Вплив житлових умов на здоров я та побут населення Гігієнічні вимоги до життя об рунтування но

Реферат

на тему:

“Вплив житлових умов на здоров’я та побут населення. Гігієнічні вимоги до життя, обґрунтування норм житлової площі, висоти, глибини, кубатури приміщень, кратності, повітрообміну приміщень”

Гігієнічні вимоги до жител і умов проживання в них

Житло є одним із найважливіших факторів зовнішнього сере­довища. З ним тісно пов'язане все життя людини, воно захищає від несприятливих метеорологічних факторів, є місцем роботи, відпо­чинку, сну. Відсутність у квартирі необхідного санітарно-гігієнічно­го мікроклімату негативно впливає на дихання, теплообмін, вищу нервову діяльність, інші фізіологічні функції організму. Розміри і пропорції приміщень, архітектурно-просторове вирішення кварти­ри, колір та спосіб оздоблення стін мають вплив на емоційний ста­тус людини.

Тісний зв'язок між житловими умовами і станом здоров'я є давно відомим фактом. Доведено, що смертність серед мешканців щільнонаселених квартир в 1,5-2 раза вища, ніж у людей, які про­живають у просторих приміщеннях. Найбільш типовою хворобою тісних квартир є легеневий туберкульоз. Надзвичайно легко можуть розповсюджуватись і такі інфекції, як грип, кір, скарлатина, дифте­рія, кашлюк, вітряна віспа.

При проведенні профілактичних заходів вирішальне значення має забезпечення житлових приміщень достатнім повітрообміном. Разом із тим, тісні приміщення при санітарному неблагополуччі можуть сприяти виникненню і поширенню кишкових інфекцій та гельмінтозів. А з перебуванням у вогких і холодних приміщеннях не без підстави пов'язують виникнення ангін і ревматизму. Вогкість, крім того, сприяє розвитку грибків, які руйнують дерев'яні частини будівлі й спричиняють появу неприємного специфічного запаху в приміщенні. Тривале перебування у перенаселених, забруднених і гамірних приміщеннях зумовлює зниження загальної опірності організ­му, погіршує сон і перешкоджає цілющій дії природних факторів.

Повноцінне в гігієнічному відношенні житло повинно бути достатньо просторим, сухим, мати сприятливий мікроклімат, чис­те повітря, важливо, щоб у нього потрапляло сонячне світло. Так, при вивченні впливу на здоров'я дітей планування квартир і, на­самперед, орієнтації кімнат, встановлено, що найбільша захворю­ваність спостерігалась при північній орієнтації, найменша - при південній.

Виявлено залежність між кількістю поверхів будинку і захво­рюваністю його мешканців. У висотних житлових будинках більше 9 поверхів з кожним поверхом погіршуються фізичні властивості й хімічний склад повітря. Зростають температура, вологість, концентрація оксиду вуглецю і пилу, збільшується захворюваність на так звані аерогенні інфекції (гострі катари верхніх дихальних шляхів, ангіни, вірусний грип, дитячі повітряно-крапельні інфекції, тонзиліти, ларингіти тощо).

Найчутливіші до несприятливих житлових умов діти і люди похилого віку. Так, із збільшенням житлової площі захворюваність дітей різко зменшується. Дослідження багатьох учених-гігієністів свідчать про те, що чим більше в одній кімнаті проживає людей, тим більша їхня захворюваність, особливо дітей і літніх людей. А одночасне проживання в одній квартирі двох сімей призводить до збільшення захворюваності мешканців у 2 рази, переважно за раху­нок ураження органів кровообігу і нервової системи.

Таким чином, житло, яке відповідає санітарно-гігієнічним норма­тивам, має велике оздоровче значення. Дослідження вітчизняних учених показали, що 43-59 % тижневого часу і 80-86 % вихідного (позаробочого) часу людина проводить вдома. Тому для ефективного відпочинку і ліквідації нервової перевтоми, крім певних гігієнічних вимог, слід забезпечувати повний психічний відпочинок. Житло виконує багато функцій: задоволення фізіологічних потреб (сон, особиста гігієна, харчування, заняття фізкультурою і спортом); спілкування і культурна діяльність (відпочинок, розваги, сімейне спілкування); виховання і навчання дітей; ведення домашнього гос­подарства (готування їжі, догляд за дітьми, прибирання, прання тощо); професійна діяльність, самоосвіта, любительські заняття. Ці функції, що виконуються людиною, визначають необхідний набір приміщень у квартирі для сімей різного демографічного складу.

При гігієнічній характеристиці житлових будівель слід врахо­вувати властивості будівельних матеріалів, насамперед їх теп­лоємкість. У цьому відношенні цегла, дерево цілком відповідають гігієнічним вимогам, дещо їм поступаються великопанельні блоки і конструкції.

За нормативами, які діяли ще донедавна, рекомендована жит­лова площа на 1 людину повинна бути не менше 9 м2
. Однак зараз гігієністи вважають, що мінімальна житлова площа на 1 людину повинна бути не меншою 13-15 м2
.

Природне і штучне освітлення приміщень

Серед факторів зовнішнього середовища, які впливають на організм, світло займає одне з перших місць. Воно діє не тільки на орган зору, а й на організм в цілому, впливаючи на різноманітні фізіологічні процеси обміну речовин.

Важливою гігієнічною вимогою до житла є забезпечення його природним і штучним освітленням. Сонячне проміння має велике біологічне та психологічне значення, під його впливом прискорюється ріст тканин, покращується обмін речовин, змінюється хімічний склад крові, поліпшується самопочуття і робота залоз внутрішньої секреції. Сонячне світло має бактерицидну дію, ультрафіолетове проміння сприяє утворенню в організмі вітаміну D, попереджуючи розвиток рахіту.

Несприятливі умови освітлення погіршують загальне самопо­чуття, зменшують фізичну і розумову працездатність. Ще в 1870 році Ф.Ф. Ерісман пов'язав розвиток короткозорості школярів із систематичним напруженням органа зору при недостатній освітле­ності. Крім цього, виявивши більшу частоту короткозорості й сколіозів (викривлення хребта) у міських школярів, ніж у сільських, він висло­вив геніальну здогадку, що це пояснюється тривалішим перебуван­ням останніх на свіжому повітрі, тобто під відкритим небом, під прямими сонячними променями. Наш український учений О.М. Са­вельев блискуче підтвердив цю гіпотезу, встановивши, що розвиток короткозорості й сколіотичної осанки може бути зумовлений не тільки прямим впливом факторів зовнішнього середовища .(тривале зорове навантаження, недостатня освітленість робочого місця, не­відповідність меблів і зросту), але і побічним впливом порушень обмінних процесів в організмі, зокрема порушеннями фосфорно-кальцієвого обміну. У дітей, які дуже мало часу проводять на свіжому повітрі у світлу пору доби, розвивається ультрафіолетова недо­статність, яка передусім проявляється зниженням вмісту в крові неорганічного фосфору, зменшенням сили м'язів. Знижена праце­здатність м'язів спини, а також м'язів очного яблука, сприяє роз­витку сколіозів і короткозорості. Автором зареєстрована у 13 % таких школярів сколіотична осанка, у 20 % - короткозорість. Реко­мендована О.М. Савельєвим тривалість щоденного перебування шко­лярів на відкритому повітрі з метою попередження порушень фос­форно-кальцієвого обміну повинна становити 1,5-2,0 години в про­міжку доби від 10 до 16 години. А у листопаді та грудні доречно для компенсації явищ недостатності застосовувати штучне ультрафіо­летове опромінення.

Особливе гігієнічне значення має бактерицидна дія ультрафіо­летових променів, які входять до складу сонячного спектра. Під впливом УФ-променів пригнічується розвиток бактерій, а при дос­татньо тривалій дії вони гинуть.

Природне освітлення
забезпечується завдяки сонячному спек­тру. Оптична ділянка променистої енергії сонячного спектра скла­дається з ультрафіолетових променів з довжиною хвилі від 10 до 400 нм, видимих променів - 400-760 нм, інфрачервоних - 760-4000 нм. Інтенсивність природного освітлення у житловій кімнаті залежить від площі й форми світлових прорізів, орієнтації будинку стосовно сторін горизонту, стану небосхилу, відстані від інших бу­динків та зелених насаджень. Оптимальною орієнтацією для по­мірних широт вважають південну та південно-східну. Величина при­родного освітлення залежить також від глибини житла, яка повин­на бути не більшою 5 м.

Засклені вікна значно знижують освітленість приміщень, оскіль­ки багато світлових променів відбивається від скла, частина вби­рається ним, зокрема біологічно найактивніші ультрафіолетові про­мені, і лише незначна кількість освітлює приміщення. Велика втра­та світла буває через забруднене віконне скло (до 30-50 %). Віконні занавіски вбирають близько 40 % видимих променів. Тому навіть за найсприятливіших умов інтенсивність сонячної радіації всередині приміщення завжди менша за зовнішню і складає максимум 25 % від неї.

Для гігієнічної оцінки природної освітленості найчастіше використовують світловий коефіцієнт
(СК) - співвідношення між пло­щею заскленої поверхні вікон та площею підлоги. Застосовують також коефіцієнт природного освітлення
(КПО) - відсоткове відно­шення освітленості даної точки горизонтальної поверхні всередині приміщення до одночасної освітленості під відкритим небом. Рідше використовують кути падіння й отвору та коефіцієнт глибини зак­ладання приміщення (табл. 1.).

Кут падіння
світлових променів - це кут між горизонталь­ною поверхнею робочого місця і лінією, яка проведена від цієї по­верхні до верхнього краю вікна. Чим вертикальніший напрямок со­нячних променів, тим більший кут і, відповідно, більша освітленість.

Таблиця 1.

Нормативні показники природної освітленості житлових приміщень

Показник	Нормативи
Коефіцієнт природної освітленості (КПО)	не менше 0,75 %
Світловий коефіцієнт (СК)	не менше 1:6-1:8
Кут падіння світлових променів	не менше 27°
Кут отвору	не менше 5°
Коефіцієнт глибини закладання (КГЗ)	не більше 2

Кут отвору
визначає величину ділянки небосхилу, що безпо­середньо освітлює досліджуване місце й утворюється шляхом пере­тину лінії, яка проведена з нього до верхнього краю вікна, і лінії, що проведена з цього ж пункту до найвищої точки протилежної будови чи дерева, які видно з вікна. Чим більший кут отвору, тим більша освітленість. На верхніх поверхах висотних будинків кут падіння і кут отвору рівні.

Коефіцієнт глибини закладання
- це відношення віддалі від верхнього краю вікна до підлоги, до глибини кімнати (віддалі від вікна до протилежної стінки). Він характеризує освітленність в гли­бині кімнати.

Дуже важливо в житловому приміщенні правильно організувати робоче місце. При цьому необхідно, щоб світловий потік падав зліва.

Крім природного в житлових приміщеннях повинно бути до­статнє штучне освітлення
. Штучне освітлення житлових при­міщень тепер в основному проводиться електричними та люмінес­центними лампами. Недостатнє або неправильно обладнане штуч­не освітлення порушує функції ока, викликає стомлюваність, знижує працездатність (табл. 2.). Найбільш доцільними для житла є світиль­ники рівномірно розсіяного і відбитого світла.

Лампа розжарювання - найбільш розповсюджене і зручне дже­рело штучного освітлення. Спектр її випромінювання відрізняється від природного світла більшим вмістом червоних і оранжевих про­менів та відсутністю ультрафіолетових.

Люмінесцентна лампа - це трубка із звичайного скла, внутріш­ня поверхня якої покрита люмінофором. Трубка заповнена парами

Таблиця 2.

Мінімальні величини штучного освітлення для житлових і допоміжних приміщень

Приміщення	Найменше освітлення (лк) при користуванні
	лампами нажарювання	люмінесцентними лампами
Житлова кімната	75	100
Кухня	100	100
Убиральня, ванна, умивальня	30	50
Коридор, передпокій	50	50
Сходи	10	50

ртуті, при включенні між електродами, що знаходяться у двох кін­цях трубки, виникає електричний розряд, який генерує ультра­фіолетові промені. Під впливом ультрафіоле­тових променів почи­нає світитися люмі­нофор. Промисловість випускає п'ять типів люмінесцентних ламп: лампи денного світла (ЛД), лампи холодно-білі (ЛХБ), лампи білі (ЛБ), лампи тепло-білі (ЛТБ) і лампи із відкорегованою кольоропередачею (ЛДЦ). Недо­ліком ламп ЛД є те, що у них не зовсім добра передача кольорів - при освітленні ними шкіра людей виглядає блідою і ціанотичною

. У спектрі ламп ЛТБ і ЛДЦ більше жовтих променів, тому краще вигля­дає колір обличчя.

Люмінесцентні лампи мають і інші недоліки. Частота коливань світлового потоку люмінесцентних ламп відповідає імпульсній час­тоті електричного струму, і при розгляданні предметів, які рухають­ся, виникають різні спотворення зорового зображення у вигляді множинних контурів. Це явище називають "стробоскопічним" ефек­том. А при невеликій освітленості приміщення люмінесцентними лампами (менше 75-150 лк) може з'явитися "сутінковий" ефект - освітленість здається малою навіть при розгляданні великих дета­лей. Тому при користуванні люмінесцентними лампами рівень освіт­люваності повинен бути не нижче 75-150 лк.

Мікроклімат житлових приміщень

При оцінці мікрокліматичних умов житла основне значення має його температурний режим. Так, взимку оптимальна темпера­тура в приміщенні повинна становити 18-19 °С (для помірного поя­су) і 17-18 °С (для жаркого). Відносна вологість повітря (при темпе­ратурі повітря 18-20 °С) має бути в межах 40-60 %. Третій компо­нент мікроклімату - швидкість руху повітря, яка в зимову пору року не повинна перевищувати 0,2-0,3 м/с.

У кінцевому підсумку вимоги до мікроклімату в житлових при­міщеннях зводяться до того, щоб людина, вдягнена в легкий одяг і взуття, яка знаходиться тривалий час в малорухливому стані, не мала неприємних відчуттів: охолодження чи перегрівання.

Причини вологості в житлових приміщеннях
і заходи боротьби з нею

Внаслідок неправильної експлуатації житла або через технічні порушення при його будівництві в житлових приміщеннях виникає вологість. Причини вологості можуть мати експлуатаційний харак­тер - недостатнє опалення у зимовий період, перенаселення жит­ла, прання і сушіння білизни, готування їжі при недостатній венти­ляції. Застосування вологоємких будівельних матеріалів, в'язких розчинів, відсутня або недостатня гідроізоляція, дефекти покрівлі та ринв, розташування будинку в улоговині, яка погано освітлюєть­ся та провітрюється тощо також сприяють появі вологості.

Підвищення вологості у приміщенні погіршує умови прожи­вання і негативно впливає на організм людини. Перш за все у при­міщенні підвищується відносна вологість повітря, в результаті чого на стінах, шпалерах, меблях, підлозі з'являється пліснява, розвива­ються бактерії, грибки, які мають неприємний запах і руйнуються дерев'яні деталі будівлі, меблі. Особливо це сприяє появі різних захворювань. Крім того, вогкість підвищує тепловіддачу організму - людина у вологому приміщенні постійно мерзне. Це призводить до загострення тонзилітів, виникнення ангін, катарів верхніх дихаль­них шляхів. Порушення терморегуляції в цілому сприяє виникнен­ню ревматизму, радикуліту, невралгії, загостренню туберкульозу. Особливо небезпечне охолодження для людини, яка спить у вологому приміщенні.

При появі перших ознак вогкості приміщення треба добре опа­лювати і провітрювати, регулярно витирати воду з предметів і стін. Не слід заставляти вологі стіни меблями, завішувати килимами, заклеювати шпалерами, тому що доступ повітря до стін закриваєть­ся. Заклеєна шпалерами стіна "не дихає", тобто немає обміну між внутрішнім повітрям і зовнішнім.

Систематичне провітрювання і хороше опалення квартири по­переджують появу вогкості в житлі. Для об'єктивної оцінки ступе­ня відволоження стін визначають вміст води в штукатурці, він не повинен перевищувати 2 %.

Повітряне середовище приміщень оцінюється також за його складом.

Хімічний склад
повітря в приміщенні такий же, як і ззовні: приблизно 21 % кисню, 78 % азоту, 0,04 % діоксиду вуглецю, менше 1 % складають озон, водень, гелій, неон, криптон, радон і аргон, непостійна кількість водяних парів. При диханні склад по­вітря змінюється. Видихуване людьми повітря містить менше кис­ню і більше діоксиду вуглецю тощо (табл. 3.).

У повітрі закритих, недостатньо вентильованих приміщень вміст діоксиду вуглецю може свідчити про ступінь забруднення середовища, продуктами життєдіяльності людей і про ефективність вентиляції.

В таких умовах погіршується самопочуття і з'являється відчут­тя нечистого (спертого) повітря. Встановлено, що паралельно із збільшенням кількості СО2
зростає в повітрі вміст і інших продук­тів життєдіяльності людей, які одержали назву антропотоксинів. Понад 30 сполук входять до складу антропотоксинів: оксид вуглецю, аміак, ацетон, сірководень, вуглеводні, альдегіди, органічні кислоти, діетиламін, крезол, фенол тощо.

Таблиця 3.

Зміна складу і властивостей повітря при диханні

Показники якості	Атмосферне повітря	Повітря, яке видихається
Кисень	близько 21 %	15,5-18,0%
СО2	0,03-0,04 %	2,5-5,0 %
Пари води	різна кількість	насичене
Температура	різна	35-37°

Крім згаданих сполук, в повіт­ря закритих приміщень може надходити більш як 100 летких речо­вин, які утворюються при розкладанні органічних речовин на по­верхні тіла, одягу, в кімнатному пилу, виділяються із полімерних матеріалів.

Оскільки в практичних умовах визначити всі фактори, які мо­жуть забруднювати повітря складно і нераціонально, гігієністи прий­няли досить зручний показник - вміст діоксиду вуглецю, який за­пропонований ще М.Петтенкофером і є досить інформативним. Прийнято вважати: якщо концентрація СО2
в повітрі менша 0,07 %, то вентиляцію в приміщенні можна вважати доброю; до 0,1 % - задовільною, а до 0,15 % - допустимою лише для короткотривало­го перебування (наприклад, у кінотеатрах).

Для гігієнічної оцінки повітря, крім хімічного складу, має значен­ня й іонний склад
повітря. Чим чистіше повітря, тим більше воно містить легких електровід'ємних іонів.

У закритих приміщеннях легкі іони поглинаються в процесі дихання, а також пилом, одягом тощо. Тому ступінь іонізації вва­жається досить добрим індикатором чистоти повітря. Експеримен­тальне підтверджено негативну дію деіонізованого повітря. У лю­дей з'являються сонливість, головний біль, підвищується артеріаль­ний тиск, збільшується кількість недоокислених продуктів у сечі. Для поліпшення якості повітря його збагачують легкими іонами до рівня 4000-5000 в 1 см3
.

Поряд з іншими показниками забруднення повітря є мікроор­ганізми
(бактерії, спори, цвілеві грибки). Найчастіше вони знахо­дяться на поверхні пилинок, з якими переносяться потоками по­вітря. У повітрі закритих приміщень може бути значна кількість мікроорганізмів, зокрема патогенних.

При кашлі, чханні й при розмові в повітря надходить велика кількість краплинок слини і слизу, в яких є мікроби. Встановлено, що при чханні утворюється до 40000 краплинок, здорова людина може виділити в повітря до 20000 мікробів, а хвора - до 150000. Бризки слини при цьому розлітаються в повітрі на віддаль до декіль­кох метрів. Тривалість знаходження краплинок у завислому стані залежить від їх розміру: великі краплини діаметром до 0,1 мм утримуються в повітрі тільки декілька секунд. Найдрібніші краплини, внаслідок малої маси, можуть знаходитись в повітрі у завислому стані декілька годин і переноситися повітряними потоками на вели­ку відстань.

Звичайно, патогенні мікроби, які є в повітрі, можуть стати причиною інфекційних захворювань. У розповсюдженні цих хвороб має значення стійкість патогенних мікроорганізмів до висушуван­ня, що визначає можливість знаходження їх в рідкій або твердій фазі аерозолю. Розрізняють два способи передачі інфекції через повітря: а) повітряно-краплинний (кір, кашлюк, грип, дифтерія, скар­латина, менінгіт, вітряна і натуральна віспа) і б) пиловий (туберку­льоз, сибірка, гнійні інфекції, натуральна віспа).

З метою попередження бактеріального забруднення повітря і його негативного впливу проводять ряд профілактичних заходів: вентиляцію приміщень, вологе прибирання з використанням дезінфікуючих речовин, забезпечення достатнього природнього освітлення, ізоляція хворих, опромінення повітря бактерицидними лампами.

Опалення житлових приміщень

Існує два типи опалення: місцеве (пічне) і центральне. На сьо­годні, незважаючи на наявність більш досконалих в гігієнічному і технічному відношенні систем опалення, пічне опалення все ще дуже розповсюджене. Загальними недоліками його є забруднення повітря приміщення продуктами згоряння, в тому числі оксидом вуглецю, паливом; дуже низький коефіцієнт корисної дії; нерівномір­ний розподіл температури в опалюваних приміщеннях; втрата ко­рисної площі приміщень; при несправності печей і відсутності на­гляду - небезпека виникнення пожежі.

Залежно від конструкції розрізняють печі великої теплоємності (коефіцієнт корисної дії - 0,85-0,90), середньої (0,5-0,7), низької (0,2-0,4). До останніх відносять залізні печі, які швидко нагріваються і швидко охолоджуються (буржуйки), та російські печі.

Залежно від виду теплоносія, центральне опалення
поділяють на водяне, парове і повітряне. Основними елементами систем цент­рального опалення є: тепловий генератор, в якому відбуваються спалювання палива або перетворення електричної енергії в теплову і передача тепла теплоносієві; теплопроводи (трубопроводи чи кана­ли), по яких теплоносій надходить до нагрівних приладів; нагрівні при­лади. Залежно від радіуса дії, розріз­няють квартирні, будинкові й район­ні системи центрального опалення.

Водяне опалення
є різновидом центрального опалення, в якому теп­лоносієм є вода. З гігієнічної точки зору воно - одне з кращих, оскіль­ки забезпечує в приміщенні рівном­ірний мікроклімат. Тепло від радіа­торів віддається в при­міщення через контакт з повітрям, тому таке опалення називають ще і конвекційним. Температура в при­міщенні (18-20 °С) досягається на­гріванням поверхні радіаторів не більше як до 80 °С. Це усуває не­безпеку пригоряння пилу, забруднення повітря і опіків.

Парове опалення
має ряд недоліків, які виключають можливість широкого його використання у житлових і громадських будівлях.

Суть цих недоліків в то­му, що температура на­грівних поверхонь опалювальних приладів досягає 100 °С і більше; регулю­вання тепловіддачі з нагрівних поверхонь мож­ливе тільки при перерві подачі пари, що тягне за собою різкі коливання температури опалюваних приміщень; є небезпека опіків від нагрівних приладів, особливо при їх пошкодженні; вологість повітря в приміщенні стає нижчою 30 %, що викликає пересихання слизових оболонок дихальних шляхів.

Системи парового опалення низького тиску можуть застосову­ватись тільки в приміщеннях для короткочасного перебування лю­дей, а також в деяких торгових та виробничих приміщеннях. Сис­теми парового опалення високого тиску для опалення житлових і громадських приміщень не використовуються, оскільки температу­ра опалювальних поверхонь і пристроїв виходить далеко за допус­тимі межі гігієнічних норм.

Повітряне опалення
. У системах повітряного опалення ат­мосферне повітря надходить у спеціальні повітронагрівачі (калори­фери), де прогрівається до потрібної температури, після чого спеціаль­ними каналами подається у приміщення. Ця система має свої пози­тивні сторони, оскільки поєднує одночасно і опалення, і вентиляцію. Але існують і недоліки: а) повітря, нагріте в калориферах, має дуже низьку вологість, що негативно впливає на самопочуття людей; б) продукти згоряння палива забруднюють повітря; в) при рецирку­ляції повітря (переході повітря з одного приміщення в інше) вини­кає небезпека бактеріального забруднення.

З гігієнічної точки зору повітряне опалення житлових приміщень та громадських будівель може бути прийнятним за умови одночасного кондиціювання повітря (очистка від механічних заб­руднень і домішок, надання необхідної вологості).

Променисте (радіаційне) опалення
найбільше відповідає гігієнічним вимогам, оскільки нагрівні пристрої (елементи водяного чи парового опалення, канали з циркулюючим в них нагрітим по­вітрям чи електричні нагрівні прилади) вмонтовуються в стіни чи міжповерхові перекриття.

Переваги променистого, або так званого панельного, опалення:

1. Зменшення втрати тепла шляхом випромінювання з поверхні тіла людини. Променисте тепло, яке виділяється з опалювальних елементів, позитивно впливає на організм: проникаючи в глибину тканин, інфрачервона радіація, яка виникає при температурі повер­хонь приблизно 40 °С, збуджує елементи тканин внутрішніх органів, внаслідок чого підвищуються фізіологічний тонус тканин і опірність організму до простудних захворювань.

2. При променистому опаленні більш рівномірне нагрівання повітря в приміщенні як у горизонтальному, так і у вертикальному напрямках.

3. Температура підлоги вища, ніж при інших видах опалення.

Тому доцільним є використання променистого опалення в ди­тячих і лікувальних закладах, особливо в операційних, де напіврозкритий хворий знаходиться на операційному столі й втрачає тепло головним чином шляхом випромінювання. При такому опаленні втрати тепла будуть значно меншими без істотного підвищення температури повітря в операційній, що негативно впливатиме на самопочуття медичного персоналу.