисциплінами й подальше проникнення лінгвістичної інформації в інші галузі знань. Зазначений процес сприяв актуалізації в науковому просторі лінгвістики тексту, семіотики, лінгвопрагматики, теорії комунікації та міжкультурної комунікації зокрема, теорії перекладу, теорії дискурсу, методологічна база яких будується з урахуванням екстралінгвістичних чинників, а саме: розвитку засобів комунікації, зв'язку, інформаційних технологій, глобалізації, універсалізації тощо [Бєлова 2002].
Зрозуміло, що така парадигма підходів потребувала вирішення цілої низки питань щодо розмежування понятійного апарату, визначення методологічних і лінгвістичних засад, розробки концептуальної та термінологічної метамов. Інтегративна сутність лінгвістичної теорії тексту, комунікації, лінгвістики дискурсу, а в нашому випадку - й теорії перекладу, вимагає урахування диференційного об'єкту їх дослідження, а саме дискурсу.
Дискурс як комунікативний процес окреслено формулою "текст і дія" [Арутюнова 1990:136-137]. У цьому відношенні вартим уваги в дискурсі з прагматичної точки зору вбачається комунікатор (або адресант) і текст, змодельований з огляду на модель світу аудиторії, а не на індивідуального реципієнта Реально комунікатор (адресант) передає не повідомлення, інформацію, а "ключ", що урухомлює психологічні механізми соціуму, максимально відповідні запрограмованій ним моделі поведінки. Зазначений підхід до опису дискурсу сповна відповідає дотепній фразі М.Фуко –“...говорити можна не все, говорити можна не про все, говорити можна не всім і не за всяких обставин” [Фуко 1996:51]. Наведене твердження цілком справедливе щодо роботи перекладача, який особливо під час трансляції прагматичних текстів і дискурсів, повинен зробити свідомий вибір між перекладацькими й адаптивними стратегіями залежно від типу дискурсу /тексту, близькості/ дальності мов, культур і врахування ймовірної, прогнозованої реакції аудиторії.
Дискурс – медіатор між аудиторією та текстом [Новикова 2005]. Саме цим пояснюється й вибір матеріалом нашого дослідження прагматичних текстів політичного й релігійного дискурсів. Обидва дискурси можна зарахувати до розряду найбільш культурно специфічних дискурсів тому, що саме вони в повному обсязі реалізують ідеологічну й історично та національно обумовлену складову певної культури.
Функціональний поділ ідеології на світську й релігійну сфери реалізується принципом секуляризації та передбачає їх диверсифікацію, закріплену в термінах культури. Поняття світської культури ґрунтується на раціональних розмірковуваннях, базою яких є "продуктивні досягнення й відкриття науки та спростування різноманітних релігійних культів" [Хоруженко 1997:431]. У процесі історичного розвитку релігія, не відмовляючись від вирішення світоглядних завдань, набуває все більш виразних соціально-регулятивних і загальноідеологічних функцій. Саме тому уможливлюється принципове розмежування (світської) культури й релігії за принципом конвенції, запропонованим А. Флієром: "у культурі домінує соціальна конвенція між людьми, що виражається переважно формою традиції, а в релігії діє сакральна конвенція (договір) між Богом і людьми, виражена певною формою самого релігійного вчення" [Флієр 2000: 227].
Таким чином, ідеологія вбачається системою формування моделей політичних правових, моральних, релігійних, естетичних і філософських поглядів соціуму, концептуальна структура якої більшою мірою визначає прагматичні, соціокультурні характеристики дискурсів. Термінами лінгвістичної прагматики, ідеологія формує прагматичне за своєю сутністю певне комунікативне поле, що, з одного боку конденсує всі ймовірні дискурси / тексти, групує їх за двома напрямами функціонування - світським і релігійним, а, з іншого боку, генерує, породжує нові прагматексти в межах дискурсів, підкоряючись системі (зовнішніх і внутрішніх) заборон і винятків.
Опозицію "світський - релігійний" може бути уточнено з позицій аналізованих дискурсів як "соціальний - релігійний", оскільки політичний дискурс реалізує найвищу соціальну владу, а релігійний - найвищу сакральну владу. Зрозуміло, що міра реалізації влади по-різному актуалізується в усіх типах текстів, що містяться в дискурсі, проте найяскравіше вона виявляється в прагматичних типах текстів. Це пояснюється тим, що прагматекст - це тип тексту, спрямований на зміну поведінки адресата. Завдання прагматексту полягає не лише в тому, що адресат має зрозуміти текст і відчути його (інформативна функція), а перш за все в тому, щоб адресат діяв згідно з програмою, запропонованою адресантом (волюнтативна, директивна функції). Зазначений підхід обумовив вибір парадигми прагматичних типів текстів в обох дискурсах, а саме: словникової статті як типу тексту, навчального типу тексту, публічного виступу (політична промова, проповідь), рекламний тип тексту. Проте, якщо набір прагматичних типів текстів обох дискурсів збігається і в обох дискурсах реалізується концептосфера влади, постає питання: чи існує суттєва відмінність у функціонуванні політичного й релігійного дискурсів, і як це співвідноситься з проблемами вибору для перекладача між власне перекладацькими й адаптивними стратегіями?
Інтерпретація та ідентифікація політичного й релігійного дискурсів як "соціальний - релігійний" безпідставні без урахування одного з основоположних чинників перекладознавства - асиметрії культур. Інакше кажучи, перекладацька адаптація нездійсненна без урахування специфіки аудиторії - "своєї" або "чужої", на яку розраховано дискурс / текст, обраної мети і результату, очікуваного адресантом.
Об”єкт
ом
роботи є каузальні таксиси з конекторами da, weil, denn
у сучасній німецькій мові.
Предметом
роботи виступає дискурсивно-прагматичний аспект функціонування каузальних таксисів у німецькій мові.
Актуальність
роботи визначається такими моментами. Причинно-наслідкові зв'язки завжди привертали до себе увагу дослідників найрізноманітніших галузей знання - філософії (П.В. Алексеєв, A.B. Панін, О.В. Маслієва та ін.), логіки (И.Л. Вайсгербер, В.З. Панфілов, Р.І. Павільоніс та ін.) тощо; не обходить їх увагою і лінгвістична наука, досліджуючи їх в різних аспектах. Не зважаючи на те, що вивченню складних речень з каузальними конекторами присвячена значна кількість робіт як вітчизняних (A.B. Шишкіна, О.І. Москальська, С.М. Патіш та ін.). так і зарубіжних (У. Енгель, П. Айзенберг, Г. Вайнріх та ін.) авторів, однак у більшості з них розглядаються головним чином структурні та семантичні особливості цих речень. На сьогоднішній день зазначені сполучники не розглядались ні з прагматичного погляду, ні з позицій їх дискурсивно-комунікативного потенціалу. Беручи до уваги все вищеперераховане, а також те, що прагматика є однією із найбільш перспективних галузей сучасного мовознавства, ми обрали для нашого дослідження саме прагматичний аспект складних речень з конекторами da
,
weil
,
denn
.
Мета
роботи полягає в дослідженні прагматичного аспекту складних речень з конекторами da
,
weil
,
denn
у дискурсі. Цій меті підпорядковані наступні завдання:
а) вивчення концептів прагматика, текст, дискурс у сучасних лінгвістичнихтеоріях.
б) опис лінгвопрагматичних особливостей складних речень з каузативнимиконекторами da
,
weil
,
denn
;
в)дослідження прагмаепістемічної специфіки німецьких каузальних таксисів.
Для вирішення завдань, поставлених у роботі, використовувалися методи опису, порівняння, статистичного та системного аналізу, а також низка методів та прийомів дискурсивного та комунікативного аналізу.
Матеріалом роботи послужили оригінальні німецькомовні дискурси трьох функціональних стилів:
а) художній стиль: Т. Storm ("Der Schimmelreiter"),
F. Kafka ("DieVerwandlung", "Der Prozess"),
H. Böll ("Die verlorene Ehre der Katharina Blum").
H.G. Konsalik ("Westwind aus Kasachstan");
б)газетно-публіцистичний стиль: електронна версія журналу "Stern"
(2008, 2009);
в)науковий стиль: електронна версія фахового журнал}' з психології"
Psychologie
heute
"
(2008, 2009).
За допомогою сучасних комп'ютерних програм методом суцільної вибірки із зазначених джерел були виписані усі речення з конекторами da
,
weil
,
denn
.
Також були використані дискурси розмовного стилю.
Наукова
новизна роботи полягає у встановленні статусу складних речень з конекторами da
,
weil
,
denn
у дискурсі як прагматизованій формі тексту; визначенні модифікацій каузальності та можливостей прагматичної корекції у даних німецьких таксисах; розробці комунікативно-прагматичної класифікації цих складних речень; вивченні прагмаепістемічних особливостей каузальних таксисів із конекторами da
,
weil
,
denn
.
Практична
значимість роботи полягає в тому, що проведені в ній дослідження та отримані результати можуть бути використані при підготовці лекційних курсів та семінарських занять з теоретичної граматики, а також спецкурсів щодо прагматичного аспекту граматичних явищ у німецькій мові.
Робота складається з трьох розділів. Перший розділ присвячений розгляду прагматики як наукової дисципліни лінгвістичного циклу, а також вивченню понять "текст" та "дискурс" і виявленню різниці між ними; другий і третій розділи є послідовною розробкою прагматичного аспекту складних речень з конекторами da
,
weil
,
denn
на матеріалі дискурсів різних функціональних стилів. Грутуючись на одержаних результати про вживаність досліджуваних конекторів, їх емфатичній силі, прагматичних значеннях, ми встановили статус складних речень з даними конекторами дискурсі як прагматизованій формі тексту. Ми дослідили модифікації каузальності та можливості прагматичної корекції у досліджуваних таксисах, запропонували нову типологію даних речень, а саме: комунікативно-прагматичну. На підставі встановлених прагмаепістемічних особливостей складних речень з конекторами da
,
weil
,
denn
нами були виявлені можливості даних каузальних таксисів як компонентів ментальної граматики. Крім того, були визначені напрямки розвитку тенденції порушення нормативної конструкції у підрядних реченнях з конектором weil
.
"Висновки" є остаточною авторською концепцію.
РОЗДІЛ 1. ПРАГМАТИКА, ТЕКСТ, ДИСКУРС
1.1 Прагматика в системі лінгвістичних дисциплін
складне речення каузативний конектор граматика
Однією з важливих рис сучасного мовознавства є різноспрямованість досліджень лінгвістів. У ній знаходить висвітлення існування значних розходжень у поглядах на сутність мови, відносну значимість мовних величин і в розумінні завдань мовознавства. Структурна лінгвістика спробувала максимально абстрагуватися від мовленнєвої діяльності, від умов формування і використання одиниць мови, дати опис мови як певної абстрактної схеми. Природним у цих умовах було послаблення інтересу до галузі, в якій мовленнєві параметри актуалізуються, яка є формою їхнього існування, - мовленнєвої діяльності. Хоча структуралізм дозволив зробити деякі цінні відкриття і домогтися видатних наукових досягнень в області лінгвістики, проте безперечною є його однобічність, що викликала природну реакцію - відродження і посилення інтересу до мовленнєвих корелятів мовних одиниць зокрема і до мовленнєвої діяльності взагалі.
Мовленнєва діяльність є одним із центральних елементів життєдіяльності людини, а кожна діяльність пов'язана з деякою метою. Мовленнєва діяльність - не виключення: в її основі лежать певні мотиви, і вона незмінно спрямована на досягнення певних цілей. Як відзначає О.Г. Почепцов, вивчення мови в дії, тобто не як деякого утворення, позбавленого будь-якої функції, а як одного з найважливіших знарядь, що людина використовує у своїй діяльності, є основною ознакою прагматики [1, 3].
Термін "прагматика" (від грец. np
'
uyfia
'справа', 'дія') був введений у науковий ужиток одним із засновників семіотики - загальної теорії знаків - Ч. Моррісом. Він розділив семіотику на семантику - учення про відношення знаків до об'єктів дійсності, синтактику - учення про відносини між знаками, і прагматику - учення про відношення знаків до їх інтерпретаторів, тобто до тих, хто користується знаковими системами. Прагматика, таким чином, вивчає поведінку мовних знаків у реальних процесах вербальної комунікації [цит. за: 2, 42].
Про співвідношення "синтаксис - семантика - прагматика" у вивченні мови говорить і Ф. Кіфер. Опис синтаксичної форми спирається на синтаксичну теорію. що приписує кожному реченню його синтаксичну структуру. Семантична теорія задає значення лексичних одиниць, а також містить семантичні правила, що визначають значення речення, виходячи зі значень лексем і мовної форми. Отримане в такий спосіб значення речення є контекстно-вільним, оскільки воно залежить виключно від якостей, внутрішньо властивих самому цьому реченню як такому. Опис контекстно-залежного значення спирається на прагматичну теорію, що забезпечує виведення значення висловлювання на основі семантики відповідного речення. Такого роду виведення не може бути успішним, якщо воно буде спиратися лише на лінгвістичну інформацію, адже не останню роль відіграють тут і екстралінгвистичні фактори [3, 334]. Якщо прийняти таке розуміння прагматики, то її опис випереджається описом семантики; оскільки, як ми бачили, опис семантики випереджається описом синтаксису, то й прагматика тим самим спирається на синтаксис. Схематично ці співвідношення можна представити наступним чином.
Схема 1.1
Синтаксис : (Форма)
Семантика : (Форма, контекстно-вільне значення)
Прагматика : (Форма, контекстно-вільне значення, контекстно-залежне значення)
Як зазначають Г. Брюннер і Г. Граефен, прагматика - це наукова дисципліна, що вивчає конкретне вживання мови, а також умови цього вживання [4, 10]. У словнику "LinguistischeGrimdbegriffe" прагматика визначається як "наукова дисципліна, що досліджує мову як форму соціальної дії, як інтеракцію між комунікантами в конкретних ситуаціях спілкування" [5, 140]. Вищезазначені дефініції є різними за звучанням, але суть залишається незмінною: прагматика - це наукова дисципліна, що вивчає вживання мови в реальних процесах вербальної комунікації. Вивчення прагматики речень становить важливу область мовних знань, тому що володіння мовою вимагає не тільки уміння будувати речення (мовна компетенція), але й уміння правильно вживати їх в актах мовлення для досягнення необхідного комунікативно-функціонального результату (комунікативна компетенція). Метою опису речення в структурному аспекті є розкриття механізму породження речень, що звісно потребує встановлення їхніх структурних типів. В такому описі системним образом повинні бути відбиті граматичний зміст і особливості побудови речень мови. Опис речення комунікативно-функціональної орієнтованості повинен виявити закономірності співвідношення між комунікативно-функціональним типом речення і завданням спілкування, що вирішується актуалізацією в мовленні речення даного типу. Ці закономірності складають приналежність комунікативної компетенції носіїв мови. Також потрібно встановити прагматично релевантні структурні і семантичні особливості речень.
З вищесказаного випливає, що вивчити прагматичний аспект речення значить вивчити речення в процесі мовної комунікації. Тому відправною точкою в нашому дослідженні повинне стати пояснення сутності цього процесу. Важлива роль об'єктивних факторів у вивченні мови була давно відома лінгвістам. Однак першим ці фактори поставив у центр своєї теорії Людвіг Віттгенштейн, який приходить до думки про необхідність обліку не тільки внутрішньомовного контексту, але і позамовної ситуації, яку утворює система людської діяльності, що включає в себе мову. Так формується концепція значення як вживання. У "Філософських замітках" Л. Віттгенштейн пише: "Під вживанням я розумію те, що перетворює послідовність звуків чи які-небудь знаки взагалі в мову. У тому смислі, в якому вживання є тим, що перетворює дощечку з нанесеними на ній штрихами в лінійку" [цит. за: б, 472]. Пояснюючи і розвиваючи далі свою концепцію, Л. Віттгенштейн порівнює мовну діяльність людини з грою і вводить поняття "мовні ігри". Він наводить опис "примітивної мовної гри", у ході якої слова використовуються як інструкції до дії. При цьому Л. Віттгенштейн підкреслює, що, незважаючи на свою простоту, ця гра може розглядатися як зразок цілісного функціонування певної мови і її правила визначають значення мовних виразів, що беруть участь у ній. За думкою Л. Віттгенштейна, повсякденна мова як ціле розпадається на безліч самостійних, незалежних одна від одної мовних ігор, і питання про те, яке значення має той чи інший вираз, втрачає сенс, якщо при цьому не уточнюється, стосовно якої саме мовної гри задається це питання. Функціоналістська концепція ставить значення виразу в залежність від тієї конкретної діяльності, в яку "вплетене" вживання даного виразу [7, 31]. Облік людської діяльності і її ролі в процесі формування значення мовних виразів являє собою безсумнівну перевагу концепції "пізнього" Віттгенштейна. Отже, дана теорія пропонує розглядати мовну комунікацію як сукупність мовних ігор. Крім Л. Віттгенштейна такої точки зору дотримується Зіґфрід Й. Шмідт [8, 65].
Джон Р. Серль та Джон Л. Остін сприйняли, розвинули і перетворили теорію мовних ігор у теорію мовленнєвих актів (мовна комунікація як сукупність мовленнєвих актів). Згідно з їх точкою зору, не окремі слова чи речення є базисними елементами людської комунікації, а мовленнєві акти. Кожен мовленнєвий акт складається з т. зв. підактів (чи субактів):
а) локутивний акт (вираження звуків мови, вираження синтаксичноорганізованих слів);
б)пропозиціональний акт (пропозиція: щось про щось висловлювати);
в)ілокутивний акт (ілокуція: сказати що-небудь з певним наміром);
г)перлокутивний акт (вплив мовленнєвого акта) [9, 87; 10, 52].
Великий внесок у розвиток даної теорії зробив Г.Г. Почепцов. Основні положення його концепції можна сформулювати наступним чином. Речення, які є засобом реалізації різних мовленнєвих актів, співвідносяться з певною комунікативною інтенцією мовця. Комунікативна інтенція - це властива реченню спрямованість на вирішення певного мовного завдання спілкування. Варто говорити саме про інтенцію (чи комунікативно-інтенціональний зміст речення), оскільки розглянуте явище характеризується тим, що, по-перше, актуалізується воно лише в yмовах мовленнєвого спілкування, по-друге, воно незмінно співвідноситься з певною сутністю, що лежить за межами даного речення. Цією сутністю є мовленнєва чи інша реакція адресата, регулярність зв'язку між якою і реченням певного комунікативно-інтенціонального змісту дозволяє диференціювати речення за комунікативною інтенцією. Одне й те саме речення мовець може вимовляти (писати) з різною метою. У цьому зв'язку прийнято говорити, що подібні реалізації відрізняються одна від одної і локутивною силою. Локутивна сила речення полягає в його когнітивному змісті. Прикладами реалізації лише локутивної сили може бути проголошення речення дитиною заради самого проголошення, оперування реченням учнем у навчальних цілях при роботі над вимовою. У реальному ж спілкуванні реалізація речення нерозривно пов'язана з наданням йому ілокутивної сили. Доречно, правильно, з дотриманням необхідних умов реалізоване речення досягає мети у виді перлокутивного ефекту висловлювання [11, 271]. Основні поняття теорії Г.Г.Почепцова можуть бути використані як критерії для виділення компонентів мовленнєвих актів - субактів, до аналізу яких ми переходимо.
Локутивний акт
(у Дж. Остіна і Дж. Серля - акт-вираження) не несе, на наш погляд, якої-небудь комунікативної інтенції. Це лише матеріальна оболонка мовленнєвого акта.
Комунікативний акт
(у Дж. Остіна і Дж. Серля - пропозиція) може бути, як відзначає ще один представник теорії мовленнєвих актів О.Г. Почепцов, визначений як акт взаємодії відправника й одержувача, в основі якого лежить повідомлення [1, 5].
Ілокутивний акт
являє собою дію, що здійснюється людиною в процесі мовлення і за допомогою мовлення. У розгорнутому вигляді дане визначення може бути представлене як сукупність наступних трьох положень:
а)агентом ілокутивного акта, чи ілокутором, є мовотворець (мовець);
б)ілокутивний акт та акт мовотворення - це не одне й те саме;
в)ілокутивний акт має місце під час акта мовотворення.
Ілокутивний акт проектується на висловлювання, за допомогою якого він реалізується, у вигляді ілокутивної сили [1, 24].
Перлокутивний акт
являє собою мовленнєвий вплив на об'єкт (ситуація С-1), що може викликати певну ситуацію (ситуація С-2), суб'єктом якої є об'єкт впливу. Агент перлокутивного акта, чи джерело впливу, може бути названий перлокутором, а об'єкт перлокутивного акта, чи об'єкт впливу, - перлокутатом. Ситуація С-2, що може виникнути в результаті ситуації С-1, складає перлокутивний ефект проголошення висловлювання. Проекція перлокутивного акта на висловлювання, за допомогою якого він реалізується, може бути визначена як перлокутивна сила даного висловлювання [1, 54].
Представники психології та психолінгвістики А.Н. і A.A. Леонтьєви розглядають мовну комунікацію як цілеспрямовану діяльність, що реалізується в окремих діях. Ці дії визначені метою. Вони мотивовані інтересами і потребами [12, 173; 13, 95].
Дуже близька до попередньої теорія В. Шмідта, X. Харніш, Г. Міхеля і 3. Хойзінгера; мовна комунікація - це діяльність, що здійснюється в окремих діях. Мовна дія визначена метою, завданням і типом дії [14, 9].
На наш погляд, дві останні теорії досить психологізовані. Крім того, вони не повною мірою враховують специфіку мовної комунікації, ставлячи її в один ряд з іншими видами людської діяльності. Перша теорія носить яскраво виражений філософський характер, у лінгвістичному плані вона досить недопрацьована, однак стала тим фундаментом, на якому лінгвісти вибудували теорію мовленнєвих актів -на нашу думку, найбільш прийнятну з перерахованих вище.
Зіставляючи теорію мовленнєвих актів і тріаду "синтактика - семантика -прагматика", можна провести наступні паралелі:
а)локутивний акт -» синтактика (структура);
б)пропозиціональний акт -> семантика;
в)ілокутивний + перлокутивний акти —> прагматика.
Однак у випадках а) і б) говорити про повну ідентичність не можна. Якщо для синтактики і семантики основним принципом є лінгвістичний опис, то локутивний та пропозиціональний акти мають безпосередній зв'язок з мовленням. З огляду на те, що і локутивний і перлокутивний акти реалізуються за допомогою локутивного і пропозицioнального актів, для прагматики є важливими структурні и семантичні компоненти, але не всі з них, а лише прагматично релевантні.
Досить прийнятною є модель мовної комунікації, запропонована В.Н. Жеребковим [15, 22] (див. схему 1.2).
Схема 1.2
Гадається, що термін "повідомлення" представляється в даному разі'' неправомірним. Доцільніше замінити його на термін "мовленнєвий акт". 3. Хойзінгер пропонує наступну схему [14, 10] (див. схему.1.3).
Схема 1.3
У даній моделі текст розглядається як результат свого кодування адресантом. Стосовно адресата він є об'єктом, який необхідно декодувати і домогтися його розуміння [14, 10]. Таким чином, текст є одним з найважливіших компонентів мовної комунікації, мовленнєві акти здійснюються в тексті і за допомогою тексту. Тому поняття "текст" представляється одним із центральних концептів прагматики. Це підтверджується наступними фактами: відношення "людина - знак" трактується як прагматичне; вивчення прагматичного відношення мовного знака призвело до того, що не тільки слово чи афікс розглядаються як мовний знак, але й речення і навіть текст. Розуміння тексту як мовного знака ґрунтується на тому, що мовні впливи рідко породжуються лише лексемою, словом чи словосполученням, а інтенціональність та ситуативність відносяться до текстової продукції і випливають з текст}'.
Таким чином, прагматичний аспект мовного знаку тісно пов'язаний з текстом, а відношення "людина - знак" повинне сприйматися як відношення "людина - текст" [14, 6]. З цим згодна О.С. Азнаурова, яка стверджує, що прагматика будь-якого тексту є однією з його органічних ознак. Саме уявлення про текст як про знак, тобто одиницю, що потребує наявність інтерпретатора і розрахована на інтерпретацію і через неї - на поведінкову реакцію, органічно включає і прагматичний аспект [16, 3]. В. Дресслер виділяє наступні ознаки тексту, частину яких цілком правомірно кваліфікувати як прагматичні:
а) наявність наміру (реалізується через зв'язність і співвідноситься задресатом);
б)прийнятність (адекватність сприйняття адресатом когезії і зв'язності); в)інформативність;
г)ситуативність.
Вони розглядаються як констатуючі принципи особливого типу мовленнєвої поведінки - текстової комунікації, а їхня наявність дозволяє розглядати текст як одиницю комунікації [17, 4].
Як зазначає В.В. Богданов, у цілому прагматику тексту можна розглядати як контекст для семантики. Семантика тексту - це відображення певного світу, дійсного або можливого. Прагматика завдає персональні, темпорально-локальні, скриптивно-ілокутивні, регулятивні та інші рамки для семантики, причому ці рамки перш за все характеризують взаємодію між творцем тексту і його адресатом. Семантика і прагматика - це дві невід'ємні сторони тексту. Семантика без прагматики позбавлена визначеності, як позбавлене визначеності поза контекстне слово. Прагматика без семантики безпредметна. Семантика відповідає на питання "Що?", прагматика - на питання "Як?" [18, 57].
З огляду на все перераховане вище, прагматичний статус речення може бути встановлений лише в тексті, компонентом якого воно є. Виходячи з цього, представляється необхідним розглянути поняття "текст" докладніше.
1.2 Текст і дискурс
Протягом тривалого часу головним об'єктом дослідження в синтаксисі було речення, що розглядалося як основна і як вища синтаксична одиниця. Однак останнім часом увагу вчених усе сильніше привертає до себе вивчення більш великих, понад фразових утворень, до складу яких речення входить лише як компонент. За той порівняно короткий час, протягом якого ведеться їхнє дослідження, звичайно, не могли бути вирішені всі пов'язані з ними питання. Тому дана проблема є і зараз однієї з найбільш актуальних у лінгвістиці. В даний час немає більш багатозначного і суперечливого поняття, ніж поняття "текст". Уявлення про сутність тексту, очевидно, повинне будуватися на основі певного інваріанта, що створюється в результаті співвіднесення цілої низки концепцій тексту. Розглянуті нижче концепції виступають як проміжний етап у процесі пошуку такого інваріанта.
Однією з проблем у розумінні тексту, що викликає суперечки лінгвістів, є ствердження його письмового характеру. Так, деякі вчені вважають, що текст - це продукт письмового варіанта мови, що завжди має графічне втілення. "Текст, - пише І.Г. Гальперін, - це повідомлення, об'єктивоване у виді письмового документа" [19, 73].
X. Брінкман протиставляє поняття "текст" і "мовлення": перший, на його думку, передбачає письмову форму, а друга - усну [20, 183].
В.В. Богданов відзначає, що текст являє собою складне мовне утворення, яке виникає у результаті інтелектуальної діяльності людини, відображає той чи інший фрагмент реальної дійсності або дійсності в уявленні і фіксується за допомогою певного коду на матеріальному носії [18, 63].
Г.В. Колшанський докладно спростовує доводи про письмовий характер текстів: "Незважаючи на укорінені асоціації, пов'язані з категорією тексту як мовленнєвого продукту письмового характеру, необхідно все ж таки повернутися до початкового поняття мовлення як усної форми спілкування людини, а отже і до поняття такої дискретності мови, що властива усному мовленню в процесі його реального використання в комунікації. Будь-яка частина, уривок, сегмент спілкування, що має інформаційну повноцінність, а, значить, структурно маркірований, являє собою таку одиницю мовлення, насамперед усного, котра містить у собі всі ознаки оформленості, закінченості і цілісності. Навряд чи є підстави думати, що письмова фіксація усного мовлення (що виникла історично досить пізно) створила такі нові структурні властивості мовлення, характерні саме для письмової форми, що дозволили б вважати текст одиницею тільки письмового мовлення. Природно, що детальна обробка письмової форми мовлення створює більш наочне уявлення про упорядкованість письмового тексту в порівнянні з його усною формою. Однак це, власне кажучи, тільки поверхнева картина - більш сувора стилістична і логічна коректність тексту не торкається його основних властивостей, що виявляються в первинній - усній - сутності мовлення, і не дає підстав відносити текст як категорію мовлення тільки до письма. Ілюзія самостійності письмового мовлення породжена частково технічними обставинами матеріального бачення тексту, а не його сутністю" [21,91].
Л.Р. Зіндер говорить про те, що письмова форма мови є фікцією, оскільки вона завжди передбачає усну і спирається на неї. Поки мова зафіксована в оптичних знаках і не сприймається людиною, вона залишається мертвою матерією. Справжньою мовою вона стає лише тоді, коли має місце акт комунікації, коли текст читається, тобто коли він хоча б подумки озвучується [22, 21].
Дослідження фактичного матеріалу дає підстави вважати, що особливості, які відрізняють письмовий текст від усного, не торкаються головних релевантних ознак тексту як такого. Тому останній, на наш погляд, може існувати в двох варіантах - усному і письмовому.
Наступний суперечливий момент полягає в тому, чи є текст одиницею мови або все ж таки одиницею мовлення. У багатьох визначеннях тексту центральне місце займає його функціональна сторона - він визначається як вища комунікативна одиниця. Інші автори підкреслюють, що текст має свої постійні, як вони говорять, мовні ознаки, що утворюють його структуру. У цілому виділяється чотири основні концепції тексту за даним критерієм:
а) перша концепція акцентує результативно-статичні властивості тексту (текст як інформація, відчужена від свого носія і зафіксована у виді послідовності висловлювань, об'єднаних значеннєвим зв'язком; текст як єдина форма, у якій мова є доступною спостереженню дослідника) [23, 14];
б) інші концепції підкреслюють процесуальність тексту і розглядають свій об'єкт у двох аспектах: у відношенні до реального виробника (текст як реалізація мовленнєвої здатності індивідуума); у відношенні до мовної системи (текст як вживання мови, приведення в дію мовного механізму);
Той і інший підхід ніби синтезовані у формулюванні Е. Бенвеніста: "Висловлювання і є приведення мови в дію за допомогою індивідуального акта її використання" [24, 312];
в) деякі концепції висувають на перший план каузуючий елемент, реальне джерело тексту (текст як продукт мовленнєвої діяльності людини) [25, 147; 26, 97];
г) і, нарешті, стратифікаційна концепція розглядає текст як найвищий рівень мовної системи, що виконує особливу роль у комунікативному процесі. Прихильники такого підходу підкреслюють доцільність розмежовувати, з одного боку, "текст-реалізацію", з іншого боку, - текст як абстрактно-теоретичну категорію(
Text
in
potentia
,
Text
in
abstracto
),
аналогічно тому, як робить лінгвістика зі всіма іншими утвореннями до текстового рівня [27, 155].
Перша концепція представляє природу тексту у відриві від його живого джерела, від його реального виробника - людини. Друга теорія ігнорує мовні ознаки тексту. Третя концепція є занадто психологізованою. Четверта концепція представляється найбільш вдалою, оскільки розглядає текст як на рівні мови, так і на рівні мовлення, враховує багатосторонність його ознак. Таким чином, необхідно розрізняти текст на мовному, докомунікативному рівні (абстрактно-теоретична категорія) і текст на мовленнєвому, комунікативному рівні. На наш погляд, було б неправомірним вживати один і той самий термін в обох випадках. На даному етапі варто розглянути проблему дискурсу.
Термін "дискурс" знаходить широке розповсюдження в гуманітарних науках у 60-70-ті рр. XXст. у лінгвістиці - пізніше, а саме в нинішній час. Дискурс - багатозначний термін лінгвістики тексту, який вживається різними авторами у значеннях майже омонімічних. Найважливіші з них:
а)зв'язний текст, тобто група висловлювань, пов'язаних між собою за змістом;
б)усно-розмовна форма тексту;
в)діалог;
г)мовленнєвий витвір як даність - письмова чи усна;
д)мовлення, занурене в життя, тобто, власне кажучи, другий членсоссюровської пари "мова - мовлення" [28, 467].
Так, дискурсом називають зв'язний текст І. Беллерт [29, 172], Р. Барт [ЗО, 443], Ц. Тодоров [31, 459], А. Ребоул і Ж. Моешлер [32, 285]. За ствердженням А. Ребоул і Ж. Моешлера, дискурс - недовільна (тобто зв'язна) послідовність висловлювань [32, 285]. І. Беллерт пише, що дискурс - це така послідовність висловлювань Sh
..., Sn
,
у який семантична інтерпретація кожного висловлювання Si
(при 2 < і < гі)
залежить від інтерпретації висловлювань у послідовності Sh
..., St
.
...
Іншими словами, адекватна інтерпретація висловлювання, що виступає в дискурсі, вимагає знання попереднього контексту. Таке визначення стосується як конверсаційного дискурсу, так і лекції, а також літературних і наукових текстів [29, 172]. В. Кох говорить про те, що будь-який текст (чи частини тексту), що містить прояви одного й того ж самого конкретного мотиву, буде вважатися дискурсивним текстом [33, 163]. Дане визначення дискурсу представляється нам досить ілюзорним, розпливчастим і, нарешті, неправомірним. Якщо дискурс - це зв'язний текст, то існують незв'язні тексти, які потрібно позначити безпосередньо терміном "текст". Але зв'язність є невід'ємною ознакою тексту. Таким чином, наявною є невідповідність.
3. Хойзінгер визначає дискурс як кооперативний процес розвитку теми, обміну інтенціями і спонтанності, яка спостерігається особливо в повсякденних діалогах. При цьому 3. Хойзінгер вважає, що етимологія даного терміна така: від італ. discorso
- "безцільно бігати туди-сюди" [14, 52]. На наш погляд, етимологія терміна простежена в даному випадку невірно, оскільки італійське слово, що має сему "безцільність", не може відбивати цілеспрямований процес комунікації. Термін "дискурс" походить від англ. discourse
і фр. discours
- "мовлення".
Н.Д. Арутюнова й О.В. Падучева вважають, що дискурс відбиває суб'єктивну психологію людини і, отже, на відміну від теоретичного міркування він не може бути відчужений від мовця [2, 23]. їхня позиція основана на теорії Е. Бенвеніста, що розмежовує план оповідання і план дискурсу - мови, "яка привласнюється людиною, що говорить" [24, 276]. Е. Бенвеніст розуміє дискурс як усяке висловлювання, що передбачає адресанта й адресата і намір першого певним чином впливати на другого. Виходячи з цього, слід вважати, що теоретичне міркування може бути відчужене від адресанта, а оповідання не носить комунікативного характеру, тобто не припускає наявності адресанта / адресата і їхньої взаємодії. З цим не можна погодитися.
Деякі дослідники розрізняють суб'єктний і безсуб'єктний дискурси:
а) суб'єктний дискурс - дискурс, де є присутнім суб'єкт - хазяїн мовлення, айого присутність описується й аналізується через систему слідів;
б) безсуб'єктний дискурс - дискурс, де відбувається відокремлення мовця, і виробника акта висловлювання (тобто мовець може вимовляти чуже висловлювання) [34, 47].
М.Фуко відзначає, що безсуб'єктний дискурс - це свого роду вітальний об'єкт, "мовне тіло", що саме себе живе [35, 111]. Згідно з М.Фуко, індивідуум зникає за дискурсом [цит. за: 36, 232]. О.Г. Ревзіна вважає, що дискурс подібного типу не мислиться в парі "мова - мовлення" як другий її член, про що можна говорити у випадку із суб'єктним дискурсом. Дискурс безсуб'єктний сам займає місце мови. У безсуб'єктному дискурсі не є присутньою ні свідомість суб'єкта, що говорить, ні ситуація позамовної дійсності, а тільки зовнішня форма - не ідеальна, а матеріальна, котра, у свою чергу, існує в полі висловлювань. Такий дискурс - це система висловлювань, тобто сукупностей знаків. Стосовно одних висловлювань і дискурсів (такими є, наприклад, релігійні, юридичні тексти) основою згрупування стає коментар, стосовно інших - автор (не як індивідуум, який вимовив чи написав текст, але як центр зв'язності насамперед літературних дискурсів), у третіх - т. зв. принцип дисципліни, представлений насамперед у науковому дискурсі; суть принципу дисципліни полягає в постійній реактуалізації правил. Так поле дискурсу починає «проріджуватися», розпадатися на окремі дискурсивні серії. Виникає грандіозна картина дискурсивного всесвіту, який складається з різноманітних дискурсивних співтовариств, серій і утрупувань, зі звуку і матеріальності грандіозного, нескінченного і неприборканого бурління безсуб'єктного дискурсу, що, однак, має цілком очевидну реальність [37, 29]. Поняття безсуб'єктного дискурсу представляється нам штучним. Фактично, мова йде про локутивний акт. матеріальну оболонку мовленнєвого акта. Крім того, допускається груба помилка у ствердженні розриву між дискурсом і мовцем, між дискурсом і ситуацією спілкування. На наш погляд, навіть якщо мовець, цитує чиїсь слова, він робить це свідомо, з визначеною мeтою - що-небудь підтвердити або спpостувати, висловити згодом свою згоду чи незгодy з висловлюваннями, що цитуються.
Визначення дискурсу як мови, що використовується у певних видах усного мовлення і письма [38, 383], фактично ототожнює це поняття з поняттям "функціональний стиль". Таким чином, виникає закономірне питання: навіщо вводити два терміни для одного й того ж самого поняття? Тому ми вважаємо таке визначення теж неправомірним. Схожу помилку ми також знаходимо в концепції Г. Брюннер і Г. Граефен, на думку яких дискурс являє собою сукупність інтеракцій між членами певних соціальних груп або ж інтеракцій в умовах певної суспільної області [4, 7]. У словнику "LinguistischeGrundbegriffe" дискурс визначється як бесіда між комунікантами зі зміною мовця [5, 43], тобто як діалог. Таким чином, ми знову стикаємося із зайвим та неправомірним введенням двох термінів для одного поняття.
Тепер перейдемо до найбільш прийнятних і обґрунтованих визначень дискурсу. "Дискурс - зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними -прагматичними, соціокультурними й іншими факторами; текст, узятий у аспекті події; мовлення, розглянуте як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах). Дискурс включає паралінгвістичний супровід мови (міміку, жести) і вивчається разом з відповідними формами життя (репортаж, інструктаж, світська бесіда тощо)" [39, 137]. Це визначення дискурсу представляється найбільш детальним з існуючих.
На думку О.С. Кубрякової і О.В. Александрової, дискурс слід розуміти саме як когнітивний процес, пов'язаний з реальним мовотворенням, створенням мовленнєвого витвору, а текст є кінцевим результатом процесу мовленнєвої діяльності, що виливається у визначену закінчену (і зафіксовану) форму. Текст може трактуватися як дискурс тільки тоді, коли він реально сприймається і потрапляє у поточну свідомість сприймаючої його людини [40, 19].
Як указує М.К. Бісімалієва, поняття "дискурс" пов'язане з аналізом мовленнєвого відрізка як процесу з урахуванням учасників цієї події, їхнього знання ситуації спілкування, що склалася; поняття "текст" пов'язане з аналізом мовленнєвого відрізка як продукту, і тут увага звертається головним чином на формальні засоби зв'язку його частин [41, 82].
На наш погляд, дискурс - це прагматизована форма тексту. Таким чином, ми пропонуємо наступні дефініції:
а) текст на мовному, докомунікативному рівні, як абстрактна категорія —»текст;
б)текст на мовленнєвому, комунікативному рівні —» дискурс.
Отже, дискурс - це текст у дії, засіб, що дозволяє здійснювати мовну комунікацію у певному соціальному і предметному контексті.
Дана дефініція розкриває поняття "дискурс" у вузькому розумінні. Крім цього існує повністю правомірне визначення дискурсу у широкому розумінні, представлене в концепції Ю.С. Степанова. Як стверджує цей дослідник, дискурс -це мова в мові, але представлена у вигляді особливої соціальної даності. Дискурс існує насамперед і головним чином у текстах, але таких, за якими стоїть особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика, - нарешті - особливий світ. У світі будь-якого дискурсу діють свої правила синонімічних замін, свої правила істинності, свій етикет. Це -можливий (альтернативний) світ, у повному розумінні цього логіко-філософського терміна. Кожен дискурс - це один з можливих світів. Фрагменти історії світу, що носять характер закритих систем - це і є аналог дискурсу, те, що описується дискурсом [42, 45]. Тобто існує об'єктивна реальність, що сприймається індивідуумами і переломлюється в їхній свідомості у суб'єктивні світи, втілені в мовній формі. Такий суб'єктивний світ ми називаємо дискурсом у широкому розумінні. У кожної людини своє особливе розуміння, сприйняття об'єктивного світу, свій особливий світогляд, а, значить, кожна людина носій особливого дискурсу. Тобто існує певний простір адресанта і певний простір адресата. Для успішної комунікації необхідне максимальне перехрещення цих сфер або наявність засобів їх співвіднесення.У нашому подальшому дослідженні ми будемо використовувати вузьке розуміння дискурсу. Однак на даному етапі нам представляється необхідним встановити статус причинних відносин і в дискурсі широкого плану.
Причини - це не події, а факти, корелятивні не всьому універсуму мови, а щоразу якому-небудь фрагменту ("підмові"), обмеженому певними логіко-лінгвістичними умовами, - дискурсом. Причини, що є не подіями, а фактами, -констатації - у рамках дискурсу - того, що відбувається у фрагменті світу, який носить характер закритої системи [42, 71]. Як відзначає 3. Вендлер, причини - це факти, а не просто пропозиції1
. Відмінність факту і пропозиції полягає в наступному: факти референційно прозорі (тобто ясно, до яких речей і положень справ вони відносяться), тоді як пропозиції референційно непрозорі. Проілюструємо це на прикладі трагедії Софокла. "Едип оженився на Іокаст
i
і "Едип оженився на своїй матері -
це дві різні пропозиції, але один факт. Перше речення відноситься до дискурсу Едипа, що описує світ цього персонажу; друге - до дискурсу Софокла (глядача, читача, критика тощо). У дискурсі Едипа друге твердження позбавлене сенсу, вірніше, не є осмисленим [43, 276]. Таким чином, причини мають у дискурсі широкого плану статус не подій, не просто пропозицій, а фактів.
Те, що поняття "дискурс" у вузькому розумінні (далі "дискурс") тісно пов'язане з екстралінгвістичною ситуацією, у рамках якої проходить процес мовної комунікації, зумовлює його взаємодію з поняттям "функціональний стиль"2
. Виходячи з цього, варто розрізняти дискурси офіційно-ділового стилю, розмовного стилю, наукового стилю, газетно-публіцистичного стилю, художнього стилю". Тому надалі ми будемо розглядати складне речення з точки зору прагматики як компонент дискурсів різних функціональних стилів.
!
Пропозиція - це "твердження, висловлене реченням" [42,69].
- Про такой зв'язок правомірно говорити і у разі широкого розуміння дискурсу, адже різні функціональні стилі являють собою різні засоби пізнання оточуючого світу, що відображають різні типи людського мислення. 3
Термінологія А.П. Ковапя [44, 7].
Розділ 2. ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ КАУЗАЛЬНИХ ТАКСИСІВ З КОНЕКТОРАМИ
DA
,
WEIL
,
DENN
2.1 Дискурсивний статус каузальних таксисів з конекторами
da
,
weil
,
denn
К. Кортес встановила прагматичний статус підрядного зв'язку на рівні різних мовленнєвих актів:
а) на рівні акта-вираження субординація означає наступне: закріпити підрядне речення синтаксично, тобто чітко визначити його місце в реченні-матриці (опорній схемі на докомунікативному рівні, що наповнюється лексично на рівні комунікативному);
б) на рівні пропозиціонального акта субординація означає наступне:семантично відмежувати підрядне речення;
в) на рівні ілокутивного акта субординування означає: поєднати два висловлювання з різним ступенем залежності [45, 99].
Таким чином, у першому випадку центральну роль грає місце підрядного речення в синтаксичній структурі складнопідрядного речення; у другому випадку -семантика сполучника; третій випадок необхідно розглянути докладніше.
Зупинимося на цікавлячих нас підрядних реченнях із сполучниками weil
і da
.
Підрядні речення причини із сполучником da
відносяться до розряду т.зв. підрядних речень, що примикають (
Neben
-
an
-
S
ä
tze
),
які прагматично виконують допоміжну роль, зокрема da
-речення
- роль виправдання, аргументації [45, 95].
Підрядні речення причини із сполучником weil
відносяться до розряду т.зв. зв'язаних підрядних речень (
gebundene
Glieds
ä
tze
),
які є частиною великого синтаксичного комплексу. У цьому випадку підрядне речення відрізняється значною автономністю по відношенню до головного [45, 88]. А. Бейкер говорить навіть про
4
Конектор - прагматична категорія. Якщо дві або більше одиниці можуть бути поєднані в одне (або декілька) речення (речень), то ці одиниці є поєднуємими. Одиниці, які можуть бути поєднані, будуть називатися конектуючими, а поєднуючий елемент - конектором [33, 165]. Отже, конектор - це мовний елемент, якій поєднує речення одне з одним, встановлює між ними певні відносини і перетворює їх у текст [5, 97], а сполучник може виступати на те, що ці підрядні речення причини, будучи граматично підлеглими, логічно є головними у відповідних складних реченнях [46, 414]. Тому твердження М. Шекера про те, що підрядні речення в дискурсі вводять лише додаткову інформацію [47, 118], слід частково спростувати.
Крім того, саме на прикладі da
-
і weil-речень можна продемонструвати взаємозв'язок і взаємозумовленість структури, семантики і прагматики у мовленнєвому акті. Справа в тому, що weil
має семантичне значення рематичної причини, тому в структурі складнопідрядного речення підрядні weil-речення, як правило, виступають після головного. Da
має семантичне значення тематичної причини, тому в структурі складнопідрядного речення підрядні da-речення, як правило, виступають перед головним. Однак у дискурсах обидва даних види підрядних речень можуть приймати невластиве їм розташування: так, weil-речення іноді стоять перед головним, а da-речення - після головного; поряд з цим і те. й інше можуть розривати головне речення і виступати в ролі т.зв. міжречень (
Zwischens
ä
tze
).
Адресант звертається до такого прийому перестановки у випадку, якщо хоче підкреслити і виділити зміст підрядного речення, нестандартне положення якого привертає до нього особливу увагу адресата, наприклад:
(1) Die Nebenquellen, einige von größerer, andere von geringerer Bedeutung, brauchen hier nicht erwänt zu werden, da sich ihre Verstrickung, Verwicklung, Befaßtheit, Befangenheit, Betroffenheit und Aussage aus dem Bericht selbst ergeben.
/H. Böll/
(2) Weil sie zufällig den langen Besen in der Hand hielt, suchte sie mit ihm Gregor von der Tür aus zu kitzeln.
/F. Kafka/
Крім того, як вказує А. Кривоносов, розположення причинного підрядного речення з будь-яким конектором після головного речення, яке означає наслідок, частково суперечить логічній структурі причинно-наслідкових відносин, згідно з якою причина завжди передує наслідку. Така перестановка має свою мету: адресант досягає ефекту несподіванки, ефекту посилення причини; він використовує цей прагматичному рівні у якості конектору (сполучник - це частіша мови, яка є поєднувальною ланкою між окремими членами речень або цілими реченнями і вказує на певні відносини між ними [5, 96]).
прийом, якщо хоче показати більшу значимість причини по відношенню до наслідку [48, 108].
Таким чином, можна зробити висновок, що підрядні речення, які вводяться конектором weil
,
завжди будуть мати особливу вагу. Тому вони і відносяться до зв'язаних підрядних речень (див. вище). Що стосується dа-речень, то, як відзначає П. Шлобінські на них у дискурсі майже не робиться акцент, вони не мають особливої ваги [49, 318]. У цілому можна сказати, що в емфатичному плані більш діючим є конектор weil
,
в той час коли конектор da
має дуже невелику емфатичну силу. Про це ж говорить і Р. Паш, яка стверджує, що на weil-реченнях робиться особливий акцент у складнопідрядному реченні, у той час коли у випадку з da
-
реченнями такий особливий акцент є відсутнім [50, 332]. Таким чином, якщо причина важливіша за наслідок, треба вживати конектор weil
;
якщо ж важливішим є наслідок, слід використовувати конектор da
.
Аналогічним образом визначимо прагматичний статус сурядного зв'язку на рівні різних мовленнєвих актів:
а) на рівні акта-вираження координація означає наступне: закріпити два і більше рівнозначних простих речення в складі складного синтаксично, чітко визначити їхнє місце в реченні-матриці;
б) на рівні пропозиціонального акта координація означає наступне:семантично відмежувати прості речення, що входять до складу складносурядного;
в) на рівні ілокутивного акта координація означає: з'єднати висловлювання і при цьому зберегти їхній незалежний статус.
Розглянемо докладніше третій випадок відносно denn-речень. Прості речення, що входять до складу складносурядного, є значною мірою незалежними одне від одного, причинний зв'язок теж виявляється слабкіше, на нього сполучник denn
тільки вказує, але він в мовному змісті не здійснений ні інтонаційно, ні структурно (порядком слідування речень), ні порядком слів. Причинний зв'язок, взаємозалежність частин у складному реченні з denn
відчувається значно слабкіше, зате значеннєва й емоційна вага окремого речення зростає [51, 82].
О.С. Діденко встановив статус складних речень на синтаксичному, семантичному та прагматичному рівнях, тобто спираючись на семіотичну тріаду "синтактика - семантика - прагматика". В синтаксичному аспекті складне речення встановлює з іншими одиницями мови певні парадигматичні і синтагматичні відносини по лінії синонімії, омонімії, гіпонімії, гіперонімії, еквівалентності тощо; по лінії сурядності, підрядності; передування, слідування тощо. В семантичному аспекті складні речення являють собою означення різноманітних зв'язків між (двома) подіями реальної або уявленої дійсності. Складне речення, як і інші одиниці мови, несе в собі імпліцитну або експліцитну (приховану чи явну) інформацію про учасників комунікації, тобто, крім відношень до об'єктів означення (семантичних), складне речення виявляє певні відношення до комунікантів - мовця (продуцента) і/або слухача (рецепієнта) [52, 6]. Отже, на прагматичному рівні складні речення несуть в собі інформацію про учасників комунікації - адресанта та адресата.
Тепер встановимо прагматичний статус самих конекторів da
,
weil
.
denn
.
Як пише П. Шлобінські, denn
орієнтований на те, щоб перетворити нерозуміння адресата у розуміння та уникнути непорозумінь між комунікантами у подальшому дискурсі. Тому даний конектор є адресатоорієнтованим. Da
,
навпаки, є адресантоорієнтованим конектором, оскільки у цьому випадку мовець. використовує інформацію, відому як йому, так і слухачу, щоб у плані змісту сформувати комунікативний ланцюжок висновків, оцінок, рішень. Weil
орієнтується на дійсність, сприяє одержанню знання і перетворенню незнання у знання [49, 320]. На думку А. Реддер, різниця між конектором weil
та конекторами da
і denn
полягає в тому, що перший орієнтований на дійсність, а два інших конектори - на відображення цієї дійсності. При цьому da
і denn
також відрізняються одне від одного в прагматичному плані: da
орієнтований на адресанта, denn
-
на адресата [53, 317]. Зобразимо прагматичний статус конекторів da
,
weil
,
denn
схематично (див. схему 2.1).
Схема 2.1
da
=>
адресант weil
=>
дійсність denn
=>
адресат
У результаті проведеного дослідження дискурсів трьох функціональних, стилів (художнього, газетно-публіцистичного та наукового) були отримані дан: -
го вживаність складних речень з конекторами da
,
weil
,
denn
(див. табл. 1 А.4).
З огляду на співвідношення між кількістю складних речень з конекторами da, weil
,
denn
і кількістю рядків, можна зробити висновок про те, що ці причини речення найбільш вживані в дискурсах художнього стилю, менш вживані ш
науковому стилі і найменш вживані в газетно-публіцистичному стилі. У лис кліках усіх трьох стилів перевага віддається підрядному причинному зв'язку. У художньому стилі найбільш уживані складні речення з конектором denn
,
найменш уживані складні речення з конектором weil
; у
газетно-публіцистичному стаж найбільш часто зустрічаються причинні речення з конектором weil
,
найбільш рідко -з конектором da
; у
науковому стилі перевага віддається конектору weil
,
найменш уживаний конектор da
.
У цілому градація вживаності складних речень і розглянутими конекторами від більшого до меншого виглядає так:
а)з конектором denn
;
б)з конектором weil
;
в)з конектором da
.
П. Шлобінські наводить такі статистичні дані стосовно вживалося розглядаємих нами конекторів у розмовному стилі3
(див. табл. А.5) [49. 315].
Таким чином, у розмовному стилі з досліджуваних конекторів провідне місце з величезним відривом займає конектор weil
,
а da
і denn
відіграють другорядну роль.
Як зазначає Ф. Айзенманн, сполучник da
,
що вводить каузальні підрядні речення, є повністю відчуженим від вживання у розмовному стилі.
Для сполучника weil
даний дослідник вказує такі тенденції вжитку у розмовному стилі:
а) за тендерним6
показником -
weil
частіше вживається чоловіками, ніжжінками;
б) за віковим показником - weil
частіше вживається молоддю, ніж людьмисереднього та похилого віку;
в) майже завжди (у 98 випадках зі ста) weil
вживається як каузальнийсполучник; інша можливість ужитку, що реалізується дуже незначною мірою, -темпоральна.
Каузальне denn
у розмовному стилі має піднесене звучання і піднесене стилістичне забарвлення. Його вживаність у цьому функціональному стилі складає приблизно 0, 15% серед всіх сполучників. Жінки використовують цей сполучник рідше, ніж чоловіки (0, 19% всіх сполучників - у чоловіків; 0, 06% всіх сполучників -ужінок) [55, 106/143/268-269].
2.2 Модифікації каузальності та прагматична корекція в дискурсі
Спираючись на теорію М.В. Ляпон, ми вивчили і дослідили модифікації каузальності і можливості прагматичної корекції у вищевказаних дискурсах [56, 193]. У результаті були отримані такі дані.
Перший напрямок модифікації каузальності - корекція причинного статусу. За допомогою прагматичного коректора адресант уточнює свою думку про причину: її одиничність (неодиничність), важливість (неважливість), першорядність (другорядність) чи «обговорює» взагалі обґрунтовуючі потенції даного фрагмента інформації, його пояснюючу силу.
Найбільш підданий прагматичній корекції конектор weil
.
Його можуть супроводжує ати:
а) модальні конкретизатори (
vielleicht
,
wahrscheinlich
,
etwa
,
vermutlich
,
wohl
),
що фіксують стадію пошуку справжньої причини: адресант гарантує тільки вірогідність того, що повідомляється, але сумнівається в тім, чи має повідомляти факт статус справжньої причини, наприклад:
(3) Das hört' ich nicht; vielleicht, weil er gerade durchgeht; die Spülimg ist zu stark.
/T. Storm/
(4) Ja, Elke, das hob ich freilich auch gefragt, den, der allein es wissen kann; aber du weißt ja auch, der Allmächtige gibt den Menschen keine Antwort
-
vielleicht, weil wir sie nicht begreifen würden. IT.
Storm/
б)акцептанти одиничності причини (
blo
ß,
nur
),
наприклад:
(5) Da koche ich über vor Wut. Dass das nicht in den Kopf der Leute reingeht, dass
55
Banken nicht so blöd sein können, meinem Mann
5,5
Milliarden Mark Kredit zu geben,nur weil er so schöne blaue Augen hat.
/"Stern" - 2000/
Одиничність причини може бути показана особливим способом, а саме:
(6) Ich habe mich seiner ein wenig angenommen, weil er eine große Kundschaft desAdvokaten ist, aus keinem andern Grund.
/F. Kafka/
в) актуалізатори першорядності, важливості висунутої причини (vor allem,besonders),
наприклад:
(7) Nach Auskunft der Ärzte wird er überleben, vor allem, weil er als Fackel nicht schrie./
"'Stern" -1999/
(8) Aber weiterhin wurde es schwierig, besonders weil er so ungemein breit war.
/F. Kafka,'
г) модифікатор gerade
,
за допомогою якого адресант акцентує думку про те,що з ряду потенційних мотивацій саме дана має статус справжньої причини,наприклад:
(9) Und gerade weil alles so klein und überschaubar ist, fühlen sich dieChemiestudenten sowohl in Jena.
/"Stern" - 1999
д) релятив schon:
обґрунтування, що обговорюється, не вичерпує мотивації; запропонований мінімум, який при всій своїй поверхневості або другорядності (адресант передбачає сумніви адресата) володіє достатньою аргументуючою силою, наприклад:
(10) Mit Lust erzählen wir diesen möglichen Fall, wie es mit unserem Grafen Karleinmal gehen könnte, der auch mit einer Schar Studenten fussreissend ausgezogen war,aber ganz paßt es schon darum nicht, weil dem Grafen nicht notwendig war, wenn erheiraten wollte, sich dem Joche fremder Dienste zu unterziehen.
F. Kafka/
є) прагматичні коректори auch, außerdem,
які є неоднозначними; серед їхніх функцій:
1) запропонована одна з причин у низці інших, які опускаються через їхню неактуальність у даному контексті;
2) аргумент, що фігурував у попередньому тексті, але не в каузальній функції;
3) аргумент, якому адресант надає принципового значення, але риторично "маскує" його під другорядний.
Для диференціації цих змістів мінімальний контекст недостатній, наприклад:
(11) Das soll Sie nicht abschrecken, denn selbst wenn Sie nicht jede biochemische Finesse begreifen, werden Sie das Buch verstehen. Auch weil Angier Beispiele bringt.
/"Psychologie heute" - 1998/
(12) Das alles ist Psychologie
-
und die ignoriert Malik systematisch, auch weil er sie beständig mit den Sprechen der Pop-Eso-Psycho-Szene verwechselt.
/"Psychologie heute" - 1998/
є) коректор nicht
...,
sondern
:
первинна причина протиставлена іншій, що відкидається, але також вербалізується у даному висловлюванні, наприклад:
Релятив - це загальне поняття для означення сполучників та прнйменників, які несуть у собі перш за все синтаксичну, але також і невелику семантичну інформацію [5,151].
(13) Natürlich wird Lüding nicht angezapft, weil er beobachtet werden muß, sondern weil die Gefahr besteht, dass er
-
etwa von Erpressern, Polit-Gangstern etc.
-
angerufen wird.
/H. Böll/
ж) коректор teils..., teils:
мотивація складена із сукупності окремихрівнозначних аргументів, наприклад:
(14) Wir müssen ihr kürzlich nacherzählen, teils weil die Geschichte uns erlustigt, teils weil sie zu den beiden Pflegetüchtern in naher Beziehung steht
/F. Kafka/
з) альтернативний релятив entweder
...,
oder
,
за допомогою якого адресант"виносить на обговорення" два (чи більше) аргументи, що в однаковій мірі претендують на статус причини, наприклад:
(15) Wagen wir differenzierte Stellungnahmen, blockieren die meisten Journalisten: Die wenigsten Medienmacher wollen es ,,genau" wissen. Entweder weil sie selbst nicht mehr zuhören können
-
oder aber meinen, ihr auf schnelle Fakten und leichtes edu- oder informationell getrimmtes Publikum wäre mit einigen Sätzen mehr schon geistig überfordert.
/"Psychologie heute" - 1998/
Прагматичний коректор може контактувати із сполучником weil
не безпосередньо, а через корелят, наприклад:
(16) Wenn wir ihn in Rußland auflehmen, dann nur deshalb, weil er uns früher wertvolles Material geliefert hat.
/H.G. Konsalik/
(17) Es war natürlich kein Grund, sich deshalb zu ängstigen, er erhielt die Niederlage nur deshalb, weil er den Kampf aufsuchte.
/F. Kafka1
'
Прагматичний коректор залишає вільним місце для інших коректорів, наприклад:
(18) Nicht etwa nur aus Nächstenliebe, sondern außerdem deshalb, weil auch Sie mir helfen können.
/F. Kafka/
Прагматичні коректори, що мають аналітичну форму, відрізняються такою особливістю: з однією складовою частиною може бути вжите підрядне речення із сполучником weil,
а з іншою - його замінник (словосполучення, інфінітивний зворот тощо), наприклад:
(19) Warum hat euch Katharina II. nach Rußland gelockt? Nicht, weil sie einedeutsche Prinzessin war, sondern um euch die Dreckarbeit machen zu lassen.
/H.G. Konsalik/
Конектор da
може контактувати з прагматичними коректорами besonders
(див. вище) і erst
(показник одиничності причини), наприклад:
(20) Die Entschuldigung, um die Sie bitten, gebe ich Ihnen gern, besonders da ichkeine Spur einer Unordnung finden kann.
/F. Kafka'
(21) Erst da er gegen die blendenden Strahlen seine Augen mit der Handbeschattete, konnte er es nicht verkennen.
/T. Storm/
Конектор denn
не контактує з прагматичними коректорами, однак має таку особливість на прагматичному рівні: речення, що вводиться сполучником denn
.
часто може являти собою, у свою чергу, складнопідрядне речення, при цьому конектор denn
безпосередньо контактує з іншими конекторами (у тому числі з da
),
наприклад:
(22) Das möchte man doch gern wissen, denn da den meisten Menschenzuverlässige telepathische Verbindungen versagt sind, greifen sie doch zum Telefon, dasihnen zuverlässiger erscheint.
/H. Böll/
Розглянутий напрямок модифікації ілюструє:
а) ієрархічний принцип механізму оцінної ситуації: безпосередній кваліфікатор каузальності залишає відкритим місце для додаткової оцінки за допомогою спеціального коректора; у структурі оцінної ситуації саме ця корекція є"кінцевою інстанцією", що визначає остаточний прагматичний ефект того, що повідомляється;
б) модальну "непроникність" причинного релятива: коректори модальноготипу, що підключаються до сполучника, стосуються тільки причинного статусу інформації, але не торкаються її достовірності.
Об'єктом прагматичної корекції може виявитися не сполучник, а сам мотивуючий факт, при цьому каузальний статус того, що повідомляється (його мотивуюча сила), сумніву не піддається: такий вид корекції властивий усім трьом розглянутим видам складних речень, наприклад:
(23) Auf den Herrenbesuch angesprochen, wurde sie verlegen und sagte, da Katharina wohl darüber nichts gesagt habe, verweigere auch sie die Aussage.
/H. Böll)
(24) Wie erwähnt, wurde ich in der Bank nicht zu ihm vorgelassen, weil er gerade mit einem Herrn verhandelte.
/F. Kafka/
(25) Denkt der Tonbandabspieler, der natürlich genau darauf achten muß ob hier nicht ein Anarchistencode verwendet worden ist, ob mit Palatschinken nicht etwa Handgranaten und bei Eis mit Erdbeeren Bomben gemeint sind
— doch möglicherweise: die haben Sorgen oder: die Sorgen möchte ich haben, denn ihm ist möglicherweise gerade die Tochter durchgebrannt oder der Sohn dem Hasch verfallen oder die Miete wiedermal erhöht worden, und das alles
— diese Tonbandaufnahmen
— nur, weil gegen Lüding einmal eine Bombendrohung ausgesprochen worden ist; so erfährt ein unschuldiger Beamter oder Angestellter endlich einmal, was Palatschinken mit Mohn sind, er, dem die schon als Hauptmahlzeit genügen würden, wenn auch nur einer.
/H. Böll/
Другий напрямок модифікації фіксує стадію пошуку для протилежного фрагмента інформації: у подібних умовах каузальна частина не піддається корекції -її мотивуюча сила не обговорюється, а представлена як єдина, поза співвіднесенням з іншими, наприклад:
(26) Da der Fall der Katharina Blum angesichts der Haltung der Angeklagten und der sehr schwierigen Position ihres Verteidigers Dr. Blorna ohnehin mehr oder weniger fiktiv bleiben wird, sind vielleicht gewisse kleine, sehr menschliche Unkorrektheiten, wie Hach sie beging, nicht nur verständlich, auch verzeihlich.
/H. Böll'
(27) Sie habe nämlich nicht zwei-, sondern dreimal mit dem Scheich Karl getanzt, weil sie früer von Karl als Hertha von Gün zum Tanz aufgefordert worden sei.
H. Böll
(28) In diesem Moment, als ich mit diesem Gцlten mich sozusagen verabredete, tanzte Claudia mit einem als Scheich verkleideten Mann neben mir, und sie mьssen wohl unser Gespräch t haben, denn der Scheich, von dem ich spдter erfuhr, daЯ er Karl heiЯt, fragte sofort Claudia in so einer Art witzig gemeinter Demut, ob denn auf dieser Party nicht noch ein Pläzchen fьr ihn frei sei, er sei auch einsam und wisse nicht so recht, wohin.
/H. Bцll/
Таким чином, усі три розглянуті види складних речень можуть підлягати модифікації другого напрямку.
2.3 Комунікативно-прагматичні типи каузальних таксисів
О.С. Діденко у своїй роботі "Система гіпотаксису німецької мови у семіотичному аспекті" виділяє п'ять прагматичних парадигм складнопідрядного речення:
а)темпоральну;
б)модальну;
в)нумерально-персональну;
г)негопозитивну;
д)комунікативної цілеустановки [52, 79].
Для нашого дослідження ми обрали останню з них. За категорією комунікативної цілеустановки прийнято розрізняти розповідні (констативи), питальні (квеситиви) та спонукальні (директиви) речення [11, 79] . Комбінації їх усередині складного речення складають дев'ятичленну комунікативну парадигму (див. схему 2.2).
Схема 2.2
| Головне речення9
|
Підрядне речення | ||
| а) | констатив | <£> | констатив |
| б) | констатив | <^> | квеситив |
| в) | констатив | <^> | директив |
| г) | квеситив | о
|
констатив |
| Д) | квеситив | <£>
|
квеситив |
| є) | квеситив | <^ | директив |
| є) | директив | о
|
констатив |
| ж) | директив | <=> | квеситив |
| з) | директив | <£> | директив |
В результаті проведеного дослідження були отримані такі статистичні дані (див. табл. Б.1, Б.2, Б.З).
Як і слід було очікувати, найбільш часто зустрічається у випадку зі всіма трьома конекторами парадигматичний варіант а), при якому і головне, і підрядне речення (або ж обидва прості речення, що входять до складу складносурядного) є розповідними, наприклад:
(29)
Die Nebenquellen, einige von größerer, andere von geringerer Bedeutung, brauchen hier nicht erwähnt zu werden, da sich ihre Verstrickung, Verwicklung, Befaßtheit, Befangenheit, Betroffenheit und Aussage aus dem Bericht selbst ergeben.
/H. Böll/
(30) Er ist nur Deichgraf, weil sein Vater und Großvater es gewesen sind, und wegen seiner neunundzwanzig Fennen.
/T. Storm/
(31) Damit hatte er aber auch die Herrschaft über sich erlangt und verstummte, denn nun konnte er den Prokuristen anhören.
/F. Kafka/
Або просте речення у складі складносурядного з конектором denn
,
яке
не вводиться конектором denn
.
111
Або просте речення у складі складносурядного з конектором denn
,
яке вводиться конектором denn
.
Тобто у цьому випадку адресант стверджує, що певні події знаходяться у причинно-наслідкових відносинах одна з одною, і повідомляє цю інформацію адресату.
У складних реченнях з конектором da
не виявлені парадигматичні варіанти б), в), д), є), ж), з); з конектором weil
-
варіанти б), в), є), ж), з); з конектором denn
-варіанти в), г), д), є), ж), з). Таким чином, варіанти в), є), ж), з) не зустрічаються в жодному з розглядаємих нами видів речень.
У результаті проведеного дослідження нами було виявлено чотири складних речення з конектором da
,
які відповідають варіанту г): у цьому випадку адресант за допомогою головного речення запитує інформацію у адресата; за допомогою ж підрядного речення адресант обґрунтовує і доводить необхідність і правомірність такого запиту, тобто фактично адресант пояснює, що примушує його задати питання (як правило, конектор da
за таких умов і такого оточення на українську мову перекладається як "адже"), наприклад;
(32) Da wir in einem freien Land leben und frei und offen miteinander sprechen dürfen, auch am Telefon, was kann da einer möglicherweise sittsamen oder gar sittenstrengen Person
— ganz gleich welchen Geschlechts
-
alles um die Ohren sausen oder vom Tonband entgegenflattern?
/H. Böll/
War er ein Tier, da ihn Musik so ergriff?
/F. Kafka/
Варіант є) у випадку з конектором da
був знайдений два рази: за допомогою головного речення адресант спонукає адресата до яких-небудь дій; за допомогою підрядного речення адресант обґрунтовує і доводить необхідність такого спонукання, тобто фактично адресант пояснює, що примушує його спонукати адресата до чого-небудь, наприклад:
(34) Entschließen wir uns, da der Nebel sich nicht zu lichten scheint, doch mit demZug zu fahren.
/H. Böll/
(35)STERN: Da wir gerade bei der aktuellen Politik sind...LE C.4RRE: ...lassen Sie uns davon aufhören.
/"Stera,
' - 2000/Парадигматичний варіант г) був знайдений у складних реченнях з конектором weil
17 разів. У цьому випадку, як було встановлено, можливі два субваріанти. Перший з них такий: у головному' реченні, яке являє собою питальне речення з питальним словом (як правило, warum
?),
адресант запитує інформацію про причину певної події; у підрядному реченні знаходиться відповідь на питання в головному реченні, тобто надається інформація про причину події, яка обговорюється (як правило, такий парадигматичний варіант зустрічається у діалогах, причому запитує інформацію, тобто є продуцентом головного речення, один комунікант, а відповідь на запит дає, тобто є продуцентом підрядного речення, інший комунікант), наприклад:
(36) "Darm werden wir hier jeden Abend sitzen und gemeinsam Deutsch lernen!
"
-"Warum?"
- &qu
"
/H.G. Konsalik/
(37)"Wie kann ich so etwas verlassen?
" - "Weil du mich liebst".
/H.G. Konsalik/Інший субваріант трактується таким чином: адресант не сумнівається ні в
достовірності, ні в причинному статусі інформації, яку передає підрядне речення; однак він запитує адресата, чи є дана причина достатньою для реалізації наслідку (у цьому випадку питальне слово відсутнє), наприклад:
(38) Oder dürfen auch die mazedonischen Tomaten-Anbauer hoffen, weil der Krieg im Kosovo ihre Exportwege zerstört hat?
/"Stern" - 1999/
(39) Bekommen die Bulgaren eine Entschädigung, weil die Donau durchausgelaufenes Öl kontaminiert worden sein soll?
/"Stern" - 1999/
Варіант д) у випадку з конектором weil
зустрічається 12 разів: тут також слід виділити два субваріанти. Перший з них такий: головне речення передає питання про причину події, яка описується (при цьому є присутнім питальне слово); у підрядному реченні запропонований варіант відповіді, тобто можлива причина; однак комунікант, який є продуцентом підрядного речення, не впевнений в інформації, яку повідомляє, тому представляє її також у формі питання (без питального слова), наприклад:
(40) Warum wohl? Weil er kein "Opfer seines Berufes" war, sondern wahrscheinlicher das Opfer eines Eifersuchtsdramas?
/H. Böll/(41) Und warum weinte sie denn? Weil er nicht aufstand und den Prokuristen nicht hereinließ, weil er in Gefahr war, den Posten zu verlieren, und weil dann der Chef dieEltern mit den alten Forderungen wieder verfolgen würde?
/F. Kafka/
Інший субваріант полягає в слідуючому: адресант впевнений у достовірності інформації, яку передають головне та підрядне речення; однак він сумнівається в тому, чи пов'язані події, які в них описуються, причинно-наслідковими відносинами, тому складнопідрядне речення як єдиний комплекс виступає у питальній формі, тобто адресант питає, чи є дані події причиною та наслідком (питальне слово відсутнє), наприклад:
(42) Gab sie deshalb nicht an, den Ring von Götten bekommen zu haben, weil sie wußte, daß es ziemlich unglaubwürdig gewesen wäre, aus Götten einen Kavalier dieses Schlags zu machen?
/H. Böll/
Schämte sie sich etwa nur, weil sie ihren Ruf gefährdet sah?
/H. Böll/
У складнопідрядному реченні з конектором weil
варіант є) був знайдений три рази (трактовка аналогічна обгрунтуванню даного варіанту з конектором da
-
див. вище), наприклад:
Bleib hier, weil du mich liebst.
/H.G. Konsalik/
Schlägt alles nieder, weil es für ihn keine Moral gibt!
/H.G. Konsalik/
Два рази нами був виявлений парадигматичний варіант б) у випадку з конектором denn
,
при якому просте речення, що вводиться даним сполучником виступає у питальній формі як з питальним словом, так і без нього, а інше просте речення, що входить до складу складносурядного, - у формі повідомлення, наприклад:
(46) Der Trost, der in diesen Worten verborgen war, mochte relativ sein, denn was heißt schon "nicht alle
"?
— aber immerhin waren es eben "nicht alle
". /H. Böll/
(47) Eine Wanderung ins Ungewisse. Denn wo hatte man Platz und Arbeit im ohnehin schon übervölkerten Deutschland?
/H.G. Konsalik/
Парадигматичний варіант є) властивий також і складносурядним реченням з конектором denn,
наприклад:(48) Va, Deichgraf; aber laßt Euch das nicht kränken
",
entgegnete der andere,"Denn im dritten Gliede soll der Familienverstand ja verschleißen; Euer Großvater, daswissen wir noch alle, war einer, der das Land geschützt hat!
"
/T. Storm/
Отже, встановлені за категорією комунікативної цілеустановки парадигматичні варіанти (а також субваріанти) складних речень з конекторами da, weil, denn
є відповідно комунікативно-прагматичними типами (субтипами) даних речень.
У науковій праці Р. Паш ми знаходимо такі приклади з розмовного стилю німецької мови:
(49) Ich kann dir kein Geld leihen, denn greif mal 'nem nackten Mann in die Tasche!
[57, 252]
Ich kann dir kein Geld leihen, denn hin ich Krösus?
[57, 252]
Ich will das Geld nicht, denn was soll ich damit?
[57, 252]
(50) Ich kann dir kein Geld leihen, weil greif mal 'nem nackten Mann in die Tasche!
[57, 252]
Ich kann dir kein Geld leihen, weil bin ich Krösus?
[57, 252]
Ich will das Geld nicht, weil was soll ich damit?
[57, 252]
Розділ 3. ТАКСИСИ В ПРАГМАЕПІСТЕМІЧНОМУ АСПЕКТІ
3.1 Епістемічний світ та епістемічний стан мовця
Епістемологія як галузь науки, предметом якої є феномен знання, вбирає в себе напрацювання багатьох гуманітарних наук - філософії [59], логіки [60], психології [61] тощо. Не може обійти цю проблему й лінгвістика, для якої епістемологія - це насамперед знання суб'єкта мовлення про об'єкти мовлення [62, 33; 63, 323], які повстають в двох ракурсах - когнітивному та епістемічно-модальному.
Епістемологія має безпосереднє відношення до однієї з головних функцій мови - гносеологічної (акумулятивної), сутність якої полягає в накопиченні, збереженні та презентації знання. Епістемічний модус є ставленням мовця до того, чи відповідає його висловлювання істині (істинному знанню), а якщо відповідає, то в якій мірі. Він слугує свого роду фільтром, за допомогою якого перевіряється відповідність інформативного змісту висловлювання критеріям істинності або хибності з метою його подальшої передачі / непередачі до скарбниці людського досвіду, де категорія істинності виступає як феномен, що характеризується тільки відповідністю знання дійсності [61, 105].
Знання індивіда можна уявити собі наступним чином. Припустимо, що ми можемо скласти список усіх мислимих суджень (в цілому цей список буде нескінченним). Цей список відображається в системі знань кожного індивіда по-своєму, відображаючи його індивідуальну систему знань (епістемічний світ) про навколишню дійсність. У кожного суб'єкта свій власний епістемічний світ, який може співпадати, співпадати лише частково або не співпадати взагалі з епістемічним світом іншого індивіда. Частковим проявом епістемічного світу є епістемічний стан мовця - його ставлення до проблеми істинності щодо висловлюваної ним думки.
В людському спілкуванні епістемічний компонент виявляється дуже важливим чинником. Про це свідчить лише один той факт, що він може відтворюватись як невербальним (міміка, жести тощо), так і вербальним способами.
Епістемічний компонент знаходить своє втілення практично на всіх рівнях мовної системи - фонетичному, граматичному, лексичному, де він, в свою чергу, може набувати як експліцитного, так й імпліцитного вигляду. Як зазначає Н.К. Рябцева, надати висловлюванню необхідну епістемічну визначеність, певне епістемічне значення можна за допомогою ментальної лексики (експліцитно) або ментальної граматики (імпліцитно) [64, 51].
Розгалужена система засобів вираження епістемічної модальності -епістемічного стану мовця - дозволяє говорити про наявність в мовній системі досить чіткої градації, яку можна з певними обмеженнями охарактеризувати як епістемічну шкалу у вигляді "ЗНАЮ — ПРИПУСКАЮ — НЕ ЗНАЮ". Така, шкала, відображає, по-перше, обов'язкову наявність суб'єктивного моменту -фактору мовця ("я"), а по-друге, в ній фіксується епістемічний стан мовця в момент мовлення - яке б знання не сигналізував мовець, воно практично зводиться до трьох епістемічних можливостей - достовірне знання, недостовірне знання, незнання.
Епістемічний світ і епістемічний стан мовця є категоріями, які характеризуються індивідуальністю і мінливістю в часі. Кожне висловлювання кваліфікується в системі знань окремого суб'єкта з точки зору тільки одного з трьох можливих епістемічних станів. Вельми вірогідно, що багато суджень будуть взагалі неактуалізованими в епістемічному світі того чи іншого індивіда, оскільки вони ним ніколи не формулювались і, можливо, формулюватись не будуть, а тому взагалі незрозумілі. Зокрема, в системі знань неосвіченої людини судження типу "Теорія гравітації Ньютона правильна"
або "Теорія еволюції Дарвіна застаріла''
будуть фігурувати як неактуалізовані судження типу НЕ ЗНАЮ (невизначено), у той же час ці ж судження в епістемічному світі фізика або просто освіченої людини матимуть позначку ЗНАЮ. А висловлювання типу "Риба живе у водоймищі"
буде актуалізованим судженням за типом ЗНАЮ як для зазначеного контингенту мовців, так, напевно, й для більшості представників мовного колективу, а судження "Коала
- це, мабуть, різновид ведмедів"
може свідчити про незадовільну обізнаність мовця в тваринному та рослинному світі (ПРИПУСКАЮ). Заглянувши в енциклопедію, той же мовець може тим самим перевести своє знання відносно поняття коала
із сфери невизначеності в сферу визначеності (ЗНАЮ), зі всією впевненістю стверджуючи, що "Коала -
ije
сумчастий ведмідь".
Отже, можна вважати аксіомою висновок про те, що кожна репліка, кожне природномовне висловлювання сигналізує про стан знань мовця в момент мовлення. Цілком зрозумілим є те, що індивідуальний епістемічний світ змінюється в часі, а отже й те, що одні й ті ж самі висловлювання можуть з часом переходити із однієї графи епістемічної шкали в іншу. Ці положення видаються вельми важливими для природних мов, оскільки окрім зазначеної в них мається досить складна шкала переходу від достовірного до недостовірного знання та серія досить таки невизначених градацій усередині самих сфер "достовірного" та "недостовірного". Розглянемо епістемічну шкалу більш докладно.
Достовірне
знання віддзеркалює по меншій мірі три когнітивні настанови -істина, неправда, абсурд - і сигналізується в мові різними епістемічними показниками (маркерами), в першу чергу, власне епістемічними дієсловами kennen
та wissen
,
до яких примикають дієслова denken
,
glauben
,
meinen
[65, 142] та близькі їм за своїм значенням sehen
, (
be
)
merken
,
verstehen
,
а також епістемічними прислівниками evident
,
klar
,
nat
ü
rlich
,
offensichtlich
,
selbstverst
ä
ndlich
з семантикою очевидності. "Наявність у знанні моментів очевидного в основному змісті за присутності також і неясного, невідрефлексованого характеризує знання як достовірне" [59, 123]. Для достовірного знання важливим видається питання про його джерело, у цьому відношенні воно може бути чуттєвим (емпіричним, фактологічним, досвідним), асерторичним, або вивідним ("достовірний хід думки"), та смисловим ("в цьому можна побачити певний сенс"), а за вихідною основою свого формування воно може бути суб'єктивно та об'єктивно визначеним (обґрунтованим). Суб'єктивно обґрунтована достовірність може бути охарактеризована як віра (
glauben
)
[66, 399] або впевненість (
sicher
sein
, (
fest
) ü
berzeugt
sein
)
[67, 107], а об'єктивно обґрунтована - як власне достовірність.
Якщо ознаки очевидності присутні в знанні непевно, проблематично, якщо вони не пов'язані із суттєвими моментами змісту, то подібні знання переходять у ранг недостовірних
(припустимих, вірогідних, гіпотетичних, непевних). І хоч вважається, що більшість наших знань може бути охарактеризована як достовірна, саме недостовірне знання представлене в мові найбільш розгалуженою системою засобів свого відтворення з різним ступенем достовірності - від дуже низького (на межі достовірності) до дуже високого (на межі незнання). Таким чином, на відміну від достовірності, де визначальним видається джерело знання (надійний -ненадійний), недостовірність співвідноситься з якістю знання. Серед засобів відтворення недостовірного знання фігурують лексичні маркери - дієслова типу ahnen
, (
er
)
warten
,
hoffen
,
bef
ü
rchten
,
vermuten
,
annehmen
,
sch
ä
tzen
,
епістемічний статус яких базується на компоненті "вірогідність", ціла низка модальних слів, які отримали в спеціальній літературі назву "показників достовірності" [68, 116]: offenbar
,
sicher
,
m
ö
glicherweise
,
zweifellos
,
wahrscheinlich
,
eventuell
,
vielleicht
,
kaum
,
wirklich
,
а також частки ja
,
doch
,
wohl
,
denn
[69, 105]. Крім того, спеціалізованими маркерами епістемічної недостовірності виступають як лексико-граматичні (конструкції "модальне дієслово + інфінітив", "
scheinen
І
glauben
+ zu
+
Inf
'
тощо), так і граматичні засоби (деякі види кон'юнктиву).
Феномен незнання
виступає нульовим епістемічним станом мовця і є за своєю суттю актом визнання ним факту своєї некомпетентності або браку інформації ("епістемічний провал" [62, 33]). Вважається, що незнання може також підлягати градуюванню за шкалою: невідомо, сумнівно, невизначено [70, 136]. Мовним еквівалентом незнання виступають вже зазначені дієслова в сполученні з запереченням (
nicht
+
kennen
,
nicht
+ wissen
тощо).
У будь-якому випадку мова обмежує кількість прямих показників епістемічної модальності одним. Зокрема, епістемічні маркери не застосовуються при очевидних твердженнях (*Я знаю, що світить сонце
або ^Безперечно, сонце світить).
При цьому мова накладає заборону на застосування не тільки суперечливих показників епістемічного стану (*Ми знаємо /Ми не знаємо, що Петро, .мабуть, купив машину),
де знати
та мабуть
не узгоджуються за ознакою достовірність / недостовірність інформації, але й на застосування його узгоджених показників (*Ми знаємо, щоПетро, безперечно, купив машину),
де епістемічні маркери знати
та безперечно
стосуються достовірного знання.
Є підстави вважати, що епістемічно-модальні імпульси проходять через кожне без виключення висловлювання природної мови, а отже епістемічний стан мовця може сигналізуватись не тільки спеціальними лексико-граматичними маркерами, але й бути наявним в тих висловлюваннях, де не мається видимих епістемічних показників, тобто імпліцитно. В такому разі між певним епістемічним станом мовця та певним типом речення має бути пряме співідношення.
Для перевірки цієї гіпотези зосередимо наші зусилля на складному реченні з каузальним значенням. Отже, до кола завдань даного розділу входить з'ясування двох питань: по-перше, яким чином мовець сигналізує засобами каузальних таксисів про свій епістемічний стан; по-друге, яким чином епістемічний стан мовця може впливати на епістемічний світ слухача.
3.2 Прагмаепістемічні особливості складних речень з каузативними конекторами
d
а,
weil
,
denn
Відомо, що в своїй повсякденній діяльності людина дуже часто вдається до розширення свого епістемічного світу шляхом отримання нових знань емпіричним способом або виведення нових знань із знань, які вона набула раніше завдяки своєму досвіду. У другому випадку із отриманих та перевірених на практиці положень ми виводимо нові положення на основі так званих опорних правил. Опорні правила маються у кожного комуніканта, вони дозволяють йому робити умовиводи, пов'язуючи два (і більше) судження відносинами взаємозалежності. Спираючись на міркування Г. Фреге, можна вважати, що каузальні конструкції типу Q
, тому що Р
складаються із компонентів Q
, Р
та правила Якщо Р, то
Q
.
Зокрема, в висловлюванні (А) Weil
das
Eis
spezifisch
leichter
als
Wasser
ist
,
schwimmt
es
auf
dem
Wasser
Г. Фреге вбачає три складові: (А-1) Das
Eis
ist
spezifisch
leichter
als
Wasser
.
(A-2) Das Eis schwimmt auf dem Wasser,
(A-3) Wenn etwas spezifisch leichter als Wasser ist, schwimmt es auf dem Wasser
[71, 61]. Отже, висловлювання (A-3) можна вважати опорним для (А).
Слід зазначити, що опорне правило спирається на особистий досвід мовця, а тому знання, отримане за його допомогою, є суб'єктивним і не завжди може відповідати істині: не обов'язково, що полопані труби - наслідок морозу (54), що почервоніння обличчя є ознакою жару (55), що світло у вікні свідчить про пізню роботу Петера (56). Виходить, що мовець може й помилятись - симптом хвороби ще не є сама хвороба. Отже, вивідне знання - це суб'єктивно достовірне знання. Суб'єктивність свого судження мовець може сприймати (54а, 55а, 56а), а може й не сприймати (55, 56, 57).
(55)
Es gab Frost, denn die Röhre sind geplatzt.
» (55a) Ich vermute /Vielleicht /Sicher gab es Frost, denn die Röhre sind geplatzt.
(56)
Du hast Fieber, denn du bist ganz rot.
« (56a) Ich vermute /Vielleicht /Sicher hast du Fieber, denn du bist ganz rot.
(57)
Peter arbeitet noch, denn es ist Licht im Zimmer.™
(57a) Ich vermute /Vielleicht /Sicher arbeitet Peter noch, denn im Fenster ist Licht.
Об'єктивно достовірним знанням в каузальній конструкції може бути лише її фактологічна частина (консеквент) - труби полопались (55), обличчя червоне (56), світло в вікні (57). Консеквент - це абсолютно достовірна подія, яка не підлягає жодному сумніву, він є об'єктивно достовірним знанням, отриманим емпіричним шляхом. Ось чому консеквентна частина конструкції не може підлягати жодній епістемічно-модусній корекції (*55b, *56b, *57b).
(55b) *Es gab Frost, denn die Röhre sind vielleicht
geplatzt.
(56b) *Du hast Fieber, denn du bist vermutlich
ganz rot.
(57b) *Peter arbeitet noch, denn im Fenster ist wahrscheinlich
Licht.
Видається, що показником (маркером) вивідного знання виступає саме сурядний сполучник denn,
який має смисл 'судячи з того, що', 'це видно із того, що'. Застосування іншої каузальної форми для вербалізації суб'єктивно-достовірного знання призводить до спотворення епістемічного стану "вивідне знання" — такі конструкції будуть виглядати або граматично незграбними ('55d, '56d, "57d), або взагалі безглуздими (*55с, *56с, *57с):
(55с) *Da
die Röhre geplatzt sind, gab es Frost.
- (55d) ?
Es gab Frost, weil
die Röhre geplatzt sind.
(56c) *Da
du ganz rot bist, hast du Fieber.
- (56d) Du hast Fieber, weil
du ganz rot bist.
(57c) *Da
im Fenster Licht ist, arbeitet Peter noch.
- (57d) ?
Peter arbeitet noch, weil,
im Fenster Licht ist.
Це пояснюється тим, що каузальні паратаксиси з da
сигналізують відсилку до фонду знань слухача, тобто передбачають співпадіння в певній точці епістемічних світів мовця і слухача, і мають епістемічне значення "досвідно-достовірне знання". А каузальні конструкції з weil
передбачають фактологічне, а тому абсолютно достовірне знання мовця і мають епістемічне значення "об'єктивно-достовірне (емпіричне) знання".
Однак новітні дослідження показують, що в німецькому синтаксисі останніх десятиліть намітилась тенденція до конкурування сполучників denn
та weil
[72. 15; 73, 93; 74, 261], що дає підставу деяким германістам говорити про "деграматикалізацію" синтаксису, "боротьбу сполучників" [75, 3] та навіть про weil
як про "зозуляче яйце в гнізді denn
"
[57, 252]. Гадається, що конкуренція сполучників denn
та weil
в сучасній німецькій мові має епістемічне підґрунтя.
Сполучник weil
поряд зі "старим" (вищевказаним) значенням набуває нового. В лінгвістичній літературі розгорілась дуже жвава дискусія відносно цього: П. Шлобінські називає нове weil
симптоматичним [49, 316], Й. Грабарек - "
weil
,
яке вводить інформацію про причину-симптом" [76, 358], С. Гюнтер дискурсопрагматичним [77, 37], а Р. Келлер - епістемічним [78, 219]. Найбільш вдалим для нового weil
ми вважаємо термін "симптоматичне weit
(у протилежність старому weil
-
фактологічному).
Упорядкована теорія нового weil
запропонована у роботах Р. Келлера, який вважає, що weil-речення з дієсловом-присудком на другому місці - це не варварство, а прихований раціоналізм та певна стратегія адресанта. Сполучник weil
з новою конструкцією - це не просто структурне спрощення, а збагачення комунікативних можливостей. Підрядне речення, яке вводиться фактичним weil
,
відповідає на питання "Чому це так?", наприклад:
(58)Er ist nach Hause gegangen, weil er Kopfweh hatte.
[78, 229]
Підрядне речення, що вводиться епістемічним weil,
дає відповідь на питання "Звідки ти це знаєш?", наприклад:
(59) Er ist nach Hause gegangen, weil er hatte Kopfweh.
= (59a) Ich bestätige es(dass er nach Hause gegangen ist), weil er hatte Kopfweh.
[78, 229]
Епістемічних значень існує велика кількість - не тільки знання, але і впевненість, припущення, бажання, надія тощо, тому в певних випадках питання "Звідки ти це знаєш?" правомірно замінити на питання "Як ти до цього прийшов?". Тобто we/7-речення обґрунтовують епістемічний стан мовця, надаючи інформацію про те, як мовець опинився у тому епістемічному стані, який відображений головним реченням. Отож, фактологічне weil
репрезентує причину відповідного стану речей, а "нове" weil
обґрунтовує епістемічний стан мовця, наприклад:
(60)Ich vermute, dass er nach Hause gegangen ist, weil er Kopfweh hatte.
[78, 229]
(61)Ich vermute, dass er nach Hause gegangen ist, weil er hatte Kopfweh.
[78, 229]У прикладі (60) припущення відноситься до всього складнопідрядного речення із значенням причини, у прикладі (61) воно співвідноситься лише з головним реченням у цьому складнопідрядному. Тобто речення є не частиною припущення, а обгрунтуванням цього припущення.
Якщо перетворення речень з denn
в речення зі "старим" weil
видаються вельми проблематичними з точки зору їх семантичної коректності (?
55d, 56d, 57d), то перетворення тих же речень у конструкції з "новим" будуть цілком правильними (55е, 56е, 57е):
(5 5є) Es gab Frost, weil die Röhre sind geplatzt.
(56e) Du hast Fieber, weil du bist ganz rot.
(57e) Peter arbeitet noch, weil im Fenster ist Licht.
Це свідчить про певного роду семантичну близькість паратаксисів з denn
та гіпотаксисів з "новим" weil
.
У той же час тут вимальовуються й певні розбіжності: якщо речення з denn
традиційно сигналізує епістемічний стан "вивідне знання", то конструкція з новим weilсигналізує більш ускладнений епістемічний стан - "вивідне знання" плюс "емпіричне знання". Така своєрідна дифузія двох епістемічних станів в одній синтаксичній формі не повинна дивувати на фоні тієї інформаційної революції, яка відбувається в суспільстві в останні десятиріччя. Виходить, що мова жваво відреагувала на потреби сьогодення, створивши конструкцію, яка поєднує в собі і фактологічне, і вивідне знання, його емпірику та його джерело.
Як було показано вище, конотативні каузальні таксиси спричиняють такий вплив на епістемічний стан слухача, який би призвів до певної зміни цього стану у бік розширення горизонтів його індивідуального епістемічного світу. Таким чином, можна вважати, що каузальні таксиси як констатив не переслідують мети глобального впливу на епістемічний світ слухача. їх прагмаепістемічний потенціал зводиться до інтенції мовця "Доводжу до фонду твоїх знань, що О,
тому що Р.
А розпорядитись цим знанням ти маєш за власним розсудом".
3.3 Фактологічне і симптоматичне
weil
та проблема рамкової конструкції
За останній час в германістиці загострилась проблема епістемічної кваліфікації висловлювань з каузальними конекторами, особливо це стосується weil
,
в зв”язку з яким виникла ціла низка наукових дискусій. їх суть зводиться до вирішення наступних питань. Чи всі weil-речення з розташуванням дієслова-присудка на другому місці є симптоматичними? І чи у всіх weil-реченнях з симптоматичним значенням дієслово-присудок має розташовуватись на другому місці?
Теорія Р. Келлера (див. 3.2) дійсно є дуже упорядкованою та раціональною. Однак, на наш погляд, у даній концепції не можна нічого безапеляційно стверджувати; можна лише говорити про тенденцію, яка у випадку перетворення в норму розширить можливості ментальної граматики у комунікативному процесі. На нашу думку, не у всіх weil-реченнях з симптоматичним значенням дієслово-присудок розташовується на другому місці. Так, Р. Паш теж говорить про симптоматичне weil
(тобто підрядне речення є обгрунтуванням думки, що висловлена адресантом у головному реченні), однак з її точки зору дієслово у цьому випадку може стояти і на другому місці, і у кінці підрядного weil-речення, наприклад:
(62) Lisa ist nicht zu Hause, weil kein Licht bei ihr ist/ weil es ist kein Licht bei ihr.
[57, 258]
Крім того, не всі weil-речення з дієсловом-присудком на другому місці є симптоматичними. Так, у роботі Р. Паш ми знаходимо докази цього. Дослідниця стверджує, що у розмовному стилі існують випадки, коли не можуть бути вжиті речення з традиційною конструкцією, а лише weil-речення, в яких дієслово-присудок займає перше або друге місце. До таких випадків відносяться наступні:
а) речення, яке виражає причину, співвідноситься не з цілим реченням, а з одним членом речення й обґрунтовує вибір саме такого слова абословосполучення14
, наприклад:
(64) Wer des Pfälzischen einigermaßen kündig ist, merkt natürlich sofort, dass dasWort Käärschdel ein Diminutiv, also eine Verkleinerung ist, was darauf schließen läßt,dass das Handwerkzeug
- weil um ein solches geht es hier
-
nicht allzu groß ist.
[57,268]15
;
б)речення, яке виражає причину, є спонукальним або питальним, наприклад:
(65) Ich kann dir kein Geld leihen, weil greif mal 'nem nackten Mann in die Tasche!
[57, 252]
Ich kann dir kein Geld leihen, weil bin ich Krösus?
[57, 252]
Ich will das Geld nicht, weil was soll ich damit?
[57, 252]
K. Кюпер також говорить про здатність weii-речень з ненормативним порядком слів обґрунтовувати не пропозицію головного речення, а вживання певного виразу в ньому, наприклад: (63) Papa
,
du
sollst
nicht
so
viel
fressen
. —
Ichfresse
nicht
,
weil
ich
bin
kein
Tier
.
[72, 17]
Крім цих випадків, будь-яке інше weil-речення з нормативною конструкцією може бути замінене на weil-речення з ненормативною конструкцією, якщо є дотриманими такі умови:
а)підрядне речення виступає у постпозиції;
б)підрядне речення рематичне;
в) те, що повідомляється підрядним реченням, не повинно бути очевидним для слухача [57, 253].
У вищевказаних випадках, як ми бачимо, weil-речення з ненормативним розташуванням дієслова не є симптоматичними.
Згідно з дослідженнями П. Шлобінські, у розмовному стилі одна п'ята усіх речень має конструкцію з дієсловом на другому місці, і, на думку даного автора, основна мета використання у weil-реченнях конструкції з дієсловом на другому місці - зменшення напруження слухача при декодуванні [49, 336]. Таким чином, П. Шлобінські не бачить ніякого глибокого смислу за змінами у структурі weil-речення, він взагалі не приписує новому weil
якого-небудь значення, а причиною появи інновації вважає намагання спростити конструкцію речення для полегшення комунікації.
Ф. Айзенманн зазначає, що з кожних трьох weil
у розмовному стилі два вживаються з нормативною конструкцією (присудок у кінцевій позиції) і один - з ненормативною конструкцією (присудок на другому місці).
Позиція Р. Келлера зазнала різкої критики з боку К. Віллемса: на його думку, Р. Келлер намагається врятувати честь конструкції weil
з дієсловом на другому місці, яка має погану репутацію. К. Віллемс стверджує, що проблема конструкції weil
з дієсловом-присудком на другому місці - це зовсім не проблема самого сполучника weil
,
це проблема розташування дієслова-присудка на другому місці у підрядному реченні взагалі. Значення втілене не в сполучнику, а в самому підрядному і навіть цілому складнопідрядному реченні, тобто проблема полягає не в сполучнику, а в порядку слів після цього сполучника [74, 276]. Ми не можемо повністю погодитися з К. Віллемсом, який зводить стіну між сполучником та реченням, яке цей сполучник вводить. Проблема дійсно полягає в порядку слів,однак він зумовлюється саме сполучником. Крім того, сам сполучник має багато значень, наприклад, якщо ми говоримо про weil
як рематичний сполучник, ми маємо на увазі, що він вводить речення з новою, рематичною, незгаданою раніше інформацією. Таким чином, приписуючи сполучнику певне значення, ми маємо на увазі, що таким значенням буде володіти інформація, яка ним вводиться. Отже, значення сполучника буде зумовлювати його вибір відповідно до контексту, характеру інформації, яка вводиться. А. Реддер навіть вважає сполучник оперативним знаком з трьома необхідними компонентами: формою (фонологічною матрицею), значенням (вказівкою на які-небудь відносини) та денотатом (мовленнєвими операціями, що спираються на цю вказівку) [53, 87].
К. Віллемс стверджує, що невірно вважати, нібито weil
з дієсловом-присудком на другому місці може виражати щось, чого не в змозі виразити weil
з кінцевою позицією дієслова-присудка [74, 276]. З цією тезою К. Віллемса ми згодні, але лише частково. Згодні тому, що симптоматичне значення може виражатися як weil
-
реченням з дієсловом-присудком на другому місці, так і weil-реченням з дієсловом-присудком у кінці. Частково, оскільки, як довела Р. Паш, є випадки, коли можуть вживатися лише weil-речення з дієсловом-присудком на другому місці.
Отже, конектор weil
може мати симптоматичне значення у дискурсі. При цьому дієслово-присудок може виступати і на другому місці, і у кінцевій позиції. Однак в останній час вимальовується раціональна тенденція до вживання дієслова-присудка на другому місці у weil-реченнях з симптоматичним значенням, що дозволить відрізняти їх від weil-речень з фактологічним значенням, де дієслово-присудок виступає у кінцевій позиції.
На даний момент проблема вживання дієслова-присудка у кінці підрядного н'ег7-речення або на другому місці у ньому може бути вирішена таким чином: два види we/7-речень, які вказала Р. Паш (див. вище), не можуть мати дієслово у кінці, у цих випадках можлива лише конструкція з дієсловом-присудком на другому місці. Та ж сама Р. Паш встановила три умови, недотримання яких призводить до того, що можливою є тільки нормативна конструкція з дієсловом-присудком у кінцевій позиції. У тих weil-реченнях, які не відносяться до двух вищевказаних видів і відповідають трьом вимогам, може вживатися як нормативна (дієслово-присудок у кінці), так і ненормативна (дієслово-присудок на другому місці) конструкції.
Усі вищевказані висновки засновані на дослідженнях усного мовлення, на матеріалі розмовного стилю німецької мови. Ми вивчили письмові джерела (дискурси художнього, газетно-публіцистичного та наукового стилів) на предмет вживання підрядних weil-речень з ненормативною конструкцією, а також наявності зв'язку між симптоматичим значенням weil-речення та порядком слів у ньому. Такий зв'язок нами виявлений не був. Ми знайшли weil-речення з дієсловом-присудком на другому місці чотири рази в одній з наукових статей. Дані weil-речення були висловлюваннями учасників наукового експерименту про їх психологічні проблеми, тобто відносились до відображення усного повсякденного мовлення й імітували розмовний стиль:
(68) Sonst würden sie's nicht erfahren (lacht) weil ich überleg mir dann schon wemich was sag.
/"Psychologie heute" -1999/
(69)Ist ja klar ihm Aber Sie haben da ja positive Erfahrungen gemacht, also
-
E: Gott sei Dank, weil sonst weil
ich mit Sicherheit heut net hier,
/"Psychologieeute" - 1999/
Слід пам'ятати, що порушення рамкової конструкції у підрядному реченні не обов'язково передбачає розміщення дієслова-присудка на другому місці, але і розташування після дієслова-присудка інших членів речення, їх винесення за рамки. П. Браун, який досліджує тенденції сучасної німецької мови, вказує на порушення рамкової конструкції як на одну з них [79, 104]. Заслуга рамкової форми німецького речення полягає в тому, що його елементи зібрані в одну змістовну єдність. Однак є недолік: адресат повинний утримувати в пам'яті все сказане написане до кінця речення. М. Твен говорив: «Якщо німецький письменник занурюється в речення, його не буде видно дуже довгий час, поки він не зрине на іншій стороні свого океану зі своїм дієсловом» [цит. за: 79, 127]. На думку П. Брауна, тенденція порушення рамкової конструкції має три основних напрямки розвитку:
а) порушення рамок стає граматичною нормою;
б)порушення рамок стилістично мотивоване, воно використовується для досягнення певного стилістичного ефекту;
в)тенденція порушення рамкової конструкції тим більше, чим більший обсяг має речення [79, 129].
На основі фактичного матеріалу ми вивчили прояв цієї тенденції в підрядних weil-реченнях як компонентах дискурсу. Дана тенденція має місце у цих реченнях. Таким чином, буде доцільно розрізняти weil
-речення з непорушеною рамковою конструкцією і weil-речення з порушеною рамковою конструкцією.
Не можна сказати, що порушення рамок стало граматичною нормою для розглянутих речень, тому що weil-2-речення зустрічаються досить рідко. З досліджених художніх творів конектор weil
-2
зустрічається лише в творах Г. Бьолля (одна одиниця) і Г.Г. Консаліка (чотири одиниці). У дослідженому публіцистичному матеріалі даний конектор має місце п'ять разів, у науковому - два.
Вживання weil-речень стилістично мотивоване. Так, наявність даного виду речень у художній літературі має місце лише в діалогах, тобто відображеннях розмовного мовлення, а, значить, розмовного стилю, наприклад:
(67) "Fragen Sie nicht wieder von Ihren dunklen Hintermännern an!
"
— "Ich muß, weil Sie offensichtlich ein dummer Mensch sind bei all Ihrem Genie!
"
/H.G. Konsalik
(70) "Ich möchte wissen, warum
".
- "Vielleicht, weil es dort Menschen gibt wieSie, Kusma Borisowitsch...
"/H.G. Konsalik/
Використання даного виду речень може бути мотивоване прагненням адресанта досягти певного стилістичного ефекту: винесена за рамки частина речення акцентується, їй надається особливе значення, особлива вага, наприклад:
(71) Die Kasachen sind gegen die Russen, jetzt brechen alle Feindschaften wieder hervor, und alle Feindschaften sind gegen euch Rußlanddeutsche, weil Stalin euch hierher abgeschoben hat und ihr die schönsten Dörfer habt, Kulturzentren, deutsche Schulen, deutsche Theatervereine... alles und immer deutsch!
/H.G. Konsalik/
(72) Nein, ich will aus Ihrem Mund nur hören, daß ich kein Deutscher bin, weil es mir in Kasachstan gutgeht, ich nicht jeden Tag ein Volkslied singe, meine Söhne eine sowjetische Schule besucht haben und besser russisch sprechen als deutsch.
/H.G. Konsalik/
Третій напрямок розвитку тенденції порушення рамок також має місце, наприклад:
(73) Gerade weil offensichtlich nichts so interessant ist wie eine neue, abweichendeund provokante psychologische Theorie oder These, sollten wir unser Augenmerk daraufrichten, dass nichts so praktisch ist wie eine gute psychologische Theorie.
/"Psychologieheute" - 1998/
Дуже часто weil-2-речення мають місце, якщо підрядне речення із сполучником weil
є в той же час головним для пов'язаного з ним іншого підрядного. У цьому випадку за рамки виноситься той член речення із сполучником weil
,
з яким безпосередньо пов'язане наступне інше підрядне речення, наприклад:
(74) Aber die Kurden drücken ihre Verzweiflung und ihre Wut aus. Weil Europaebenso verantwortlich ist für das, was passiert ist.
/"Stern" - 1999/
Таким чином, адресант робить інформацію в цьому випадку більш доступною для розуміння і сприйняття, що дозволяє досягти більш ефективної реалізації комунікативної інтенції.
Висновки
Прагматика - це наукова дисципліна, що вивчає вживання мови в реальних процесах комунікації. Отже, вивчити прагматичний аспект речення значить вивчити речення в процесі мовної комунікації. На наш погляд, найбільш прийнятною теорією мовної комунікації є теорія мовленнєвих актів. Відповідно до цієї точки зору, не окремі слова чи речення є базисними елементами людської комунікації, а мовленнєві акти. Кожен мовленнєвий акт складається з т.зв. субактів:
а)локутивний акт (прагматично релевантні структурні компоненти);
б)пропозиціональний акт (прагматично релевантні семантичні компоненти);
в)і локутивний акт (наявність певного наміру, певної мети);
г)перлокутивний акт (вплив мовленнєвого акта).
На основі теорії мовної комунікації можна побудувати модель мовної комунікації (див. схему 1.3), в якій центральне місце відведене поняттю текст. Речення є компонентом тексту. Саме у тексті і лише у тексті може бути встановлений прагматичний статус речення.
Текст може існувати в двох варіантах - усному і письмовому.
Необхідно розрізняти текст на мовному, докомунікативному рівні (як абстрактно-теоретичну категорію) і текст на мовленнєвому, комунікативному рівні. У першому випадку слід вживати безпосередньо термін "Текст", у другому випадку - "дискурс" у вузькому розумінні.
Крім того, існує широке розуміння дискурсу: об'єктивна реальність сприймається індивідуумами і переломлюється в їхній свідомості у суб'єктивні світи, втілені в мовній формі. Такий суб'єктивний світ і є диcкурсом у широкому розумінні. Причини мають у дискурсі широкого плану статус не подій, не просто пропозицій, а фактів.
Те, що поняття "дискурс" у вузькому розумінні (далі "дискурс") тісно пов'язане з екстралінгвістичною ситуацією, у рамках якої проходить процес мовної комунікації, зумовлює його взаємодію з поняттям "функціональний стиль".Виходячи з цього, варто розрізняти дискурси офіційно-ділового стилю, розмовного стилю, наукового стилю, газетно-публіцистичного стилю, художнього стилю. Тому надалі ми будемо розглядати складне речення з точки зору прагматики як компонент дискурсів різних функціональних стилів.
В результаті проведеного дослідження дискурсів художнього, газетно-публіцистичного та наукового стилів були отримані дані про вживаність складних речень з конекторами da
,
weil
,
denn
.
Ці каузальні таксиси найбільш вживані в дискурсах художнього стилю, менш вживані в науковому стилі і найменш вживані в газетно-публіцистичному стилі. В дискурсах усіх трьох стилів перевага віддається формі підрядного речення. В художньому стилі найбільш уживані паратаксиси з конектором denn
(66%), найменш уживані гіпотаксиси з конектором weil
(25%); в газетно-публіцистичному стилі найбільш часто зустрічаються причинні речення з конектором weil
(57%), найбільш рідко - з конектором da
(6%); в науковому стилі перевага віддається конектору weil
(40%), найменш уживаним є конектор da
(27%). В цілому розподіл вживаності таксисів з цими конекторами від більшого до меншого виглядає так:
а)таксиси з denn
;
б)таксиси з weil
;
в)таксиси з da
.
В розмовному стилі провідне місце серед досліджуваних конекторів з величезним відривом посідає конектор weil
(98%), а da
(1%) і denn
(1%) відіграють другорядну роль.
Підрядні речення причини із сполучником da
відносяться до розряду т.зв. підрядних речень, що примикають, які прагматично виконують допоміжну роль. На них у дискурсі не робиться особливий акцент. Тому конектор da
слід вживати, якщо наслідок важливіший за причину.
Підрядні речення причини із сполучником weil
відносяться до розряду т.зв. зв'язаних підрядних речень, які відрізняється значною автономністю по відношенню до головного. На них у дискурсі робиться особливий акцент. Тому конектор weil
слід вживати, якщо причина важливіша за наслідок.У складному реченні з denn
причинний зв'язок, взаємозалежність частин відчувається значно слабкіше, зате значеннєва й емоційна вага окремого речення зростає.
Denn
орієнтований на те, щоб перетворити нерозуміння адресата у розуміння та уникнути непорозумінь між комунікантами у подальшому дискурсі. Тому даний конектор є адресатоорієнтованим. Da
,
навпаки, є адресантоорієнтованим конектором, оскільки у цьому випадку мовець використовує інформацію, відому як йому, так і слухачу, щоб у плані змісту сформувати комунікативний ланцюжок висновків, оцінок, рішень. Weil
орієнтується на дійсність, сприяє одержанню знання і перетворенню незнання у знання.
На основі фактичного матеріалу ми вивчили модифікації каузальності та можливості прагматичної корекції у складних реченнях. Перший напрямок модифікації каузальності - корекція причинного статусу: за допомогою прагматичного коректора адресант уточнює свою думку про причину. Найбільш підданий прагматичній корекції конектор weil
.
Його можуть супроводжувати акцептанти одиничності причини {
blo
ß,
nur
),
актуалізатори першорядності, важливості висунутої причини {
vor
allem
,
besonders
)
та багато інших прагматичних коректорів. Конектор da
може контактувати з прагматичними коректорами besonders
і erst
.
Конектор denn
не контактує з прагматичними коректорами.
Об'єктом прагматичної корекції може виявитися не сполучник, а сам мотивуючий факт, при цьому каузальний статус того, що повідомляється (його мотивуюча сила), сумніву не піддається: такий вид корекції властивий усім трьом розглянутим видам складних речень.
Другий напрямок модифікації фіксує стадію пошуку для протилежного фрагмента інформації - наслідку, тому прагматичні коректори фігурують у головному реченні, а каузальна частина корекції не піддається, її мотивуюча сила не обговорюється. Усі три розглянуті види складних речень можуть підлягати модифікації другого напрямку.У результаті проведених досліджень ми встановили комунікативно-прагматичні типи складних речень з конекторами da
,
weil
,
denn
.
Для гіпотатксисів з конектором da
це є:
а) константи в у головному реченні - констатив у підрядному реченні;
г) квеситив у головному реченні - констатив у підрядному реченні;
є) директив у головному реченні - констатив у підрядному реченні.
Для конектора weil
:
а)констатив у головному реченні - констатив у підрядному реченні;
б)констатив у головному реченні - квеситив у підрядному реченні;
в)констатив у головному реченні - директив у підрядному реченні;
г)квеситив у головному реченні - констатив у підрядному реченні;
д)квеситив у головному реченні - квеситив у підрядному реченні;є) директив у головному реченні - констатив у підрядному реченні,де варіанти б) і в) характерні для усного мовлення.
Для конектора denn
:
а) констатив у реченні, що не вводиться denn
(далі "без denn
")
-
констатив уреченні, що вводиться denn
(далі "з denn
");
б)констатив у реченні без denn
-
квеситив у реченні з denn
;
в)констатив у реченні без denn
- директив у реченні з denn
;
є) директив у реченні без denn
-
констатив у реченні з denn
,
де варіант в) властивий лише розмовному стилю.
У результаті дослідження прагмаепістемічних особливостей каузальних таксисів з конекторами da
,
weil
,
denn
було встановлено, що сурядний сполучник denn
виступає показником (маркером) вивідного знання, каузальні паратаксиси з da
мають епістемічне значення "досвідно-достовірне знання", а каузальні конструкції з weil
передбачають фактологічне, а тому абсолютно достовірне знання мовця і мають епістемічне значення "об'єктивно-достовірне (емпіричне) знання".
Однак поряд з вищевказаним значенням сполучник weil
набуває нового -симптоматичного. Підрядне речення, яке вводиться фактологічним weil
,
відповідає на питання "Чому це так?". Підрядне речення, що вводиться симптоматичним weil
,
дає відповідь на питання "Звідки ти це знаєш?" або "Як ти до цього прийшов?". Тобто фактологічне weil
репрезентує причину відповідного стану речей, а симптоматичне weil
обґрунтовує епістемічний стан мовця.
Паратаксиси з denn
і гіпотаксиси з новим (симптоматичним) weil
конкурують між собою, але якщо речення з denn
традиційно сигналізує епістемічний стан "вивідне знання", то конструкція з новим weil
сигналізує більш ускладнений епістемічний стан - "вивідне знання" плюс "емпіричне знання". Контамінація двох епістемічних станів в одній синтаксичній формі є цілком закономірним явищем на фоні інформаційної революції, що відбувається в сучасному суспільстві: жива повсякденна мова жваво відреагувала на потреби сьогодення, створивши конструкцію, яка поєднує в собі і фактологічне, і вивідне знання.
У цілому ж можна вважати, що каузальні таксиси як констатив не переслідують мети глобального впливу на епістемічний світ слухача. їх прагмаепістемічний потенціал зводиться до інтенції мовця "Доводжу до фонду твоїх знань, що Q
,
тому що Р.
А розпорядитись цим знанням ти маєш за власним розсудом".
Отже, конектор weil
може мати симптоматичне значення у дискурсі. При цьому дієслово-присудок може виступати і на другому місці, і у кінцевій позиції. Однак в останній час вимальовується раціональна тенденція до вживання у weil
-
реченнях з симптоматичним значенням дієслова-присудка на другому місці, що дозволить відрізняти їх від weil-речень з фактологічним значенням, де дієслово-присудок виступає у кінцевій позиції.
На даний момент проблема вживання дієслова-присудка у кінці підрядного weil-речення або на другому місці у ньому може бути вирішена таким чином: два види weil-речень не можуть мати дієслово-присудок у кінці, у цих випадках можлива лише конструкція з дієсловом-присудком на другому місці:
а) речення, яке виражає причину, співвідноситься не з цілим реченням, а з одним членом речення й обґрунтовує вибір саме такого слова або словосполучення;
б)речення, яке виражає причину, є спонукальним або питальним.-
r
Встановлені три умови, недотримання яких призводить до того, що можливою є тільки нормативна конструкція з дієсловом-присудком у кінцевій позиції:
а)підрядне речення виступає у постпозиції;
б)підрядне речення рематичне;
в)те, що повідомляється підрядним реченням, не повинно бути очевидним для слухача.
У тих weіl-реченнях, які не відносяться до двух вищевказаних видів і відповідають трьом вимогам, може вживатися як нормативна (дієслово-присудок у кінці), так і ненормативна (дієслово-присудок на другому місці) конструкції, при цьому ненормативна конструкція має за мету зменшення напруги адресата при декодуванні отриманої інформації.
Але ці дані відносяться до розмовного стилю, побудовані на матеріалі усного мовлення. Після вивчення письмових джерел (дискурсів художнього, газетно-публіцистичного та наукового стилів), ми з'ясували, що weil-речення з дієсловом-присудком на другому місці тут - велика рідкість (чотири одиниці на весь досліджений фактичний матеріал (тобто ~1%), у той час коли для розмовного стилю дослідники називають такі цифри як 1/3 або 20% усіх weil-речень). Однак слід пам'ятати, що порушення рамкової конструкції у підрядному реченні не обов'язково передбачає розміщення дієслова-присудка на другому місці, але і розташування після дієслова інших членів речення, їх винесення за рамки. Буде доцільно розрізняти weil
-речення з непорушеною рамковою конструкцією і weil-речення з порушеною рамковою конструкцією. Порушення рамок не стало граматичною нормою для розглянутих речень, тому що weil-речення зустрічаються досить рідко (~3% усіх weil-речень). Порушення рамок стилістично мотивоване, воно використовується для досягнення певного стилістичного ефекту (для імітації розмовного стилю; для акцентуації винесеної за рамки частини речення, надання їй особливої ваги тощо). Тенденція порушення рамкової конструкції тим більше, чим більший обсяг має речення. Тобто адресант робить інформацію в цьому випадку більш доступною для розуміння і сприйняття, що дозволяє досягти більш ефективної реалізації комунікативної інтенції.
Бібліографія
1. Почепцов ОТ. Основы прагматического описання предложения. - К.: Вища школа, 1986. - 116 с.
2. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблеми и категории прагматики: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресе, 1985. - Випуск 16. - С. З - 42.
3. Кифер Ф. О роли прагматики в лингвистическом описаний: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресе, 1985. - Випуск 16. - С. 333 - 348.
4. Brünner G., Graefen G. Texte und Diskurse. - Opladen: Westdeutscher Verlag, 1994. -440 S.
5. Wörterbuch: Linguistische Grundbegriffe. - Würzburg: Verlag Ferdinand Hirt, 1987. -224 S.
6. Петров В.В. Философия, семантика, прагматика: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресе, 1985. - Випуск 16. - С. 471 - 476.
7. Wittgenstein L. Philisophische Bemerkungen. - Frankfurt a/Main: Rhees, 1964. - 115 S.
8. Schmidt S.J. Sprachliches und soziales Handeln. Überlegungen zu einer Handlungstheorie der Sprache // Linguistische Berichte. - 1969. - № 2. - S. 64 - 69.
9. Austin J.L. How to do things with words. - London: Clarendon Press, 1962. - 167 p.
lO.Searle J.R. What is a speech act? //' The philosophy of language. - London: Clarendon Press, 1971.-P. 39-53.
П.Иванова И.П., Бурлакова В.В.. Почепцов Г.Г. Теоретическая грамматика современного английского язика. - М.: Внсшая школа, 1981. - 285 с.
12.Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат. 1977. - 304 с.
13.Леонтьев A.A. Язык, речь, речевая деятельность. - М.: Просвещение, 1969. – 214с.
14.Heusinger S. Pragmalinguistik. - Frankfurt a/Main: Haag und Herchen, 1995. - 112 S.
15.Жеребков В.А. Стилистическая грамматика немецкого языка. - М.: Высшая школа, 1988. -222 с.
Іб.Азнаурова Э.С. Прагматика текстов различных функциональных стилей: Общественно-политический и научный текст как предмет обучения иностранным языкам. - М.: Наука, 1987. - С. 3 - 20.
17.Beaugrande R., Dressler W. Introduction to Text Linguistics. - London: Clarendon Press, 1981.-77 p.
18.Богданов В.В. Текст и текстовое общение. - СПб.: Санкт-Петербургский государственный университет, 1993. - 68 с.
19.Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. - М.: Наука, 1981.-140 с.
20.Brinkmann Н. Die deutsche Sprache. Gestalt und Leistung. - Düsseldorf: 1971. 195S.
21.Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. - М.: Наука, 1984. - 176 с.
22.3индер Л.Р. Лингвистика текста и фонология // Тез. докл. науч.-метод, конф. "Просодиятекста". - М.: Прогресс, 1982. - С. 20 - 25.
23.Hartmann Р. Text, Texte, Klassen von Texten: Strukturelle Textanalyse. -N.-Y.: 1972. -S. 1-22.
24.Бенвенист Э. Общая лингвистика. - M.: Наука, 1974. - 383 с.
25.Hausenblas К. Zu einigen Grundfragen der Texttheorie: Probleme der Textgrammatik. -Berlin: 1977. - S. 140-153.
26.Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. - Л.: Наука, 1972. - 153с.
27.Danes F. Zum Status der Textebene II
Probleme der Textgrammatik. - Berlin: 1977. -S. 153-157.
28.Николаева Т.М. Краткий словарь терминов лингвистики текста: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресе, 1978. - Випуск 8. - С. 467 - 472.
29.Беллерт И. Об одном условии связности текста: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресе, 1978. - Випуск 8. - С. 172 - 207.
30.Варт Р. Лингвистика текста: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресе, 1978. - Випуск 8. - С. 442 - 449.
ЗІ.Тодоров Ц. Грамматика повествовательного текста: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресе, 1978. - Випуск 8. - С. 450 - 463.
32.Reboul А., Moeschier J. Reduction and Contextualization in Pragmatics and Discourse Analysis // Linguistische Berichte. - 1997. - № 8. - S. 283 -295.
ЗЗ.Кох В. Предварительннй набросок дискурсивного анализа семантического типа: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресе, 1978. - Випуск 8. - С. 149 -171.
34.Серио П. В поисках четвертей парадигми 7 Философия язика: в границах и вне границ. - Харьков: 1993. - С. 46 - 49.
35.Фуко М. Археология знання. - СПб.: Наука, 1994.- 352 с.
Зб.Аиег Р. Sprachliche Interaktion. Eine Anführung anhand von 22 Klassikern. -Tübingen: Max-Niemeyer Verlag, 1999. - 282 S.
37.Ревзина О.Г. Язик и дискурс II
Вестник МГУ. Серия 9. Филология. - 1999. - № 1. -С.25 33.
38.Longman Dictionary of Contemporary English. - London: Longman Group Limited, 1995.-734 p.
39.Язнкознание. Большой знциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. - М.: Большая Российская знциклопедия, 1998. - 685 с.
40.Кубрякова Е.С., Александрова О.В. Виды пространств текста и дискурса II
Категоризация мира: пространство и время. Материалы научной конференции. -М.: Наука, 1997. -С. 14-19.
41.Бисималиева М.К. О понятиях "текст" и "дискурс" II
Филологические науки. -1999.-№2. -С. 78-85.
42.Степанов Ю.С. Альтернативный мир, Дискурс, Факт и принцип Причинности // Язык и наука конца 20 века. - М.: Наука, 1995. - С. 35 - 73.
43.Вендлер 3. Причинные отношения: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресс, 1986. - Выпуск 18. - С. 264 - 276.
44.Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. - К.: Вища школа, 1987. -352 с.
45. Corte s С. Zur semantisch-pragmatischen Leistung der Hypotaxe im Deutschen /, Subordination in Syntax, Semantik und Textlinguistik. - Tübingen: Stauffenburg-Verl.,2000.-S. 85-100.
46.Бейкер А. Пресуппозиция и типы предложений: Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресс, 1985. - Выпуск 16. - С. 406 - 418.
47. Schecker М. Zur kommunikativ-funktionalen Leistung von Nebensätzen /7 Subordination in Syntax, Semantik und Textlinguistik. - Tübingen: Stauffenburg-Verl., 2000. -S. 115-122.
48.Krivonosov A. Zum logischen Wesen der kausalen Konjunktionen // Linguistische Arbeiten: Neue Fragen der Linguistik. - Tübingen: Max Niemeyer, 1991. - S. 105-108.
49.Schlobinski P. Funktionale Grammatik und Sprachbeschreibimg. - Opladen: Westdeutscher Verlag, 1992. - 366 S.
50.Pasch R. Die Kausalkonjunktionen „da", „denn" und „weil": drei Konjunktionen - drei lexikalische Klassen // DaF. - 1983. - № 6. - S. 332-337.
51.Патиш СМ. Причинный союз denn
в немецком языке II
Вопросы синтаксиса немецкого языка. - Л.: Ленинградский университет, 1959. - С. 68 - 92.
52.Диденко A.C. Система гипотаксиса немецкого язьїка в семантическом аспекте. Некоторые вопросы зкспликации и импликации, парадигматики и синтагматики. - Краснодар: КубГУ, 1977.-106 с.
53.Redder А. Grammatiktheorie und sprachliches Handeln: „denn" und „da" // Linguistische Arbeiten. - Tübingen: Max Niemeyer, 1990. - № 239. - 350 S.
54.Eisenmann F. Die Satzkonjunktionen in gesprochener Sprache. Vorkommen und Funktion. -Tübingen: Max Niemeyer, 1973. -417 S.
55.Каменская О.Л. Первая международная научная конференция «Гендер: язык, культура, коммуникация" .// Филологические науки. - 2000. - № 3. - С. 137-141.
56.Ляпон М.В. Смысловая структура сложного предложения и текст. - М.: Наука, 1986.-201 с.
57.Pasch R. Weil
mit Hauptsatz - Kuckucksei im öfeww-Nest // Deutsche Sprache. - 1997. -№25.-S. 252-271.
58.Кондаков H.P1. Логический словарь-справочник. - M.: Наука, 1975. - 720 с.
59.Петрушенко В.Л. Епістемологія як філософська теорія знання. - Львів: Вид-во держ. ун-ту "Львівська політехніка", 2000. - 296 с.
60.Ішмуратов AT. Вступ до філологічної логіки. - К.: Абрис, 1997. - 350 с.
61.Знаков В.В. Психология понимания правды. - Спб.: Алетейя, 1999. - 282 с.
62.Переверзев К.А. Высказывание и ситуация: об онтологическом аспекте философии язьїка // Вопросы языкознания. - 1998. - № 5. - С. 24 - 52.
6З.Ору С. История. Эпистемология. Язык. - М.: Прогресс, 2000. -408 с.
64.Рябцева Н.К. Ментальный модус: от лексики к грамматике /У Логический анализ языка. Ментальные действия. - М.: Наука, 1993. - С. 51 - 57.
65.Lutzeier P. Linguistische Semantik. - Stuttgart: Mettzier, 1985. - 193 S.
66.Булыгина Т.И., Шмелев АД. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). - М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. - 574 с.
67.Лауфер Н.И. Уверен и убежден: два типа эпистемических состояний /У Логический анализ языка; Ментальные действия. - М.: Наука, 1993. - С. 105-110.
68.Иоанесян Е.Р. Знание и восприятие II
Прагматика и проблемы интесиональности. -М.: 1988.-С. 112-120.
69.Doherty M. Epistemische Bedeutimg: Studia grammatica. - Berlin: Akademie, 1985. -№ 23. - 160 S. сторінки статті (S. 100-114).
70.Разлогова Е.Э. Когнитивные установки в прямых и непрямых ответах на вопрос У Логический анализ языка. Проблемы интенсиональных и прагматических контекстов. - М.: Наука, 1989. - С. 133-155.
71.FregeG. Gedankengefüge. - Berlin: 1976. - 91 S.
72.Küper С. Zum sprechaktbezogenen Gebrauch der Kausalverknüpfer denn
und weil:
Grammatisch-pragmatische Interrelationen //' Linguistische Berichte. - 1984. - №92. -S. 15-30.
73.Stojanova N. Zur Problematik der üfewz-Sätze // DaF. - 1987. - № 2. - S. 93-97.
74.Willems K. Weil
es hat mit Bedeutung nicht viel zu tun... Zum Sprachwandel einer Konjunktion // Deutsche Sprache. - 1994. - №22. - S. 261-279.
75.Wegener H. Syntaxwandel und Degrammatikalisierung im heutigen Deutsch? Noch einmal zu wei/-Verbzweit II
Deutsche Sprache. - 1999. - № 27. - S. 3-26.
76.Grabarek J. Die Ebenen und Mittel des sprachlichen Ausdrucks der Grund-Folge-Beziehung und die Grundlagen des Erkennens dieser Relation // Linguistische Arbeiten: Neue Fragen der Linguistik. - Tübingen: Max Niemeyer, 1991. - S. 357-362.
77.Günthner S. „...weil
- man kann es wissenschaftlich untersuchen" -Diskurspragmatische Aspekte der Wortstellung in fFE/Z-Sätzen // Linguistische Berichte. - 1993. - № 143.- S. 37-59.
78. Keller R. Das epistemische weil.
Bedeutungswandel einer Konjunktion У Sprachgeschichte und Sprachkritik. - Berlin, New York: Walter de Gruyter, 1993.- S. 219-227
79.Braun P. Tendenzen in der deutschen Gegenwartssprache. - Stuttgart, Berlin, Köln: Kohlhammer, 1998.-268 S.
Фактичний матеріал
1. Storm T. Der Schimmelreiter. - Leipzig: Philipp Reclam jun., 1973. - 127 S.
2. Kafka F. Die Verwandlung // www.digitale-bibliothek.de
3. Kafka F. Der Prozeß // www.digitale-bibliothek.de
4. Böll H. Die verlorene Ehre der Katharina Blum. - Köln: Kiepenheuer & Witsch, 1975.-177 S.
5. Konsalik H.G. Westwind aus Kasachstan. - München: Heyne, 1997. - 187 S.
6. "Stern" (1998 - 2000) // www.stem.archiv.de
7.
"Psychologie heute" (1998 -1999) //' www.psy-heute.com.de
Додаток
А
Вживаність каузальних таксисів з конекторами da
,
weil
,
denn
у різних функціональних стилях
Таблиця
А.1. Художній стиль
| Конектор | Кількість речень | |||||
| Т.
Storm |
F. Kafka
(1) |
F. Kafka
(2) |
Н.
Böll |
H.G. Konsalik
|
Усього | |
| da
|
ЗО | 19 | 86 | 48 | 8 | 191 29% |
| weil
|
11 | 9 | 36 | 55 | 50 | 161 25% |
| denn
|
49 | 53 | 107 | 41 | 47 | 297 66% |
| Загальна кількість рядків -19 977 | 649 1 100% | |||||
Таблиця
А.2. Газетно-публіцистичний стиль
| Конектор | Кількість речень | %
|
|||
| da
|
13 | 6% | |||
| weil
|
143 | 57% | |||
| denn
|
95 | 37% | |||
| Усього | 252 | 100% | |||
| Загальна кількість рядків - 16 238 | |||||
Таблиця А.З.
Науковий стиль
| Конектор | Кількість речень | %
|
| da
|
37 | 33% |
| weil
|
43 | 40% |
| denn
|
26 | 27% |
| Усього | 106 | 100% |
| Загальна кількість рядків - 5 455 | ||
Таблиця А.4.
Зведені дані по письмовим стилям
| Конектор | Художній стиль | Газетно-публіцистичний Стиль |
Науковий стиль |
| da
|
29% | 6% | 33% |
| weil
|
25% | 57% | 40% |
| denn
|
46% | 37% | 27% |
Таблиця А.5.
Розмовний стиль
| Конектор | Вживаність (%) |
| da
|
1% |
| weil
|
98% |
| denn
|
1% |
Додаток Б
Комунікативні парадигматичні варіанти каузальних таксисів з конекторами da, weil, denn
Таблиця Б.1.
Конекгор da
| Варіанти | Художній стиль | Газетно-публіцистичний стиль | Науковий стиль | Усього |
| а) | 186 | 12 | 37 | 235 |
| б) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| в) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| г) | 4 | 0 | 0 | 4 |
| д) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| є) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| є) | 1 | 1 | 0 | 2 |
| ж) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| з) | 0 | 0 | 0 | 0 |
Загальна кількість досліджених речень |
191 | 13 | 37 | 241 |
Таблиця Б.2.
Конектор weil
| Варіанти | Художній стиль | Газетно-публіцистичний стиль | Науковий стиль | Усього |
| а) | 137 | 135 | 43 | 315 |
| б) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| в) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| г) | 11 | 6 | 0 | 17 |
| д) | 10 | 2 | 0 | 12 |
| є) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| є) | 3 | 0 | 0 | 3 |
| ж) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| з) | 0 | 0 | 0 | 0 |
Загальна кількість досліджених речень |
161 | 143 | 43 | 347 |
Таблиця Б.З. Конектор denn
| Варіанти | Художній стиль | Газетно-публіцистичний стиль | Науковий стиль | Усього |
| а) | 294 | 95 | 26 | 415 |
| б) | 2 | 0 | 0 | 2 |
| в) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| г) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| Д)
|
0 | 0 | 0 | 0 |
| є) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| є) | 1 | 0 | 0 | 1 |
| ж) | 0 | 0 | 0 | 0 |
| з) | 0 | 0 | 0 | 0 |
Загальна кількість досліджених речень |
297 | 95 | 26 | 418 |
RESÜMEE
Die gegebene Diplomarbeit zum Thema "Der pragmatische Aspekt der Übersetzung der zusammengesetzten Sätze mit den kausativen Konnektoren da, weil, denn"
hat zum Ziel die Untersuchung des pragmatischen Aspekts der Funktionierung der zusammengesetzten Sätze mit den kausativen Konnektoren da, weil denn
in der deutschen Gegenwartssprache. Der Autor ist der Meinung, dass die Erlernung des pragmatischen Aspekts eines Satzes die Erlernung eines Satzes im Prozess der sprachlichen Kommunikation bedeutet. Der Begriff "Text" spielt in diesem Prozess eine wichtige Rolle. Der Satz ist eine Komponente des Textes. Gerade im Text und nur im Text kann der pragmatische Status des Satzes festgestellt werden.
Jedoch soll man nicht vergessen, dass man den Text auf der sprachlichen, präkommunikativen Ebene und den Text auf der kommunikativen Ebene (Sprechebene) unterscheiden muss. Im ersten Fall gebraucht man den Terminus "Text", im zweiten Fall gebraucht man den Terminus "Diskurs".
Der Begriff "Diskurs" ist eng mit der extralinguistischen Situation verbunden, in deren Rahmen der Prozess der sprachlichen Kommunikation verläuft. Es verursacht das Zusammenwirken dieses Begriffs mit dem Begriff "Funktionalstil". Deshalb muss man den zusammengesetzten Satz vom pragmatischen Standpunkt als Komponente der Diskurse verschiedener Funktionalstile betrachten.In der gegebenen Arbeit wurden die Diskurse des Stils der schönen Literatur (die Werke von T. Storni, F. Kafka, H. Böll, H.G. Konsalik), des Stils der Presse und Publizistik (die Zeitschrift "StenT),
des Stils der Wissenschaft (die Fachzeitschrift "Psychologie heute'"),
und auch die Elemente der Diskurse des Stils der Alltagsrede untersucht.Infolge der kontinuierlichen Erarbeitung des pragmatischen Aspekts der zusammengesetzten Sätze mit den kausativen Konnektoren da, weil, denn
auf Grund derobenerwähnten Diskurse hat man die Ergebnisse über die Gebräuchlichkeit der gegebenen Konnektoren, ihre emphatische Kraft, ihre pragmatischen Bedeutungen bekommen; man hat die Modifikationen der Kausalität und die Möglichkeiten der pragmatischen Korrektur in den gegebenen Sätzen untersucht; man hat die neue, und zwar die kommunikativpragmatische Typologie der gegebenen Sätze vorgeschlagen.
Auf Grund der festgestellten pragmaepistemischen Besonderheiten der zusammengesetzten Sätze mit den kausativen Konnektoren da, weil, denn
hat man das Potential der gegebenen Sätze als Komponenten der mentalen Grammatik bestimmt. Außerdem hat man die Entwicklungsrichtungen der Ausklammerungstendenz in den Nebensätzen mit dem Konnektor weil
erforscht.
Die vorgestellte Konzeption ist ein Beitrag zu einem der aussichtsreichsten Bereiche in der modernen philologischen Wissenschaft - zur Pragmatik des zusammengesetzten Satzes und fördert ihre Entwicklung. Auf solche Weise kann diese Diplomarbeit bei der Vorbereitung der Vorlesungsreihen und Seminarveranstaltungen in der theoretischen Grammatik der deutschen Gegenwartssprache, und auch der Spezialkurse im pragmatischen Aspekt der grammatischen Erscheinungen in der deutschen Gegenwartssprache verwendet werden.
РЕЗЮМЕ
Запропонована до захисту дипломна робота на тему "Перекладацька адаптація та типологія прагматичного аспекту складних речень з каузативними конекторами da, weil, denn"
має за мету дослідження прагматичного аспекту функціонування складних речень з каузативними конекторами da, weil, denn
у сучасній німецькій мові.
Автор приходить до висновку, що вивчити прагматичний аспект речення значить вивчити речення в процесі мовної комунікації. У даному процесі провідне місце займає поняття "текст". Речення є компонентом тексту. Саме у тексті і лише у тексті може бути встановлений прагматичний статус речення.
Проте не слід забувати, що необхідно розрізняти текст на мовному, докомунікативному рівні та текст на мовленнєвому, комунікативному рівні. У першому випадку слід вживати безпосередньо термін "текст", у другому випадку -"дискурс".
Те, що поняття "дискурс" тісно пов'язане з екстралінгвістичною ситуацією, у рамках якої проходить процес мовної комунікації, зумовлює його взаємодію з поняттям "функціональний стиль". Тому складне речення з точки зору прагматики потрібно розглядати як компонент дискурсів різних функціональних стилів.
У нашій роботі було досліджено дискурси художнього стилю (твори Т.Шторма, Ф. Кафки, Г. Бьолля, Г. Консаліка), газетно-публіцистичного стилю (журнал "
Stern
"),
наукового стилю (фаховий журнал "
Psychologie
heute
"),
а також елементи дискурсів розмовного стилю.
У результаті послідовної розробки прагматичного аспекту складних речень з каузативними конекторами da
,
weil
,
denn
на матеріалі вищевказаних дискурсів були одержані результати про вживаність досліджуваних конекторів, їх емфатичну силу, прагматичні значення; були досліджені модифікації каузальності та можливості прагматичної корекції у досліджуваних реченнях; була запропонована нова типологія даних речень, а саме: комунікативно-прагматична.
На основі встановлених прагмаепістемічних особливостей складних речень з каузативними конекторами da
,
weil
,
denn
був виявлений потенціал даних речень як компонентів ментальної граматики. Крім того, були визначені напрямки розвитку тенденції порушення нормативної конструкції у підрядних реченнях з конектором weil
.
Представлена концепція є внеском в одну з найбільш перспективних галузей сучасної філологічної науки - прагматику складного речення і сприяє її розвитку. Таким чином, даний дипломний проект може бути використаний при підготовці лекційних курсів та семінарських занять з теоретичної граматики сучасної німецької мови, а також спеціальних курсів щодо прагматичного аспекту граматичних явищ у сучасній німецькій мові.