Кафедра міжнародної економіки
Контрольна робота
з дисципліни:
«Міжнародні розрахунки і валютні операції»
Види банківського переказу. Шляхи мінімізації ризику неплатежу при використанні банківського переказу
Перекази за кордон можуть бути здійснені різними способами: письмово (поштою), телеграфом, телетайпом, через міжбанківські системи комунікацій тощо. Для письмових переказів існують рекомендовані Міжнародною торговою палатою спеціальні формуляри, складені багатьма мовами. За змістом вони нагадують перекази всередині країни; в них також повинні бути зазначені замовник, бенефіціар з його даними про рахунок, грошова сума і причина платежу. Цей звичайний зміст переказу доповнюється даними банку-кореспондента, який отримав доручення. Для того щоб сума рахунка не могла бути змінена заднім числом з метою зловживання, вона забезпечується знаками обмеження.
Вибір валюти платежу погоджується партнерами за контрактом торговельної угоди. Якщо платіж здійснюється у національній валюті, то кредитна установа, що отримала доручення, записує суму в кредит рахунка «А-кореспондента». Якщо була досягнута домовленість про іноземну валюту, тоді «А-кореспондента» просять дебетувати рахунок іноземної кредитної установи, яка отримала доручення. Якщо немає зв'язку через рахунок, то на бланку переказу позначають, яким чином слід придбати грошову суму.
Клієнта, який дає доручення, дебетують на суму переказу плюс тарифна плата. У разі платежів в іноземній валюті сума перераховується за курсом продавця, якщо клієнт не має рахунка в іноземній валюті. Приватний рахунок в іноземній валюті тільки тоді становить інтерес для клієнта, якщо йому регулярно доводиться здійснювати або отримувати платежі в іноземній валюті у відповідних розмірах.
Платежі поштовими переказами.
Досить поширеним до останнього десятиліття видом переказів у міжнародній торгівлі був поштовий переказ.
Поштовий банківський переказ – письмове платіжне доручення, що надсилається одним банком іншому, підписане відповідною посадовою особою і є вказівкою іншому банку сплатити зазначену суму коштів вказаному бенефіціарові (або за розпорядженням цього бенефіціара).
Поштовий переказ надсилається банком, який видав розпорядження, в іноземний банк авіапоштою. На відміну від банківської тратти поштовий переказ надсилається самим банком іншому банкові, а не клієнтом банку зарубіжному постачальникові.
Наприклад, український покупець доручає своєму банку перевести італійському продавцеві 100 000 євро на його рахунок №9872-A/126790 в оплату інвойса №176–56 і дебетувати свій рахунок №0703457698012. Український банк по отриманні інструкцій від покупця перевіряє правильність заповнення заяви на переказ, відповідність реквізитів бенефіціара (покупця), його банку, їх адреси, дізнається, чи достатній залишок на рахунку покупця, щоб сплатити поштово-телеграфні витрати українського банку і комісію за виконання переказу. Потім український банк дебетує у себе рахунок вітчизняного покупця відповідно до його вказівок і надсилає інструкції своєму банку-кореспонденту в Італії, зазначаючи всі деталі платежу (Рис. 1).
Для можливості перевірки вірогідності інструкцій вони повинні мати підпис офіційної особи українського банку, уповноваженого завіряти документи. Італійський банк порівнює його із наявними у нього зразками підписів уповноважених осіб, які можуть розпоряджатися виплатою за поштовими дорученнями. Ці інструкції містять розпорядження про дебетування рахунка українського банку в італійському банку. Італійський банк дебетує рахунок українського кореспондента і сплачує гроші бенефіціарові.
Рис. 1. Розрахунок поштовим переказом
Оскільки поштовий переказ надсилається авіапоштою, це швидкісний метод платежу, ніж банківська тратта, проте завжди існує ризик, що інструкції будуть затримані чи загублені. Крім того, за останні роки листи-розпорядження практично втратили своє значення через недостатню надійність та високі витрати на їх обробку. На них припадає не більше 4% загальної кількості платіжних доручень.
В умовах розвитку систем телекомунікації поштовий переказ дедалі поступається прогресивнішим і сучаснішим способам платежів, зокрема телеграфному переказу, телексу.
Платежі телеграфними переказами і телексом.
Процедура перевірки телеграфних переказів така сама, як і поштових переказів, тільки інструкції надсилають телеграфом або телексом, а не авіапоштою. Тому телеграфні перекази обходяться дещо дорожче клієнтові банку-платника, але вони прискорюють платежі. Крупні платежі доцільно здійснювати за допомогою телеграфного переказу або системи СВІФТ, оскільки додаткові витрати на телеграфний переказ компенсуються додатковими надходженнями завдяки економії часу.
Ще одна перевага телеграфного переказу порівняно з поштовим полягає у тому, що не існує небезпеки затримки чи загублення інструкції на пошті. Однак дуже важливо перевірити вірогідність цих інструкцій. На відміну від поштового переказу її неможливо визначити перевіркою підпису; це роблять за допомогою «контрольного ключа» або «кодового слова» – спеціального цифрового коду, за яким банк-кореспондент ідентифікує відправника даного повідомлення, а також суму платежу, найменування валюти, дату відправлення тощо, вказані у повідомленні.
Після перевірки, як і за поштового переказу, банк-платник відправляє телекс, який містить такі основні позиції:
- найменування отримувача платежу;
- сума і валюта платежу;
- дата валютування;
- найменування продавця;
- основні реквізити рахунка продавця;
- в разі покриття назва банку, з якого воно здійснюється;
- найменування товару або інвойса (рахунка-фактури).
Додатково можуть бути вказані й інші моменти.
Банк бенефіціара при отриманні телеграфного платіжного доручення від іноземного банку перевіряє деталі платежу і здійснює такі операції: дебетує рахунок іноземного банку; кредитує рахунок бенефіціара.
Постачальник (бенефіціар), отримавши кредитове авізо (кредитовки або виписки стану рахунка), впевнений, що покупець виконав свої зобов'язання і розпочинає виконання умов контракту.
При переказі коштів телексом бажано використовувати форматований телекс, вартість якого нижча. Формат платіжного доручення телексом подібний до формату повідомлення за СВІФТ, має такі самі поля.
Платежі через міжбанківські системи комунікацій.
Останнім часом найбільш виправданими є способи платежу через міжбанківські системи комунікацій, такі як Micro Register, Chips, Федвайр та інші, що застосовуються в окремих регіонах світу та у глобальному просторі.
Система «Micro Register». Використовується при роботі з одним іноземним банком та його філіями, найчастіше – при розрахунках через Bank of New York i Banker Trust. Інформація передається в іноземний банк модемним зв'язком. Кожному переказу надається номер, на який посилаються у витягах і запитах.
«Micro Register» має пакет прикладних програм, які дають змогу випускати тратти, відкривати акредитиви в іноземному банку. Корисним є Central Information File, який має перелік і порядкові номери всіх кореспондентів іноземного банку і всіх банків, занесених у систему клірингових розрахунків у СІЛА (CHIPS, ABA). Наведення такого номера в платіжному дорученні прискорює здійснення платежу, оскільки він автоматично проходить через комп'ютерну мережу банку. Для банків, що здійснюють чималу кількість платіжних доручень на день і не є членами СВІФТ, це один з найзручніших способів платежу.
Система «Федвайр». Використовується для переказу коштів і цінних паперів на великі суми. Належить Федеральній резервній системі СІЛА (ФРС) й управляється нею. Для здійснення операцій за цією системою 12 федеральних резервних банків сполучені між собою і функціонують як єдине ціле.
Переказ коштів через «Федвайр» здійснюється у формі валових розрахунків у реальному часі, за яких відправник коштів ініціює переказ (це система кредитних переказів). Депозитні установи (в тому числі відділення й агентські контори іноземних банків у США), що мають резервний або кліринговий рахунок у будь-якому федеральному резервному банку, можуть використовувати «Федвайр» для відправлення й одержання платежів.
Учасники «Федвайр» можуть переказувати кошти на рахунок іншої установи у федеральному резервному банку як установи-одержувача, а також на користь третьої сторони, наприклад установи-кореспондента, корпорації або приватної особи. Грошові перекази за «Федвайр» використовуються переважно для здійснення платежів, пов'язаних з міжбанківськими позичками до наступного робочого дня, операцій з міжбанківських розрахунків, платежів між корпораціями і розрахунків в операціях із цінними паперами.
Система грошових переказів «Федвайр» функціонує з 8 год. 30 хв. до 18 год. 30 хв. за східним поясним часом США. Радою керівників ФРС було прийнято рішення встановити з початку 1997 р. час відкриття системи грошових переказів «Федвайр» на 0 год. 30 хв. Розрахунок за кожним переказом здійснюється окремо в процесі його опрацювання, і переказ вважається виконаним («остаточним») у момент його одержання.
Кошти можуть бути надіслані через «Федвайр» тільки на прохання установи-відправника (платника). Установа-відправник безвідзивно уповноважує федеральний резервний банк, в якому знаходиться її рахунок, дебетувати його на суму переказу. Установа-одержувач уповноважує федеральний резервний банк, в якому знаходиться її рахунок, кредитувати його на суму грошового переказу. Якщо кошти, які переказуються, підлягають виплаті третій стороні, установа-одержувач погоджується на негайне зарахування їх на рахунок третьої сторони.
Платіжні повідомлення «Федвайр» надсилають через мережу зв'язку в резервний банк. Депозитні установи надсилають вказівки про платежі на опрацювання у свій місцевий федеральний резервний банк. Якщо платіж призначено для якоїсь установи, що має рахунок в іншому федеральному резервному банку (ФРБ), то його пересилають через мережу зв'язку в цей резервний банк і доводять до відома депозитної установи-одержувача.
Оскільки грошові перекази за «Федвайр» вважаються виконаними в момент їхнього одержання установою-адресатом, ФРС гарантує їхню оплату. Тому будь-який овердрафт рахунка протягом дня у федеральному резервному банку має бути підтверджений ФРС з віднесенням кредитного ризику на цю установу.
Овердрафт – негативний баланс на поточному рахунку клієнта банку, є кредитом банку клієнта.
Федеральна резервна система є депозитарієм усіх цінних паперів Казначейства США, які перебувають в обігу, багатьох федеральних агентств, а також деяких цінних паперів, що випускаються фірмами, які користуються підтримкою уряду. Ці папери майже винятково існують у формі бухгалтерських записів. Депозитні установи можуть мати у ФРС рахунки цінних паперів у формі бухгалтерських записів, на яких вони зберігають як власні папери
Розрахунки за більшістю урядових цінних паперів здійснюються через систему «Федвайр» для переказу цінних паперів у формі бухгалтерських записів. Це система розрахунків у реальному часі на умовах «постачання проти платежу», що забезпечують переказ цінних паперів із негайною їх оплатою. Ці операції здійснюються, як правило, з 8 год. 30 хв. до 14 год. 30 хв. за східним поясним часом США.
У США активно функціонує система міжбанківських клірингових розрахунків і платежів ЧІПС.
Система ЧІПС (CHIPS – Clearing House Interbank Payments Sistem). Це приватна комп'ютеризована мережа для доларових трансфертів, що діють у режимі «он-лайн» (англ. online – на лінії), що означає режим реального часу, тобто час відправлення коштів у тому місці, де знаходиться початкова точка переказу. Вона належить Нью-Йоркській асоціації клірингових палат (НАКП).
Електронна система ЧІПС почала функціонувати в 1971 p., замінивши кліринговий механізм.
Кліринг
(англ. clearing, від clear – вести розрахунки) – 1) система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери, заснована на заліку взаємних вимог і зобов'язань; 2) процедура розрахунків через розрахункову палату, що виступає як консолідований продавець перед усіма покупцями за біржовими угодами, гарантуючи виконання укладених контрактів і страхуючи сторони від можливих фінансових втрат; 3) взаємний залік платежів за чеками у межах однієї держави.
ЧІПС, як і «Федвайр», є системою кредитних переказів. Проте на відміну від «Федвайр» платіжні операції в ЧІПС зараховуються на багатосторонній основі, а розрахунки за чистими зобов'язаннями здійснюються наприкінці дня.
Учасниками ЧІПС можуть бути комерційні банки, корпорації, інвестиційні компанії (визначаються законами штату Нью-Йорк про банківську діяльність) або банківські філії якоїсь комерційної банківської установи, що має контору в Нью-Йорку. Банк, що не є учасником системи ЧІПС, повинен звернутися до послуг учасника ЧІПС як свого кореспондента або агента.
Платежі за системою ЧІПС пов'язані, в першу чергу, з міжбанківськими операціями міжнародного характеру, в тому числі доларові платежі за угодами з іноземною валютою, а також розміщення цінних паперів у євродоларах і виплата прибутків за ними. Платіжні вказівки пересилають також системою ЧІПС для здійснення розрахунків за зобов'язаннями, що існують у межах інших платіжних або клірингових систем, коригування сальдо кореспондентських рахунків і здійснення платежів за комерційними операціями, банківськими позичками й операціями з цінними паперами.
Учасників ЧІПС контролюють банківські інспектори штату або федеральної влади, а сама система ЧІПС підлягає щорічним перевіркам з боку органів банківського регулювання на рівні як штату, так і федерального уряду. Нью-Йоркська асоціація клірингових палат складається з 11 найбільших банків Нью-Йорка, кожен з яких представлений у комітеті клірингової палати, що встановлює правила функціонування ЧІПС. Обов'язковою умовою допуску до участі в системі ЧІПС установ, що не є членами асоціації, є їхня згода дотримуватися правил системи.
Зазвичай ЧІПС функціонує із 7 год. 00 хв. до 16 год. 30 хв. за східним поясним часом США, і розрахунки завершуються до 18 год. 30 хв. Мережа зв'язку ЧІПС є одновузловою, усі її учасники підключені напряму до єдиного центру комутації повідомлень. У ЧІПС є основний і резервний центри опрацювання даних, до яких безпосередньо залучені учасники системи. На випадок позаштатних ситуацій усі з'єднання дублюються комутуючими лініями. Учасники ЧІПС повинні мати у Нью-Йорку мережі передавання даних і два комплекси комп'ютерного опрацювання – основний і резервний.
Протягом робочого дня ЧІПС функціонує як центр комутації платіжних повідомлень і бухгалтерського обліку операцій між учасниками системи. Кожний учасник починає робочий день із нульового балансу. Тому учасники надають один одному кредит, щоб розплатитися між собою. Проте кожен з них обмежує кредитний ризик шляхом встановлення ліміту на чисту суму кредиту, який він готовий надати іншому учасникові в процесі відправлення й одержання платежів (так званий двосторонній кредитний ліміт). Учасник може встановити цей ліміт на нульовій позначці й у будь-який час змінити його розмір.
Протягом дня ЧІПС безупинно підраховує за відправленим й одержаними платіжними повідомленнями чисту позицію кожного учасника стосовно інших. Платіжні повідомлення можуть передбачати зарахування коштів у той самий день або в один із наступних днів. Повідомлення першого роду опрацьовуються негайно після надходження від відправника, якщо тільки вони не призводять до перевищення відправником свого кредитного ліміту або межі чистої дебіторської позиції. Після передання платіжного повідомлення одержувачу воно не може бути відізвано установою-відправником.
Швейцарська міжбанківська клірингова система (ІПМКС). Здійснює остаточні й безвідзивні платежі у швейцарських франках з використанням коштів, що зберігаються у Швейцарському національному банку (ШНБ).
ШМКС є єдиною системою, що здійснює електронні платежі між швейцарськими банками. Обчислення за всіма платежами виконують за рахунками учасників на індивідуальній основі (шляхом дебетування рахунка банку, що дає вказівку про платіж, і кредитування рахунка банку-одержувача). Це система як значних, так і дрібних роздрібних платежів – розміри платежів не обмежуються.
Метою функціонування ШМКС є зниження кредитних ризиків, усунення овердрафтів за жирорахунками у ШНБ, прискорення розрахунків і полегшення банкам завдання управління грошовими потоками.
Жиро
(італ. giro – коло, оборот) – вид безготівкових розрахунків, що здійснюються у вигляді системи заліків взаємних вимог і зобов'язань.
Розрахунковою одиницею в жирорахунках є жирочек – документ про зняття грошей з рахунка в національній системі жирорахунків.
Жиросистема – система платежів через жирорахунки, тобто через рахунки в поштових відділеннях, що діють у багатьох європейських країнах і в Японії.
Будь-яка особа може відкрити рахунок і переказувати кошти з нього іншим власникам таких поштових рахунків. Система здебільшого має центральну ланку, що дає змогу прискорити розрахунки.
Учасники ШМКС повинні перебувати на території Швейцарії і мати жирорахунок у ШНБ. Через ШМКС можуть здійснюватися тільки кредитні перекази у швейцарських франках, тобто платежі завжди ініціюються банком-платником. ШМКС може використовуватися для зарахування платежів клієнтів банків на якийсь банківський рахунок, виконання платіжних доручень на користь третіх сторін, забезпечення покриття і здійснення міжбанківських платежів. Крім того, через ШМКС у платіжну систему пошти, телеграфу і зв'язку (ПТЗ) можуть надходити кошти на поштові рахунки або грошові перекази (доставляються листоношею на адресу бенефіціара). І навпаки, платежі, ініційовані через відділення ПТЗ на користь власників банківських рахунків, переводять з платіжної системи ПТЗ у ШМКС.
У банківські робочі дні ШМКС функціонує цілодобово. Розрахунки здійснюють протягом приблизно 22 годин. День починається в 18 год. 00 хв. (за цюріхським часом) напередодні аналізованого банківського робочого дня з переказу залишків за жирорахунками з основних рахунків у ШНБ на клірингові рахунки в ШМКС.
Система фінансової мережі банку Японії (СФМ-БЯ). Створена в 1988 р. з метою здійснення електронних грошових переказів між фінансовими установами, в тому числі Банку Японії (БЯ), що нею керує. Працює в режимі «он-лайн». Фінансові установи для одержання доступу до послуг СФМ-БЯ у сфері грошових переказів повинні мати рахунки в Банку Японії.
Система СФМ-БЯ використовується для здійснення:
- грошових переказів між фінансовими установами, пов'язаними з міжбанківським грошовим ринком, які здійснюють операції з цінними паперами;
- грошових переказів у межах однієї фінансової установи (внутріфірмових грошових переказів);
- розрахунків за позиціями, які виникають внаслідок функціонування приватних клірингових систем;
- грошових переказів між фінансовими установами і Банком Японії (у тому числі перекази коштів казначейства).
Грошові перекази, здійснювані СФМ-БЯ, є переважно кредитними, але для внутріфірмових переказів вони можуть також бути дебетовими. Банк-відправник може передати платіжну вказівку, що містить інформацію про клієнтів банку-відправника і банку-одержувача.
Учасники системи здійснюють грошові перекази з одного рахунка БЯ на інший шляхом пересилання платіжних вказівок із терміналів СФМ-БЯ, розміщених в офісах окремих учасників. Розрахунки за грошовими переказами здійснюють на вибір учасника або на загальній основі в реальному часі (з 9 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. за токійським часом) чи у встановлений час. Існують чотири встановлені розрахункові періоди: 9 год. 00 хв., 13 год. 00 хв., 15 год. 00 хв. і 17 год. 00 хв. Платіжні вказівки можуть бути також надіслані напередодні розрахунку, причому такі розрахунки припиняються о 17 год. 20 хв.
Грошові перекази, здійснені за допомогою СФМ-БЯ, є остаточними. При розрахунку у встановлений час платіжні вказівки можуть бути відкликані до їхнього виконання.
Валові платежі в реальному часі стають остаточними негайно.
Банк Японії не надає кредитів у межах робочого дня. Якщо якийсь учасник СФМ-БЯ не має на своєму рахунку коштів, достатніх для здійснення грошового переказу в реальному часі, платіжна вказівка автоматично відхиляється.
Зазначені вище системи комунікацій та клірингових розрахунків більш притаманні окремим країнам чи регіонам світу в здійсненні як внутрішніх так і зовнішніх операцій.
Список
літератури
1. Арчакова, О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О. Арчакова // Финансовые риски. – 2007. – №2. – C.67–73
2. Банковское дело [Текст]: учебник / Финансовая академия при правительстве РФ; ред. О.И. Лаврушин. – Изд. 4-е, стер. – М.: КНОРУС, 2006. – 768 с.
3. Бездітко, Ю.М. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. – Херсон: Олді-плюс, 2004. – 272 с.
4. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. – Херсон: Олді-плюс, 2004. – 272 с.
5. Віднійчук-Вірван Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст]: навчальний посібник / Л.А. Віднійчук-Вірван. – Львів: Магнолія 2006, 2007. – 214 с.
6. Єпіфанов А.О. Операції комерційних банків [Текст]: навчальний посібник / А.О. Єпіфанов, Н.Г. Маслак, І.В. Сало. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. – 523 с.
7. Михайлів З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції [Текст]: навчальний посібник / З.В. Михайлів, З.П. Гаталяк, Н.І. Горбаль; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львівська політехніка». – Львів: Львівська політехніка, 2004. – 244 с.
8. Резнікова О.О. Удосконалення чинної системи валютного регулювання [Текст] / О.О. Резнікова // Фінанси України. – 2001. – №7. – C.16–22