Варіативність дієслівних основ в українській мові

>; товк-, товч-

, об’єднує підтип № 3 (фонемотипи Х-ХІІ). Всього 72/35* основ.

Основоформи, корелятивні за м’якістю фонем /с – с
¢
/
, /з – з
¢
/
, /р – р
¢
/
, фіксує підтип № 4 (фонемотипи Х-ХІІ). У межах підтипу однакові за кількісно-якісним виявом основоформи V і V-ся фіксуються на різних ступенях (крім основ на /р/
), що ілюструють у межах підтипу ?підпідтипи № 4а
(73/16*) і 4б
(0/34*). Підтип № 4а
ілюструє варіативність V-основ і всіх основ на /р/
, у яких м’яка основоформа виникає на четвертому ступені: -риз-, -риз

¢
-

; -пас-, -пас

¢
-

; -дер-, -дер

¢
-

і -дер-*, дер

¢
-

*
; -жер-, -жер

¢
-

і -жер-

*, -жер

¢
-

*; -л

¢
із-, -л

¢
із

¢
-

; тр

¢
ас-, тр

¢
ас

¢
-

; -повз-, -повз

¢
-

; -верз-, -верз

¢
-

. У V-ся м’яка основоформа фіксується вже на другому ступені у словоформі чоловічого роду:запас-ти-с

¢
а – запас

¢
-ø-ø-с

¢
а, намерз-ти-с

¢
а – намерз

¢
-ø-ø-с

¢
а

. Незважаючи на те, що чергування трактується як фонологічно зумовлене – як результат асимілятивного чергування за м’якістю /с – с
¢
/, /з – з
¢
/
, воно є морфонологічною ознакою основоформи чоловічого роду й тому виступає як морфонологічне, що містить інформацію про наявність постфікса у структурі основи.

№ 5. діал. типтися
– ?

Морфонологічні підтипи № 6-12 репрезентують триваріантні основи V і V-ся, варіативність яких досягагається за рахунок змін: а) якісних, б) кількісних, в) кількісно-якісних. Підтип № 6 (фонемотип Х) містить фонемно відмінні основоформи на першому, третьому й четвертому ступенях, що є наслідком різних чергувань: на третьому ступені – /е – ø/
, на четвертому – /р – р
¢
/
: -мер-, мøр-, -мøр

¢
-

; -пер-, -пøр-, -пøр

¢
-

; -тер-, -тøр-, -тøр

¢
-

(56/39*). Якісна варіативність основ підтипів № 7 (60/42*) і № 8 (64/30*) виявляється на другому ступені чергуванням голосних /о – і/
, /е – і/
, /а – і/
і третьому чергуванням приголосних /г – ж/
, /к – ч/: -мог-, -міг-, -мож-

;-пек-, -пік-, -печ-

. У підтипі № 8 (фонемотип Х) чергування голосних супроводжується чергуванням приголосних /р – р
¢
/
, /т – т
¢
/
, /л – л
¢
/
: -стерег-, -стер

¢
іг-, -стереж-

; -рек-, -р

¢
ік-, -реч-

; -тек-, -т

¢
ік-, -теч-

; -волок-, -вол

¢
ік-, -волоч-

.

Підтипи № 9а
(17), 9б
(2*) і № 10а
(19), 10б
(15*) (обидва Х фонемотипу) об’єднують основоформи, у яких на другому ступені виступає альтернуюча /і/
, яка спричинює палаталізацію /н – н
¢
/
, а на четвертому передньоязикові змінюють їх м’які кореляти: -вез-, -віз-, -вез

¢
-

; -нес-, -н

¢
іс-, -нес

¢
-

. Окремо виділяються підпідтипи 9б
і 10б
, що репрезентують основоформи минулого часу V-ся -віз

¢
-*

і -н

¢
іс

¢
-*

, інформативні щодо їх морфологічної і морфонологічної структури.

Кількісно-якісна варіативність основ 11 підтипу (фонемотипи Х-ХІІ) досягається за рахунок прирощення /т/
, /н/
на третьому ступені та їх м’яких корелятів на четвертому. Сегменти /т/
, /н/
можуть прирощуватися до основоформ, які закінчуються на передньоязикову, корелятивну або некорелятивну за м’якістю, що відповідно фіксують підпідтипи № 11а
: -груз-, -грузн-, -груз

¢
н

¢
-

//-грузн

¢
-; -мерз-, -мерзн-, -мерз

¢
н

¢
-

//-мерзн

¢
-

(25/0*); і підпідтип № 11б
: -т

¢
аг-, -т

¢
агн-, -т

¢
агн

¢
-

(136/41*).

Підтип № 12 – плисти три основоформи: плис-, пли-, плив-

(19/2*).

Підтип № 13а
– три основоформи: -гнис-, -гни#-, -гни#й-

; діал. русти
(= ревти) рус-, ру#-, ру

#

й-

(6/1*) і № 13б
– діал. висти
(= скручувати) вис-, ви

#

-, в

##

й-

(1/0*).

Чотириваріантні основи репрезентують три підтипи – № 14-16 і № 8б
. Підтип № 14 об’єднує відмінні основоформи якісно на другому, кількісно – на третьому і якісно-кількісно – на четвертому ступенях і, крім того, різні за фонемним вираженням основоформи V і V-ся на другому ступені, що фіксують підпідтипи № 14а
: -рос-, -р

¢
іс-, -рост-, -рос

¢
т

¢
-

// -рост

¢
-

(18/0*) і № 14б
: -рос-, -р

¢
іс

¢
-, -рост-, -рос

¢
т

¢
-

// -рост

¢
-

(0/2*).

V і V-ся з основою на /с/
, що входять до підтипів № 15-18, на другому ступені мають усічену основоформу як наслідок елізії кінцевої /с – #/. На третьому ступені на місці /с/
виступають фонеми /д/
, /т/
в основах Х фонемотипу й /н/
– в основах Х, ХІ фонемотипів, а на четвертому – їх м’які кореляти /д
¢
/
, /т
¢
/
, /н
¢
/
: -клас-, -кла

#

-, -клад-, -клад

¢
-

; -пас-

2
, -па#-, -пад-, -пад

¢
-

; -крас-, -кра#-, -крад-, -крад

¢
-

; -гус-, -гу#-, -гуд-, -гуд

¢
-

; -ц

¢
віс-, -ц

¢
ві

#

-, -ц

¢
віт-, -ц

¢
віт

¢
-

; -кл

¢
ас-, -кл

¢
а#-, -кл

¢
ан-, -кл

¢
ан

¢
-

; -пр

¢
ас-, -пр

¢
а#-, -пр

¢
ад-, -прад

¢
-

; -пйас-, -пйа#-, -п#н-, -п#н

¢
-

(119/52*).

Голосна /е/
у вихідній основоформі на другому ступені альтернує з /і/
, за рахунок чого число основоформ збільшується до п’яти у підтипах № 17 і № 18, що різняться між собою глибиною морфонологічних процесів. Якщо перед /і/ стоїть некорелятивна за м’якістю фонема, то зміна на цьому закінчується: -вес-, -ві

#

-, -ве#-, -вед-, -вед

¢
-

; -мес-, -мі#-, -ме#-, -мет-, -мет

¢
-

(підтип № 17, 34/17*). Якщо ж корелятивна, то вона чергується за м’якістю /л – л
¢
/
, /р – р
¢
/
: -плес-, -пл

¢
і#-, -пле#-, -плет-, -плет

¢
-

; -брес-, -бр

¢
і

#

-, -бре#-, -бред-, -бред

¢
-

(підтип № 18, 33/18*).

Усічення /с/
на другому ступені, чергування /і – а/, /с – д/
на третьому й м’якшення приголосної на четвертому ступені формують чотиваріантність основи 19 непостфіксальних основ підтипу № 16а
: с

¢
іс-, с

¢
і

#

-, с

¢
ад-, с

¢
ад

¢
-

.

Підтипи № 15 і № 16 диференціюють основоформи наказового способу V і V-ся, які розподіляються по різних підпідтипах. У постфіксальних дієсловах в основоформі 2 ос. одн. наказового способу постфікс -с
¢
а
стоїть після нульової флексії, що має вияв лише , в мовленні поряд опиняються передньоязикова зімкнена й передньоязикова щілинна однофокусна, тому внаслідок асиміляції за місцем і способом творення відбувається чергування /д – дз
¢
/
:за-крадз

¢
-ø-с

¢
а

(підтип № 15б
, 0/15*), роз-с

¢
адз

¢
-ø-с

¢
а

(підтип № 16б
, 0/12*), яке морфонологічно маркує й виділяє ці основоформи.

В аспекті діахронії в основах відбулось усічення /с/
; у формах неминулого часу умов для усічення не було, й історично тут фіксується чергування /д – с/
, /т – с/
, /в – с/
як результат асимілятивно-дисимілятивних процесів: *плет-ти
®
плести, *вед-ти
®
вести
[2]
. У синхронії, встановлюючи напрям чергування від вихідної форми, у словах такого типу маємо зворотний напрям чергування /с – д/
, /с – т/
, /с – в/
: вес-ти – вед-у; плес-ти – плет-у; плис-ти – плив-у

.

Основи V і V-ся на -повіс-
і -йіс-
актуалізуються відповідно п’ятьма і шістьма основоформами, що розподіляються у межах підтипу № 19 на підпідтипи № 19а
(32/0*) і № 19б
(0/15*).

Варіативність основи зумовлюється специфічними флексіями, відмінними від тих, які реалізуються в переважній більшості словоформ. Усічена основоформа фіксується на другому ступені чергування в результаті елізії кінцевої /с/: йіс-ти –йі

#

-в-ø.

На третьому ступені виступає усічений варіант йі
- перед флексіями -м, -мо;
м’який варіант йіс
¢
-
– зумовлюється флексією -т
¢
; у 3 ос. мн. перед флексією -ат
¢
реалізується основоформа,в якій на місці /с/
виступає /д
¢
/: йід

¢
-ат

¢
.

Найстародавніший вид основи дієслова їсти
– йід
¢
-
. У 3 ос. одн. кінцева приголосна основи /д
¢
/
перед -т
¢
змінилася на /с
¢
/.
Так виникла основа йіс
¢
-
. У 1 ос. одн. і мн. фонема /д
¢
/
зникла. Так виникла основа йі
#
-[3]
. В синхронії напрям чергування не зберігається й визначається не від 3 ос. мн., а від вихідної основоформи інфінітива.

Цікавими є морфонологічні явища в основоформах наказового способу, де в основоформі виступає фонема /ж/
, яка походить із спільнослов’янського доісторичного сполучення /д + й/
®
/д
¢
й/
®
/д
¢
д
¢
/
®
/д
¢
ж
¢
/
®
/_ж
¢
/
®
/_ж/
. Враховуючи дані синхронічного й діахронічного аналізів, морфонологічні зміни розглядаються як усічення кінцевої /с/
і прирощення сегмента /ж/: йі

#

ж-ø

перед флексіями -ø, -мо, те
. Ще зовсім недавно нормативним вважався факт неутворення форм наказового способу дієслів з основою на -повіс-
[4]
, однак у сучасній мові почала впроваджуватися дещо призабута норма -повіж-
[5]
. Основоформа 2 ос. одн. V-ся є результатом фонетичного чергування за місцем і способом творення /ж – з
¢
/
, зумовленим морфонологічною позицією основоформи перед -ø-с
¢
а
і, значить, морфонологічним чергуванням: на-йіз

¢
-ø-с

¢
а

.

П’ятьма основоформами реалізуються основи фонемотипу П¢, П¢* підтипу № 20. В синхронії варіативність досягається прирощенням до вихідної форми різних сегментів: /шо/, /ш/ –
на другому ступені, /д/
– на третьому, що корелює з /д
¢
/
на четвертому ступені: -йшо-, -йш-

, -йд-, -йд
¢
-

(24/15*).

[1]
Через // подані основоформи, що залежно від вимови мають або не мають асимілятивне м’якшення у фіналі.

[2]
54, 40; Булах. Інф. 67.

[3]
15, 331.

[4]
Українська літературна вимова і наголос. – К., 1973. – С. 396, 574; Орфографічний словник української мови. – К., 1977. – С. 463, 664.

[5]
Синявський О. Норми української мови. – С.