ЗМІСТ
1. Депозитні операції. Довідкові процентні ставки. LIBOR, FIBOR, MIBOR. Депозитна позиція: коротка та довга валютна позиція. Процентний арбітраж: арбітраж на збіг термінів, арбітраж на різних термінах. Сіжбанківські і клієнтні депозити
2. Принципи технічного аналізу. Аксіоми технічного аналізу. Осцилятори. Моменти, норми зміни, індекс відносної сили та ін. Сигнали покупки і продажу
3. Інформаційна система Доу-Джонс Телерейт: служба новин, технічний аналіз у системі Доу-Джонс Телерейт
Список використаної літератури
1. Депозитні операції. Довідкові процентні ставки. LIBOR, FIBOR, MIBOR. Депозитна позиція: коротка та довга валютна позиція. Процентний арбітраж: арбітраж на збіг термінів, арбітраж на різних термінах. Сіжбанківські і клієнтні депозити
Депозит (від латинського – річ, віддана на збереження) – це економічні відносини щодо передачі коштів клієнта в тимчасове користування банку. Особливість депозиту полягає в його роздвоєності в практичному застосуванні. По-перше, депозит є для вкладника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Але в той же час “банківські гроші” приносять вкладникові дохід, виступають уже в ролі капіталу. Перевага депозиту перед готівкою в тому, що депозит приносить дохід у формі процента, а недолік у тому, що процент депозиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при депозитних операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків – платити за депозит дешевше, а розміщувати його за вищу плату.
Суб'єктами відносин щодо обслуговування депозитів виступають:
- комерційні банки як позичальники;
- підприємства (фірми, організації), банки та інші кредитні установи, фізичні особи – власники коштів як кредитори.
Власник депозиту є депонентом.
Об'єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на депозитні рахунки в банк. Це кошти, передані на умовах, визначених двосторонньою угодою.
Депозити заведено поділяти на такі:
¾ до запитання;
¾ строкові на визначений термін;
¾ ощадні внески населення;
¾ ощадні (депозитні) сертифікати.
¾ ощадні (депозитні) сертифікати.
Депозити до запитання – це зобов'язання, які не мають конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках КБ і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.
Внески до запитання розміщують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків.
Строкові депозити – це зобов'язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Внески на визначений строк розміщуються у великих сумах. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку.
До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт – депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отримані від інших КБ як депозит (вклад) на конкретний строк.
Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні сертифікати. Депозитний (ощадний) сертифікат – це письмове свідоцтво КБ про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове свідоцтво банку про внесення депонентом грошових коштів на депозит. На депозитних сертифікатах зазначається термін вилучення коштів і розмір належного відсотка. КБ зобов'язані оприлюднити умови випуску ощадних (депозитиних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації у друкованих ЗМІ чи у загально-доступному для клієнтів місці в установі банку, або двома способами одночасно.
Ощадні вкади – це вклади населення, розміщуванні у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерна наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом.
До цінних паперів банків як виду депозитів відносять: акції та облігації акціонерних товариств, що належать КБ; акції та облігації, що знаходяться на зберіганні в банку і прийняті в забезпечення позик тощо.
У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.
Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками. Іноді банки використовують у своїй діяльності так звані гарантійні депозити. Вони відкриваються на вимогу банку-кредитора у випадку, коли у нього існують сумніви щодо знецінення активів, або є ризик неплатоспроможності клієнта- позичальника.
У звіті про залишки за депозитами КБ України мають щомісяця подавати у регіональні управління НБУ дані про такі види депозитів: міжбанківський ринок – депозити розміщені, депозити залучені; небанківський ринок – депозити небанківських фінансових підприємств, депозити нефінансових державних підприємств, депозити нефінансових недержавних підприємств, депозити некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, депозити фізичних осіб, депозити інших домашніх господарств, депозити бюджету та позабюджетних фондів України (державного бюджету, клієнтів, які утримуються з державного бюджету, місцевих бюджетів), рахунки за довірчими операціями, ощадні сертифікати.
Важливе завдання банку – зацікавити клієнтів у збереженні їхніх грошових коштів на срокових депозитних рахунках.
LIBOR. Ло́ндонська міжба́нківська ста́вка пропози́ції (англ. London Interbank Offered Rate, LIBOR) — середньозважена відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами, що надаються банками, на різний час у різній валюті на лондонському міжбанківському ринку (від доби до року). Ставка фіксується Британською банківською асоціацією. Для аналізу використовуються дані лише обраних банків.
MIBOR (Moscow Interbank Offered Rate) — середня затверджена річна процентна ставка, що оголошується найбільшими московськими банками при продажу міжбанківських кредитів.
Індикатором валютного ризику банку є валютна позиція. Валютна позиція визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов’язань у тій самій валюті:
VP = АV – LV
Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою і розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку. Валютна позиція називається відкритою, якщо сума активів в іноземній валюті не збігається з сумою пасивів в тій самій валюті. Існують два види відкритої позиції:
· чиста довга валютна позиція (АV > LV) — сума активів в іноземній валюті перевищує суму відповідних пасивів (показник валютної позиції має знак «плюс»);
· чиста коротка валютна позиція (АV < LV) — сума зобов’язань перевищує суму активів у одній і тій самій іноземній валюті (показник валютної позиції зі знаком «мінус»).
Якщо сума активів в іноземній валюті врівноважена сумою пасивів у тій самій іноземній валюті (АV = LV), то така позиція називається закритою, або позицією зведення чи відповідності. У такому разі валютного ризику майже немає, адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої однаково позначається як на вартості активів, так і на вартості пасивів, а це не потягне за собою ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.
На валютну позицію банку впливають такі операції:
· купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні та строкові операції, за якими виникають вимоги й зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;
· одержання та сплата іноземної валюти у формі доходів, витрат та нарахування процентних доходів і витрат;
· надходження коштів у іноземній валюті до статутного фонду банку;
· погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;
· купівля та продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;
· інші обмінні операції з іноземною валютою.
Не всі з цих операцій однаковою мірою можуть бути використані для регулювання валютної позиції банку та її швидкого приведення у відповідність до нормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і не завжди проводяться з ініціативи банку.
Проблема управління ціновими ризиками, до яких належить і валютний, полягає в тому, що категорія ризикованості пов’язується, насамперед, з можливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуацію зниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшення вартості капіталу, невиправдане підвищення витрат). Разом з тим точно визначити, додатним чи від’ємним буде майбутній результат, одержаний від переоцінювання інструментів за ринковим валютним курсом, досить складно, адже це потребує точного прогнозу динаміки валютних курсів.
Оскільки можливість точного визначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, то індикатором рівня валютного ризику, на який наражається банк унаслідок незбалансованості структури та обсягів активів і пасивів в іноземній валюті, вважають валютну позицію.
Маючи відкриту валютну позицію банк може отримати прибутки чи зазнати збитків унаслідок зміни валютного курсу з огляду на таку залежність:
· довга валютна позиція приносить прибутки за підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
· коротка валютна позиція приносить прибутки за зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків за підвищення курсу.
Важливим аспектом управління валютним ризиком є практика централізованого регулювання валютної позиції уповноважених банків. У загальному випадку учасники валютного ринку мають самі визначати той рівень валютного ризику, який вони згодні прийняти, маючи на меті отримання прибутків. Але для тих суб’єктів господарської діяльності, фінансовий стан котрих зачіпає інтереси великої частини населення і впливає на стан суспільства в цілому, рівень позиційного валютного ризику може регулюватися централізовано установленням нормативів та певних вимог. До цієї категорії належать, насамперед, комерційні банки.
Такий підхід базується на тому, що банківський бізнес полягає, насамперед, в наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов’язаний з необхідністю проведення цих операцій. Фактично банк є посередником між клієнтом і валютним ринком, тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватись від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої валютної позиції. Втім досить часто банки все ж проводять такі операції, використовуючи сприятливу кон’юнктуру валютного ринку для отримання додаткового (спекулятивного) доходу.
Практика обмеження валютного ризику комерційних банків у різних країнах відрізняється. Подекуди функцію управління валютними позиціями комерційних банків виконують центральні банки, установлюючи нормативні вимоги щодо їх максимально допустимого розміру. Наприклад, у Великобританії розраховується норматив достатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою. В інших країнах, наприклад у США, валютна позиція банків централізовано не регулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, установлюючи ліміти експозиції та валютного ризику для дилерів різних рангів. Але при цьому валютна експозиція банку має бути оголошена на ринку, щоб акціонери і клієнти знали про рівень валютного ризику даної кредитної установи. Оскільки американські банки не виключають повністю валютного ризику, то для страхування створюється резерв на покриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8 % від величини капіталу банку.
В Україні діяльність комерційних банків на валютному ринку регулюється Національним банком України через ліцензування валютних операцій та установлення обов’язкових нормативів. Починаючи з 2002 р. для контролю за рівнем валютного ризику комерційних банків запроваджено норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі норматив Н13-1 — для обмеження ризику загальної довгої валютної позиції і норматив Н13-2 — для обмеження ризику загальної короткої валютної позиції банку.
Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції (Н13) визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення має не перевищувати 35 %. Величина загальної відкритої валютної позиції банку обчислюється як сума абсолютних величин (без урахування знака) усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами. Для цього розраховують валютну позицію окремо за кожною іноземною валютою (щоденно) і за спотовим курсом визначають її еквівалент у гривнях. Суму регулятивного капіталу обраховують за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку нормативів [9].
Норматив ризику загальної довгої відкритої валютної позиції Н13-1 — відношення суми всіх довгих валютних позицій до регулятивного капіталу. Нормативне значення — не більше 30 %.
Норматив ризику загальної короткої відкритої валютної позиції Н13-2 — відношення суми усіх коротких валютних позицій до регулятивного капіталу. Нормативне значення — не більше 5 %.
Всі нормативи ризику валютних позицій контролюються щоденно і за кожний випадок порушення нормативів Національним банком України застосовуються штрафні санкції (зменшення нормативного значення відкритої валютної позиції, письмове попередження, стягнення штрафів у розмірі неправомірно отриманого прибутку, відкликання ліцензії на проведення валютних операцій). Менеджмент банку має приділяти належну увагу контролю за додержанням нормативів валютної позиції і якщо протягом робочого дня величина відкритої валютної позиції може відхилятися від установлених норм, то наприкінці робочого дня необхідно привести його у відповідність до діючих вимог.
Для запобігання валютних спекуляцій з боку комерційних банків НБУ не лише контролює дотримання ними встановлених нормативів відкритої валютної позиції, а й суворо обмежує перелік операцій, які банки можуть здійснювати власним коштом. Сукупний вплив обмежень та правил здійснення валютних операцій призводить до того, що навіть маючи можливість провести операції з іноземною валютою власним коштом на0020міжбанківському ринку, банки часто відмовляються від цього. Наприклад, виступаючи як покупець валюти, банк зобов’язаний сплатити збір на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 % від суми (у гривнях), витраченої на купівлю валюти, що, як правило, перевищує суму доходу від курсової різниці за зовнішньою та внутрішньою угодами. Загалом правила валютного регулювання, затверджені НБУ, майже повністю унеможливили проведення спекулятивних операцій з валютою. Цей підхід спрямовано на забезпечення поступового та прогнозованого руху обмінного курсу гривні з орієнтацією валютного ринку на обмеження спекулятивної діяльності.
Проте централізоване регулювання валютної позиції комерційних банків установленням обов’язкових нормативів лише обмежує валютний ризик, але ще не означає його уникнення. Тому перед менеджментом банку постійно постає завдання регулювання величини та виду (довга чи коротка) позицій за різними іноземними валютами.
Сучасні стратегії захисту від валютного та інших видів фінансових ризиків набули такої досконалості, що самі ці стратегії переросли своє початкове призначення – а саме, хеджування, захист – і дозволяють на основі згаданих стратегій отримувати прибуток при мінімізації ризику. Ці стратегії є більш складними і потребуть високого професіоналізму при їх виконанні, оскільки найменше відхилення в прорахунках може обернутися значними втратами. До таких стратегій відноситься валютний арбітраж, тобто купівля/продаж іноземної валюти з подальшою зворотною операцією з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі (валютний арбітраж «у часі»), а також за рахунок відмінностей в курсі валюти на різних валютних ринках (валютний арбітраж «в просторі»). Валютний арбітраж може здійснюватися з двома (простий валютний арбітраж) і великим числом валют (складний валютний арбітраж). Валютний простий (двосторонній) арбітраж передбачає здійснення валютної операції з метою отримання прибутку за рахунок різниці, існуючою в даний момент в курсах однієї і тієї ж валюти на валютних ринках двох країн. Валютний складний (багатосторонній) арбітраж передбачає валютні операції з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах декількох валют на різних валютних ринках.
За своїм змістом арбітраж поділяється на арбітраж "у часі" та арбітраж "у просторі". Арбітраж «у часі» - це операції на одному і тому ж ринку, здійснювані в цілях отримання вигоди від різниці в котировках з різними термінами поставки (спред, стредл, стренгл). Ціни на біржові товари з постачанням в різні терміни знаходяться на різних рівнях як під впливом вартісних чинників, так і під впливом співвідношення попиту/пропозиції і зміни оцінок перспектив розвитку кон'юнктури. Арбітраж «в просторі» - одночасна операція на один товар, валюту або цінний папір на різних ринках, заснована на різниці курсів або котировання.
Більш досконалими, але в той же час і небезпечними формами арбітражу є стратегії гри на спред, стредл та стренгл.
1. Спред - одночасна купівля і продаж ф'ючерсних контрактів на один і той же актив з різними термінами постачання або на два різних актив, але взаємопов'язаних (корреляційних) або одночасна купівля і продаж опціонів одного типу, але по різних базисних цінах або з різним періодом до моменту закінчення опціону або по різних базисних цінах і з різним періодом.
2. Стредл - поєднання одночасної купівлі однієї валюти з продажем іншої; при операціях по опціонах - подвійний опціон або операція, що дає держателеві цінних паперів право їх купити або продати по певній ціні. Стредли
3. Стренгл - подвійний опціон з одночасною купівлею або продажем путопціону і колл-опціону з різними цінами реалізації (при цьому ціна реалізації пут-опціону звичайно нижче за ціну реалізації колл-опціону).
2. Принципи технічного аналізу. Аксіоми технічного аналізу. Аксіоми технічного аналізу. Осцилятори. Моменти, норми зміни, індекс відносної сили та ін. Сигнали покупки і продажу
Якщо фундаментальні аналітики вивчають усю сукупність факторів, яка може вплинути на майбутню доходність цінних паперів, то прихильники технічного аналізу досліджують лише внутрішню статистичну інформацію фондового ринку, в першу чергу ту, що стосується обсягу торгів на біржах та рівня курсу цінних паперів. Використання слова “технічний” у даному випадку означає вивчення самого ринку, а не зовнішніх факторів, прояви яких формують його динаміку.
Застосовуючи відповідний інструментарій, прихильники технічного аналізу намагаються спрогнозувати рух курсів цінних паперів, і на основі цього розробити рекомендації стосовно оптимального часу укладення угод щодо окремих фондових інструментів, або їх груп (наприклад, акцій корпорацій певної галузі), або ринку в цілому.
Методологія технічного аналізу базується на припущенні, що на фондовому ринку існують закономірності, які склалися історично. Відповідно, якщо якісь дії, здійснені у минулому, з високою частотою призводили до певного результату, то дуже вірогідним є те, що і у майбутньому буде досягнуто такого ж ефекту, незалежно від того, коли саме такі дії будуть здійснюватися.
Приведена концепція методології технічного аналізу не відповідає поняттю ефективного ринку, а методи, застосовувані технічними аналітиками, нерідко не мають логічних пояснень. Однак значна група інвесторів та аналітиків застосовує у власній практиці технічний аналіз, а відповідні статистичні дослідження дають підстави стверджувати, що цей напрямок фінансового аналізу все-таки може бути корисним для інвесторів.
Не зважаючи на те, що в рамках технічного аналізу використовується надзвичайно широка палітра поведінкових стратегій, в цілому їх можна розділити на дві основні групи: (1) стратегії, що визначають можливі варіанти купівлі або продажу акцій на підставі вивчення доходностей цінних паперів за період, який тільки-но закінчився, та (2) стратегії, що визначають можливі варіанти купівлі або продажу акцій на основі залежностей між курсом цінного паперу, який тільки-но склався, та тим курсом, який склався за відносно довготривалий період.
Незважаючи на те, що проведені дослідження дозволяють зробити припущення про ефективність застосування розглянутих вище інвестиційних систем навіть з урахуванням трансакційних витрат, корисність їх використання усе-таки залишається спірним питанням. По-перше, ніякі дослідження не можуть у повному обсязі врахувати всі витрати, пов’язані із застосуванням стратегій, що базуються на технічному аналізі (зокрема, не піддаються точному розрахунку витрати на здійснення аналізу, вплив спреду між цінами продавця та покупця тощо). По-друге, не існує впевненості, що дані стратегії будуть приносити аналогічний результат у сучасних умовах, коли організовані ринки якісно змінюються. По-третє, широке розповсюдження комп’ютерних технологій, що спрощують застосування технічних стратегій, очевидно призведе до втрати будь-якої можливості забезпечувати технічні ексклюзивні переваги окремим інвесторам, що використовують ті чи інші методики у рамках цього напряму аналізу.
Три аксіоми технічного аналізу
Сьогодні очевидно, що технічний аналіз є теорією з своєю філософією, законами, аксіомами. Розберемо аксіоми, лежачі в основі технічного аналізу.
Аксіома 1. Рухи ринку враховують все. Це твердження - наріжний камінь технічного аналізу. Суть аксіоми полягає в тому, що будь-який чинник, що впливає на ціну, - економічний, політичний, психологічний - наперед врахований і відображений в її графіці. Тому вивчення графіка цін - обов'язкова умова для прогнозування.
Аксіома 2: Ціни рухаються направлено Ця аксіома - основа для створення всіх методик технічного аналізу. Дійсно, якби ціни рухалися хаотично, наприклад, як номери лотереї, ніякий прогноз не був би неможливий. На щастя, вся практика неспростовно доводить справедливість аксіоми 2. Певний напрям руху отримала назва тренд. Головним завданням технічного аналізу є саме визначення трендів і їх прогнозування для використання в торгівлі. Розрізняють три види тренда:
Бичий (Bullish) - рух ціни вгору. Бик підчіплює рогами і кидає вгору.
Ведмежий (Bearish) - рух ціни вниз. Ведмідь б'є лапою зверху вниз.
Бічний (Flat, Sideways) - відсутність вираженого напряму руху ціни. Відразу відзначимо, що тривалий флет є передвісником цінової бурі на ринку. При цьому в чистому вигляді вищеперелічені тренди зустрічаються рідко. Для руху цін характерний коливальний, хвилеподібний рух, відкоти, корекції, розвороти. Тому слід визначити бичачий тренд як той, при якому рухи ціни вгору переважають, тобто кожна вершина вище попередньою, кожне дно вище за попереднє дно. То ж справедливо і для ведмежого тренда, при цьому переважають рухи вниз. При бічному тренді ціна коливається, причому іноді вельми значно, проте переважаючого руху немає. До трендів, як показує практика, цілком застосовні фізичні закони інерції.
Визначимо найважливіші з них:
- діючий трейд з більшою вірогідністю продовжиться, ныж змінить свій напрям;
- тренд рухатиметься в одному і тому ж напрямі, поки не ослабіє.
Весь технічний аналіз, за своєю суттю, створений для визначення трендів і прогнозування їх поведінки.
Аксіома 3: Історія повторюється. Це природно і очевидно. Відбувається це тому, що із століття в століття людська психологія в своїй основі незмінна. Технічний аналіз займається опосередковано саме історією певних подій, пов'язаних з ринком, а значить, вивченням людської психології. Аналітики справедливо вважають, що якщо певні типи аналізу працювали у минулому, то будуть також успішно працювати і в майбутньому, оскільки ця робота заснована на стійкій людській психології. Пригадаємо один із законів діалектики - розвиток відбувається по спіралі, постійно повертаючись на більш високому рівні.
Індекс відносної сили (Relative Strength Index) був розроблений У. Уайлдером і представлений в його книзі "Нові концепції використання технічних торгових систем" (New Concepts in Technical Trading Systems, Welles Wilder). Ми збираємося торкнутися лише основних принципів його роботи, тому для глибшого вивчення цього аналітичного інструменту рекомендуємо звернутися до оригінальних робіт самого Уайлдера. Даний осцилятор, як вже було сказано, широко використовується на ф'ючерсних ринках, і на його прикладі можна добре продемонструвати загальні принципи осцилляторного аналізу.
Уайлдер стверджує, що існують дві основні проблеми побудови кривої темпу руху цін (на основі різниці цін). Перша обумовлена хаотичністю руху кривою темпу у зв'язку з частими різкими перепадами між значеннями цін в даний період. Різке підвищення або зниження цін, подія десять днів тому (у разі десятиденного індикатора темпу), сьогодні може викликати крутий поворот кривої - навіть якщо поточні ціни зберігають відносний спокій. Тому для того, щоб понизити до мінімуму подібні спотворення, криву темпу необхідно згладжувати. Друга проблема пов'язана з необхідністю постійних меж смуги осцилятора для цілей порівняльного аналізу.
Формула індексу RSI дозволяє вирішити обидві ці проблеми: вона не тільки згладжує криву, але також передбачає постійну вертикальну шкалу від 0 до 100.
Необхідно відзначити, що термін "відносна сила" уживається Уайлдером якоюсь мірою помилково і часто вводить в оману тих, хто знайомий з цим поняттям по аналізу фондового ринку. "Відносна сила" традиційно розуміється як крива співвідношення двох різних об'єктів. Так, відношення певної акції або промислової групи до індексу S&P 500 дозволяє вимірювати потенціал (силу) різних акцій або промислових груп щодо однієї об'єктивної величини. На товарних ринках відносну силу вимірюють, співвідносивши різні контрактні місяці або ринки. Для співвідношення використовують навіть найбільш загальні показники - такі, наприклад, як індекс ф'ючерсних цін ВКВ.
Що стосується індексу відносної сили Уайлдера, то він не вимірює "відносну силу" різних об'єктів, і тому сенс, яким автор наділяє цей термін, не зовсім точний. Проте, індекс RSI вирішує проблему хаотичності руху кривою осцилятора і дозволяє встановити постійні верхня і нижня межі коливань. Індекс відносної сили (RSI) обчислюється по наступній формулі:.
RSI=100-(100/1+RS)
RS=Среднее значення приросту цін закриття для "х" днів / Середнє значення спаду цін закриття для "х" днів.
3. Інформаційна система Доу-Джонс Телерейт: служба новин, технічний аналіз у системі Доу-Джонс Телерейт
Компанія Dow Jones Telerate — це одна з найбільших агенцій у галузі засобів технічного аналізу ринкової інформації в режимі реального часу. Компанія є важливою складовою американського інформаційного концерну Dow Jones and Company, що має більш ніж вікову історію. Концерн було засновано в 1882 р. і він став першою в світі структурою, створеною безпосередньо для збирання, обробки та аналізу фінансово-економічної інформації. Практично в усіх продуктах, які зараз пропонуються компанією, користувач має змогу графічно представити інформацію щодо котировок і цін у режимі реального часу, а також застосувати до цих графіків методи технічного аналізу.
На початку століття трейдерам вистачало газетної інформації для того, щоб з допомогою засобів технічного аналізу визначитися в ситуації на тому чи іншому ринку. Зараз ситуація на фінансових і ф’ючерсних ринках змінюється настільки швидко, що успіху можна досягти лише в тому разі, якщо інформація отримується та обробляється в режимі реального часу. Серед продуктів компанії Dow Jones Telerate найвідомішим є Teletrac.
Система Teletrac
Користувач системи Teletrac має доступ до поточної інформації з котировок понад 1500 інструментів фінансового, товарного та фондового ринків. Відповідно до своїх запитів користувач формує так звані торгові плани (trade plans), яких в останній версії продукту налічується 32. У рамках одного плану користувач має змогу побудувати до восьми графіків одного або кількох ринкових інструментів, кожний з яких можна доповнити технічними індикаторами (Support and Resistance Levels, Moving Averages, Trend Lines тощо), які будуються в одному вікні. В окремих вікнах можуть бути побудовані графіки зміни більшості відомих індикаторів, що використовуються під час технічного аналізу (RSI, MACD, CCI та ін.). Користувач Teletrac має доступ практично до всіх інструментів побудови графіків, зокрема, таких, як Line Charts, Bar Charts, Point and Figure Charts та ін.
Важливою особливістю системи Teletrac є її гнучкість, яка дає змогу досить легко комбінувати всі доступні методи в будь-яких сполученнях (наприклад, можна будувати лінії тренда та ковзних середніх на графіку RSI, легко переходити від однієї форми подання даних до іншої).
Поряд з цим користувач Teletrac має змогу розробляти власну стратегію поведінки на ринку (trading rules): умови відкриття та закриття позицій, умови виходу із угод (trailing stops) і т.ін. Кожне правило такої стратегії в свою чергу може містити всі раніше введені в торговий план технічні індикатори. Дана система самостійно відслідковуватиме ситуацію і подаватиме сигнали на купівлю чи продаж. Крім того, можна перевірити потенційний прибуток своєї стратегії на матеріалі історичної бази даних, яка об’єднує інформацію, що стосується більшості доступних інструментів ринку за 10 і більше років. Користувач системи Teletrac має змогу роздрукувати графічну та табличну інформацію, зберегти графіки на дискетах у графічному форматі, а також експортувати дані в електронні таблиці Excel чи Lotus 1-2-3.
Однією з найважливіших для користувача властивостей системи Teletrac є те, що доступ до цього продукту можна здійснити за допомогою супутникових каналів зв’язку.
Система Telerate Charting
Система Telerate Charting — досить популярна в Європі, але поки що менш поширена в країнах СНД — має такі самі можливості для проведення технічного аналізу, як і Teletrac, однак функціонує в середовищі Microsoft Windows. З назви продукту видно, що його основне призначення — це проведення технічного аналізу. Однак за своєю суттю Telerate Charting є інтегрованою інформаційно-аналітичною системою. Користувач має змогу в окремому вікні переглядати всі стандартні сторінки Dow Jones Telerate, кількість яких сягає 60000. За наявності такої можливості Microsoft Windows дає змогу суттєво спростити пошук необхідних сторінок порівняно з Teletrac. В окремих вікнах можна організувати перегляд новин; користувач також може створювати вікна котировок і самостійно редагувати їхній зміст. Абонент Telerate Charting має доступ до котировок значно більшої кількості ринкових інструментів порівняно з Teletrac. Загальна кількість доступних котировок перевищує 200000.
Засоби технічного аналізу, що надаються абоненту системою Telerate Charting, охоплюють майже весь арсенал стандартних методів технічного аналізу, до того ж кількість убудованих індикаторів значно перевищує аналогічний показник системи Teletrac. Користувач також має змогу визначати свої формули, а отже, й будувати власні індикатори. Можливі побудова ринкової стратегії на основі технічних індикаторів, що використовуються, і програмування видачі системою сигналів на купівлю чи продаж.
Суттєва перевага, що надається внаслідок використання операційної системи Microsoft Windows, — це можливість одночасної роботи на одному й тому самому комп’ютері та з іншими додатками до Windows (вони можуть бути динамічно пов’язані з Telerate Charting). Зокрема, найбільший інтерес викликають можливість експорту інформації та електронні таблиці Microsoft Excel. У цьому разі таблиці виявляються динамічно зв’язаними з вікнами Telerate Charting, тобто змінюються в режимі реального часу.
Система Telerate Workstation
Найбільш досконалим на сьогодні є продукт Telerate Workstation. З погляду користувача, що безпосередньо працює за терміналом, можливості всіх його версій майже однакові. Крім того, абоненти деяких версій мають змогу приймати на свої робочі станції інформацію агенції Reuters і обробляти її з допомогою тих самих засобів, що й інформацію від Dow Jones Telerate.
Продукт Telerate Workstation вигідно відрізняється від решти інформаційних продуктів, насамперед надзвичайно зручним «дружнім» користувацьким інтерфейсом. Порівняно зі своїм попередником — Telerate Charting — у продукті Telerate Workstation значною мірою спрощено доступ до більшості сервісних функцій.
Дуже важливою є також можливість перетворювати інформацію, що подається на стандартних сторінках, у форму даних, організованих у записи. Таке перетворення дає змогу користувачеві будувати графіки зміни валютних котировок конкретного банку.
Водночас варто зазначити, що арсенал методів технічного аналізу, до яких користувач має доступ у межах Telerate Workstation, дещо менший порівняно з Teletrac та Telerate Charting.
Система Teletrac Tradestation
Аналітикам-професіоналам компанія Dow Jones Telerate пропонує новий спеціалізований продукт для технічного аналізу — Teletrac Tradestation (TTS). Він орієнтований на використання в середовищі Windows.
Система Teletrac Tradestation значно переважає (щодо своїх функціональних можливостей і зручностей для користувача) всі раніше створені засоби технічного аналізу не лише завдяки надзвичайно зручному інтерфейсу, що надається операційною системою Microsoft Windows, а насамперед зважаючи на нові унікальні можливості, а саме:
1) можливість побудови так званих Tick Bar Charts. Це дозволяє, зокрема, не реєструвати на графіках періоди відсутності активності на ринках;
2) використання Paint Bar Charts, тобто можливості розфарбовувати певні елементи графіків згідно із заданими вимогами. Це дає змогу виділяти найцікавіші з погляду користувача графіки, а також використовувати їх як попереджувальні сигнали;
3) опція «Show me» дозволяє користувачеві суттєво зекономити час пошуку найбільш характерних ділянок графіків. Наприклад, можна видати запит на пошук точок перетину, ковзних середніх, розриви і т. ін.
Більшість з можливостей, що формально присутні також в інших інформаційних продуктах, у Teletrac Tradestation набувають нових рис, що дає змогу суттєво поліпшити якість здійснюваних аналітичних досліджень. Наприклад, як і в Teretrac, у системі Teletrac Tradestation можна будувати ринкову стратегію і перевіряти її прибутковість. Однак у Teletrac Tradestation, окрім власне сигналів на купівлю та продаж, можна сформувати докладні звіти щодо використання такої стратегії. Як і в Teletrac, у системі Teletrac Tradestation можна додавати нові технічні індикатори та методи досліджень. Щодо цього остання система має значно більші можливості. Насамперед це вбудована мова Easy Language, що дає змогу реалізувати зручні засоби побудови діалогу. Для недосвідченого користувача пропонується робота з убудованим додатком Quick Editor, з допомогою якого можна будувати досить складні логічні конструкції. Для тих, хто має досвід програмування на мові високого рівня, пропонується спеціальний додаток Power Editor, що дозволяє розробити програму практично будь-якого рівня складності для визначення нових індикаторів і стратегій. Система Teletrac Tradestation має досить різноманітну історичну базу даних, працювати з якою можна в діалоговому режимі. Унікальною особливістю TTS є також те, що вона здатна працювати з різними інформаційними потоками, зокрема з інформацією від Reuters.
Список використаної літератури
1. Дудяк Р.П. Основи біржової діяльності на товарному і фондовому ринках: Навч. Посібник. – Л.: "Українські технології", 2001. – 184 с.
2. Дудяк Р.П., Бугіль С.Я. Організація біржової діяльності: основи теорії і практикум: Навчальний посібник. 2-ге видання, доповнене. – Львів: "Новий світ-2000", "Магнолія плюс". – 2003. – 360 с. (Тема 11, с. 194-228)
3. Сафонов В.С. Валютный дилинг, или как можно зарабатывать деньги честно и самостоятельно: Практическое пособие: Навчальне видання. - 2-е изд., испр..- М.: Консалтбанкир, 2000.- 308 c.
4. Сафонова Т.Ю. Биржевая торговля производными финансовыми инструментами: Учеб.-практ. пособие. – М.: Дело, 2000. – 544 с.
5. Фондовый рынок для начинающих. (Серия “Reuters для финансистов”): Пер. с англ. – М.: Альпина Паблишер, 2002. – 234 с.
6. Эрлих Анна Технический анализ товарных і финансовых ринков. – М.,: Инфра - М, 2003. – 387 с.