Сутність страхової діяльності

1.
Сутність, принципи і роль страхування

1.1
Страхування як економічна категорія

Страхування - необхідний елемент виробничих відносин. Воно пов'язане з відшкодуванням матеріальних втрат у процесі суспільного виробництва. Найважливішою ознакою нормального відтворювального процесу є його безперервність. В процесі суспільного виробництва існують протиріччя між людиною і природою, пов'язані з боротьбою людини із стихійними лихами природи та іншими надзвичайними подіями, а також протиріччя, які виникають у самому суспільстві, тобто має місце ризиковий характер суспільного виробництва.

Специфічність даної економічної категорії обумовлюють такі основні ознаки:

• пошкодження чи знищення майна внаслідок випадкового характеру настання страхової події;

• надзвичайність завданого збитку, яка характеризується натуральними та грошовими вимірниками;

• об'єктивна необхідність попередження, подолання наслідків страхового випадку та відшкодування матеріального або іншого збитку.

У страховому ризику та заходах його зменшення чи усунення і полягає сутність економічної категорії страхування, яка знаходить своє матеріальне втілення в страховому фонді, що є сукупністю страхових фондів натуральних та грошових запасів.

Згідно ЗУ «Про страхування» від7 березня 1996 року

Страхування
- це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Основними ознаками, які характеризують економічну категорію страхування, є:

1. При страхуванні виникають грошові перерозподільчі відносини, які обумовлені наявністю страхового ризику як імовірності настання страхового випадку, здатного спричинити матеріальний або інший збиток.

2. Для страхування характерні замкнуті перерозподільчі відносини між його учасниками, пов'язані з розкладкою суми збитку, завданою одному або декільком господарствам серед всіх господарств, залучених до страхування. Замкнуте розкладання збитку ґрунтується на імовірності того, що кількість потерпілих господарств менша за кількість учасників страхування. Для організації замкнутого розкладання збитку створюється грошовий страховий фонд цільового призначення, який формується за рахунок фіксованих внесків учасників страхування.

3. Страхування передбачає перерозподіл збитку як серед територіальних одиниць, так і в часі. При цьому, заради ефективного територіального перерозподілу страхового фонду протягом року між застрахованими господарствами, необхідна достатньо велика територія і значна кількість об'єктів страхування.

4. Характерною рисою страхування є повернення страхових внесків, мобілізованих до страхового фонду. Страхові внески визначаються на основі страхових тарифів, які складаються з двох частин - нетто-платежів

, призначених для відшкодовування імовірного збитку, та накладних витрат

- витрат на утримання організації, яка здійснює страхування.

Згідно ст.4ЗУ «Про страхування»
Предметом договору страхування

можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані
• з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);
• з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Отже, категорія страхування розглядається з наступних позицій:

• як вид економічних відносин (з різними характеристиками) з приводу формування та використання страхового фонду для відшкодування збитків;

• як спосіб розподілу ризиків;

• як спосіб задоволення потреб страхувальників;

• як вид бізнесу (підприємницької діяльності) з метою отримання прибутку;

• як спосіб покращення матеріального стану засновників та акціонерів;

• як джерело інвестицій в економіку держави;

• як фактор стабілізації економіки

1.2
Функції страхування

Зміст тієї чи іншої економічної категорії розкривається в її функціях. Саме функції відображають суспільне призначення даної категорії, виражають те головне і специфічне, що для неї характерно. В реальному світі будь-яка категорія - це відображення нашого рівня пізнання, якого досягає людство поступово, в силу розвитку суспільства. Саме тому певні визначення правильні сьогодні, на даному етапі розвитку суспільства, науки, економіки тощо. Будуть змінюватись умови, буде розвиватись наука і нове покоління продукуватиме свої економічні закони, категорії, наповнюватиме їх певним відповідним змістом та значенням.

В науковій та практичній літературі існує низка думок щодо кількості та переліку функцій страхування. Але в найбільш загальному вигляді можна зазначити наступні функції страхування.

• ризикова;

• заощадження коштів;

• створення та використання страхових фондів і резервів;

• компенсаційна;

• репресивна;

• превентивна;

• інвестиційна.

Ризикова функція

полягає в переданні страховику відповідальності за наслідки ризику за певну плату. В майновому страхуванні ризикова функція розкриває вірогідний характер нанесення збитку майну в результаті стихійного лиха та непередбачуваних подій. В особистому страхуванні дана функція розкриває вірогідний характер нанесення збитку або загрози нанесення збитку життю та здоров'ю фізичної особи.

Функція заощадження коштів

дозволяє накопичити страхувальнику за рахунок страхових внесків, що обумовлені договором страхування, певну страхову суму за умови відсутності страхового випадку за час дії такого договору. Як правило, дана функція властива особистому страхуванню, але можлива й у деяких майнових видах страхування за певних умов.

Функція створення та використання страхових фондів і резервів

вирішує завдання накопичення страховиком певних економічних ресурсів (матеріальних та фінансових), які є достатніми для забезпечення покриття збитків страхувальника у разі настання страхового випадку, а також для формування капіталу з метою забезпечення прибутковості, платоспроможності й стійкості самого страховика. Крім того, концентрація ресурсів у страхових резервах забезпечує замкнуту розкладку страхового збитку між всіма учасниками певної спільноти страхувальників.

Компенсаційна функція

відображає одну з найбільш капіталомістких форм антиризикової діяльності і передбачає відшкодування (компенсацію) збитків страхувальнику при настанні страхового випадку.

Репресивна функція

, як трансформована форма антиризикової діяльності, дозволяє долати наслідки настання страхових подій, що відбулися за час дії договору страхування. Також передбачає використання значних матеріальних та фінансових ресурсів.

Превентивна функція

страхування забезпечує фінансування заходів для попередження настання страхової події, сприяє запобіганню великих втрат як страхувальника, так і страховика. Дана функція відображає превентивну форму антиризикової діяльності, яка є менш капіталомісткою та більш економічною.

Інвестиційна функція

передбачає вкладання тимчасово вільних коштів страховика в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку на умовах диверсифікації, безпечності, зворотності, прибутковості, ліквідності.

Дана функція реалізується в межах чинного законодавства, підлягає регламентації та контролю з боку держави. Ця функція сприяє підвищенню фінансової стійкості страхової компанії, а в рамках держави - розвитку економіки країни в цілому за рахунок залучення значних додаткових фінансових ресурсів.

1.3
Принципи страхування

Страхування, як наука, має свій понятійний апарат, властиві функції, використовує відповідні категорії, існує в рамках певних теорій, базується на основних вихідних положеннях, тобто принципах.

Стосовно принципів, як і у випадку з функціями, в страхуванні немає єдиної думки щодо їх кількості та якісних характеристик.

Найчастіше в літературних джерелах розглядаються наступні принципи страхування:

1. Вільний вибір страховика та виду страхування

повністю стосується лише добровільних видів страхування, коли договір страхування укладається на основі волевиявлення сторін.

2. Страховий ризик

є необхідним елементом існування страхування, представляє собою, як зазначено у Законі Україні "Про страхування", певну подію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

3. Страховий інтерес

випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом, вимагає обопільної зацікавленості сторін страхових відносин в результатах страхової діяльності.

4. Максимальна сумлінність сторін

передбачає обов'язковість виконання своїх зобов'язань сторонами страхових відносин, страхувальників - щодо своєчасності та повноти сплати страхових платежів, страховиків - відносно страхових відшкодувань та страхових виплат.

5. Відшкодування в межах реально завданих збитків.

Сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір збитків та додаткових витрат на подолання страхового випадку і повинна знаходитись в межах страхової суми. В іншому випадку будуть порушуватись всі зазначені принципи страхування. Страхування не може бути засобом збагачення.

6. Франшиза

частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Франшиза буває умовною та безумовною.

7. Суброгація

передбачає передачу права страховику на стягнення суми страхового відшкодування з винних осіб в межах здійснених страхових виплат. Даний принцип також підсилює дію принципу страхового інтересу. Окрім того, реалізація зазначеною принципу дозволяє страховим компаніям підвищити свою фінансову стійкість, полегшуючи виконання обов'язків за договорами страхування. Цей принцип запозичено із страхового законодавства європейських країн.

8. Контрибуція

надає право страховику звертатися до інших страховиків, які за попередніми полісами несуть відповідальність перед одним і тим же страхувальником, з пропозицією розділити витрати на відшкодування збитків.

9. Співстрахування

- це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. Позитивним є те, що страхові організації мають змогу об'єднувати свої зусилля при страхуванні великих ризиків, при цьому залишаючи собі страхову премію. А недоліком є складна процедура оформлення процесу страхування та виплати страхового відшкодування.

Перестрахування

являє собою другорядне розміщення ризику, коли перший страховик страхує виконання своїх зобов'язань або їх частину в другого страховика, тобто передає йому на страхування всі або частину ризиків за договорами страхування.

10. Диверсифікація

передбачає необхідність розширення діяльності страховика за межі основного бізнесу, але в рамках чинного законодавства, яким цей принцип сьогодні дещо обмежений. Законодавство України вимагає, щоб предметом діяльності страховика були лише страхування, перестрахування, співстрахування, фінансова діяльність, пов'язана з розміщенням страхових резервів та наданням кредитів страхувальниками із страхування життя.

Отже, страхування як економічна категорія, пов'язана з організацією страхового захисту, мас свої функції та відповідні принципи функціонування.

1.4
Страхові фонди і форми їх організації

Страховий фонд
- це сукупність натуральних запасів і фінансових ресурсів суспільства, призначених для попередження і відшкодування збитків, завданих стихійними лихами, нещасними випадками та іншими надзвичайними подіями. В умовах товарно-грошових відносин він утворюється в грошовій формі. Існує три способи (форми) його організації: повністю децентралізований (фонди самострахування), централізований в одній страховій організації (існував в радянський період), централізований в багатьох компаніях, але утворений децентралізованим способом (застосовується в ринковій економіці). Внаслідок наявності специфічних функцій та принципів і централізованого способу розміщення в багатьох страхових компаніях в умовах ринкової економіки страхування є окремою галуззю діяльності і складовою фінансово-кредитно-страхової системи.

В ринковій економіці частка сукупного страхового фонду утворюється в кожній страховій компанії і називається "страховими резервами"
. Утворення цих резервів залежить від видів страхування, якими займається компанія. Страхові товариства, які займаються загальними (ризиковими) видами страхування, утворюють ці резерви за рахунок страхових платежів, які сплачують усі страхувальники. Позначимо їх кількість буквою m

. Виплату відшкодування отримують тільки ті з них, у кого трапився страховий випадок, їх кількість позначимо буквою n

. Тим же страхувальникам, у котрих не було страхових випадків, сплачені страхові платежі не повертаються, бо за їх рахунок утворено страхові резерви, з яких тим, у кого був страховий випадок, виплачено відшкодування, причому виплата переважно більша, ніж величина сплаченого платежу. Таким чином, при цьому виді страхування завжди m

>

n

. Як виняток, m

може дорівнювати n

(m

=

n

), але в такому випадку компанії може не вистачити коштів для виплати страхового відшкодування. Така схема утворення резервів і виплати відшкодування називається солідарною

або розкладкою ризику на усіх застрахованих

.

У компаніях зі страхування життя страхові резерви утворюються за рахунок сплачуваних страхових внесків та приєднуваного до них інвестиційного доходу. Можливість отримувати такий дохід з'являється внаслідок тривалої дії договорів страхування - від 3 до 20-30 років. При накопичувальному страхуванні життя застосовується два основних ризики - смерть застрахованої особи та її дожиття до закінчення дії договору страхування або до віку, визначеного договором страхування, внаслідок чого кількість застрахованих і кількість осіб, які отримують страхову виплату, співпадає, тобто m

=

n

.

1.5
Роль страхування в ринковій економіці

Страхування як форма захисту має багатовікову історію. Але найінтенсивнішого розвитку воно набуло за умов ринкової економіки. Страхова система активно впливає на розвиток виробництва, що дає право розглядати страхування як самостійну економічну категорію.

Насамперед страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або в сферу послуг, не враховуючи можливого ризику втрати авансованих ресурсів. Передаючи за невелику плату відповідальність за наслідки ризикових подій страховикові, інвестор упевнений, що в разі настання страхового випадку завдані збитки буде відшкодовано.

Страхування необхідне для новостворених підприємств, які ще не набули достатнього виробничого потенціалу і не нагромадили власних резервних фондів.

Особливо велику роль відіграє страхування в аграрному секторі. Саме тут багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводить до великих втрат.

В умовах ринку актуальним стає страхування від комерційних, технічних, правових і політичних ризиків. Страхування є не тільки методом захисту суб'єктів підприємницької діяльності від непередбачуваних подій, а й засобом захисту від змін економічної кон'юнктури.

Страхування сприяє оптимізації ресурсів, спрямованих на організацію економічної безпеки. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання наслідкам стихії чи інших чинників, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.

Страхування забезпечує раціональне формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані за цим методом ресурси використовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи.

Страхові компанії, отримуючи прибуток від інвестиційної діяльності, мають змогу знижувати тарифи на страхові послуги, збільшувати резерви, стимулювати персонал тощо. Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва. А це вигідно як страхувальникам і страховикам, так і іншим підприємницьким структурам.

Отже, страхування конче необхідне для забезпечення безперервного економічного розвитку суспільства, а також для допомоги окремим особам захистити себе від наслідків непередбачуваних подій.

В науковій теорії досить важливо визначити поняття ролі категорії, в тому числі й економічної. Якщо через функції проявляється суспільне призначення певної економічної категорії, то роль цієї категорії виражається в результатах її практичного застосування. Тобто, можна сказати, що роль представляє собою форму відповідної організуючої діяльності людей. Різноманітні економічні категорії можуть обслуговувати одні й ті ж самі процеси суспільного відтворення, однак при цьому не виходити за рамки своїх специфічних функцій. Така можливість виникає завдяки відмінностям між роллю та функціями економічних категорій.

В розвинутих країнах страхування є стратегічним сектором розвитку економіки, оскільки знімає навантаження з видаткової частини бюджету по відшкодуванню збитків, залученню інвестицій в економіку, вирішенню соціальних проблем суспільства. До того ж до основних факторів соціально-економічного розвитку будь-якої країни відноситься критерій рівня безпеки життя та виробництва, тобто страховий захист. Страхові компанії у всьому світі розглядаються як могутні фінансові та інвестиційні інститути, окрім того, вони вирішують проблему зайнятості у світі.

2. Класифікація страхування

2.1 Класифікація страхування, її види та ознаки

Класифікація страхування має велике наукове і практичне значення. Наукова класифікація допомагає вивчити суть явищ, завдяки чому вона завжди є мостом між наукою і практикою. Практичне значення класифікації страхування полягає у тому, що на її підставі видаються ліцензії для діяльності страхових компаній і здійснюється їх спеціалізація, складається звітність, контролюються і аналізуються показники розвитку. Єдина або наближена класифікація дозволяє налагоджувати міжнародне співробітництво, виявляти тенденції в розвитку окремих видів страхування.

Найчастіше страхування класифікують за історичними, юридичними та економічними ознаками, причому остання є найбільш різноманітною.

Класифікація за історичною ознакою опирається на час виникнення певних видів страхування.

Класифікація за юридичною ознакою базується на законодавчих нормах цивільного і страхового права. Законодавство забезпечує єдине групування страхування за видами, що служить підставою для видачі ліцензій на здійснення страхової діяльності, а також для їх поділу на обов’язкові та добровільні.

Класифікація за економічною ознакою передбачає декілька варіантів класифікацій: за об’єктами, родом небезпеки, статусом страховика, статусом страхувальника

2.
2
Класифікація страхування за економічною ознакою

Класифікація страхування за об’єктами

При класифікації страхування за об’єктами робиться розподіл на галузі, підгалузі та види страхування. Всі ланцюги цієї класифікації охоплюються формами проведення страхування: добровільна, обов’язкова.

Ця класифікація передбачає виділення 3-х галузей страхування:

1. Особисте страхування (об’єктами є життя, здоров’я, працездатність)

2. Майнове страхування (об’єктами є майно в різних його видах, матеріальні цінності, грошові кошти, доходи)

3. Страхування відповідальності (об’єктом є відповідальність перед третіми особами)

Підгалузі та види особистого страхування

1. Страхування від нещасних випадків: індивідуальне, колективне, страхування пасажирів, дітей, туристів.

Проводиться в обов’язковій та добровільній формах.

2. Медичне страхування: страхування здоров'я на випадок хвороби, безперервне страхування здоров'я та інші види

Особливістю є наявність як довго- так і короткострокових видів страхування. Страхові виплати можуть здійснюватись двома способами:

1) безпосередньо страхувальникові у вигляді повної суми або її частки;

2) у вигляді оплати медичній установі вартості лікування, включаючи плату за перебування в стаціонарі, консультації фахівців, придбання ліків.

3. Страхування життя: змішане страхування життя, страхування дітей, страхування пенсій, весільне страхування, довічне страхування. Страховими випадками можуть бути дожиття застрахованого до закінчення строку дії договору страхування, смерть застрахованого з будь-якої причини до закінчення строку дії договору страхування, досягнення застрахованим певного віку.

1.2. Призначення майнової галузі страхування
полягає в компенсації шкоди заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку. Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми покладено дійсну вартість застрахованих об’єктів. У разі страхування майна на повну вартість, збитки при настанні страхової події відшкодовуються в повному обсязі. Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування.

Розрізняють 3 системи страхового забезпечення:

1. Пропорційна – передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції до реального збитку, в якій було застраховане майно.

2. Система першого ризику – передбачає відшкодування збитків не більше страхової суми, яка встановлена за бажанням страхувальника в межах повної вартості майна. Якщо сума збитків виявилась більшою за страхову суму, то різниця не виплачується. Збиток, в межах страхової суми називається першим ризиком (ризик, що відшкодовується), збиток, що перевищує страхову суму – другий ризик (не відшкодовується).

3. Система граничної відповідальності використовується у випадках, коли страховик має відшкодувати збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею і фактичним рівнем доходів.

Підгалузі майнового страхування
:

1. Страхування майна громадян

2. Страхування майна юридичних осіб

1.3. Страхування відповідальності

– економічне призначення полягає в тому, щоб захистити майнові інтереси страхувальника у разі, якщо він завдасть шкоди здоров’ю, життю або майну 3-ї особи. Страхова сума при цьому не встановлюється. Встановлюється лише гранична сума відшкодування.

Види страхування відповідальності
:

1. Страхування заборгованості

2. Страхування цивільної відповідальності власників засобів підвищеної небезпеки.

Класифікація за родом небезпек

Під родом небезпеки розуміють набір специфічних ризиків, які супроводжують діяльність страховика. В загальному плані можна виділити такі ланки, які не знаходяться в ієрархічній залежності:

1. Страхування будівель, споруд, обладнання, продукції, сировини, матеріалів, домашнього майна від вогню та інших стихійних лих;

2. Страхування врожаю сільськогосподарських культур від засухи та інших стихійних лих;

3. Страхування на випадок мору та вимушеного забою худоби;

4. Страхування від аварій, викрадення та інших небезпек засобів транспорту.

Класифікація за статусом страховика

Вона використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності, ведення державного реєстру страхових організацій, контролю за страховиком і аналізу розвитку страхового ринку в інвестиційному та територіальному розумінні.

Класифікація за статусом страхувальника

Вона має сенс в зв’язку з тим, що страхувальники можуть бути як фізичними так і юридичними особами, майнові інтереси яких різні. Ця класифікація передбачає поділ всіх страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси фізичних осіб та ті, які обслуговують інтереси юридичних осіб.

2.3 Обов’язкове страхування

Обов’язкове страхування – форма страхування, що встановлюється законами України шляхом внесення змін у Закон України «Про страхування» і ґрунтується на принципах обов’язковості як для страхувальника, так і для страховика.

Для здійснення обов’язкового страхування згідно ст.7 Закону України «Про страхування» Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Перелік видів обов’язкового страхування наведений в ст.7 Закону України «Про страхування».

Для обов’язкових видів страхування притаманні такі риси (принципи):

1. Страхування встановлюється законом, згідно з яким, страховик зобов’язаний застрахувати відповідні об’єкти, а страхувальник зобов’язаний вносити належну платню.

2. Суцільне охоплення обов’язковим страхуванням вказаних в законі об’єктів.

3. Автоматичність розповсюдження обов’язкового страхування на об’єкти вказані в законі.

4. Дія обов’язкового страхування відбувається не залежно від внесення страхових платежів.

5. Обов’язкове страхування не має певного строку дії.

6. Нормування страхового забезпечення.

2.4 Добровільне страхування

Згідно статті 6 Закону України «Про страхування»

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

Перелік видів добровільного страхування ст.6 Закону України «Про страхування».

Для добровільних видів страхування притаманні такі риси (принципи):

1. Добровільне страхування діє на підставі закону і на добровільних засадах.

2. Добровільна участь у страхуванні характерна тільки для страхувальника.

3. Вибіркове охоплення добровільним страхуванням.

4. Добровільне страхування завжди обмежене терміном.

5. Добровільне страхування діє тільки після сплати разового або періодичних страхових внесків.

6. Страхове забезпечення по добровільному страхуванню залежить від бажання страхувальника.

3.
Страхові
ризики
і
їх
оцінка

3.
1 Ризик та його основні характеристики

Під ризиком розуміють вірогідність настання події, котра зумовить прямі або непрямі збитки майновим інтересам юридичної або фізичної особи.

Основними характеристиками ризику вважають: реальність існування, вірогідність настання, непередбачуваність часу і місця настання та величини заподіяного збитку.

Додатковими характеристиками ризику є його змінність і стадійність.

3.2 Класифікація ризиків

Ризики класифікуються за критеріями:

1) причини: природні, антропогенні;

2) об’єкта: майнові, немайнові (особові);

3) наслідку: чисті, спекулятивні;

4) величини: незначні, малі, середні, великі, катастрофічні; великі і масові;

5) можливостей настання: потенційні, реальні, реалізовані;

6) можливостей їх страхування: ті, що підлягають страхуванню (страхові); ті, що не підлягають (не страхові);

3.3Ризик-менеджмент і страхування

Ризик-менеджмент – управління ризиками в його найширшому розумінні. Він як система охоплює три послідовні етапи:

1. Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого передбачається:

1) діагностика або ідентифікація ризиків – кваліфікація;

2) оцінювання ризиків кількісними методами – квантифікація;

3) визначення послідовності подальшихдій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

2. Контроль за ризиками має на меті повне або часткове їх усунення.

Здійснюється різними способами:

1) уникнення ризику;

2) зменшення (мінімізація) ризику;

3) обмеження (локалізація) ризику;

4) розсіювання (поділ) ризику.

Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами з погляду їх ефективності.

3. Фінансування ризику може здійснюватись 2-ма способами:

1. Самофінансуванням (самострахуванням) – самостійним покриттям збитків власними коштами

2. Переданням (трансфер) ризику: під фінансову гарантію іншого суб’єкта господарювання (договір поруки); професійним страховикам на підставі договору страхування.

Найпоширенішою формою трансферу ризиків є передання їх професійним страховикам, який може вирівняти їх перерозподілом між багатьма суб’єктами. Вирівнювання ризиків можна застосовувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, які відповідають таким критеріям:

1. Критерій цілковитої випадковості.

2. Критерій однозначності.

3. Критерій, що оцінюється у грошових одиницях.

4. Критерій незалежності.

5. Критерій розміру.

Отже, згідно із завданням ризик-менеджменту відповідну діяльність можна тлумачити як процес вибору оптимальної з економічного погляду структури інструментів впливу на ризики та їх наслідки.

4. Страховий ринок

4.
1 Загальна характеристика страхового ринку

Страховий ринок – це особливе соціально-економічне середовище і сфера економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу (товаром) є страхова послуга, формується попит і пропозиція на неї.

Основнамета страхового ринку – забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення через продаж специфічної фінансової послуги (страхової гарантії), що здійснює матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими випадками.

Страховий ринок може бути охарактеризований за територіальним і галузевим принципом.

У територіальному аспекті можна виділити:

- внутрішній (місцевий) страховий ринок – місцевий ринок, де є безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути задоволений конкретними страховиками;

- національний (зовнішній) страховий ринок – той ринок, який перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до структури якого належать багато страхових компаній, котрі діють як у межах держави, так і за кордоном;

- міжнародний (світовий) страховий ринок – це пропозиція і попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.

За галузевою ознакою виділяють ринки:

- особистого страхування;

- майнового страхування;

- страхування відповідальності;

- страхування економічних ризиків;

- перестрахування.

Метою діяльності за умов ринкової економіки є одержання прибутку. При цьому об’єктивна наявність конкуренції, економічною основою якої є розходження в обсязі витрат різних страховиків на реалізацію однакової страхової послуги (її собівартості). Особливістю ціноутворення у страхуванні є той факт, що ціна страхової послуги складається з таких компонентів:

- коштів, що використовуються для формування страхового фонду для відшкодування збитків страхувальників після настання страхових випадків;

- коштів, що потрібні для реалізації страхової послуги;

- коштів, що формують прибуток страховика.

Для завоювання ринку, забезпечення незалежності від конкурентів і збільшення прибутковості страхової діяльності потрібне зниження рівня індивідуальної вартості страхової послуги конкретного страховика щодо її ринкової вартості.

4.2 Страхова послуга як продукт страхового ринку

Товаром страхового ринку є страхова послуга.

Страхова послуга – це товар, що його страхова компанія пропонує страхувальникові за певну плату (страхову премію).

Українські економісти виділяють дві основні особливості страхових продуктів:

1. Нематеріальність (відсутність натурально-речового вмісту), похідними від якої є: неоднаковість; неподільність на частини з метою передачі на споживання іншим; неможливість зберігання; відсутність переходу прав власності; складність оцінки якісних показників.

2. Неналежність страхових послуг до послуг першої необхідності

Страхові послуги, здебільшого, реалізуються у такий спосіб:

1. Прямий продаж: в офісі страхової компанії; спеціально найманими працівниками – аквізиторами; за адресами у довідниках; поштовими відправленнями; по мережі Інтернет

2. Продаж за допомогою посередників: через агентів; через брокерів; через інших посередників (банки, туристичні агентства тощо)

4.3 Маркетинг в страхуванні

На підставі маркетингових досліджень страховик обирає варіанти можливих стратегічних напрямків своєї діяльності. Для аналізу очікуваної ефективності їх реалізації він за кожним із варіантів формує свою маркетингову політику.

Маркетингова політика традиційно поділяється на такі основні види:

- орієнтована на вибір потенційного страхувальника;

- орієнтована на окремі види страхування чи групи страхових продуктів;

- орієнтована відносно конкретних каналів реалізації.

У сфері діяльності служби маркетингу доцільно виокремити такі об’єкти першочергової уваги: страхове поле (категорії потенційних клієнтів страховика та об’єктів страхування), якісні показники страхових продуктів, канали реалізації страхових продуктів, формування споживчого попиту.

4.4Страхові договори, порядок їх підготовки, укладання та виконання

Згідно розділу ІІ ЗУ «Про страхування»

Договір страхування
- це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.
Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Договір страхування повинен містити:
1) назву документа;
2) назву та адресу страховика;
3) прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;
4) прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу;
5) зазначення предмета договору страхування;
6) розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;
7) розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;
8) перелік страхових випадків;
9) розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;
10) страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);
11) строк дії договору;
12) порядок зміни і припинення дії договору;
13) умови здійснення страхової виплати;
14) причини відмови у страховій виплаті;
15) права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
16) інші умови за згодою сторін;
17) підписи сторін.
Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна фізичних осіб.
Правила страхування
Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Правила страхування повинні містити:

1) предмет договору страхування;
2) порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;
3) страхові ризики;
4) виключення із страхових випадків і обмеження страхування;
5) строк та місце дії договору страхування;
6) порядок укладення договору страхування;
7) права та обов'язки сторін;
8) дії страхувальника у разі настання страхового випадку;
9) перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;
10) порядок і умови здійснення страхових виплат;
11) строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;
12) причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;
13) умови припинення договору страхування;
14) порядок вирішення спорів;
15) страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;
16) страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови.
Укладання і початок дії договору страхування

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.
Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.
Валюта страхування

Страхувальники згідно з укладеними договорами страхування мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник-нерезидент - у іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України.
Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка передбачена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.
Грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті або розрахункових величинах, що визначають фактичний розмір зобов'язань страховика на дату виникнення або виконання цих зобов'язань.

5.
Страхова
організація

5.1
Організаційна
структура
страхової
компанії

Структура компанії – це зв’язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети. Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими та функціональними управліннями, відділами, секторами й іншими підрозділами центрального офісу та регіональної мережі компанії.

Організаційна структура набирає таких форм, як поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішньо організаційні процедури.

Структура управління компанією може будуватись за такими принципами:

1. Принцип лінійного підпорядкування – вищі керівники наділяються правом давати розпорядження підлеглим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності.

2. Принцип функціонального підпорядкування – право давати розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує.

3. Принцип лінійно-штабного підпорядкування – це, здебільшого, «мозкові» центри, які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії.

Страхові компанії, формуючи свої організаційні структури, використовують, зазвичай, усі три принципи.

Організаційна структура страхової компанії вдосконалюється в кілька етапів:

1. Передбачає вивчення всіх переваг і недоліків існуючої системи управління.

2. Опрацьовується проект створення (для нових компаній) або вдосконалення організаційної структури компанії.

3. Впроваджується нова організаційна структура компанії.

5.2 Ліцензування страхової діяльності
Згідно ст.38 ЗУ «Про страхування» Уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю (далі – Уповноважений орган) видає страховикам ліцензію на проведення конкретних видів страхування.
Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.
Керівниками страховика (голова виконавчого органу та головний бухгалтер страховика) мають бути дієздатні фізичні особи. Голова виконавчого органу страховика або його перший заступник повинен мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика повинен мати вищу економічну освіту.
Для одержання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються:
1) копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;
2) довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;
3) довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;
4) правила (умови) страхування;
5) економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;
6) інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом.
Уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання всіх передбачених документів.
Про внесення змін у зазначені документи страховик зобов'язаний повідомити Уповноважений орган в десятиденний строк з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.
Відмова у видачі ліцензії на проведення страхової діяльності та розгляд спорів щодо її відкликання

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.
Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган повідомляє юридичну особу в письмовій формі з зазначенням причини відмови.

Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розглядаються у судовому порядку.

5.3 Об'єднання страховиків

Згідно ст.13 ЗУ «Про страхування»

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю.
Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це Уповноважений орган.
Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних ризиків, та страховики, яким дозволено займатися страхуванням морських ризиків, можуть створити Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро, які мають бути юридичними особами, що утримуються за рахунок коштів страховиків.
Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, зобов'язані утворити ядерний страховий пул, який має бути юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.
Страховики, які мають дозвіл на страхування будівельних ризиків, зобов'язані утворити Будівельний страховий пул, який підлягає державній реєстрації як юридична особа та утримується за рахунок коштів страховиків. Положення про Будівельний страховий пул затверджується Уповноваженим органом.
Фізичні особи та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

6.
Державне
регулювання
страхової
діяльності

6.1
Державно-правове
регулювання
діяльності
у
сфері
страхування

Державно-правове регулювання діяльності у сфері страхування визначається декількома напрямками:

1) пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів, що обумовлюються необхідністю:

- надання гарантій соціального захисту визначеним групам населення і проведенням деяких видів обов’язкового страхування за рахунок бюджетних коштів;

- визначення правил і порядку участі держави у страхуванні некомерційних ризиків для захисту інвестицій, у тому числі й іноземних, та страхуванні експортних кредитів;

- надання гарантій фінансовим ресурсам страховиків, що розміщуються у формі державних цінних паперів;

- створення цільових резервів, що компенсують неспроможність окремих страхових організацій при виконанні ними зобов’язань за договорами довгострокового страхування життя і пенсійного страхування.

2) законодавче забезпечення становлення і захисту національного страхового ринку, яке має комплексний характер і може бути виділене як окрема галузь законодавства, що включає в себе нормативно-правові акти, які регулюють діяльність у сфері страхування.

3) державний нагляд за страховою діяльністю, який здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, захисту прав та інтересів страхувальників, страховиків, інших зацікавлених осіб і держави.

Система державного нагляду за страховою діяльністю повинна забезпечувати:

- організацію основ страхового нагляду в Україні, у першу чергу, шляхом удосконалення діяльності Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України;

- створення нормативних актів нагляду за страховою діяльністю, вироблення єдиних методичних принципів організації і здійснення страхової діяльності;

- визначення спеціальних вимог до страхових організацій, установлення ліцензування страхової діяльності і сертифікації діяльності страхових брокерів;

- установлення єдиних кваліфікаційних вимог до керівників та фахівців страхових організацій, актуаріїв та аварійних комісарів.

4) захист добросовісної конкуренції на страховому ринку, попередження і припинення монополізму.

Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої та судової влади.

6.2 Органи, що здійснюють нагляд за страховою діяльністю

Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. До системи державного регулювання діяльності у сфері страхування також входять:

- Антимонопольний комітет – антидемпінгова та антимонопольна політика;

- Державна податкова адміністрація України – податкове регулювання;

- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку – нагляд за акціонерними товариствами;

- Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва – регуляторна політика;

- Міністерство фінансів України – фінансова політика;

- Національний банк України – валютне регулювання;

- Фонд державного майна – управління частками державного майна.

Спори, пов’язані із страхуванням, вирішуються в порядку, передбаченому законодавством України.

Крім цього, Всеукраїнське об'єднання громадських організацій «Асоціація страхувальників України» (м. Київ) як добровільне об'єднання громадських організацій, створене на основі єдності інтересів його членів, що діє на засадах рівноправності, самоврядування, законності та гласності. З метою розвитку страхового ринку України і наближення його до професійних та громадянських стандартів розвинених країн, що повинно сприяти прискоренню інтеграції України до світового товариства. Ця організація сприяє поширенню освітньої, наукової і правозахисної діяльності серед споживачів страхових послуг, розвитку інформаційної інфраструктури страхового ринку України.

Також діє Українське Актуарне Товариство (м. Київ), яке сприяє становленню високого стандарту компетентності спеціалістів у страховому та фінансовому бізнесі, налагодженню в Україні початкового та більш поглибленого навчання актуарній справі, розвитку теоретичних та прикладних досліджень.

7. Особисте страхування
7.1Класифікація особистого страхування

Класифікація особистого страхування здійснюється за різними ознаками:

- за обсягом ризику: на випадок дожиття чи смерті; на випадок інвалідності, непрацездатності, недієздатності; непередбачуваних медичних витрат;

- за кількістю осіб, що вказані в договорі страхування: індивідуальне, колективне;

- за тривалістю страхового забезпечення: короткострокове (до 1 року), середньострокове (від 1 до95 років), довгострокове (від 10 років);

- за формою виплати страхового забезпечення: одноразова виплата страхової суми, виплата страхової суми у вигляді ренти;

- за формою оплати страхових премій: одноразова оплата страхової премії, щорічна оплата страхової премії, щомісячна оплата страхової премії;

- за формою здійснення: обов’язкове, добровільне;

- за видом особистого страхування: страхування від нещасних випадків та хвороб, медичне страхування, страхування життя, додаткове пенсійне страхування, соціальне.

Кожний із зазначених видів страхування має свою відповідну класифікацію (поділ на підвиди), умови та правила здійснення страхування, порядок розрахунку страхових тарифів та виплати страхових сум, враховує багато впливових різноманітних факторів.

Особисте страхування – досить велика галузь страхування, яка поєднує ризикову та заощаджувальну функції страхування. Конкретними страховими подіями є дожиття до закінчення терміну страхування чи втрата здоров'я в результаті реалізації певних ризиків. Об’єкти особистого страхування не мають абсолютного критерію вартості. Сформований страховий фонд є важливим джерелом інвестицій в економіку держави.

7.2Зміст та роль особистого страхування

Особисте страхування є формою захисту від ризиків, що загрожують життю, здоров’ю та працездатності людини, а також однією із галузей страхування, що законодавчо закріплюються в Україні.

Особисте страхування поєднує ризикову та накопичувальну (заощаджувальну) функції страхування. При цьому тимчасово вільні кошти акумулюються у страховому фонді та є важливим джерелом інвестицій в економіку держави.

Об’єктом особистого страхування є майнові інтереси, пов’язані з: життям, здоров’ям, працездатністю, додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи.

Предметом особистого страхування є наступні ризики: смерть, хвороба, каліцтво, травма, тривалість життя.

До специфічних рис особистого страхування відносяться:

- страхувальник чи застрахований повинен бути конкретною особою у вигляді об’єкту страхування;

- здійснюється на випадок настання певних страхових випадків;

- об’єкт страхування не має вартісної оцінки;

- страхова сума не обмежується вартісною оцінкою (оскільки її неможливо визначити) об’єкта страхування, а залежить від матеріального стану страхувальника;

- суб’єктів страхових відносин може бути більше двох: страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач;

- деякі підвиди особистого страхування можуть бути виділені як особливо довготривалі.

7.3
Страхування життя

Згідно ст.6 ЗУ «Про страхування»
Страхування життя– це вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов’язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні, послідовні, довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов’язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов’язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.

Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»» від 24 грудня 2002 року № 349-IV договір довгострокового страхування життя – це договір страхування життя строком на 10 років і більше, який містить умову сплати страхових внесків протягом не менш як 5 років та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа дожила до закінчення строку дії договору або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що проводяться у разі настання страхових випадків, пов’язаних із смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до повної стійкої втрати нею працездатності.

Згідно ст.9 ЗУ «Про страхування»

Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).

Зазначена у договорі страхування життя величина інвестиційного доходу не повинна перевищувати 4% річних.

Договором страхування життя обов’язково передбачається збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів – резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15% отриманого інвестиційного доходу та обов’язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації.

Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика).

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена, як відшкодування збитків.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи зміни договору страхування. У разі якщо при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума по цих випадках не встановлюється.

8. Майнове страхування

8.1Загальна характеристика майнового страхування

Страхування майна відноситься до загального (ризикового) страхування. Залежно від способу класифікації можна виділити різні підгалузі: страхування майна юридичних осіб, майна фізичних осіб, страхування фінансово-кредитних ризиків.

Майно може страхуватись в обов’язковій і добровільній формах. Об’єкти, правила, страхові суми, форми договорів і тарифи для обов’язкових видів страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України і тому є однаковими для усіх страховиків і страхувальників. Загальні умови і порядок здійснення добровільних видів страхування та страхові тарифи для них розробляються страховими компаніями самостійно. Конкретні умови страхування, зокрема об’єкти, страхові суми, термін дії договорів, застереження, винятки та деякі інші деталі узгоджуються з власником чи користувачем майна (страхувальником) і відображаються в договорі страхування.

Об’єктом майнового страхування є майнові інтереси, котрі не суперечать законодавству України і пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном. Конкретними об’єктами майнового страхування є нерухоме і рухоме майно – будівлі, споруди, сировина, матеріали, незавершене виробництво, готова продукція, транспортні засоби, вантаж і багаж, домашнє майно, врожай, а також видані кредити, грошові суми за відвантажену продукцію. Найбільш поширеними страховими ризиками є знищення, пошкодження або втрата майна внаслідок вогневих ризиків та стихійних явищ, технічних аварій і катастроф та дій третіх осіб. При страхуванні фінансово-кредитних ризиків основними ризиками є непогашення кредиту або нездійснення грошових розрахунків.

8.2 Класифікація майнового страхування

Класифікація майнового страхування здійснюється за наступними ознаками:

- за формою здійснення: добровільне і обов’язкове;

- за видами суб’єктів страхових відносин: юридичні особи; фізичні особи; фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю;

- за галуззю економіки: промисловість, сільське господарство тощо;

- за видами майна: транспорт (наземний, повітряний, морський); вантажів та багажу; кредитів; інвестицій; фінансових ризиків; судових витрат; виданих та прийнятих гарантій; основних засобів; оборотних активів; незавершеного виробництва; врожай сільськогосподарських культур, сільськогосподарські тварини, домашні птахи; будівлі, предмети домашнього майна; домашні тварини; тощо (визначається спеціальним переліком при ліцензуванні);

- за видами укладених договорів: основний, додатковий;

- за видами страхових подій: від вогню, стихійних лих, нещасного випадку та інфекційного захворювання тварин, від аварії, вибуху.

8.3 Добровільне страхування наземного транспорту (КАСКО)

Оскільки даний вид страхування проводиться в добровільній формі, кожна страхова компанія, яка має ліцензію на здійснення такого виду страхування, розробляє свої умови страхування.

Розглянемо це на прикладі двох програм добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) ЗАТ «ПРОСТО страхування»:

Програма відповідно до Андерайтингу за договором АТК «Престиж»
- елітна програма з максимальним страховим покриттям.

Програма «Класичне КАСКО», договір АТЛ -
оптимальний страховий захист для впевнених водіїв, які грубо не порушують ПДР.

Транспортні засоби та додаткове обладнання, що можуть бути прийняті на страхування

На страхування приймаються:

1. Легкові ТЗ, причепи до легкових ТЗ, мікроавтобуси, строк експлуатації яких не перевищує 10 років;

2. Вантажні ТЗ, причепи та напівпричепи до вантажних ТЗ, автобуси, строк експлуатації яких не перевищує 15 років;

3. Сільгосптехніка, зокрема, комбайни, трактори (включно з міні тракторами), строк експлуатації яких не перевищує 10 років;

4. ТЗ спеціального призначення, строк експлуатації яких не перевищує 15 років;

5. Стаціонарно встановлене додаткове обладнання ТЗ, що не може бути демонтовано без застосування інструментів, а саме:

- автомобільна теле- та радіоапаратура,

- акустичні системи,

- електронна протиугінна система (сигналізація),

- стаціонарні механічні протиугінні засоби (MUL-T-LOCK, HOOD-LOCK, тощо),

- конструктивні елементи зовнішнього оздоблення автомобіля, встановлені з метою надання автомобілю індивідуальних якостей (люк, захисні дуги, литі диски коліс, тощо),

- додаткове обладнання салону, світлове, сигнальне та інше обладнання, що стаціонарно встановлене на транспортному засобі, але не входить в його заводську комплектацію.

При цьому на страхування не приймається

теле- та радіоапаратура, що знімається (радіоприймачі, телевізори, радіотелефони, антирадари і т.п.).

Не можуть бути прийняті на страхування ТЗ, що:

- не підлягають реєстрації у відповідних державних органах;

- не зареєстровані у відповідних державних органах (при страхуванні ТЗ за ризиком „Незаконне заволодіння”);

- не мають індивідуальних ідентифікаційних номерів кузова (шасі) або якщо номер не співпадає з номером у документах;

- мають корозійні чи значні механічні пошкодження *;

- не пройшли черговий державний технічний огляд;

- не мають встановленого року випуску;

- не мають відповідних протиугінних пристроїв (при страхуванні легкових ТЗ за ризиком «НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ»).

УВАГА!
ТЗ, що мають значні
механічні пошкодження або корозію
, приймаються на страхування лише за умови, що такі пошкодження або корозія будуть усунуті Страхувальником за свій рахунок. Наявність механічних пошкоджень або корозія в обов’язковому порядку зазначається в акті попереднього огляду ТЗ. Після усунення пошкоджень ТЗ повинен бути представлений Страховику для повторного огляду та фотографування.

Особливі умови прийняття на страхування ТЗ

Не приймаються на страхування без погодження з відповідальним Андеррайтером:

- ТЗ, що беруть участь в спортивних змаганнях;

- ТЗ, що використовуються для прокату;

- ТЗ, що використовуються в учбових цілях;

- ТЗ, що використовуються в тест – драйвах;

- ТЗ, що перевозять небезпечні вантажі, цінні метали, валютні цінності (інкасаторські автомобілі);

- ексклюзивні ТЗ, що випускаються обмеженими серіями;

- муніципальний транспорт (у тому числі: міські автобуси, трамваї, тролейбуси, автомобілі швидкої допомоги и т. і.);

- мотоцикли

- ТЗ, що знаходяться на території України тимчасово або зареєстровані в інших державах;

- ТЗ, що мають пошкодження кузову, які за розміром перевищують параметри «незначних пошкоджень» **

- ТЗ, які підлягають реєстрації, але не зареєстровані у відповідних державних органах;

- сільськогосподарська, будівельна техніка, спеціалізована техніка;

- ТЗ, що використовуються в якості таксі (як державні, так і приватні), маршрутні таксі, спортивні (гоночні) автомобілі;

- ТЗ, що мають малюнок на кузові (аерографія);

- кабріолети (автомобілі з відкритим верхом і складним дахом);

- ТЗ, що мають скляний дах;

УВАГА!
До «Незначних пошкоджень» відносяться: сколи та пошкодження лакофарбового покриття кузова автомобіля площею до 10 кв. см, подряпини довжиною до 10 см, вм’ятини площею до 10 кв. см і глибиною до 3 мм без пошкодження лакофарбового покриття або з пошкодженням лакофарбового покриття (при цьому, площа пошкодженого лакофарбового покриття не повинна перевищувати 10 кв. см, а подряпина 10 см).

Транспортні засоби, вартістю вище 500 000 грн., по ризику „НЗ" страхуються з обов'язковою мінімальною франшизою 5
%.

ТЗ, не зареєстровані в державних органах (наприклад, страхується ТЗ, що на момент страхування знаходився в салоні, але ще не пройшов процедуру реєстрації), ТЗ з транзитними номерами, страхуються тільки по ризику „Пошкодження", після реєстрації ризик „НЗ" може бути дострахований. Або, страхування по ризику „НЗ” можливе тільки в тому випадку, якщо в „Особливих умовах” договору робиться запис „Ризик „Незаконне заволодіння” вступає в дію з моменту реєстрації ТЗ”.

В разі, якщо при настанні страхового випадку по ризику „НЗ” буде виявлено, що транспортний засіб має лише один виготовлений підприємством-виробником комплект ключів від ТЗ, то по ризику „НЗ” встановлюється обов'язкова франшиза в розмірі 30%, незалежно від того, який розмір франшизи зазначений в договорі страхування по цьому ризику.

УВАГА!!! По програмі «Класичне КАСКО»
страхуванню підлягають лише легкові ТЗ, обладнані протиугінним пристроєм.

Коди і класифікація ТЗ і ДО

Для зручності застосування тарифів всім ТЗ,що приймаються на страхування присвоюється код, який складається з індексів типу ТЗ, категорії країни-виробника, розміру дійсної ринкової вартості ТЗ. Код ТЗ вказується в Договорі страхування.

Таблиця 1. - ТЗ класифікуються за типом:

Індекс	ТипТЗ
А	легкові автомобілі, в т.ч. позашляховики
В	мотоцикли
Cm	вантажні ТЗ вантажопідйомністю до 2 т. включно
С	вантажні ТЗ вантажопідйомністю понад 2 т.
Е	автобуси
Em	Мікроавтобуси та цільнометалеві фургони, в т.ч. вантажні та вантажопасажирські
FI	причепи та напівпричепи до легкових ТЗ
Fg	причепи та напівпричепи до вантажних ТЗ
G	сільгосптехніка
S	спеціальна та будівельна техніка
Індекс		Розмір дійсної ринкової вартості ТЗ
15		до 15 000 доларів США (включно)
25		від 15 001 до 25 000 доларів США (включно)
50		від 25 001 до 50 000 доларів США (включно)
100		від 50 001 до 100 000 доларів США (включно)
Н		понад 100 000 доларів США

Приклади написання кодів ТЗ:

1)С
- вантажний автомобіль вантажопідйомністю понад 2 т.;

2)А50
- легковий автомобіль з дійсною ринковою вартістю, яка знаходиться в діапазоні від 25 001 до 50 000 дол. США.

Страхові ризики

“ПОШКОДЖЕННЯ”

–
пошкодження або знищення ТЗ, його складових частин внаслідок наступних подій:

1. “ДТП”
- дорожньо-транспортної пригоди, у т.ч. зіткнення з рухомими або нерухомими предметами (іншим транспортним засобом, спорудами, перешкодами, тваринами), перевертання, наїзд, падіння;

2. “ПДТО”
– протиправних дій третіх осіб - навмисне пошкодження або знищення ТЗ;

3. “ПОЖЕЖА, ВИБУХ”
– пожежі, вибуху (незалежно від місця їх виникнення як у ТЗ, так і поза ним, за винятком вибухів внаслідок перегріву двигуна та внаслідок протиправних дій третіх осіб), в т.ч. внаслідок самозаймання, короткого замикання електропроводки;

4. “СТИХІЙНЕ ЛИХО”
- стихійного лиха (удару блискавки, бурі, вихору, шторму, урагану, смерчу, зливи, граду, землетрусу, переміщення чи осідання ґрунту, селю, обвалу, зсуву, паводка, повені, снігопаду, льодоходу);

5. “ЗОВНІШНІЙ ВПЛИВ”
- зовнішнього впливу на ТЗ сторонніх предметів (у т. ч. викид каменів або інших твердих фракцій з-під коліс транспорту, падіння дерев, гілок або інших предметів нападу тварин, птахів) за винятком випадків, передбачених п.п. 1, 3, 4.

“НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ” (далі – „НЗ”) –

вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення ТЗ у власника чи користувача всупереч їх волі шляхом крадіжки, грабежу, розбою.

„ДОДАТКОВЕ ОБЛАДНАННЯ” (далі – „ДО”) –

викрадення, пошкодження, знищення додаткового обладнання застрахованого ТЗ в результаті “Пошкодження” чи „НЗ”.

„ЦИВІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ” –

настання ДТП, яка сталася за участю застрахованого ТЗ у період дії договору страхування, внаслідок якої виникає цивільна відповідальність Страхувальника або особи, допущеної до керування ТЗ, за заподіяну цим ТЗ шкоду життю, здоров’ю або майну Третіх осіб (Третьої особи).

„НЕЩАСНИЙ ВИПАДОК” –

травматичне ушкодження Застрахованої особи в результаті ДТП з участю застрахованого ТЗ, що призвело до тимчасової втрати працездатності, встановлення інвалідності та/або смерті Застрахованої особи.

Страхова сума. Дійсна ринкова вартість

Страхові суми по транспортному засобу та додатковому обладнанню встановлюються в розмірі дійсної ринкової

вартості на момент укладення Договору страхування.

По Програмі “Престиж”
розмір страхової суми є незмінним протягом всього строку дії договору страхування.

Незалежно від кількості настання страхових випадків після виплати страхового відшкодування розмір страхової суми не зменшується.

Програма “Класичне КАСКО” -
страхова сума зменшується після виплати відшкодування.

При незаконному заволодінні або повній загибелі ТЗ виплата відшкодування за мінусом сум, виплачених по ризику «Пошкодження».

УВАГА!!!!

Страхові суми по ризику «Пошкодження» та по ризику «НЗ» повинні співпадати.

Якщо страхова сума перевищує дійсну ринкову вартість ТЗ/ДО на дату укладення Договору страхування, то договір страхування є недійсним в тій частині страхової суми, що перевищує дійсну ринкову вартість ТЗ на дату укладання договору страхування.

Якщо страхова сума по ТЗ/ДО є меншою дійсної ринкової вартості ТЗ/ДО більше ніж на 10% на момент укладання договору страхування, то страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків (принцип пропорційності).

Страхові суми в договорі страхування вказуються в валюті України - гривні. За згодою сторін ТЗ/ДО можуть бути застраховані в еквіваленті до дол. США (страхування «в еквіваленті»).
При цьому, в договорі страхування необхідно вказувати повну назву іноземної валюти (чи міжнародно-прийняте буквене її позначення) та курс НБУ на день укладення Договору страхування.

При укладені договору страхування Страхувальник заявляє Страховику дійсну ринкову вартість свого ТЗ/ДО. Аквізитор повинен перевірити повідомлені Страхувальником дані.

Вартість ТЗ/ДО можна перевірити на підставі:

· від вартості нового ТЗ відняти знос за період експлуатації ТЗ.

· висновку експерта;

· бюлетеня автомобільного товарознавця;

· прайсів офіційних дилерів;

· каталогів, газет (авто-фото продажі та ін.);

Якщо Страхувальник не може надати Страховику вказані документи, а також немає можливості перевірити вартість легкових ТЗ/ДО за допомогою бюлетеню, прайсів, каталогів,
вартість ТЗ/ДО може бути перевірена за допомогою таблиці №1.
(Вартість нового аналогічного ТЗ на дату укладання договору
страхування множиться на коеф. з таблиці №1).

Таблиця №1 Коефіцієнти залишкової вартості легкових ТЗ та ДО в залежності від терміну експлуатації

Код ТЗ	Вартість нового ТЗ	кількість повних років експлуатації *
Код ТЗ	Вартість нового ТЗ	0	1	2	3	4	5	6	7
A15	до 15 000 USD	1,00	0,91	0,85	0,80	0,75	0,71	0,67	0,60
A25	15 001 USD - 25 000 USD	1,00	0,91	0,84	0,78	0,73	0,68	0,63	0,58
A50	25 001 USD - 50 000 USD	1,00	0,91	0,84	0,78	0,72	0,67	0,62	0,57
A100	50 001 USD - 100 000 USD	1,00	0,93	0,86	0,79	0,73	0,68	0,63	0,58
AН	більше 100 000 USD	потребує огляду (додаткової інформації)
ДО	1	0,8	0,68	0,6	0,53	0,46	0,41	0,36

Відповідальність по визначенню дійсної ринкової вартості ТЗ покладається на Страхувальника.
При настанні страхової події дійсна ринкова вартість автомобіля перевіряється експертом Компанії, або незалежним експертом.

Увага
!!! Кількість повних років експлуатації визначається відповідно до року випуску ТЗ та дати реєстрації ТЗ, вказаних в свідоцтві про реєстрацію ТЗ.

Якщо рік випуску ТЗ - 2009, при розрахунку страхового тарифу необхідно користуватися тарифною сіткою для нових ТЗ.

Приклад: ТЗ, 2009 року випуску, страхується в серпні 2009р. – як новий.

Якщо рік випуску ТЗ співпадає з роком реєстрації ТЗ,
кількість повних років експлуатації визначається по даті реєстрації
на момент укладання договору страхування.

Приклад 1: ТЗ, 2006 року випуску, дата реєстрації
- 12.06.2006р.,

страхується в квітні 2009р. – 2 роки.

Приклад 2: ТЗ, 2006 року випуску, дата реєстрації-12.06.2006р.,

страхується в листопаді 2009р. - 3 роки.

У всіх інших випадках умовно вважається, що транспортний засіб почав експлуатуватися з 1 липня року випуску
ТЗ
, при цьому,

якщо договір страхування укладається до 01 липня 2008 року
, кількість повних років експлуатації ТЗ визначається по формулі:

К років ТЗ = 2009 - рік випуску ТЗ -1.

якщо договір страхування укладається з 01 липня по 31 грудня 2008 року
, кількість повних років експлуатації ТЗ визначається по формулі:

К років ТЗ = 2009 - рік випуску ТЗ.

Приклад 1:ТЗ, 2008 року випуску, страхується в квітні 2009р. - новий.

Приклад 2:ТЗ, 2008 року випуску, страхується в серпні 2009р. - 1 рік.

Приклад 3 до 01.07.09: ТЗ, 2006 року випуску, страхується в квітні 2009р. = 2009 - 2006 -1 = 2 роки.

Приклад 4 після 01.07.09: ТЗ, 2006 року випуску, страхується в серпні 2009р. = 2009
- 2006
= 3 роки.

Основні виключення із страхових випадків і обмеження страхування

Незалежно від обраних страхових ризиків, страховими випадками не визнаються події, що відбулися внаслідок:

- навмисних дій Страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку;

- вчинення або спроби вчинення Страхувальником дій, за які передбачена кримінальна відповідальність;

- використання застрахованого ТЗ в спортивних змаганнях, у випробуваннях, в учбових цілях, в якості “таксі” без попереднього узгодження зі Страховиком;

- передавання застрахованого ТЗ в оренду, прокат, лізинг без попереднього погодження зі Страховиком.

- шахрайства, та надання неправдивих відомостей про об'єкт страхування.

****
Повний перелік виключень в договорах страхування

Підставою для відмови Страховика у виплаті страхового відшкодування є:

а) несвоєчасне повідомлення Страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення Страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

б) не пред'явлення Страховикові пошкодженого ТЗ для огляду до проведення ремонту;

в) керування застрахованим ТЗ особою, яка не визначена Договором страхування як особа, допущена до керування застрахованим ТЗ;

г) відсутність у водія посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

д) пошкодження, знищення, викрадення застрахованої за ризиком „ДОДАТКОВЕ ОБЛАДНАННЯ” автомагнітоли зі зйомною передньою панеллю або передньої панелі, якщо передня панель була залишена в застрахованому ТЗ;

е) порушення Страхувальником умов Договору страхування та/або Правил;

є) інші підстави згідно Правил та чинного законодавства України.

Умови визначення розміру страхового відшкодування

При настанні страхового випадку Страховик здійснює страхову виплату в межах страхової суми в розмірі прямих понесених збитків (їх частини - при пропорційному страхуванні) за мінусом франшизи; сум, отриманих від інших страховиків за аналогічними договорами страхування ТЗ/ДО; сум, отриманих від третіх осіб, відповідальних за заподіяний збиток, якщо такі суми були одержані до моменту виплати страхового відшкодування.

Сума страхового відшкодування розраховується за формулою:

СВ = СЗ – Ф – СО,

де:

СВ - сума страхового відшкодування;

СЗ - сума збитків від настання страхового випадку;

СО - сума збитків, відшкодована іншими особами;

Ф – франшиза.

При пошкоджені ТЗ/ДО розмір прямих понесених збитків
розраховується шляхом сумування вартості:

- вузлів і деталей ТЗ/ДО, необхідність в заміні яких виникла внаслідок настання страхового випадку;

- робіт по заміні та ремонту вузлів і деталей, пошкоджених в результаті настання страхового випадку;

- матеріалів (лакофарбові вироби, ґрунтовка тощо), необхідних для ремонту.

- При «ПОВНІЙ ЗАГИБЕЛІ» ТЗ/ДО розмір прямих понесених Страхувальником збитківрозраховується шляхом зменшення вартості ТЗ/ДО на вартість придатних залишків ТЗ/ДО.

При «НЗ» розмір прямих понесених збитків Страхувальника буде дорівнювати дійсній ринковій вартості ТЗ/ДО.

В договорі страхування обов'язково вказується одна з 2-х можливих умов визначення розміру страхового відшкодування.

1.Перша умова (базова) - «з вирахуванням зносу». Ця умова передбачає, що за вартість складових ТЗ, що будуть замінені під час ремонту, буде при

йматися дійсна ринкова вартість складових ТЗ на момент настання страхового випадку
, розрахована згідно «Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів» за наступною формулою:

Ссз
= Цс * (1 − Ез), де

Ссз - вартість складової ТЗ з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу;

Цс - ціна нової складової;

Ез - коефіцієнт фізичного зносу.

2.Друга умова - «без вирахування зносу».
Ця умова передбачає, що за вартість складових ТЗ, що будуть замінені під час ремонту, буде прийматися вартість нових аналогічних складових ТЗ.

На умовах «без вирахування зносу»
можуть бути прийняті на страхування:

- легкові ТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 7 років;

-вантажні ТЗ, причепи та напівпричепи до вантажних ТЗ, причепи до легкових ТЗ, автобуси, мікроавтобуси, строк експлуатації яких не перевищує 5 років;

-сільгосптехніка, зокрема, комбайни, трактори (включно з міні тракторами), строк експлуатації яких не перевищує 5 років;

-ТЗ спеціального призначення, строк експлуатації яких не перевищує 5 років.

У випадку пошкодження ТЗ, застрахованого по ризику "ПОШКОДЖЕННЯ",
розмір збитку визначається на підставі:

а) калькуляції витрат на відновлення пошкодженого ТЗ, або

б) рахунків на проведення відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого ТЗ на СТО, на яку Страхувальник був направлений Страховиком, або

в) рахунків, попередньо погоджених зі Страховиком, з СТО на вибір Страхувальника на проведення відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого ТЗ.

Якщо в Договорі страхування обране „СТО за направленням Страховика”, то розмір збитку визначається за домовленістю між Страхувальником та Страховиком.

Якщо в Договорі страхування обране „СТО на вибір Страхувальника“, то розмір збитку визначається за домовленістю між Страхувальником та Страховиком.

При виплаті страхового відшкодування безпосередньо Страхувальнику (Вигодонабувачу) по ризику «Пошкодження», розмір збитку може визначатись без урахування податку на додану вартість (надалі – ПДВ).

У разі, якщо Страхувальник пред'явить Страховику для огляду відновлений (відремонтований) ТЗ та надасть Страховику документи, що підтверджують: факт виконання відновлювальних (ремонтних) робіт та факт їх оплати з урахуванням ПДВ, то Страховик може здійснити доплату страхового відшкодування в розмірі сплаченого Страхувальником ПДВ. При цьому загальний розмір страхового відшкодування, сплаченого Страхувальнику за таким страховим випадком, не може перевищувати суму, яка визначається як сума розміру збитку, визначеного без урахування ПДВ, та розміру ПДВ, який нараховується на цей розмір збитку.

При настанні страхового випадку в період розстрочки Страховик має право вимагати від Страхувальника достроково сплатити несплачену частину страхової премії або утримати несплачену частину премії із суми страхового відшкодування.

Виплата страхового відшкодування здійснюється:

Програма “Престиж” (Договір АТК)
-
без вирахування зносу за період дії договору по ризику «НЗ» та при повній загибелі.

Програма “Класичне КАСКО”(Договір АТЛ) -
з вирахуванням зносу за період дії договору по ризику «НЗ» та при повній загибелі.

Франшиза (безумовна)

Франшиза встановлюється окремо по ризику «ПОШКОДЖЕННЯ», ризику «НЗ» і ризику «ДОДАТКОВЕ ОБЛАДНАННЯ».

Франшиза по “Пошкодженню”: від 0 до 2%;

Франшиза по “Незаконному заволодінню”: від 0 до 10%;

Франшиза по “Повній загибелі” в розмірі 5%.

Виплата страхового відшкодування по випадках, франшиза по яких встановлена в розмірі 0%, здійснюється: по перших 2-х страхових випадках з франшизою 0%, а по 3-му і наступних - з франшизою 0,5% від страхової суми ТЗ, але не менше 200 дол. США і не більше 400 дол. США.

Програма “Престиж”

–
завжди нульова франшиза по склу для легкових ТЗ., а для ТЗ, інших ніж легкові, окрема франшиза по пошкодженню скла: салону, фар, ліхтарів, дзеркал ТЗ не встановлюється. Виплата страхового відшкодування здійснюється завжди з застосуванням основної франшизи по ризику «Пошкодження».

Програма “Класичне КАСКО”

–
франшиза по склу для легкових ТЗ не виділяється.

Франшиза по ризику «Додаткове обладнання» встановлюється в такому ж розмірі, як основна франшиза по ризиках «Пошкодження»

Територія дії договору

Програма “Престиж” (Договір АТК)
- Україна + країни "СНД" + країни Європи.

Програма “Класичне КАСКО”(Договір АТЛ)
– Україна.

Строк дії договору

Договори страхування наземного транспорту укладаються строком на 12 місяців.

Договір страхування вступає в силу з 00 год. 00 хв. дати, вказаної в договорі, але не раніше дня, наступного за днем сплати Страхувальником страхового платежу чи його першої частини. Днем сплати страхового платежу (частки) при безготівкових розрахунках є дата надходження страхового платежу (його першої частини) на поточний рахунок Страховика.

Договір укладається строком на 1 рік.

Порядок укладення договору страхування. Огляд ТЗ

При укладанні договору страхування Страхувальник зобов'язаний:

1) заповнити заяву на страхування (заява може бути заповнена агентом зі слів Страхувальника);

2) надати транспортний засіб страховикові для огляду;

3) надати страховикові наступні документи:

- свідоцтво про реєстрацію ТЗ;

- документ, що посвідчує особу страхувальника (паспорт);

- посвідчення водія;

- документ, що підтверджує право володіння, користування, розпорядження ТЗ, виданий власником – якщо страхувальник не є власником.

Заповнення Заяви на страхування не обов'язкове, якщо ТЗ страхується при первинному продажу в автосалоні або при пролонгації
Договору страхування протягом 15 діб після закінчення попереднього договору, або при страхуванні парку ТЗ від 5 одиниць одночасно.

Договір страхування укладається лише з використанням типових форм договорів. Внесення будь-яких змін і доповнень
в типову форму договору, не передбачених цією Політикою, без письмового дозволу уповноваженого андеррайтера не дозволяється.

До видачі Страхувальнику Договору обов'язково проводиться огляд ТЗ,
що приймається на страхування. Огляд не обов'язковий
, якщо договір страхування укладається до виїзду ТЗ з автосалону, при цьому в договорі страхування робиться помітка «на момент укладення цього Договору ТЗ знаходився в автосалоні _________________________ (назва, адреса)
».

Огляд ТЗ також можна не здійснювати при пролонгації
Договору страхування за умови, що:

1)пролонгація відбувається без перерви страхового покриття;

2)розмір франшизи по новому договору не зменшується;

3)при укладені попереднього договору страхування ТЗ не мав пошкоджень;

4)протягом дії попереднього Договору не було заявлених страхових випадків та/чи виплачених страхових відшкодувань.

Огляд ТЗ здійснюється в світлий час доби при природному освітлені
. При достатньому штучному освітлені можливе проведення огляду в закритому приміщенні в темний час доби. ТЗ повинен бути наданий для огляду в чистому вигляді.

Особа, що здійснює огляд ТЗ, отримує реєстраційні документи (свідоцтво про реєстрацію ТЗ) для огляду. Якщо Страхувальник не є власником ТЗ, то він має надати документи, що підтверджують право Страхувальника на укладення Договору страхування даного ТЗ (довіреність, договір оренди, лізингу тощо).

При огляді ТЗ звіряються реєстраційні дані, вказані в Свідоцтві про реєстрацію ТЗ, з даними ТЗ (державний реєстраційний номер, номер кузову/шасі, VIN), а також данні про власника і Страхувальника.

VIN, як правило, складається з сімнадцяти знаків (букви і цифри). У більшості ТЗ VIN знаходиться під капотом на передній панелі за моторним відсіком. VIN також може знаходитися на правому передньому бризговику, під переднім пасажирським сидінням, під лобовим склом. Звіряти номер двигуна не потрібно.

ТЗ з відсутніми (видаленими) чи зміненими/пошкодженими номерами
(VIN чи кузова/шасі), які не дозволяють однозначно ідентифікувати ТЗ, на страхування не приймаються.

При невідповідності даних
в свідоцтві про реєстрацію ТЗ з фактичними даними ТЗ укладення Договору страхування забороняється.

ТЗ перевіряється на предмет наявності чи відсутності пошкоджень. ТЗ зі значними механічними чи корозійними пошкодженнями на страхування не приймаються. Допускається страхування ТЗ не більше ніж з трьома пошкодженнями. В разі виявлення пошкоджень ТЗ під час огляду аквізитор повинен заповнити «Акт огляду ТЗ» і прикласти його до Договору страхування. Всі наявні механічні чи корозійні пошкодження ТЗ, а також відсутні елементи вказуються в акті огляду ТЗ, місце пошкодження відмічається на схематичному малюнку і робиться відповідний запис. За пошкоджені чи відсутні на момент укладення Договору страхування елементи Страховик відповідальності не несе.

При страхуванні ТЗ, обладнаного стільниковими системами пошуку «Benish GPS Ukraine»
або «Цезар Сателіт»
, в примітках Договору страхування робиться запис: «ризик «НЗ» є застрахованим тільки під час абонентського обслуговування Страхувальника компанією «Benish GPS Ukraine» /«Цезар Сателіт».

Під час огляду ТЗ фотографуються з 4-х ракурсів:

1) зліва та спереду;

2) справа та спереду;

3) зліва та ззаду;

4) справа та ззаду, фотографується номер кузова або шасі, показники спідометра, пошкоджені поверхні, вузлів та/або деталей ТЗ, а також додаткове обладнання (якщо воно приймається на страхування).

При відновленні дії Договору страхування (після його призупинення), зміні умов
страхування, а також у випадку усунення пошкоджень, що мали місце на момент укладення Договору, чи отриманих протягом дії Договору має бути здійснений повторний огляд та фотографування.
В Договорі робиться запис про усунення пошкоджень. У випадку непред'явлення відремонтованого ТЗ для повторного огляду Страховик не несе відповідальності за пошкодження, вказані в акті огляду ТЗ.

Порядок розірвання договору страхування

Розірвання договору може здійснюватись за вимогою Страхувальника за 30 днів до припинення дії договору та за згодою сторін у випадку переоформлення договору страхування.

В разі розірвання договору страхування за вимогою Страхувальника
(при виконанні всіх умов договору), Страховик повинен повернути Страхувальнику страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування (далі – сума невикористаних страхових платежів).

Дії Страхувальника при настанні страхового випадку

При настанні страхового випадку Страхувальник зобов’язаний:

- негайно заявити про подію в державні органи, які уповноважені розслідувати дану подію, зокрема,

- при ДТП – в ДАІ,

- при пошкодженні застрахованого ТЗ та/або ДО в результаті протиправних дій третіх осіб, викраденні частин застрахованого ТЗ та/або ДО – у відділення міністерства внутрішніх справ,

- при пожежі – у службу протипожежної охорони,

- в результаті стихійного лиха – у службу МНС, і забезпечити наявність документів, що підтверджують настання страхової події.

- негайно (але не пізніше двох робочих днів)
повідомити Страховика або його представника про настання страхового випадку.

- протягом десяти календарних днів (а при НЗ протягом трьох) письмово
повідомити Страховика або його представника про настання страхового випадку.

- не здійснювати ремонтно-відновлювальних робіт до огляду ТЗ Страховиком чи в разі необхідності незалежного експерту;

Для отримання страхового відшкодування, крім письмового повідомлення про подію, надати Страховику заяву про виплату страхового відшкодування та наступні документи, що мають відношення до страхового випадку:

1. Договір страхування.

2. Посвідчення Водія, який керував ТЗ на момент події, яка має ознаки страхової, довіреність на право представництва інтересів Страхувальника у Страховика (для юридичної особи) та інші документи на право керування та користуванням ТЗ.

3. Свідоцтво про реєстрацію ТЗ.

4. Документ або документи (довідки, протоколи, постанови, рішення, вироки), видані повноважним державним органом (посадовою особою)

Довідка компетентних органів може не надаватись:

Програма “ПРЕСТИЖ” (Договір АТК):

якщо пошкоджено тільки скло
: кузову, фар, ліхтарів, прозорих та дзеркальних виробів ТЗ;

двічі протягом строку дії
Договору, якщо:

а) сталося незначне пошкодження лакофарбового покриття
кузова ТЗ (не більше, ніж 2-х суміжних деталей, якщо не було інших учасників дорожнього руху, або

б) сталося незначне механічне пошкодження кузова ТЗ під час стоянки
(не більше, ніж 2-х суміжних деталей), якщо неможливо встановити винну особу. Незн. пошкодженнями, вважаються збитки, які для ТЗ:

а) зі страховою сумою до 130 000
грн. не перевищують 2 500 грн.,

б) зі страховою сумою від 130 001
грн. не перевищують 5 000 грн.

Програма “Класичне КАСКО”(Договір АТЛ):

один раз
протягом дії договору, якщо пошкоджено вітрове
скло, скло:
фар, ліхтарів, прозорих та дзеркальних виробів застрахованого ТЗ;

Довідка медичного закладу
про наявність або відсутність алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння Страхувальника (Водія) на момент настання страхового випадку надається у випадку повної загибелі ТЗ.

5. Акт огляду ТЗ, складений Страховиком (уповноваженою ним особою) до усунення (ремонту) пошкоджень, заподіяних в результаті події, і який фіксує зазначені пошкодження (надалі – „Акт огляду”).

6. Документи, що підтверджують вартість ремонту ТЗ (рахунки з СТО, тощо).

Час і місцеогляду ТЗ узгоджуються сторонами договору страхування.

Виплата страхового відшкодування здійснюється
:

- У випадку викрадення застрахованого ТЗ — протягом 30 днів,
починаючи з дня надання Страхувальником Страховику всіх необхідних документів і підписання сторонами договору страхування додаткової угоди про взаємовідносини сторін у випадку, якщо викрадений ТЗ буде знайдено.

- У випадку повної загибелі застрахованого ТЗ — протягом 30 днів
, починаючи з дня надання Страхувальником Страховику останнього із всіх необхідних документів.

- У всіх інших випадках — протягом 20 днів
, починаючи з дня надання Страхувальником Страховику останнього із всіх необхідних документів.

- Якщо подія не визнана страховим випадком, Страховик приймає р

ішення про відмову

у виплаті страхового відшкодування протягом 30 днів з дня одержання від Страхувальника всіх необхідних документів.

УВАГА!!!!

Виплата страхового відшкодування не проводиться при несвоєчасному повідомленні Страхувальником Страховика про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення Страховику перешкод при визначенні обставин, характеру страхового випадку.

9.
Страхування відповідальності

9.1 Необхідність, зміст та структура страхування відповідальності

Страхування
відповідальності
— галузь страхування, в якій об'єктом страхування виступає відповідальність перед третіми юридичними або фізичними особами, котрі можуть зазнати збитків внаслідок будь-якої дії чи внаслідок бездіяльності страхувальника.

Необхідність
запровадження такого об'єкта в страховій справі зумовлена тим, що особа, яка завдала збитків іншим особам, за законом або за рішенням суду повинна відшкодувати їх. У зв'язку з тим, що вони в сучасних умовах можуть бути досить значними (винуватцю цих збитків не вистачить і життя, щоб "відробити" їх відшкодування), та з метою захисту інтересів тих, хто постраждав (третіх осіб), і вводиться страхування відповідальності. Законодавці не в змозі вводити обов'язкове страхування в усіх випадках, завдаючи тим самим збитків іншим особам. Тому введення обов'язкового страхування відповідальності обмежується лише випадками з екстремально високими збитками. Інші ж випадки підлягають страхуванню на добровільних засадах. Але для того, щоб страхування відповідальності можна було реалізувати, необхідні зацікавленість з боку суспільства та бажання страховика, здатного взяти на себе відповідальність за відшкодування збитків.

Отже, страхування відповідальності передбачає можливість завдання шкоди як здоров'ю, так і майну третіх осіб, яким за законом або за рішенням суду роблять відповідні виплати, що тією чи іншою мірою компенсують збитки.

Договір страхування відповідальності, укладений страхувальником і страховою компанією, захищає насамперед інтереси страхувальника від фінансових витрат, які можуть бути покладені на нього законом або судом у зв'язку з причиненими ним збитками третій особі. Отже, страхування відповідальності як явище і як послуга страхового ринку виникло передовсім з метою захисту інтересів потенційних спричинювачів збитків.

З іншого боку, система страхування відповідальності захищає інтереси третіх осіб, оскільки винна в заподіянні збитків особа може виявитись неспроможною відшкодувати спричинені нею збитки.

Страхування відповідальності має певні особливості порівняно з майновим та особистим страхуванням:

· третьою стороною (третьою особою) можуть виступати будь-які, не обумовлені наперед, особи;

· попередньо не встановлюються страхова сума та застрахований.

Ці особливості пов'язані з тим, що і те, й інше виявляється тільки з настанням страхового випадку — при спричиненні збитків третій особі.

Згідно Закону України «Про страхування» ст.6 та ст.7 страхування відповідальності можна представити такою структурою:

1. Добровільне страхування:

· страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
· страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
· страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
· страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

2. Обов’язкове страхування:

· страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;
· страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;
· страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;
· страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;
· страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;
· страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора, ліквідатора фінансової установи та працівників Міністерства фінансів України, які визначені ним для вирішення питань щодо участі держави у капіталізації банку;
· страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;
· страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;
· страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;
· страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;
· страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;
· страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;
· страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;· страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;
· страхування відповідальності морського судновласника; страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам;
· страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров'ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів;
· страхування цивільної відповідальності суб'єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт.
9.2 Обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів

На сьогодні одним із найбільш поширених видів страхування цивільної, зокрема цивільно-правової, відповідальності є страхування ЦВ власників транспортних засобів. Його частка у країнах з розвинутим страховим ринком – близько 50-90% усіх страхових внесків. Зумовлено це, насамперед, зростанням інтенсивності дорожнього руху, що, в свою чергу, супроводжується кількісним зростанням дорожньо-транспортних пригод. Тому у багатьох країнах цей вид страхування – обов’язковий і відсоток власників ТЗ, котрі застрахували свою ЦВ, там наближається до 90-100%. Україна не є винятком, оскільки страхування ЦВ власників ТЗ тут здійснюється в обов’язковій формі ще з 28 вересня 1996 р.

Існують внутрішні та зовнішні нормативні акти, що регулюють відносини у сфері ОСЦПВВНТЗ.

До зовнішніх належать:

· Законом України «Про страхування" №86/96-ВРвід 7 березня 1996 року

· Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961–ІV від 01.07.04

До внутрішніх

належать накази Компанії, додатки до них, Інструкції та доповнення зі змінами.

Метою страхування ОСЦПВ є:

1. Забезпечити потерпілим (фізичним чи юридичним особам) відшкодування збитків, заподіяних власниками ТЗ під час їх експлуатації;

2. Захистити майнові інтереси специфічної групи страхувальників – власників механізованих засобів транспорту.

Отже, страхування ЦВ власників ТЗ – свого роду гарантія збереження майнових благ цих власників у разі виникнення обов’язку відшкодувати шкоду третім особам.

Об’єктом договору
страхування є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Суб’єкти страхування

Страхувальники
– юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

Страховики
– страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених Законом "Про ОСЦПВ" та Законом України "Про страхування".

Потерпілі
– треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо–транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно–правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу. Попри те, що договір страхування ЦВ укладається із страхувальником з метою захисту власне його майнових інтересів, страхове відшкодування виплачується саме потерпілій особі.

Особи, відповідальність яких застрахована
– визначені в договорі обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності особи, цивільно–правова відповідальність яких застрахована згідно з цим договором, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності, будь–які особи, що експлуатують забезпечений транспортний засіб.

Моторне (транспортне) страхове бюро (далі - МТСБУ)
- це неприбуткове об'єднання страховиків, яке здійснює свою діяльність відповідно до даного Закону, законодавства України та Статуту МТСБУ. Першочерговою метою створення МТСБУ було забезпечення платоспроможності страховиків, які отримали право здійснювати обов’язкове страхування відповідальності власників ТЗ та здатності їх виконувати власні зобов’язання перед страхувальниками.

Типи договорів

Особами, відповідальність яких застрахована, вважаються особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована відповідним типом укладеного договору.

Відповідно до Закону існують 3 типи договорів (полісів), розподіл відбувається в залежності від осіб, відповідальність яких застрахована.

Договір I типу (один ТЗ – багато водіїв)

За договором цього типу застрахованою є відповідальність не лише особи, яка укладає договір, а й будь–якої особи, яка експлуатує ТЗ, вказаний в договорі страхування, на законних підставах (генеральне доручення, доручення, договір оренди, найму тощо).

По Договорам І типу на страхування не приймається відповідальність власників:

1)ТЗ, що експлуатуються в якості таксі, маршрутних таксі;

2)ТЗ, що використовуються для прокату;

3)ТЗ, що використовуються в учбових цілях;

4)ТЗ, що використовуються в тест – драйвах.

Договір II типу (багато ТЗ – один водій)

За договором цього типу застрахованою є відповідальність особи, вказаної в договорі страхування при експлуатації будь–якого ТЗ тієї категорії (категорій), що вказана в договорі. Договори II типу укладаються лише з фізичними особами

Договір III типу (один ТЗ – один чи декілька водіїв)

За договором цього типу застрахованою є відповідальність Страхувальника (особи, яка укладає договір), включаючи додатково вказаних в договорі осіб (але не більше 5 разом із Страхувальником) при експлуатації зазначеного в Договорі ТЗ. Страховик не може відмовити Страхувальнику в укладені договору III типу.

Цивільно–правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, які зареєстровані в іноземних державах та тимчасово використовуються на території України страхується по договорах I або ІІІ типів.

Продавцям договорів (полісів) ОСЦПВВНТЗ рекомендовано укладати договори:

- 1-го типу – з юридичними особами та фізичними особами, які не можуть чітко визначити осіб, які можуть керувати належним їм транспортним засобом;

- 2-го типу – з фізичними особами;

- 3-го типу – з фізичними та юридичними особами.

Врегулювання збитків

Дії страхувальника при настанні страхового випадку

- терміново повідомити про настання ДТП уповноважену службу МВС України;

- вжити всі можливі заходи з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди, в тому числі вжити заходи для надання першої допомоги потерпілим і за необхідності викликати швидку допомогу;

- зберегти транспортний засіб чи пошкоджене майно в такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо–транспортної пригоди, до тих пір, доки їх не огляне призначений страховиком аварійний комісар або експерт;

- записати інформацію про іншого учасника ДТП, його паспортні дані, контактний телефон, марку, модель та державний номер його ТЗ, а також номер його страхового поліса (за наявності), а також зібрати інформацію про можливих свідків пригоди.

- вжити заходи для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, письмового повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності, або, в окремих випадках, МТСБУ про настання ДТП. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально.

Заява про страхове відшкодування

Для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий – МТСБУ) відповідну заяву.

У заяві про виплату страхового відшкодування має міститися:

-найменування страховика, до якого подається заява, або МТСБУ;

-назва (для юридичної особи), прізвище, ім'я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання;

-зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків;

-інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, та потерпілих;

-обставини, якими заявник обґрунтовує свою вимогу, та докази, що підтверджують її відповідно до законодавства;

-розмір шкоди;

-підпис заявника і дата подання заяви.

До заяви додаються:

-довідки про дорожньо–транспортну пригоду,

-довідки відповідних закладів охорони здоров'я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) у разі її виникнення,

-інші документи, які мають відношення до даної дорожньо–транспортної пригоди, завірені у встановленому порядку.

Страховик зобов'язаний надавати консультаційну допомогу заявнику при складанні заяви та на прохання заявника зобов'язаний ознайомити його з відповідними нормативними актами та порядком обчислення страхового відшкодування.

Подання потерпілим страховику завідомо неправдивої інформації з метою завищення суми страхового відшкодування є підставою для відмови у виплаті такого відшкодування.

Страховою сумою
за договором ОСЦПВ є грошова сума, в межах якої страховик у разі настання страхового випадку зобов’язаний компенсувати відповідно до умов страхування збитки третій(-тім) особі(-ам), потерпілій(-им) у дорожньо-транспортній пригоді.

Особливе значення під час укладення договору страхування має визначення страхової суми. У зв’язку з тим, що наперед неможливо передбачити розмір шкоди, яку завдасть страхувальник третім особам, а отже, встановити чіткий розмір страхової суми, було введено поняття “ліміт відповідальності страховика”. Це поняття означає, що збитки потерпілих осіб покриваються страховиком лише в межах зазначеного в договорі страхування ліміту. Якщо ж збитки потерпілих осіб перевищують цей ліміт, то вони відшкодовуються безпосередньо страхувальником за рахунок його власних коштів.

Ліміти грошових зобов’язань Страховика щодо компенсації потерпілим завданих страховою подією збитків за договором ОСЦПВВНТЗ встановлені Законом України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”:

- ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25 500 грн. на одного потерпілого. якщо загальний розмір шкоди, заподіяної майну потерпілих за одним страховим випадком, перевищує п’ятикратний ліміт відповідальності страховика (127 500 грн), відшкодування кожному потерпілому шкоди, заподіяної його майну, пропорційно зменшується.

- ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих, становить 51 000 грн. на одного потерпілого.

- ліміт відповідальності страховика за моральну шкоду, заподіяну потерпілим, становить 2 550 грн (згідно з чинним законодавством України не більше 5 % ліміту відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю одного потерпілого).

При страхуванні відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих, чинним законодавством України не встановлене обмеження кількості постраждалих осіб внаслідок однієї ДТП, яким страховик повинен здійснити страхову виплату. Зазначені страхові виплати виплачуються за кожним страховим випадком у межах ліміту на одного потерпілого.

Франшиза

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика (не більше 510,00 грн.) в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страховик здійснює відшкодування майнових збитків за вирахуванням суми франшизи.

При страхуванні цивільно-правової відповідальності осіб, що належать до пільгових категорій застосовується ставка франшизи по майновим збиткам в розмірі 510 грн.

При страхуванні ТЗ, що використовуються в якості таксі, маршрутних таксі, для прокату, в учбових цілях, в тест–драйвах – застосовується ставка франшизи по майновим збиткам в розмірі 510 грн.

Франшиза при відшкодуванні моральної шкоди та шкоди, заподіяної життю і/або здоров’ю потерпілих, не застосовується.

Порядок виплати страхового відшкодування

Страховик приймає рішення про сплату або відмову у виплаті страхового відшкодування протягом одного місяця з дня отримання страховиком всіх необхідних документів.

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення, страховик зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення щодо прийнятого рішення.

Якщо особа, яка має право на отримання відшкодування, не задоволена рішенням страховика щодо виплати страхового відшкодування, вона має право подати до МТСБУ скаргу про перегляд вищезазначеного рішення. Якщо прийняте МТСБУ рішення не задовольняє таку особу, то вона має право подати позов до суду щодо відшкодування шкоди в установленому законом порядку.

Страхування ЦВ власників ТЗ – це надійний механізм швидкого і здебільшого повного відшкодування збитків, заподіяних страхувальником третім особам. Але що робити в тих випадках, коли шкоду було заподіяно невідомим ТЗ, або шкода була заподіяна особою, яка не уклала договір страхування ЦВ?

Саме для врегулювання таких ситуацій і відшкодування шкоди потерпілим особам в Україні було створене МТСБУ. МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених законодавством, у разі її заподіяння:

- транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, тільки за умови наявності у потерпілого на момент ДТП чинного договору ОСЦПВВНТЗ;

- невстановленим транспортним засобом (виплата тільки за шкоду життю);

- транспортним засобом, який вийшов з володіння власника (транспортного засобу був викрадений);

- особами, які звільнені від укладення договору ОСЦПВВНТЗ;

- страхувальником такого страховика, у якого недостатньо коштів та майна на виконання своїх обов’язків, або який визнаний банкрутом, та (або) ліквідований;

- у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу працівникам міліції та медичним працівникам закладів охорони здоров’я згідно з чинним законодавством України.

За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

При вирішенні питання про виплату страхового відшкодування у зв'язку із заподіяною особі шкодою страховик має право письмово вимагати від відповідного закладу охорони здоров'я відомості про діагноз, лікування та прогноз хвороби потерпілого, використовувати висновки судово–медичної експертизи, а також за необхідності отримати додаткову інформацію, направити потерпілого на медичне обстеження, відшкодовуючи всі пов'язані з цим витрати. Відомості, отримані страховиком про діагноз, лікування та прогноз захворювання потерпілого, є конфіденційними.

Страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика. Якщо страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснили такі витрати без попереднього погодження із страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат або зменшити їх розмір з урахуванням вимог законодавства України про порядок відшкодування такої шкоди.

Страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, потерпілому має бути компенсована сума франшизи у повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування.

Страхове покриття.

Шкодою, заподіяною майну потерпілого у результаті ДТП, є шкода, пов’язана:

- з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;

- з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;

- з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;

- з проведенням робіт, необхідних для врятування потерпілих у результаті ДТП;

- з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставлення потерпілого до відповідного закладу охорони здоров’я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;

- з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

Шкодою, заподіяною життю і здоров’ю потерпілого у результаті ДТП, є шкода, пов’язана:

- з лікуванням потерпілого;

- з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

- зі стійкою втратою працездатності потерпілим;

- зі смертю потерпілого.

Випадки, коли шкода не відшкодовується

Відповідно до Закону "Про ОСЦПВ" страховик не відшкодовує шкоду
:

– заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно–правової відповідальності відповідно до законодавства України;

– заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо–транспортну пригоду;

– заподіяну життю та здоров'ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо–транспортну пригоду, та які є застрахованими за особистим страхуванням від нещасних випадків на транспорті.

– заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо–транспортну пригоду;

– заподіяну при використанні забезпеченого транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи для участі в офіційних змаганнях;

– яка прямо чи опосередковано викликана чи якій сприяли іонізуюча радіація, викликане довільним ядерним паливом радіоактивне отруєння, радіоактивна, токсична, вибухова чи в іншому відношенні небезпечна властивість довільної вибухової ядерної сполуки чи її ядерного компонента;

– пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу;

– заподіяну пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо–транспортної пригоди антикварних речей, виробів з коштовних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, біжутерії, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, різного роду документів, філателістичних, нумізматичних та інших колекцій;

– заподіяну в результаті дорожньо–транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.

Вартість страхування

Базовий страховий платіж з обов’язкового страхування цивільно–правової відповідальності власників наземних транспортних засобів складає 291,49 грн.

Страховий платіж по Договору ОСЦПВ розраховується шляхом добутку (множення) базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів, які залежать від:

- типу транспортного засобу (К1),

- території його переважного використання (К2),

- сфери використання транспортного засобу (К3),

- водійського стажу застрахованих осіб (К4),

- кількості зазначених у договорі осіб (для договорів ІІІ типу) (К5),

- наявності у страхувальника спроб страхового шахрайства (К6),

- строку дії договору (К7).

Страховий платіж може зменшуватися: на розмір пільги - при страхуванні фізичних осіб, що належать до пільгових категорій; на відповідний відсоток (5%, 10% або 15%) – при страхуванні парків транспортних засобів.

Формула розрахунку страхового платежу:

СП = 291,49 х К1 х К2 х К3 х К4 х К5 х К6 х К7

Отриманий в результаті розрахунку страховий платіж округляється до гривень методом математичного округлення (до 0,5 – в бік меншого значення, більше та рівно 0,5 – в бік більшого значення).

При розрахунку страхового платежу добуток коригуючих коефіцієнтів K2, K3 та K4 не може бути меншим за половину коригуючого коефіцієнта К1 та перевищувати трикратний його розмір.

У разі укладання договору 2-го типу (оформленні поліса відповідно до умов 2-го типу договору) для розрахування розміру страхового платежу до уваги приймається транспортний засіб, що має згідно з Законом найбільший коригувальний коефіцієнт.

Коригуючі коефіцієнти

К1 – залежно від типу транспортного засобу

Зазначаються відомості в документі про реєстрацію транспортного засобу.

К2 – залежно від території переважного використання

Для транспортних засобів, зареєстрованих в Україні, застосовуються відомості про місцезнаходження (місце проживання) власника, зазначені в документі про реєстрацію транспортного засобу, який визначений у договорі страхування.

Для транспортних засобів, зареєстрованих у інших країнах, застосовується значення коефіцієнта 1.

К3 – залежно від сфери використання транспортного засобу

Визначаються особи, відповідальність яких застрахована за договором страхування.

К4 – залежно від водійського стажу

Значення водійського стажу визначається як різниця між поточним роком та роком видачі першого посвідчення водія.

Якщо договір страхування укладається на умовах ІІІ типу, але в ньому зазначені декілька осіб, відповідальність яких застрахована, при розрахунку страхового платежу застосовується такий коефіцієнт водійського стажу осіб, відповідальність яких застрахована, з найменшим водійським стажем серед зазначених осіб. За відсутності відомостей про водійський стаж будь-якої з осіб, відповідальність яких застрахована, застосовується розмір коефіцієнта, визначений для осіб з водійським стажем до 1 року.

К5 – залежно від кількості зазначених у договорі осіб (для договорів ІІІ типу)

Зазначаються відомості в договорі страхування про кількість осіб, відповідальність яких застрахована.

К6 – залежно від наявності чи відсутності у страхувальника (протягом попереднього року) доведених у судовому порядку спроб шахрайства або випадків, що були підставою для пред’явлення регресного позову

К7 – залежно від строку дії договору

Застосовується при визначенні розміру страхового платежу для договору (полісу) зі строком дії менше одного року.

Строк страхування
– від 15 днів до 1 року. Час початку дії Поліса вказувати як 00 год. 00 хв. дня, наступного, або будь-якого іншого дня, що йде за днем сплати Страхувальником страхового платежу на поточний рахунок чи в касу Страховика.

Територія дії
– Україна.

При укладенні договору ОСЦПВ страхувальник, а для договору ІІІ типу і особи, відповідальність яких застрахована, повинні надати такі документи:

– оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорту);

– посвідчення водія страхувальника – фізичної особи;

– посвідчення водіїв всіх осіб, цивільно-правова відповідальність яких застрахована за договором (для договору ІІІ типу);

– документи (свідоцтва), що підтверджують права на отримання пільг при страхуванні.

Пільги

За умови страхування не більше одного транспортного засобу з робочим об'ємом двигуна до 2500 куб. см включно
розміри страхових платежів за договорами ОСЦПВ ІІІ типу становлять 50% розміру базового платежу з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, зокрема для:

o учасників війни, що визначені законом,

o інвалідів II групи,

o осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесених до I та II категорій,

o пенсіонерів - громадян України, які особисто керують такими транспортними засобами.

При укладенні договору ІІІ типу з юридичною особою необхідне документальне підтвердження водійського стажу водіїв страхувальника.

Особи, які звільняються від укладення Договорів ОСЦПВ

на території України:

- учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, які особисто керують транспортним засобом;

- інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами;

- особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи у його присутності.

Відшкодування збитків від ДТП, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному Законом.

10. Перестрахування і співстрахування

10.1 Необхідність і сутність співстрахування та перестрахування

З метою мінімізації ризику при страхуванні великих об’єктів первинні страховики і перестраховики часто об’єднують свої зусилля. Вже на етапі первинного страхування великі ризики, такі як, наприклад, ризик пожежі на промисловому підприємстві, розподіляються між декількома страховиками. Цей процес отримав назву співстрахування. Первинні страховики, в свою чергу, визначають розмір власного утримання, а частину ризику, яка його перевищує передають у перестрахування.

Приклад:
Промислове підприємство застраховане на суму 100 млн. євро. П’ять первинних страховиків покривають цей ризик на основі співстрахування. При цьому ризик розподіляється наступним чином: перша страхова компанія бере на себе 40% ризику, дві наступні – по 20%, і ще дві компанії – по 10%. Кожний первинний страховик залишає собі 20% своєї частки ризику, а частину, яка залишилась передає в перестрахування.

10.2 Сутність співстрахування та порядок його здійснення

Співстрахування –
це узгоджена участь декількох страховиків в покритті одного ризику, при цьому кожен з них бере на себе певну частину (квоту) страхової суми або певну частину покриття. В страховому полісі вказуються всі компанії, які беруть участь у співстрахуванні, та їх частки. При цьому з кожним страховиком заключається індивідуальний договір на покриття певної частини ризику.

З метою полегшення роботи головна страхова компанія, а це, як правило, страховик, який покриває найбільшу частину ризику, бере на себе проведення переговорів із страхувальником від імені решти первинних страховиків. В договір з цією компанією включається так зване застереження про лідерство

. В силу цього застереження у відносинах зі страхувальником головний страховик наділяється повноваженням виступати від імені решти співстраховиків з заявами про наміри і повідомленнями, а також приймати повідомлення страхувальника, адресовані іншим страховикам. За цю роботу головний страховик отримує, як правило, комісійну винагороду за керівництво або на покриття своїх додаткових витрат.

Застереження про лідерство або застереження про представництво в судових органах

надає головному страховику повноваження з врегулювання зі страхувальником всіх питань, пов’язаних з договором, від імені решти співстраховиків, в тому числі таких, як стягнення страхових платежів, врегулювання збитків і, у випадку необхідності, розв’язання суперечок в судовому порядку.

Комісійна винагорода головного страховика складає, як правило, від 1 до 3% страхової премії, яка належить іншим співстраховикам

Участь співстраховиків в покритті ризику відображається у відомості розподілу ризику.

Приклад:

Розглянемо договір страхування промислового підприємства від вогню. Страхова сума складає 16 500 000,00 євро, ставка страхового тарифу – 1,4%. Страхування здійснюється в формі співстрахування. Первинні страховики покривають ризик в наступних частках: страховик А – 15%, страховик В – 25%, страховик С (головний страховик) – 30%, страховик D - 10 %, страховик Е- 20 %.

а) Складіть відомість розподілу ризику. Розрахуйте, яку частину страхової суми взяв на себе кожен із співстраховиків і яка частина страхової премії належить кожному співстраховику (окремо з урахуванням і без урахування 10% податку на операції страхування);

б) Комісійна винагорода головного страховика С складає 2% суми страхової премії, яка належить решті співстраховиків (без врахування податку на операції страхування). Яку комісію повинен заплатити головному страховику кожен співстраховик.

Розв'язок а:

Знаючи, яку частину страхової суми (у %) взяв на себе кожен співстраховик, можна розрахувати її та частину страхової премії, яка належить кожному співстраховику у грошовому виразі.

Таблиця 1. Відомість розподілу ризику

Відомість розподілу ризику, євро
Частка окремих співстраховиків	Страхова сума	Страхова премія без урахування податку на операції страхування	Податок на операції страхування	Страхова премія з урахуванням податку на операції страхування
А 15 %	2 475 000,00	3 465,00	346,50	3 811,50
В 25 %	4 125 000,00	5 775,00	577,50	6 352,50
С 30 %	4 950 000,00	6 930,00	693,00	7 623,00
D 10 %	1 650 000,00	2 310,00	231,00	2 541,00
F 20 %	3 300 000,00	4 620,00	462,00	5 082,00
100%	16 500 000,00	23 100,00	2 310,00	25 410,00

Розв'язок б:

Таблиця 2. - Головний співстраховик отримає в якості комісійної винагороди

Від страховика	Частка страхової премії (без урахування податку на операції страхування), яка належить кожному співстраховику, євро	Частка кожного співстраховика в комісії головного страховика, євро
А 2 %	3 465,00	69,30
В 2 %	5 775,00	115,50
D 2 %	2 310,00	46,20
Е 2 %	4 620,00	92,40
Загальна сума комісії за керівництво, яка має належати страховику С		323,40

10.3 Сутність та методи перестрахування

Перестрахування
є свого роду системою захисту страхових компаній. В основі страхового бізнесу лежить основоположний принцип, згідно з яким страхові премії з одного боку, і страхові виплати і витрати на ведення страхової справи – з іншого, повинні компенсувати один одного за принципом еквівалентності, що і дозволяє здійснювати покриття ризику. Хоча в основу розрахунків премій кладуться статистичні дані, абсолютно точно розрахувати їх необхідну величину неможливо. Дійсна частота і середній розмір збитку можуть суттєво відхилятися від розрахункових показників. Можливість таких відхилень, обумовлена самою сутністю страхування, отримала назву технічного ризику

. В основі даного явища лежать різні причини.

Таблиця3. - Технічні ризики

Технічні ризики
Форми прояву
Ризик випадкових відхилень	Ризик зміни обставин	Ризик кумуляції збитку, або ризик катастроф	Ризик помилки
В силу свого випадкового характеру фактична частота і середній розмір збитку по одиничним ризикам відхиляються від розрахункових значень. Несприятливі для страховика відхилення можуть бути також наслідком страхування ризиків, розмір збитку за якими може досягти значень, які суттєво перевищують середній рівень.	По багатьом ризикам первинний страховик не має достатньо надійної бази для проведення розрахунків або така база взагалі відсутня. Це ускладнює можливість передбачити структурні зміни, які впливають на появу і розвиток ризиків.	Кумуляція збитків, наприклад, у випадку загибелі літака або стихійних лих, ставить під загрозу можливість покриття ризику страховиком.	Калькуляція премії або тарифікація ризиків базується на невірних розрахунках або оцінках.

Завданням перестрахування

є зниження технічного ризику для первинного страховика. Таким чином, перестрахування являє собою одну із основних можливостей зменшення негативних фінансових наслідків реалізації страхових ризиків для первинного страховика.

Передача ризику в перестрахування здійснюється шляхом укладання відповідного договору. Сторонами договору перестрахування є первинний (або прямий) страховик (цедент, перестрахувальник) і перестраховик.

Отже, згідно з ЗУ «Про страхування»Перестрахування
- страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

За прийнятий на себе ризик перестраховик отримує від цедента перестрахувальну премію.

У разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до Уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.
У декларації страховик (перестрахувальник) зобов'язаний вказати інформацію про ризики та предмет договору страхування, які перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів - перестраховиків та про перестраховиків брокерів, іншу інформацію, визначену Кабінетом Міністрів України.

Уповноважений орган може проводити тематичні перевірки страховиків на підставі аналізу поданих декларацій.

При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія виходить з того, що даний процес повинен бути економічно ефективним при досягненні поставленої цілі, а також повинен враховувати вартість перестрахування.

Вартість перестрахування включає:

- частину страхової премії, що передається перестраховику;

- витрати компанії на ведення справи у зв’язку з передачею ризиків.

Передавання ризиків у перестрахування здійснюється постійно або одноразово.

За методом передавання ризиків у перестрахування перестрахувальні операції поділяються на три види:

- Факультативні – характеризуються певною свободою сторін договору перестрахування, існує можливість регулювання страховиком розміру власного утримання. Попередньою умовою для укладання договору факультативного перестрахування є сліп, який містить певну інформацію про наміри сторін перестрахувальних відносин.

- Облігаторне (договірне) – передбачає обов’язкову передачу в перестрахування раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями, визначаються межі відповідальності, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття. Зазначений метод має свої переваги: досягнення рівномірності розподілу ризиків; автоматичність прийняття ризиків; розвиток довгострокових відносин між сторонами; збільшення обсягів страхових операцій; гарантії підтримки перестраховика.

- Факультативно-облігаторне – поєднує риси факультативного та облігаторного, використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, з можливістю кумуляції збитків та можливими катастрофічними наслідками.

Перерозподіл ризику у перестрахувальних операціях відбувається за двома формами:

1.
Пропорційною – сторони частково приймають участь у розподілі відповідальності. Інтереси цедента і перестраховика в цілому співпадають. Застосовується при обов’язковому страхуванні відповідальності, при автокаско. Здійснюється за наступними видами договорів перестрахування:

- квотний – коли цедент зобов’язується передати перестраховику частку у всіх ризиках даного виду, а перестраховик зобов’язується їх прийняти;

- ексцедентної суми – використовується, коли застраховані ризики різні за страховими сумами; цедент несе відповідальність за всіма ризиками у розмірі страхової суми, яка менша чи рівна власному утриманню, перестраховик – за всіма ризиками, де страхова сума перевищує розмір власного утримання;

- квотно-ексцедентний – змішаного типу, використовується дуже рідко, поєднує риси двох попередньо зазначених договорів.

2. Непропорційною – найчастіше використовується в договорах страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збиток, спричинений третім особам в результаті ДТП. Застосовується також там, де немає верхньої межі відповідальності страховика. Здійснюється за наступними видами договорів:

- ексцедента збитку – застосовується тоді, коли страховик намагається не вирівняти окремі ризики даного виду страхування, а спрямовує свою діяльність безпосередньо на забезпечення фінансової рівноваги страхових операцій;

- ексцедента збитковості – перестрахування стосується всього страхового портфелю, має на меті захистити фінансові інтереси страховика перед наслідками надто великої збитковості.

Обслуговування договорів непропорційного перестрахування досить просте, не вимагає особливих витрат.

В залежності від ролі, яку відіграє цедент і перестраховик в укладеному між ними договорі, перестрахування поділяється на:

- активне – означає передачу ризику;

- пасивне – означає приймання ризику.

Отже, перестрахування – це вторинний розподіл ризику, що відбувається у певній формі та за відповідними методами.

11. Доходи, витрати і прибуток страховика
11.1 Витрати страховика

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов’язані процеси:

- виконання зобов’язань перед страхувальниками;

- фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються за економічним змістом на наступні великі групи:

1. Виплата страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування та перестрахування

2. Витрати на ведення страхової справи

3. Витрати на фінансування превентивних заходів

4. Витрати при здійсненні інвестиційної діяльності

Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виділяються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності.

Витрати на ведення страхової справи включають витрати, пов’язані із укладанням та обслуговуванням договорів страхування, тобто із фінансово-господарською діяльністю страховика.

Встановлюючи страховий тариф, страховик повинен враховувати у складі ціни страхової послуги не тільки страхові суми та відшкодування, а й витрати на утримання страхової компанії:

1. Організаційні – витрати, пов’язані із організацією, створенням страхової компанії, відносяться до фінансових ресурсів страховика, є інвестиціями.

2. Аквізаційні – виробничі витрати страховика, пов’язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових страхових договорів.

3. Інкасаційні – витрати, пов’язані із обслуговуванням товарно-грошового обігу страхової компанії. Витрати на виготовлення бланків, квитанцій, облікових регістрів тощо.

4. Ліквідаційні – витрати, пов’язані із ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком. До них відносяться витрати на оплату праці ліквідаторам, судові витрати, поштово-телеграфні витрати тощо.

5. Управлінські – витрати поділяються на загальні витрати управління та витрати по управлінню майном. Ці витрати пропорційні зібраним страховим внескам. При оцінці рентабельності діяльності страхової компанії головне значення мають управлінські витрати.

Витрати на фінансування превентивних заходів встановлюються страховою компанією в залежності від взятих на себе зобов’язань, розмір їх встановлює фінансова служба страховика.

Витрати на страхові виплати, на ведення страхової справи, на фінансування превентивних заходів складають собівартість страхової послуги.

Витрати на здійснення інвестиційної діяльності досить незначні і пов’язані із обслуговуванням розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика.

11.2 Доходи страхової компанії

Дохід страховика відображає всю суму надходжень та поділяється і залежності від видів діяльності на три великих групи:

1. Доходи від страхової діяльності

Відноситься до доходів від основної операційної діяльності, включають всі надходження, пов’язані з проведенням страхування та перестрахування. У складі цих доходів – страхові премії за договорами страхування та перестрахування, комісійні винагороди, частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками, повернені суми із централізованих страхових фондів, повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Зазначені доходи формуються за рахунок страхової премії, в основу якої покладено тариф-брутто. При цьому обсяг премій забезпечує формування страхового фонду, а структура страхового тарифу – напрямки використання надходжень.

Основним джерелом доходів страховика є зароблені страхові премії. Тобто, кошти страховика є «заробленими» після закінчення договору страхування, якщо за період дії цього договору не відбуваються страхові випадки. За економічним змістом зароблені страхові премії є результатом реалізації страхової послуги, аналогічно поняттю «виручка від реалізації продукції»

Незароблені страхові премії є складовою технічних резервів страховика, являють собою страхові премії, що отримані страховиком, зберігаються ним до закінчення терміну дії договору страхування, не є власністю страховика.

Якщо страхова компанія при перестрахуванні виступає у ролі цедента (перестрахувальника), то вона отримує доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризику у перестрахування.

Якщо страхова компанія входила до складу професійного об'єднання страховиків, то при виході з нього їй повертається частка раніше зроблених внесків, які також вважаються доходами від страхової діяльності.

2. Доходи від інвестиційної діяльності

Відносяться до додаткових доходів від фінансової діяльності і включають в себе доходи від розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів за визначеними напрямками їх вкладання. Інвестиційна діяльність ґрунтується на вірогідному характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, а тривалість вкладання коштів страхувальників визначається договором страхування. Напрямки інвестування в загальному плані закріплені законодавчо, а конкретно – визначаються умовами господарювання страхової компанії. Зазначені доходи використовуються не тільки на страхові виплати, а й на розвиток страхової справи.

3. Інші доходи

Відносяться до звичайної діяльності страховика і включають в себе : доходи від здачі майна в оренду, доходи від перерахунку страхових виплат, доходи безповоротної фінансової допомоги, результат індексації основних засобів штрафи, пеня тощо.

Різниця між доходами і витратами створює фінансовий результат діяльності страхової компанії.

11.3 Фінансові результати діяльності страхової компанії

Фінансовий результат діяльності страховика – це кінцевий підсумок його діяльності за певний період з приводу формування доходу і відповідних фондів фінансових ресурсів та їх використання.

Фінансовий результат включає два елементи: прибуток (збиток); приріст (відплив) резерву внесків.

Позитивний фінансовий результат відображає прибуток, негативний – збиток.

Прибуток, як фінансовий результат діяльності страховика, являє собою результат використання доходу на відшкодування понесених ним витрат за певний період часу. Тобто відбувається зіставлення доходів і витрат страховика.

Приріст резервів внесків має цільове призначення. Хоча в період зберігання на рахунках страхової компанії може бути використаний як джерело інвестицій в економіку держави.

Отримання прибутку є однією із цілей страхування як виду бізнесу з метою забезпечення розвитку організації, покращення добробуту акціонерів та власників, соціального захисту працівників та їх заохочення. Проте при формуванні прибутку страховика мова йде про перерозподільні відносини у суспільстві. Найпершим джерелом отримання прибутку є норма прибутку, яка закладена в страховому тарифі і забезпечує рентабельність страхових операцій. Іншими джерелами отримання прибутку – є надходження від всіх видів діяльності страховика.

Аналогічно доходам страховика його прибуток складається з:

- прибутку від страхових операцій;

- прибутку від не страхових операцій – інвестиційної діяльності та іншої звичайної діяльності;

- прибутку від надзвичайної діяльності.

Прибуток також є одним із основних показників результативності діяльності підприємств. Як абсолютний показник, він характеризує ефективність діяльності страхової компанії, хоч і неоднозначно.

Головними показниками ефективності фінансово-господарської діяльності страховика є її рівень фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності та надійності, які дозволяють обрати «свою» страхову компанію.

12. Фінансова надійність страхової компанії

12.1 Поняття про фінансову надійність страховика, способи її забезпечення

Фінансова надійність страховика – це його здатність виконати страхові зобов’язання, які прийняті за договорами страхування та перестрахування у разі впливу несприятливих чинників.

Економічною передумовою фінансової надійності страхових компаній є наявність певного співвідношення між величиною зобов’язань компанії і розміром коштів, якими вона розпоряджається. Коли власні кошти страховика дорівнюють його зобов’язанням або перевищують їх, то страховик може виконати свої зобов’язання і є надійним партнером застрахованих. Коли ж розмір власних коштів менший від величини зобов’язань, то страховик не може виплатити усі відшкодування. Така ситуація невигідна як для страховика, так і для застрахованого, бо перший може стати банкрутом, а другий – недоотримати належне страхове відшкодування.

Фінансова надійність досягається кількома способами і вимірюється різними показниками. Страховики можуть забезпечити фінансову надійність шістьма способами, а саме:

1) правильно розрахованими страховими тарифами;

2) розміром власних коштів (статутний фонд, спеціальні та резервні фонди, нерозподілений прибуток, вільні резерви);

3) наявністю страхових резервів в розмірах, відповідних до суми (величини) страхових зобов’язань;

4) правильним розміщенням страхових резервів;

5) збалансованим страховим портфелем (наявністю договорів страхування з різних видів страхування з різними розмірами відповідальності і різними ризиками);

6) перестрахувальними операціями.

Перші три способи відносяться до економічних і опираються на кількісні показники величини цін на страхові продукти та розміри власних коштів і страхових резервів. Другі три – відносяться до організаційно-управлінських і в першу чергу передбачають вибір відповідних операцій для забезпечення фінансової надійності – страхових для збалансування страхового портфеля, інвестиційних для розміщення страхових резервів, перестрахувальних для передачі надлишкової відповідальності.

12.2 Умови забезпечення платоспроможності страховиків

Згідно ст.30 ЗУ «Про страхування» страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності:
1. Наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика;
2. Створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
3. Перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.
До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку.
Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.
Вільні резерви

- це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.
Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів обов'язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами. Положення про ці фонди затверджується Уповноваженим органом.
Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.
Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів).
Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається

вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому Законом.
На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.
Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, на будь-яку дату дорівнює більшій з визначених величин, а саме:
перша - підраховується шляхом множення суми страхових премій за попередні 12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових премій зменшується на 50 відсотків страхових премій, належних перестраховикам;
друга - підраховується шляхом множення суми страхових виплат за попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових виплат зменшується на 50 відсотків виплат, що компенсуються перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.
Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05.
Загальна величина резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) дорівнює сумі резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів), які визначаються на будь-яку дату окремо по кожному договору страхування життя.
Якщо страхова сума за окремим предметом договору страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування
Страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні перестрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів.
Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя і медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів по цих видах страхування.
Кабінет Міністрів України може змінювати порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності і структури гарантійного фонду.

12.3 Страхові резерви

Згідно ст. 31 ЗУ «Про страхування» страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).
Страховики зобов'язані формувати і вести облік страхових резервів у порядку та обсягах, встановлених Законом, станом на кожен день.
Установити, що страховики, які мають право укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, формують та ведуть облік страхового резерву збитків, які виникли, але не заявлені, та страхового резерву коливань збитковості в обов'язковому порядку.
Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, а для страхових компаній із страхування життя - математичних резервів, утворюються у тих валютах, в яких несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями.
Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви).
Формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.
Страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Уповноважений орган може встановити порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування.
Страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):
· незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;
· збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.
Величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), які не можуть бути меншими 80 відсотків загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період) і обчислюється в такому порядку:
· частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за перші три місяці розрахункового періоду множаться на одну четверту;
· частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за наступні три місяці розрахункового періоду множаться на одну другу;
· частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за останні три місяці розрахункового періоду множаться на три четвертих;
· одержані добутки додаються.
У цьому разі останній місяць розрахункового періоду буде складатися із кількості днів на дату розрахунку.
Страховики можуть прийняти рішення про запровадження з початку календарного року згідно з встановленою Уповноваженим органом методикою формування і ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя:
· резерв незароблених премій;
· резерв заявлених, але не виплачених збитків;
· резерв збитків, які виникли, але не заявлені;
· резерв катастроф;
· резерв коливань збитковості.
Страховики зобов'язані письмово повідомити Уповноважений орган про запровадження формування і ведення обліку зазначених технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя, не пізніше ніж за 45 днів до початку календарного року.
Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.
Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.
Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.
Окремий перелік резервів по медичному страхуванню, а також порядок їх формування та обліку може визначатися відповідними нормативно-правовими актами.
Страховики зобов'язані створювати і вести облік таких резервів із страхування життя:
· довгострокових зобов'язань (математичні резерви);
· належних виплат страхових сум.
Величина резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів) обчислюється актуарно окремо по кожному договору згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції. Методика формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя встановлюються Уповноваженим органом.
Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків
Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій:
1. Грошові кошти на поточному рахунку;
2. Банківські вклади (депозити);
3. Валютні вкладення згідно з валютою страхування;
4. Нерухоме майно;
5. Акції, облігації, іпотечні сертифікати;
6. Цінні папери, що емітуються державою;
7. Права вимоги до перестраховиків;
8. Інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;
9. Банківські метали;
10. Кредити страхувальникам - фізичним особам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;
11. Готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.
Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності.
Кредитний рейтинг банківської установи, в якій розміщені кошти страхових резервів, повинен відповідати інвестиційному рівню за національною шкалою, визначеною законодавством України.
Кредитний рейтинг цінних паперів, емітованих в Україні, в які розміщені кошти страхових резервів, повинен відповідати інвестиційному рівню за національною шкалою, визначеною законодавством України.

Слов:	19593
Символов:	171841
Размер:	335.63 Кб.

Название реферата: Сутність страхової діяльності