Вступ
Розділ І. Становлення банківської системи
1.1. Історія розвитку банкивської системи
1.2. Розвиток банківської системи в Росії та СРСР
Розділ ІІ. Поняття й елементи банківської системи
2.1 Поняття, ознаки й елементи банківської системи
2.2 Банки України
Розділ ІІІ. Центральний банк країни, його формування і розвиток
3.1. Загальна характеристика центральних банків
3.2. Національний банк України
Висновок
Література
Вступ
історія банківська система
В цій курсовій роботі розглянута історія розвитку і характеристика основних елементів банківської системи України. Банки почали виникати, ще задовго до того, як ці питання почалися досліджуватися науковцями, і тим цікавіше було досліджувати їх розвиток із зародження і до нашого часу.
В своїй роботі я ставив на меті саме з’ясувати значення банків та банківської системи в цілому для економіки країни, порядок їх формування і функціонування. Ці моменти дуже важливі і проблемні, оскільки в Україні банківська система виникла порівняно недавно і тому знаходиться у стані розвитку, в зв’язку з чим виникає безліч неузгоджених питань, а також питань, механізм вирішення яких необхідно змінювати чи вдосконалювати. Ця тема має важливе значення, оскільки в умовах ринкової економіки банки відіграють значну роль.
Отже, банки – це установи, що виконують специфічну функцію – посередника кредитів. З одного боку, вони мобілізують і концентрують вільні гроші, а з другого – направляють їх через кредит у різні галузі господарства. Але функція банків не обмежується посередництвом. У банках накопичуються доходи підприємств і збереження населення, що перетворюються у кредитні ресурси, які потім у формі кредитів надходять на відтворення виробництва і поновлення оборотних коштів. Акумулюючи кошти підприємств і населення, банки виконують операції: схоронності коштів, платежі за дорученням клієнтів та облік, тобто ведуть касові операції.
В першому розділі мова йде про виникнення банків, їх перетворення на протязі сторіч. Особлива увага приділяється опису банківської системи Русі , а також вже перетвореної системи СРСР про основні функції банків того часу.
Другий розділ дає визначення самого поняття банківської системи і відображає різні концепції вчених, пов’язаних з цим поняттям. Крім того, цей розділ включає в себе опис ознак, якими характеризується банківська система, а також елементів, які виступають носіями рис банківської системи. Велика увага приділяється факторам, які впливають на хід розвитку банківської системи.
Третій розділ присвячений виникненню і характеристиці центральних банків, які є головною ланкою банківської системи і оцінці їх незалежності. Окреме місце займає трактування основних завдань та функцій центральних банків. Дан опис НБУ, його основних функцій і задач.
Розділ І. Становлення банківської системи
1.1 Історія розвитку банкивської системи
Історія древніх століть не залишила досить повної інформації про те, коли виникли банки, які операції вони виконували, що з'явилося спонукальною силою їхнього розвитку. В даний час збереглися відомості про перші гроші древніх народів (хутрах, золотих злитках, первісних монетах), але не про банки. Іншими словами первісна історія нагромадила чималі матеріальні свідчення древнього грошового обігу, але не дало відповідь на те, яка при цьому була роль найпростіших кредитних установ. Більш того, сам період виникнення банків не визначений в економічній літературі, не ясна їхня щира природа.
Перші банки, на думку ряду учених виникли в умовах мануфактурної стадії капіталізму і з'явилися насамперед в окремих італійських містах (Венеції, Генуї) у 14 і 15 в.в. на їхню думку банк, як особливий інститут товарного господарства виник не в зв'язку з розвитком товарно – грошових відносин на ранніх етапах товарного господарства, а саме в той їхній період, коли потрібна була мережа спеціальних установ, що регулюють грошовий обіг і робили в більш широких масштабах кредитні операції. Банк з'явився тільки на такій стадії розвитку кредиту, коли без його широкої допомоги неможливо було функціонування капіталістичних підприємств. Не випадково банк характеризувався винятково як явище капіталістичного господарства.[1]
Інша частина фахівців вважає, що банки виникли в більш ранній період – при феодалізмі. Вони відзначають, що в античному і феодальному господарстві з'явилася потреба у функції банків, як посередників у платежах.
Отже, що існуючі уявлення про появу банків розходяться не на 1-2 десятиліття, а охоплюють майже 2 тисячі років. Значить суть питання про перші банки навіть не стільки у визначенні якоїсь історичної дати, прийнятної для різних сторін.
Слово “банк” походить від італійського “banco”, що означає “стіл”. Ці “банко – столи” установлювалися на площах, де проходила жвава торгівля товарами. Вона велася з використанням різноманітних монет, що чеканилися як державами, так і містами. При покупці – продажу зустрічалися монети різної форми, різного достоїнства. У цих умовах потрібні були фахівці, які б знали і розбиралися в безлічі монет, що звертаються, могли б оцінити і дати ради по їх обміні. Ці фахівці - міняли розташовувалися звичайно зі своїми особливими столами на торговищах, де відбувалася торгівля.
Поняття банку, що закріпилося в нашому розумінні, ототожнювалося з мінялами і їхніми особливими столами й у Древній Греції, де банкіри називалися трапезидами. Свої трапезиди були й у Древньому Римі, де існували менсарии, що займалися обміном валют, а також деякими іншими грошовими операціями. Виходить, що перші банки виникли як би на основі обміну грошей різних міст і країн.
Чисто семантичне тлумачення слова “банк” приводить нас до висновку, що походження банку відноситься тільки до такого періоду розвитку господарства, коли гроші стали виконувати функцію світових грошей. Виходить, що на більш ранніх етапах, коли гроші зверталися тільки на внутрішньому ринку, банки ще не існували. Разом з тим відомо, що збережна операція є більш древньою.
На думку істориків, ще 2300 років до н.е. у холдіїв були торгові компанії, що поряд з виконанням своїх безпосередніх функцій видавали також позички. Згадування про перші кредитні операції відноситься до 6 ст. до н.е. у Древньому Вавилоні практикувалася вкладна операція: прийом внесків і сплата по них відсотків. Ця ж операції в 4 с. до н.е. практикувалися й у Греції. Примітно, що поряд із прийомом внесків древні греки за відому плату робили обмін грошей. Ці перші банківські операції виконували як окремі особи, так і деякі церковні установи, у яких концентрувалися значні кошти. Храми були надійним засобом для збереження цінностей. Внески, недоторканність яких гарантувалася поважним відношенням до релігії, зробили знаменитими грецькі храми, що стали одночасно своєрідними банківськими установами.
Перші банкіри зрозуміли, що величезні кошти, що накопичуються, лежачі без руху – це не продуктивно, тому що їх можна було б використовувати й одержувати істотну вигоду, віддаючи кошти в тимчасове користування, або відкриваючи самостійно торгові і ремісничі підприємства. Заставою при цьому звичайно виступали кораблі і товари, а в деяких випадках будинки, дорогоцінні речі і навіть люди (раби).
Надання банківської позички супроводжувалося стягуванням високих відсотків, рівень яких доходив до 36% річних. В часи Ярослава Мудрого була встановлена гранична ставка не вище 20% річних, котра однак могла зрости до 40% річних, якщо позичка видавалася на короткий час.
Разом із кредитними операціями древні банки поступово одержали розвиток і розрахунки по обслуговуванню вкладників. Розрахунки вироблялися за допомогою “трансферита”, тобто переносу коштів з однієї таблиці (рахунка) на іншу . Кожен вкладник у банку мав свою таблицю з позначенням його імені. Кошти з таблиці одного вкладника переносилися на таблицю іншого, утворюючи найпростіші форми безготівкових розрахунків.
Зручності, створювані банками не могли не привернути увагу ділових людей. Поступово банківська клієнтура розширювалася. Банки у свою чергу пішли на виконання робіт – довірителів по складанню договорів між клієнтами, почали виступати посередниками в торгових угодах. Для полегшення розрахунків древні банки випускали навіть банківські квитки. Усі ці свідчення ніяк не підтверджують існуюче уявлення про те, що перші банки виникли в умовах мануфактурної стадії капіталізму у формі банкірських будинків.
Поряд з удосконалюванням кредитних угод кредитор починає за розпорядженням своїх клієнтів виконувати розрахункові й інші операції. Отже, банк - це така ступінь розвитку грошового господарства, при якій кредитні, грошові і розрахункові операції стали в їх сукупності концентруватися в єдиному центрі. Можна, тому припустити, що перші банки виникли задовго до мануфактурної стадії виробництва, у період становлення держави на етапі досить жвавого розвитку товарного обміну, грошових і кредитних відносин. Такого роду відносини були вже в рабовласницькому суспільстві.
1.2 Розвиток банківської системи в Росії та СРСР
На Русі з початку 12 в. у результаті активної торгівлі з німецькими містами визначилися основні центри грошових операцій - Новгород і Псков. Монастирі і церкви служили місцем існування торгових домів. Иваньковская громада займалася грошовими операціями. Спочатку гроші не оформлялися при наданні позички закладеним майном. Поступово починають розповсюджуватися заставні відносини. У грошовий обіг вводилися боргові зобов'язання – прості векселі. Протягом 12 - 16 ст. виконання грошових операцій було локалізовано скороченням міжнародної торгівлі, відсутністю підтримки з боку князів і їхніх міст, що намагалися привыть традиції мусульманської кредитної справи . Висока ставка лихварів не стимулювала зародження грошового господарства.
Відсутність мобільного грошового капіталу, залежність грошового обігу країни від імпорту іноземних металевих грошей у вигляді митних пошлін і акцизів на товари, періодично проводимі грошові реформи з боку держави, географічна віддаленість окремих регіонів країни не сприяли виникненню приватного підприємництва.
Основні функції банків ( залучення тимчасово вільних коштів і їхнє нагромадження; кредитування ремесел, промислів, держав, приватних осіб; здійснення грошових розрахунків і платежів у господарстві ) одержали свій розвиток у рамках регулювання грошового обігу, підтримка його стійкої рівноваги в умовах постійного дефіциту грошей
Подібний розвиток ( як становлення ) мав для банків свою межу, обумовлену характером металевого грошового обігу. Справжній розвиток банків повинен було відбутися тоді, коли зникли б обмеження, що ставили металевий грошовий обіг на процес банківського підприємництва.
Одночасно з банками держави намагалися різними способами ліквідувати сформовані обмеження, насамперед за допомогою звертання нерозмінних на метал державних паперових грошей із примусовим курсом. Однак змінений випуск паперових грошей приводив до їхнього знецінення, що викликало неможливість регулювання грошового обігу. Потрібни були носії грошових відносин, що не залежали б від монополії золота й обсяг грошових відносин регламентувався ступенем розвитку національного капіталу. Цим вимогам відповідали кредитні гроші, що створили умови, при яких сфера звертання до установ банків виступала як виробництво по створенню грошей. Кредитним грошам потрібен був особливий інститут, і з'явилися банки. Потім з'являється нова функція банків – випуск кредитних засобів звертання.
Перетворення векселя в банкноту в якості визнаного суспільством еквівалента здійснюється в порядку емісійних операцій банків.
Ріст чисельності промислових і торгових підприємств, їхнього платіжного обороту в ході промислової революції 18 – 19 ст. не могли забезпечити грошові вимоги за допомогою банкнотої емісії. Для розвитку банків ведучої ставала депозитна операція. У загальнонаціональному масштабі формувалася сфера чекового звертання і заміщення ними повноцінних металевих грошей і банкнот як засіб звертання і платежу. Використання чекового звертання дозволяло банкам створювати “мнимі депозити”. Тому з розвитком депозитного звертання підсилюється контроль над банківською ліквідністю з боку держави.
У Радянському Союзі з 30-х років по 80-і роки 20в. державою створювалася й удосконалювалася система спеціалізованих банків. Наприкінці відзначеного періоду вона складалася з Внешнеторгбанка, Агропромбанку, Жилсоцбанка, Стройбанка й Ощадбанку. Кожний з них являв собою складну централізовану систему з розгалуженою мережею установ. Державою проводилися реорганізація прийнятої спеціалізації (розширення мережі окремих контор і відділень, розмежування кола клієнтів).
За рахунок великої мережі держбанку спецбанки в 80-і р.р розширили свою мережу, причому прикріплення здійснювалося в залежності від того, клієнтура якого банку переважала в даному відділенні. З кінця десятиліття значна частина державних спеціалізованих банків і їхніх відділень була перетворена в комерційні банки і їхні філії. Завдяки прийнятому у 1990р. союзному і російському законам про банки і банковську діяльності система комерційних банків стала поступово розвиватися.
Банки виконують операції, що носять в основному грошовий характер. Тому ступінь розвиненості товарно – грошових відносин, розвиненості торгівлі, грошового обігу визначають масштаби і зміст банківської діяльності.
Банківська система здобуває особливий позитивний заряд у своєму розвитку у фазі економічного підйому. Навпроти, в умовах економічної кризи, що супроводжується інфляцією, дефіцитом місцевих і федеральних фінансів, розвиток банків дестабілізується. На стані банківської системи і її поточному розвитку відбиваються і політичні фактори, а також міжбанківська конкуренція. Розвиток банківської системи може стримуватися під впливом надмірного податкового тиску на банківський прибуток, відсутність достатніх ресурсів для активного ведення банківських операцій.
Розділ ІІ. Поняття й елементи банківської системи
2.1 Поняття, ознаки й елементи банківської системи
Найчастіше під словом “система” розуміється склад чого-небудь. Слід зазначити, що серед вчених і практиків не має єдиного визначення “банківської системи” і відсутня єдина концепція ролі і місця її в економіці країни. Так, Василик О.Д. вважає її складовою частиною цілісної системи фінансових інститутів. На його думку, така система охоплює державний бюджет, різні централізовані і децентралізовані грошові фонди, інвестиційні компанії, біржові організації. Бабічева А.Ю. характеризує банківську систему як ведуча ланка кредитної системи, де концентрується основна маса кредитних і фінансових організацій. Вона відносить до банківської системи ще й установи банківського типу і парабанковскую систему, що охоплює спеціалізовані кредитно – фінансові і почтово - ощадні інститути (лізингові, факторинговые фірми). У відомій банківській енциклопедії і спеціальному словнику – довіднику “Основи ВЭД” банківська система визначається як сукупність різних видів банків і банківських інституцій, покликаних за допомогою грошово – кредитного механізму сприяти інтенсифікації економіки, чи як система різних видів банків і банківських інститутів у їхньому взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні у визначений історичний період.
Якими ж властивостями й ознаками характеризується банківська система?
1. Банківська система насамперед не є випадковим різноманіттям, випадковою сукупністю елементів. У неї не можна механічно включати суб'єкти, що також діють на ринку, але підлеглі іншим цілям.
2. Банківська система специфічна, вона виражає властивості, характерні для неї самої. Специфіка банківської системи визначається її складеними елементами і відносинами, що складаються між ними. Сутність банківської системи звернена не тільки до сутності часток, що складають елементів, але і до їхньої взаємодії.
З цього випливає, що сутність банківської системи впливає на склад і сутність окремих її елементів.
Практика знає кілька типів банківської системи:
· розподільна централізована банківська система;
· ринкова банківська система;
· система перехідного періоду.
На противагу розподільній системі банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки.
3. Банківську систему можна представити як ціле, як різноманіття частин, підлеглих єдиному цілому. Це означає, що її окремі частини (різні банки) зв'язані таким чином, що можуть при необхідності замінити одна одну. У випадку, якщо ліквідується один банк, уся система не стає недієздатною - з'являється інший банк, що може виконувати банківські операції і послуги. У банківську систему можуть улитися нові частини, що заповнюють специфіку цілого.
4. Банківська система не знаходиться в статичному стані, навпроти, вона постійно в динаміку. Тут виділяються 2 моменти.
По-перше, банківська система як ціле увесь час знаходиться в русі, він доповнюється новими компонентами, а також удосконалюється.
По-друге, усередині банківської системи постійно виникають нові зв'язки. Взаємодія утвориться як між центральним банком і комерційними банками, так і між ними.
5. Банківська система є системою “закритого” типу. У повному змісті її не можна назвати закритої, оскільки вона взаємодіє з зовнішнім середовищем, з іншими системами. Крім того, система поповнюється новими елементами, що відповідають її властивостям. Проте вона “закрита”, тому що незважаючи на обмін інформацією між банками і видання центральними банками спеціальних статистичних збірників, інформаційних довідників, бюлетенів, існує банківська “таємниця”. За законом банки не мають права подавати інформацію про залишки коштів на рахунках, про їхній рух.
6. Банківська система – “самоорганизующаяся”, оскільки зміна економічної коньюктуры, політичної ситуації неминуче приводить до автоматичної зміни політики банку.
7. Банківська система виступає як керована система. Центральний банк, проводячи незалежну грошово – кредитну політику, у різних формах підзвітний лише парламенту або виконавчій владі. Ділові банки, будучи юридичними особами, функціонують на базі загального і спеціального банківського законодавства, їхня діяльність регулюється економічними нормативами, установленими центральним банком, що здійснює контроль за діяльністю кредитних інститутів.
Елементи банківської системи утворять єдність, виражають при цьому специфіку цілого і виступають носіями його властивостей.
Елементами банківської системи є банки, деякі спеціальні фінансові інститути, що виконують банківські операції, але не мають статусу банку, а також деякі додаткові установи, що утворять банківську інфраструктуру і забезпечують життєдіяльність кредитних інститутів.
У залежності від того чи іншого критерію банки можна класифікувати таким способом.
За формою власності виділяють – державні, акціонерні, кооперативні, приватні і змішані банки. Державна форма власності найчастіше відноситься до центральних банків За правовою формою організації банки можна розділити на суспільства відкритого і закритого типів обмеженої відповідальності.
По функціональному призначенню банки можна розділити на еміссійні, депозитні і комерційні. Емісійними є всі центральні банки, їх класичною операцією виступає випуск готівки в обіг Вони не зайняті обслуговуванням індивідуальних клієнтів. Депозитні банки спеціалізуються на аккомуляції заощаджень населення. Депозитна операція ( прийом внесків ) служить для даних банків основною операцією По характеру виконуваних операцій банки поділяються на універсальні і спеціалізовані. Універсальні банки можуть виконувати весь набір банківських послуг, обслуговувати клієнтів, незалежно від спрямованості їхньої діяльності. У числі спеціалізованих банків знаходяться банки, що спеціалізуються на зовнішньоекономічних операціях, іпотечні банки й ін. На відміну від універсальних банків спеціалізовані банки спеціалізуються на визначених видах операцій.
Види банків можна класифікувати і по галузях, що обслуговуються ними. Це можуть бути банки багатогалузеві й обслуговуючі переважно одну з галузей чи підгалузей.
По кількості філій банки можна розділити на безфіліальні і багатофіліальні.
По сфері обслуговування банки поділяються на регіональні, міжрегіональні, національні, міжнародні. До регіональних банок, що обслуговують головним чином який – або місцевий регіон, відносяться і муніципальні банки.
По масштабах діяльності можна виділити малі, середні, великі банки, банківські консорціуми, міжбанківські об'єднання. У ряді країн функціонують установи дрібного кредиту. До них відносяться позичково - ощадні банки, будівельно – ощадні каси, кредитна кооперація і т.д.
У банківській системі діють також банки спеціального призначення і кредитні організації ( не банки ). Банки спеціального призначення виконують основні операції за вказівкою органів виконавчої влади, є уповноваженими банками, здійснюють фінансування визначених державних програм. Деякі кредитні організації не мають статусу банку, вони виконують лише окремі операції, у зв'язку з чим не одержують від Центрального банку ліцензію на здійснення сукупної банківської діяльності.
До елементів банківської системи відносять і банківську інфраструктуру. До неї входять різного роду підприємства, агенства і служби, що забезпечують життєдіяльність банків. Вона включає інформаційне, методичне, наукове, кадрове забезпечення, а також засобу зв'язку, комунікації й ін.
Особливим блоком банківської системи служить банківське законодавство, що покликане регулювати банківську діяльність.
І звичайно ж банківська система не може існувати без банківського ринку. На ньому концентруються банківські ресурси, а також здійснюються торгівля банківським продуктом.
В організаційному плані передбачають однозвеную і двухзвенную банківську систему.
Для розвитих країн характерна двузвенная система, що включає в себе в якості основної, першої ланки центральний банк, що виступає в ролі організатора і контролера грошового утворення в країні, а як другу ланку виступають самостійні, але підконтрольні центральному банку комерційні і спеціалізовані банки.
При однозвенной системі Центральний банк і комерційні банки знаходяться на одному рівні, виступаючи рівноправними гвинтами, або усі банки є державними відділеннями центрального банку. Така система характерна для країн зі слабко розвитий економічної і для країн з тоталітарним режимом.
З погляду регламентації і ліцензування банківську систему розділяють на:
· універсальну;
· спеціалізовану.
В універсальній системі комерційні банки мають можливість виконувати усі види кредитно – фінансових послуг. Прикладом такої універсальної системи є система Німеччини.
У спеціалізованій системі різні комерційні банки спеціалізовані на виконанні щодо вузького кола операцій. У чистому виді такої системи не існує, але максимально наближена до неї банківська система США.
Сучасні умови розвитку банківської системи привели до необхідності переходу від спеціалізованої до універсальної системи, тому що остання сполучена з меншим банківським ризиком завдяки його розподілу і диференціації. Перехід до універсальної банківської системи відбувається також у таких країнах як Японія, Австралія.
2.2 Банки України
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про банк і банківську діяльність“, предметом є структура банковскої системи, економічні організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. А відповідно метою є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.[2]
Виходячи з досягнень вітчизняної і зарубіжної юридичної науки, можно дати таке визначення банку. Це- особлива юридична особа, яка мае спеціальну правоздаптність, акумулюе грошові кошти і накопичення , надае кредити, а також здійснює грошові розрахунки,емісію грошей і цінних паперів, операції з банківськими металами та інші банківські операції.[3]
Існує декілька банківських структур в Україні, таких як: державний банк, кооперативні, банківські об’єднання таких типів:банківська корпорация, банківська холдингова група, фінансова холдінгова група.
Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капиталу якого належать державі.
При цьому в законі про Державний бюджет України на 2001р. передбачаются витрати на формування статутного капіталу державного банку. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України, останній зобов’язаний отримати позитивний висновок Нацйонального банку України з приводу наміру заснування державного банку.Національний банк України здійснює державну реєстрацию державних банків.
Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. А органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.
Наглядова рада є вищім органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою
збереження залучених у вклади гошових коштів, забезпечення їх повернення вкладниками та захисту інтересів держави як акціонера державного банку та іншй функції, визначені Законом України про банки і банківську діяльність.
Президент Украіни призначає сім членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідного указу. Верховна Рада України призначеє сім членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідної Постанови.
Строк повноважень членів наглядової ради державного банку – 5 років. Наглядову раду державного банку очолюе голова , який обираеться наглядовою радою зі складу іі членів.
До компетенції загальних зборів банку належить прийняття рішень щодо:
1. визначення основних напрямів діяльності банків та затвердження звітів про їх виконання;
2. внесення змін і доповнень до статуту банку;
3. зміни розміру статутного капіталу банку;
4. призначення та звільнення голів та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії;
5. затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочерні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізіиної комісії та зовнішнього аудитора;
6. розподілу прибутків.
Спостережна рада банку здійснюе такі функції:
1. призначае і звільняє голову та членів правління банку;
2. контролює діяльність правління банку;
3. визначае зовнішнього аудитора;
4. встановлює порядок проведення ревізії та контролю за фінансово- господарською діяльністю банку;
5. приймае рішеннія щодо покриття збитків;
6. приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірних підприємств,філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень;
7. затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку.
Повноваження виконавчого органу державного банку визначаються його статутом. Кандидатури головм та членів виконавчого органу узгоджуються з Національним банком України відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність”.
Кооперативні банки створюються за принципом теріторіальності та поділяються на місцеві та центральний кооперативниі банки. Мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку мае бути не менше 50 осіб.У разі зменшення кількості учасників і не спроможності коореративного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняеться шляхом зміни організаційно- правовой форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.
Функціями центрального кооперативного банку є централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.
Органами управління є загальні збори учасників, спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку.
Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку мае право одного голосу.
Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдинговая група, фінансова холдингова група.
Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою Націонольного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання.Учасники банковского об’єднання перед своею власною назвою вказують назву банковского об’єднання.
Одним з типів банківських об’єднань є банківська корпорація.
Банківська корпорація- це юридична особа, засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Вона створюється з метою концентрації капіталів банків- учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Банківська корпорація підлягає реєстрації у Національному банку України і заноситься до Державного реєстру банків. Банки, що увійшли у банківську корпорацію, не можуть входити до інших банківських об’єднань, крім як за згодою корпорації, а також ще одною умовою є те, що банки, які увійшли до банківської корпорації, повинні в усіх своїх документах, вказувати свою належність до корпорації.
Банківська холдингова група – це банківське об’єднання, до складу якого входять виключно банки.
Материнському банку банківської холдингової групи мее належати не менше 50% акціонерного капіталу аьо голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками,
Дочірній банк не мае права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув прово власності на акції материнського банку, він зобов’язаний відчужити їх у місячний термін.
Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги,причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.
Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов’язана подоати наглядовим органам консолідовано – фінансовий та статистичний звіти групи.
З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Вони не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація банків є договірним об’єднанням банків і не мае права втручатися у діяльність банків – членів асоціації (спілки).
Розділ ІІІ. Центральний банк країни, його формування і розвиток
3.1 Загальна характеристика центральних банків
Головною ланкою банківської системи будь-якої держави є центральний банк країни. У різних державах такі банки називаються по-різному: народні, державні, емісійні, резервні і т.д.
Центральні банки виникли як комерційні банки, наділені правом емісії банкнот. Незважаючи на те, що першим банком, що здійснив емісію, був Банк Стокгольма (у 1650р. він випустив депозитні сертифікати на золоті монети, що виписувалися на пред'явника і зверталися нарівні з іншими видами грошей на всій території королівства Швеції), першим емісійним банком вважається створений у 1964р. Банк Англії, оскільки він почав випускати банкноти і враховувати комерційні векселі. Згодом, крім емісії банкнот, за центральними банками закріпилася роль скарбника держави, посередника між державою і комерційними банками, провідника грошово – кредитної політики держави. Будучи комерційними, центральні банки були націоналізовані, і в даний час капітал центральних банків чи цілком частково належить державі.
Створення центрального емісійного банку було обумовлено процесами концентрації і централізації капіталу, переходом до єдиних національних грошових систем.
Як правило, основним правовим актом, що регулює діяльність національного банку, служить закон про центральний банк країни; він встановлює організаційно – правовий статус останнього, процедуру чи призначення виборів його керівного складу, статус у взаєминах з державою і національною банківською системою. Даним законом закріплюються повноваження центрального банку як емісійного центра країни.
Поряд із законом про центральний банк взаємодії між центральним банком і банківською системою регулюються законом про банківську діяльність. Такий закон визначає основні права й обов'язки кредитних інститутів стосовно центрального банку.
Центральні банки є регулюючою ланкою в банківській системі, тому їхня діяльність зв'язана зі зміцненням грошового обігу, захистом і забезпеченням стійкості національної грошової одиниці і її курсу стосовно іноземних валют; розвитком і зміцненням банківської системи країни; забезпеченням ефективного і безперебійного здійснення розрахунків.
Традиційно перед центральним банком ставиться 5 основних задач. Центральний банк покликаний бути:
- емісійним центром країни, тобто користатися монопольним правом на випуск банкнот;
- банком банків, тобто робити операції не з торгово – промисловою клієнтурою, а переважно з банками даної країни: зберігати їхні касові резерви, розмір яких установлюється законом, надавати їм кредити, здійснювати нагляд, підтримувати необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі;
- банкіром уряду, для цього він повинний підтримувати державні економічні програми і розміщати державні цінні папери; надавати кредити і виконувати розрахункові операції для уряду, зберігати золото – валютні (операції) резерви;
- головним розрахунковим центром країни, виступаючи посередником між іншими банками країни при виконанні безготівкових розрахунків, заснованих на заліку взаємних вимог і зобов'язань (клірингів);
- органом регулювання економіки грошово – кредитними методами.
У ряді країн ці задачі центральних банків закріплені законодавством. Так, монополія на емісію національної грошової одиниці дасть можливість центральному банку тримати під контролем ліквідність кредитних інститутів.
Як банк банків центральний банк надає кредитним інститутам можливість рефінансування. Найбільш поширені 2 види операцій центрального банку з кредитними інститутами: покупка і продаж чеків і векселів ( у тому числі казначейських ): заставні операції з цінними паперами, векселями і платіжними вимогами.
Важливу роль у функціонуванні банківської системи країни грає характер здійснення нагляду центральним банком.
При рішенні п'яти задач центральний банк виконує 3 основні функції: регулюючу, контролюючу і інформаційно – дослідницьку.
До регулюючого функції відноситься регулювання грошової маси в обігу. Це досягається шляхом чи скорочення розширення наявної і безготівкової емісії і проведення дисконтної політики, політики мінімальних резервів, відкритого ринку, валютної політики.
З регулюючою функцією тісно зв'язана контролююча функція. Центральний банк одержує велику інформацію про стан того чи іншого банку при проведенні, наприклад, політики мінімальних резервів при редисконтирования. Контролююча функція включає визначені відповідності вимогам до якісного складу банківської системи, тобто процедуру допуску кредитних інститутів на національний банківський ринок. Крім того, сюди відносяться розробка набору необхідних для кредитних інститутів економічних коефіцієнтів і норм і контроль за ними.
У законі про центральний банк велике значення приділяється информацйно – дослідницької функції банку: передбачається, що банк зобов'язаний публікувати свої рішення в спеціальному додатку центральних газет.
Центральний банк, маючи, аналізуючи і публікуючи об'єктивну інформацію про ситуацію в грошово – кредитній сфері, може оперативно реагувати на глобальні і локальні економічні процеси.
3.2 Національний банк України
Національний банк України по своєму правовому статусу є одним з найважливіших інститутів держави. Він не входить у жодну з галузей влади. Свою діяльність здійснює на принципах незалежності й економічної самостійності. Але цей головний орган банківської системи по ряду питань залежить від Центральної Ради, перед якою звітує про свою діяльність. Верховна Рада призначає половину складу Ради НБУ, а також слухає звіти його керівника про діяльність банку.
Рада Національного банку України у відповідності зі статтею 100 Конституції України розробляє основні принципи грошово – кредитної політики і здійснює контроль за її проведенням.
НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів, поки вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці. України. Голова Нацбанку чи один з його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів. Таким чином, НБУ як орган держави є рівноправним партнером державного органа виконавчої влади - Кабінету Міністрів України. Основна функція НБУ – забезпечення стабільності грошової одиниці. Адже національна грошова одиниця – це ознака економічного і політичного потенціалу країни, її незалежності.
Законодавство про центральний банк держави покладає на нього виконання інших функцій. До них насамперед відносяться визначення і проведення грошово – кредитної політики відповідно до заснованої Верховної Ради державної програми економічного розвитку.
Нацбанк України має монопольне право здійснювати емісію національної валюти України й організовувати її оборот. Це означає, що більше жоден суб'єкт банківської системи не може здійснювати цю функцію.
Центральний банк держави виступає також кредитором в останній інстанції для банків і кредитних організацій, організовує систему рефінансування, визначає для банків і інших кредитних організацій правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку, звітності і захисту інформації. З цією метою НБУ розробляє і підтверджує відповідні нормативні акти у виді положень постанов керуючих органів і т.д.
НБУ визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками й іншими кредитними установами, напрямок розвитку сучасних електронних платіжних засобів, систем розрахунків, автоматизацію банківської діяльності і засобів захисту банківської інформації; здійснює банківське регулювання і контроль; веде Реєстр банків, їхніх філій і представництв; здійснює ліцензування банківських і інших операцій у передбачених законом випадках.
На НБУ покладена також важлива функція, як складання платіжного балансу і балансу міжнародних інвестицій України, здійснення їхнього аналізу і прогнозування.
Для міжнародного авторитету Нацбанку України величезне значення має покладання саме на нього функції представництва інтересів України в центральних банках інших держав, міжнародних банках і інших кредитних організаціях, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків. Центральний банк також здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль. Лише НБУ має право здійснювати операції з золотовалютним резервом і забезпечувати його нагромадження і заощадження.
Нацбанк України реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківській системі, бере участь у підготовці кадрів для банківської системи.
Крім зазначеного вище, до списку функцій НБУ відносяться також спостережливі, регуляторні і контрольні. Їхнє здійснення забезпечується через:
1) здійснення усіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних організацій і суб'єктів підприємницької діяльності в Україні, а також перевірку вірогідності інформації, що продається юридичними і фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій;
2) пред'явлення вимог до проведення загальних зборів акціонерів банків і інших кредитних організацій і визначення питань, по яких повинні бути прийняті рішення.
НБУ має право направляти своїх представників для участі в роботі зборів акціонерів, засідань правління і ревізійної комісії інших банків.
НБУ має право застосовувати міри до порушників законодавства. У випадку порушення чи банком іншою кредитною організацією банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення операцій, що загрожують інтересам кредиторів і власників, НБУ має право жадати від банку і кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений термін, НБУ має право застосувати такі міри:
1) підвищити норму обов'язкових резервів;
2) зняти з чи банків інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно отриманого доходу;
3) відсторонити керівництво від керування і призначити тимчасову адміністрацію;
4) відкликати ліцензію на виконання окремих чи всіх банківських операцій.
Але звичайно міри повинні бути адекватні допущеним порушенням.
У випадку виникнення незадовільного фінансового стану комерційного чи банку іншої кредитної організації НБУ може вжити заходів до їхнього фінансового оздоровлення.
У теж час законодавство передбачає певні обмеження у відношенні вимог НБУ. Так, він не має права жадати від банків і інших кредитних організацій виконання операцій і інших дій, не передбачених законами України і нормативних актів НБУ.
Нацбанк здійснює аналіз діяльності комерційних банків і інших кредитних організацій з метою виявлення ситуацій, що загрожують інтересам вкладників і кредиторів, стабільності банківської системи в цілому. Але він не має відповідальності за зобов'язання комерційних банків і кредитних організацій, за винятком випадків, коли НБУ бере на себе такі зобов'язання, а банки не несуть відповідальності за зобов'язання НБУ.
Рішення НБУ з питань банківського регулювання і контролю можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому законодавством.
НБУ контролює діяльність своїх структурних одиниць і підрозділів через поводження внутрішнього аудита, що здійснюється його ревізійним керуванням, безпосередньо підлеглим главі НБУ. Комплексні проводки господарсько – фінансової діяльності структурних одиниць НБУ проводяться не рідше 1-го разу в рік.
Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір його складає 10 млн. гривень. Розмір капіталу може бути змінений відповідно до рішень Ради Національного банку.
Національний банк є економічно самостійним органом, що робить виплати за рахунок власних доходів у границях, затверджених законом у позначених цим законом випадках – за рахунок державного бюджету України.
Національний банк не відповідає за зобов'язання інших банків. А інші не відповідають за зобов'язання Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання. Національний банк може відкривати свої філії і представництва в Україні.
Очолює Правління Національного банку Глава Національного банку. Чисельний і персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку.
Види операцій Національного банку ( стаття 42 ).
Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій проводить такі операції:
1) видає кредити комерційним банкам і іншим фінансово – кредитним інститутам для підтримки ліквідності при ставці не нижче ставки рефінансування Національного банку й у порядку, призначеним Національним банком;
2) проводить дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному Національним банком;
3) купує і продає на вторинному ринку цінні папери в порядку, передбаченому законодавством України;
4) відкриває власні кореспондентські і металеві рахунки в закордонних банках і веде рахунка банків – кореспондентів;
5) купує і продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;
6) зберігає банківські метали, а також купує і продає банківські метали, дорогоцінні камені й інші цінності, пам'ятні й інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без ліцензування;
7) розміщають золотовалютні резерви чи самостійно через банки, уповноважені їм на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких по класифікації міжнародних рейтингових агенств відповідає вимогам до першокласних банок не нижче категорії А;
8) приймає на збереження й у керування державою цінні папери й інші цінності;
9) видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою Національного банку;
10) виконує операції по обслуговуванню державного боргу, зв'язані з розміщенням державних цінних паперів, їхнє погашення і виплату доходу по них;
11) веде власні рахунки працівників НБУ;
12) веде рахунка міжнародних організацій;
13) проводить безперечне притягання засобів своїх клієнтів відповідно до законодавства України по рішеннях суду.
Національний банк має право проводити й інші операції, необхідні для виконання своїх функцій.
Стаття 43. Участь у міжнародних організаціях.
Національний банк має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до домовленості між ними й іноземними центральними банками.
Стаття 45. Організація валютного ринку.
Національний банк визначає структуру валютного ринку України й організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютні забезпечення.
Стаття 55. Мета і сфера банківського огляду.
Головна мета банківського регулювання і спостереження – безпека і фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Національний банк виконує функції банківського регулювання і спостерігає за діяльністю банків, а також інших фінансово – кредитних інститутів у границях і порядку, передбаченими законодавством України.
Національний банк постійно спостерігає за дотриманням банками й іншими фінансово – кредитними інститутами банківського законодавства, нормативних актів Національного банку й економічних нормативів.
Стаття 57. Доступ до інформації.
Для виконання своїх функцій Національний банк має право безоплатно одержувати від банків і інших фінансово – кредитних організацій інформацію про їхню діяльність відповідно до даної ліцензії і пояснення щодо отриманої інформації і проведених операцій.
Для підготовки банківської і фінансової статистики, аналізу економічної ситуації НБУ має право одержувати необхідну інформацію від органів державної влади й органів місцевого керування і суб'єктів панування усіх форм власності.
Отримана інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Висновок
В данній роботі була розглянута банківська система, її еволюція, окремі ланки та елементи.
7 грудня 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про банки і банківську діяльність",11 січня 2001 року його підписав Президент України.
До його офіційного оприлюднення в січні 2001 року правовою основою банківської діяльності в Україні був Закон "Про банки і банківську діяльність", прийнятий у 1991 році. На етапі становлення вітчизняної банківської системи він задовольняв потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, від монобанківської до дворівневої банківської системи, домінуючою складовою якої е недержавні банки, що функціонують на комерційних засадах. Зазначений закон значною мірою вичерпав себе і фактично стримував подальший розвиток банківської системи нашої держави. Про це свідчили численні зміни й доповнення, які були внесені до нього і які тепер знайшли відображення у новому законі.
В основі нового Закону "Про банки і банківську діяльність" — систематизований підхід до створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків з урахуванням положень Закону "Про Національний банк України", чинного вітчизняного законодавства, міжнародних стандартів і практики регулювання банківської діяльності. Він містить низку нових принципів правового регулювання діяльності банків. Я вважаю, що в наш час банківська система набувае певної завершенності і вдосконалення. Є багато позитивних моментів, які ведуть до зміцнення правопорядку і законності в країн. Вони в основному стосуються організаційно-правових засад, порядку ліцензування діяльності банків, банківської таємниці, запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, регулювання і нагляду за діяльністю банків та застосування до них відповідних заходів впливу.
Закон має сприяти стабільному розвитку вітчизняної банківської системи, створенню належного конкурентного середовища, забезпеченню захисту інтересів вкладників і кредиторів банків, зниженню комерційних ризиків у банківській діяльності, поліпшенню інвестиційного клімату в Україні, створенню сприятливих умов для розвитку економіки та підтримки вітчизняного товаровиробника.
Новий правовий акт значно розширює можливості ведення банківського бізнесу, водночас сприяючи підвищенню його прозорості та надійності.
Література
1. Конституція України від 28.06.96 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30.
2. Закон Украіни “ про банк і банківську діяльність “ Урядовий кур’єр від 17 січня 2001р. № 8
3. Закон України “про Національний банк україни “ Вісник НБУ 1999р. №7
4. Андреев А Ринок банковских послуг в Україні: основні тенденції його розвитку Банківська справа 1999 № 5 стр. 52- 53
5. Банки и банковские операции Под редакциею Е.Ф.Жукова. Москва ЮНИТИ Банки и биржи 1998 рік.
6. Банковское дело . Учебник 4-е издание, перероботанное и дополненое. Под редакцией В.И. Колесникова, Л.П. Кровецкой - Москва Финансы и статистика 1999г.
7. Вісник НБУ від 02. 02. 2001р. Особливості нового Закону “Про банк і банківську діяльність”
8. Вступ до банкрвськоі справи. Учбовий посібник під редакцією М.І. Савлука. 1998р.
9. Г.М.Гомидов. Банковское и кредитное дело – Москва Банки и биржи,1994г.
10. Гуцал І.С., Чайковський Я.І. Банківська система України сьогодні: основні проблеми й перспективи розвитку // Фінанси України. – 1997. - №8.
11. Лаврушин О. Банк и народное хозяйство // Вопросы економики. – 1991. - №12.
12. М.К.Бункина Деньги. Банки. Валюта. Учебное пособие . Москва 1994г.
13. Мороз А., Савлук М., Пуховкіна М. Банківська система. Ставка на реформи // Віче. – 1995. - №5.
14. Н.И. Волкова. Деньги. Кредит. Банки. Донецк, ДонГУ 2000г.
15. Основы банковского дела // Под редакцией Мороза А.Н. Киев: “Издательство Либра”, 1994 г.
16. Попович В.М. Правові основи банківської справи та її захист від злочинних посягань // Київ: “Правові джерела”, 1995 р.
17. Право України, 2001р. № 4 Правові аспекти реструкторизації банковскої системи України стр. 28.
18. Прес служба Національного банку України. Головний банк України // Посередник. – 1996. - №25.
19. Сало І.В. Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку // Київ: “Наукова думка”, 1995 р.
20. Сохань П. Становлення банківської системи України (1991-1994 роки) // Банківська справа. – 1996. - №3.
21. Соціально-економічна ситуація в Україні та перспективи розвитку банківської системи // Звітна доповідь VI з’їзду Асоціації українських банків Президента АУБ О. Сугоняка 12 лютого 1998 року.
22. Урядовий курєр, від 02 12 1999р. № 226. « НБУ: чим богаті, тим і раді»
[1]
Вступ до банкрвськоі справи. Учбовий посібник під редакцією М.І. Савлука. 1998р.С 43.
[2]
Закон Украіни “ про банк і банківську діяльність “ Урядовий кур’єр від 17 січня 2001р. № 8
[3]
Право України, 20001р. № 4 Правові аспекти реструкторизації банковскої системи України стр. 28.