Мелітопольський Державний Педагогічний Університет ім.Богдана Хмельницького
Реферат на тему:
Мовна типологія
Виконала:
Мелітополь, 2011
План
1) Типологічна класифікація мов.Поняття типологічної класифікації мов
2) Ізолюючі (кореневі) мови
3) Аглютинативні мови
4) Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови
5) Флективні мови
6) Інші спроби типологічної класифікації мов
Список використаної літератури
1)Типологічна класифікація мов.Поняття типологічної класифікації мов
Тигіологічна класифікація мов — класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичноїспорідненості (наосновіподібностійвідмінностіневсамомумовномуматеріалі, авпринципахйогоорганізації). Так, скажімо, румунськийозначенийартикль -ul, -I, -Іеприєднуєтьсядоіменниківувиглядізакінчення: от "якасьлюдина" — omul "певналюдина", codru "якийсьліс" — codrul "певнийліс", lapte "молоко" — laptele "конкретнемолоко". МатеріальноцейартикльподібнийдофранцузькогоартикляГ, le, la, les (відлат. ille "той"), алеструктурнодоболгарськогоът, та, то, якийтакожстоїтьвкінцііменника (французькіартиклі, якінімецькітаанглійські, стоятьпередіменниками): болг. човек "людина" — човекът "певналюдина", гора "ліс" — гората "певнийліс", мляко "молоко" — млякото "конкретнеемолоко".
Отже, якщогенеалогічнакласифікаціяоб'єднуємовизаїхпоходженням, тотипологічнакласифікаціяподіляємовизаознакамиїхструктурибезвідноснодоїхпохо- дженняйрозташуваннявпросторі. Порядізтерміномтипологічнакласифікаціямовнерідкояксинонімічнийвживаютьтермінморфологічнакласифікація (відгр. morphe "форма" і ... логія — наукапроформуібудовуорганізмів; пор.: морфологіярослин, морфологіятварин, морфологіялюдинитощо). Такевживаннятермінаморфологічнакласифікаціямовзамістьтипологічнакласифікаціямовєневиправданимінедоречнимзкількохпричин. По-перше, слово морфологічний асоціюється в мовознавстві з терміном морфологія, який має значення "граматичне вчення про слово" і "будова слова", а не мови в цілому. До речі, деякі мовознавці так і розуміють морфо- логічну класифікацію: говорячи про морфологічну, або типологічну, класифікацію, мають на увазі класифікацію мов на основі морфологічної будови, форми слова. Насправді типологічна класифікація виходить далеко за межі морфології. По-друге, останнім часом усе частіше стали розрізняти декілька різновидів типологічної класифікації: морфологічну, синтаксичну, фонетичну тощо. Отже, для того щоб зняти неоднозначність терміна морфологічна класифікація, потрібно користуватися терміном типологічна класифікація.
Уперше типологічну класифікацію розробили й обґрунтували німецькі мовознавці Фрідріх і Август Шлегелі. Фрідріх Шлегель (1772—1829) в 1808 р. опублікував працю "Про мову і мудрість індійців", у якій звернув увагу на відмінність у структурах мов і виділив дві групи мов: флективні £які мають флексії) і нефлективні (які не мають флексій). Його брат Август Шлегель (1767—1845) доопрацював цю класифікацію і виділив три групи мов: аморфні (мови без афіксів), афіксальні та флективні. Він також поділив усі мови на більш ранні (синтетичні) й пізніші (аналітичні).
Останню крапку над і в цій класифікації поставив В. Гумбольдт. Знання надзвичайно великої кількості різноструктурних мов, у тому числі мов американських індіанців і народів Полінезії, широкий лінгвістичний кругозір дали можливість йому здійснити вичерпну типологічну класифікацію. Узявши за основу класифікацію А. Шлегеля, В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні. Ця класифікація не втратила своєї цінності до нашого часу.
2)Ізолюючі (кореневі) мови
Ізолюючі (кореневі) мови — мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів.
У цих мовах немає різниці між коренем і словом. Звідси й назва кореневі мови. Слово не відмінюється, тому не має в собі жодних показників свого синтаксичного зв'язку з іншими словами в реченні. Воно є ніби ізольованим, звідки другий термін — ізолюючі мови. Основний синтаксичний спосіб зв'язку — прилягання. Речення, таким чином, являє собою певну послідовність незмінних і неподільних на морфеми слів-коренів. Класичними зразками цього типу мов є писемна давньокитайська і в'єтнамська. До них також належать і тибетська, бірманська, малайська, тагальська, яванська, бамана, сучасна китайська мова та ін.
Так, наприклад, у китайській мові налічується приблизно 500 коренів. Кожен корінь може мати декілька десятків значень. Один і той самий корінь може означати предмет, дію, ознаку ознаки тощо. Так, скажімо, лу означає "орати", "плуг", "віл, яким орють", у — "ворона", "не мати", "п'ять" і "туман"; ба — "пані", "улюбленець", "ляпас" і "число З". Значення визначається інтонацією. Інтонація тональна. Зокрема, в китайській літературній мові є чотири музикальні тони. На нотному стані показано звучання кожного з чотирьох тонів китайської мови. Під нотним станом римськими цифрами позначено тони (перший, другий, третій і четвертий). Далі йде графічне, а під ним цифрове позначення звучання кожного тону. Під цифрами наведено слово ма з першим (рівним), другим (висхідним), третім (низ-324 Мовна типологія хідно-висхідним) і четвертим (низхідним) тонами, залежно від яких воно має різні значення, подані в лапках. У нижньому рядку наводяться англійські слова-речення, інтонація яких нагадує відповідні китайські тони. У китайській мові нерідко трапляються випадки, коли все чи майже все речення складається з омонімічних слів, значення яких розрізняються тоном, як, наприклад: ма чі ма, ма ман, ма ма ма "Мама їде на коні, кінь іде повільно, мама лає коня". Для вираження відношень між словами використовується порядок слів: вода ні "я б'ю тебе", ні да во "ти б'єш мене"; Мао па Toy, toy бу па мао "Кішки бояться псів, пси не бояться кішок". Крім того для вираження граматичних значень використовуються службові слова і зрідка редуплікація. У сучасній китайській мові стали використовувати окремі суфікси (для вираження граматичних значень множини, минулого часу та ін.), так що в ній є деякі відступи від чистого кореневого типу, який у давньокитайській мові був витриманий послідовно. А. Шлегель назвав кореневі мови аморфними, тобтобезформними. Це неправильно. Форму мови не можна зводити до афіксації. Якраз безафіксність і створює своєрідну форму кореневих мов.
3) Аглютинативні мови
Аглютинативнімови (відлат. gluten "клей", agglutino "приклеюю") - мови, вякихграматичнізначеннявиражаютьсяособливимиафіксами - приклейками. Афікси-приклейки позначають час, особу, число, спосіб, відмінок та інші граматичні значення. Кожен із афіксів-приклейок має тільки одне суворо визначене значення. Приклейки суто механічно приєднуються (приклеюються) до слова-основи. Таким чином, слово стає багатоморфемним, але межі між окремими морфемами зберігаються чіткими, що не допускає фонетичних змін на стику морфем. Розташовуються афікси в порядку за принципом: від афіксів із широким значенням до афіксів із конкретним і вужчим значенням.
До аглютинативних мов належать усі тюркські, фінно-угорські, ескімоська, грузинська, японська, корейська, банту, суахілі, монгольські, тунгусо-маньчжурські та інші мови Африки, Азії та Америки.
Щоб мати конкретне уявлення про аглютинативний тип мов, наведемо деякі приклади з тюркських і угорської мов.
Так, у турецькій мові для утворення форми множини використовується стандартний афікс -Іаг, для місцевого відмінка -da: masa "стіл", masada "на столі", masalar "столи", masalarda "на столах"; ЬаЪа "батько", babada "на батьку", babalar "батьки", babalarda "на батьках"; das "камінь", dasda"на камені", daslar "камені", daslarda "на каменях".
У казахській мові, як і в турецькій, афікс -лар виражає граматичне значення множини, -да — місцевого відмінка, а -га — давального. Наприклад: алма "яблуко", алмага "яблуку", алмада "на яблуці", алмалар "яблука", алмаларга "яблукам", алмаларда "в яблуках".
В угорській мові для вираження граматичного значення множини служить афікс -ak, а для місцевого відмінка — -ba: hdz "будинок", hdzba "в будинку", hazak"будинки", hazahba " в будинках".
Вважають, що аглютинативні мови не тільки один із найпоширеніших, а й один із найстійкіших типів мов.
4)Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови
Інкорпоруючі (відлат. incorporatio "включеннядоскладу"), абополісинтетичні (від rp. polys "багато" і synthesis "поєднання"), мови — мови, вякихрізнічастинивисловлюванняувиглядіаморфнихслів-основ (коренів) об'єднанівєдиніскладнікомплекси, сукупністьякихоформляєтьсяслужбовимиелементами.
Речення в цих мовах нагадують складні слова, через що їх можна було б назвати словами-реченнями. До полісинтетичних мов належать чукотська, ітельменська, коряцька і більшість мов корінного населення Північної Америки (до цього типу мов не належать ескімоська та алеутська мови, хоча в деяких підручниках їх помилково характеризують як полісинтетичні).
Класичною інкорпоруючою мовою є чукотська, на прикладі якої проілюструємо своєрідність цього типу мов. Так, наприклад, для вираження значення так званого супровідного відмінка в чукотській мові служить конфікс га-ма, в середину якого включають необхідні в кожному конкретному випадку іменники, прикметники, займенники тощо: гапо]гэма зі списом гаторпоігзма "з новим списом" гатанпо]гэма "з добрим списом" гапзлюэнтэпо']гэма "з металічним списом" гавацкэтпо]гэма "з кістяним списом" гатанпзліизнтдпоігзма "з добрим металічним списом" гапэли>днтэторпо]гзма "з металічним новим списом" Як бачимо, граматична побудова висловлювання водночас виявляється завершенням граматичної побудови слова.
Одиницею будови полісинтетичних мов є не слово і не речення, а щось середнє, що прийнято в мовознавстві називати інкорпоруючим комплексом.
Отже, інкорпорація — явище морфолого-синтаксичне. Це ще одне свідчення того, що типологічну класифікацію не можна вважати суто морфологічною. Як вдало висловився В. Гумбольдт, полісинтетичні мови порушують межі слова, поширюючи їх на речення.
5)Флективні мови
Флективні мови — мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення). До флективних мов належать індоєвропейські та семі-
то-
багатозначним (у слові стол-a закінчення -а має три значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стандартним (значення родового відмінка можуть виражатися й іншими закінченнями: eod-u, земл-і, стол-ie, сім-ей), приєднується до основи, яка зазвичай без флексії не вживається (земл-я, чорний, зв-емо), і органічно зливається основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни (рук-а, руц-і; роб-ити — робл-ю; киянин — киян-и). Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить достирання меж між ними, називають фузією (від лат. Fusio"сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов — фузійні.
Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні.
СИНТЕТИЧНІМОВИ (ВІДгр. synthesis "поєднання") — мови, уякихграматичнезначеннясинтезуєтьсязлексичнимумежахслова (граматичнезначеннявиражаєтьсязадопомогоюфлексійіформотворчихафіксів, чергуваннязвуківісуплетивізму).
АНАЛІТИЧНІ МОВИ (ВІД гр. analysis "розчленування") характеризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне — службовими словами, порядком слів, інтонацією).
Пор.: українські синтетичні форми стіл, стола, столу і т.д. і французькі та англійські аналітичні форми delatable "стола", alatable "столу", surlatable "на столі"; tothetable "до стола", underthetable "під столом"; укр. читатиму, іди, книжка студента й англ. shallread, letgo, theboohofthestudent; укр. Собор Паризької Богоматері і фр. NotreDamedeParis.
До синтетичних мов належать українська, російська, білоруська, польська, чеська, литовська, німецька, старослов'янська, санскрит, давньогрецька, латинська, готська та ін.
Аналітичними мовами є всі романські, англійська, датська, таджицька, новоперська, гінді, урду та ін. Із слов'янських до аналітичних належать болгарська та македонська мови (див. болг. Майката на Ботев "мати Ботева", да пием "випиймо", сегашно време на глаголите от първо спрежение "теперішній час дієслів першої дієвідміни").
Як бачимо, аналітизм — це відсутність у повнозначних словах показників зв'язку між ними, а синтетизм — наявність таких формальних показників. Вираження граматичних значень у синтетичних мовах при узгодженні повторюються в різних членах речення. Пор. нім. Die kleinen Kinder laufen, укр. Маленькі діти біжать, англ. Thelittlechildrenrun. У німецькому реченні множина виражена чотири рази: один раз аналітично за допомогою артикля die і три рази синтетично за допомогою закінчень (усі ці засоби в тексті виділені). В українському реченні- еквіваленті множина виражена тричі синтетично, в англійському — один раз синтетично.
У мовах синтетичної будови вилучене з речення слово зберігає всю граматичну характеристику (біжать — третя особа, множина, теперішній час), тоді як в аналітичних мовах граматично охарактеризувати слбво можна лише в складі речення (run — визначити особу, число і час неможливо).
Закінчуючи огляд типологічної класифікації мов, слід зробити два важливих застереження:
1. Чистих типів мов не існує.
Типологічна класифікація будується на переважанні якихось структурних рис. Так, скажімо, в аглютинативній турецькій мові в низці дієслівних форм поряд із приклейками використовуються закінчення, які поєднують значення особи і числа (okuyor-um "читаю", okuyor-uz"читаємо"). В українській, російській і німецькій флективних мовах є риси аглютинативності (укр. вчить-ся, рос. трудящий-ся, нім. Kinder-chen "діточки", де після закінчення йде однозначний афікс-приклейка) та ізольованості
(Рано вранці тут тепло; Иду вот быстро домой). В аналітичних і синтетичних мовах поєднуються риси аналітизму і синтетизму (укр. важніший і більш важкий, читатиму і буду читати; англ. nicer "гарніший" і morebeautiful "красивіший").
З історичним розвитком мови може змінюватися її тип. Так, англійська і болгарська мови були синтетичними, а стали аналітичними. Англійська мова поступово втрачає ознаки флективності й швидко посилює ознаки кореневого (ізолюючого) типу.
2. Жодному з типів мов не можна надавати перевагу. В. Гумбольдт, який остаточно виділив кореневі, аглютинативні, полісинтетичні й флективні мови, вважав, що ці чотири типи відображають сходження народного духу від низьких до вищих форм, і намагався представити різні структурні типи мов як етапи єдиного процесу розвитку мови загалом, як рух від менш досконалого до більш досконалого стану. Типологія Гумбольдта, таким чином, мала оцінний характер, оскільки поділяла мови на примітивні й розвинені. Різні типи мов, за Гумбольдтом, відображають різний культурний рівень розвитку народів. Флективні мови, на його думку, є вершиною мовної творчості.
Ця оцінка різних типів мов була піддана нищівній критиці М.Г. Чернишевським (1828—1889). Чернишевський, зокрема, вказав, що, за Гумбольдтом, виходить так, ніби аморфні (кореневі) мови — це "мови глупих народів", "аглютинативні — це мови не зовсім глупих, але й не розумних народів", а флективні — це "мови народів дуже розумних". На думку Чернишевського, така оцінка типів мов є абсолютно неправильною, і річ не в тому, які форми мови, а в тому, який розумовий рівень народу, що розмовляє тією чи іншою мовою. Та й, зрештою, всі спроби мовознавців дослідити перехід кореневих мов у аглютинативні, а аглютинативних у флективні виявилися безуспішними. Стара схема розвитку типів мов (кореневі — » аглютинативні — > флективні) є неправильною. Отже, типологічна класифікація не є історичною, тому не можна говорити про закономірності переходу одного типу мов у інші.
6)Інші спроби типологічної класифікації мов
Представлена у цьому підручнику типологічна класифікація мов не позбавлена недоліків. Головний із них стосується непослідовності й порушення єдиного принципу класифікації. Так, скажімо, на синтетичні й аналітичні мови поділяють тільки флективні індоєвропейські мови, тоді як на такі типи можна поділити всі мови світу, і тоді до аналітичних мов будуть віднесені не тільки такі індоєвропейські мови, як французька, англійська, а й неіндоєвропейська китайська мова.
У цьому плані на увагу заслуговує типологічна класифікація мов сучасного американського мовознавця Джозефа Грінберга (нар. 1915) на основі статистичних індексів. Так, зокрема, індекс синтетичності вираховується за формулою ^ , де М — кількість морфів у певному відрізку тексту, aW — кількість слів у тексті. Мови з індексом від 1 до 2 вважаються аналітичними, від 2 до 3 — синтетичними, а від 3 і більше — полісинтетичними. За підрахунками Дж. Грінберга, найнижчу величину має в'єтнамська мова — 1, 06, тобто на 100 слів припадає 106 морфів, найвищу має ескімоська мова — 3,72, тобто на 100 слів припадає 372 морфи. Англійська мова має показник 1,68, російська — 2,33 (за іншими даними — 2,45), санскрит — 2,59. На основі індексу синтетичності до аналітичних мов відносять в'єтнамську, китайську, перську, італійську, німецьку, датську; до синтетичних — українську, російську, санскрит, литовську, чеську, польську, якутську; до полісинтетичних — ескімоську, туземноамериканські, іберо-кавказькі.
Крім індексу синтетичності, Дж. Грінберг використав індекс префіксації, індекс деривації та індекс аглютинації. Як бачимо, на противагу своїм попередникам Грінберг порівнює не мови в цілому, а тільки їх окремі риси і виражає ці відношення числовими індексами, що забезпечує його типології повну об'єктивність: кожна мова посідає в класифікації певне місце відповідно до статистичного показника ознаки, за якою класифікуються мови. Загальне визнання здобула синтаксична типологія
1.1. Мещанинова (1883—1967), що ґрунтується на оформленні основних синтаксичних відношень у реченні, тобто на відношеннях між дією, діючою особою та об'єктом дії. За цією ознакою Мещанинов виділяє три типи мов: пасивні, ергативні й номінативні.
У пасивних мовах ні суб'єкт, ні об'єкт не мають жодного граматичного оформлення, об'єднуючись у один комплекс, підпорядкований провідному слову. До пасивних належать інкорпоруючі мови. В ергативних мовах дієслово-присудок має подвійний синтаксичний зв'язок з підметом. Воно не тільки узгоджується з підметом, але й одночасно керує ним: при перехідному дієслові підмет стоїть в особливому (ергативному) відмінку — відмінку діяча, а при неперехідному — в абсолютному. До ергативних мов належать кавказькі (аварська, лакська, даргинська, частково грузинська), баскська, шумерська, давньоєгипетська, деякі індійські та іранські мови, а також деякі мови Австралії й Америки.
У номінативних мовах підмет знаходиться в називному відмінку незалежно від того, перехідне чи неперехідне дієслово. До номінативних належать індоєвропейські, тюркські, монгольські, фінно-угорські та інші мови.
З інших типологічних класифікацій відомі класифікації Ф. Містелі, Е. Сепіра й О. Ісаченка. Швейцарський мовознавець Франц Містелі (1841— 1903) в основу своєї типологічної класифікації поклав два критерії: місце слова в реченні і внутрішню структуру слова. Перший (синтаксичний) критерій є дуже важливим, бо в аналітичних мовах (англійській, шведській, норвезькій та ін.) місце присудка після підмета суворо фіксоване, в аглютинативних мовах, зокрема тюркських, присудок знаходиться в кінці речення.
Американський мовознавець Едуард Сепір побудував свою типологічну класифікацію на таких двох критеріях:
1) техніка об'єднання морфем (злютованість кореневої та афіксальної морфем). На основі цієї ознаки він виділяє ізолюючі мови (не мають формальних елементів), аглютинативні (приєднання афікса не викликає змін у корені), фузійні (морфемний шов важко визначити) і символічні (наявні внутрішні зміни в корені); 2) ступінь синтезу лексичних і граматичних значень. На цій основі виділяють аналітичні, синтетичні та полісинтетичні мови. Поєднання цих двох критеріїв дало можливість Сепіру виділити 21 тип мов.
Австрійський мовознавець Олександр Ісаченко (1910— 1978), використовуючи критерії кількості голосних і музикального наголосу, а також кореляції приголосних за м'якістю/твердістю, на матеріалі слов'янських мов установив два типи мов: вокалічний, до якого належать словенська, сербська та хорватська мови, і консонантний, куди входять українська, російська, білоруська, польська та інші мови.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
класифікація мова морфема
1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. — С 239 - 245.
2. Дорошенко СІ., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К. , 1974. — С 211—214.
3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 230— 237.
4. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. — С. 443—456.
5. Головин Б.Н. Введение в языкознание. — М., 1983. — С 186— 188.