РефератыБанковское делоУпУправління процесом формування портфеля цінних паперів банку

Управління процесом формування портфеля цінних паперів банку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


КУРСОВА РОБОТА


на тему «Управління процесом формування портфеляцінних паперів банку»


з дисципліни “ Банківський менеджмент ”


Харків 2011


Зміст


Вступ


1. Аналіз інвестиційної діяльності банку


2. Управління процесом формування портфеляцінних паперів банку


3. Оперативне управління портфелем цінних паперів банку


4. Активні операції банків з цінними паперами

Висновки


Література


Вступ


Інвестиційні операції банку — це діяльність, пов'язана з вкладенням грошових та інших ресурсів у цінні папери, статутні фонди, нерухомість, колекції, дорогоцінні метали, коштовності, ринкова вартість яких здатна зростати, приносячи банку доходи.


Необхідність інвестиційних операцій пов'язана з розширенням дохідної та клієнтської бази банку і створенням структури їхнього комплексного обслуговування, зміцнення конкурентної позиції банку на ринках та зниженням загального ризику банківської діяльності.


Аналіз інвестиційних операцій комерційного банку доцільно розпочинати з визначення їхньої структури, враховуючи різні класифікаційні ознаки.


1. Аналіз інвестиційної діяльності банку


Інвестиційні операції банку можна класифікувати за такими критеріями.


За об'єктами операції інвестування поділяються на вкладення в:


· цінні папери;


· паї та дольові частки;


· дорогоцінні метали та колекції;


· нерухомість та довгострокові майнові права; За термінами інвестиції поділяють на:


· короткострокові (до 1 року);


· середньострокові (до 5 років);


За метою вкладання:


· прямі інвестиції (з метою управління компанією);


· портфельні інвестиції (для отримання доходів).


Наступним етапом проведення аналізу є з'ясування факторів,


що мають найбільший вплив на обсяги та напрямки інвестування. До таких факторів відносять:


· етап життєвого циклу банку;


· розміри та спеціалізацію банку;


· мету інвестування та обсяги інвестованих коштів;


· схильність керівництва банку до ризику;


· поточний фінансовий стан банку і прогнозні розрахунки;


· державну політику в галузі інвестування (напрямки пріоритетних інвестицій, створення вільних економічних зон, пільгове оподаткування, страхування ризиків через механізм створення резервів під знецінення вартості цінних паперів).


Далі аналізується тип інвестиційної політики комерційного банку, оскільки від цього залежать і напрямки, і обсяги, і терміни інвестицій. Існують такі типи інвестиційної політики: консервативна, помірна, агресивна.


Тип інвестиційної діяльності, як правило, визначається експертною оцінкою. При цьому слід зауважити, що за окремими об'єктами інвестування тип інвестиційної політики може відрізнятися від загальної по банку.


Крім того, інвестиційний аналіз можна провадити в розрізі:


- аналізу інвестиційної діяльності банку та його підрозділів;


- аналізу інвестиційної привабливості окремих видів інвестування (реальних проектів чи фінансових інструментів);


- трендового аналізу динаміки загального обсягу валових та чистих реальних інвестицій, що здійснюються у формі придбання цілісних майнових комплексів, нового будівництва, модернізації, реконструкції, часткового оновлення основних фондів, інвестицій у нематеріальні активи.


При цьому розраховуються показники оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів, як-то:


- чистий зведений дохід, індекс дохідності інвестицій, індекс рентабельності інвестицій, період окупності, внутрішня ставка дохідності;


-аналізу динаміки загальної вартості фінансових інвестицій.


Фінансові інвестиції банку з точки зору фінансового аналізу можна розглядати: у формі вкладання коштів у різні види фондових інструментів та капітал у вигляді дохідних грошових інструментів.


Останнім етапом аналізу визначається прибутковість проведення інвестування за напрямками їх отримання:


-у вигляді процентів та дивідендів від вкладання в цінні папери;


- доходи від збільшення курсової вартості цінних паперів;


- премії та різниці при вкладенні в похідні цінні папери;


-спреду, що виникає від оголошення котирувань цінних паперів у разі, якщо придбання цінних паперів відбулося за нижчими цінами;


-комісійної винагороди від управління портфелями цінних паперів клієнтів;


- доходи від продажу об'єктів реального інвестування.


Портфельна теорія для оцінки дохідності цінних паперів пропонує модель оцінки капітальних активів (МОКА), згідно з якою недиверсифікований ризик розраховується з використанням коефіцієнта.


Окремо досліджуються всі напрямки проведення інвестицій за рівнем ефективності та спроможності банку приносити вагомі результати в короткі терміни.


Серед простих методів визначення доцільності розміщення капіталу в інвестиційний проект часто використовуються два: розрахунок простої норми прибутку і розрахунок терміну окупності.


Проста норма прибутку — аналог показника рентабельності капіталу І розраховується як відношення чистого прибутку за один будь-який проміжок часу (як правило, за 1 рік) до загального обсягу інвестиційних затрат. Термін окупності Т розраховується як зворотний показник простої норми прибутку:


Т=ІЗ/ЧП ,(1)


де ІЗ - інвестиційні затрати; ЧП- чистий прибуток.


Метою даного методу є визначення тривалості періоду, протягом якого проект буде працювати «на себе», тобто коли прибуток від реалізації проекту почне перевищувати інвестовані в нього кошти.


Методи дисконтування. Проблема адекватності оцінки привабливості проекту, пов'язаного з вкладенням капіталу, полягає і у визначенні того, наскільки майбутні надходження виправдовують сьогоднішні затрати. Для коригування показників майбутньої діяльності інвестиційного проекту використовується ставка дисконтування.


Чиста поточна вартість проекту. Для того щоб адекватно оцінити проект з точки зору ефективності використання інвестованих коштів, необхідно всі потоки майбутніх надходжень і платежів привести до зіставленого вигляду з урахуванням фактора часу.


Внутрішня норма прибутку. Розраховується шляхом знаходження ставки дисконтування, за якої наведена вартість майбутніх прибутків (грошових надходжень) дорівнює первісній (наведеній) сумі інвестицій. Внутрішня норма прибутку (ІКК) — це така ставка порівняння, застосування якої для розрахунку чистої поточної вартості проекту обертає останню на нуль.


З іншого боку, значення внутрішньої норми рентабельності ІКК може трактуватися як нижній гарантований рівень прибутковості інвестиційних затрат.


Метою аналізу операцій з цінними паперами є визначення перспективних напрямків інвестицій банків на фондовому ринку. Першим етапом проведення аналізу з цінними паперами є оцінка інвестиційної привабливості фондового ринку країни. Ця оцінка здійснюється за допомогою фондових рейтингів та індексів. Найбільш відомими в Україні є рейтинги асоціації ПФТС (Перша фондова торговельна система), інформаційно-аналітичного центру «Д.А.Р.» (Дослідження. Аналіз. Рейтинги), асоціації українських банків (АУБ).


Побудова рейтингів полягає у представленні потенційним інвесторам системи класифікації фінансових інструментів, що побудовані на оцінці їхніх інвестиційних якостей. Рейтинги ПФТС будуються за статистично-кількісним методом і являють собою щомісячне ранжування торговців-членів ПФТС за обсягами угод, кількістю угод, кількістю котирувань.


Експертний метод «Д.А.Р.» формується на підставі опитування експертів фондового ринку та оцінок операторів фондового ринку, тобто розраховуються рейтинги реєстраторів, операторів фондового ринку, емітентів цінних паперів, торговців цінними паперами і власне фінансових інструментів.


Фондові індекси — це цифровий статистичний показник, що виражає поточні зміни біржового курсу цінного паперу.


Аналіз привабливості фондового ринку України можна дослідити за допомогою інформації газети «Бізнес», журналів «Фінансові ризики», «Вісник НБУ».


Аналіз операцій з цінними паперами починається із загального аналізу, який передбачає розрахунок показників динаміки та структури.


Аналіз включає в себе визначення структури операцій з цінними паперами та їхньої доходності, тобто визначення ефективності їх проведення.


Тобто найбільшу питому вагу в операціях банку з цінними паперами мають зберігання та операції з продажу.


Виходячи з критерію поділу портфеля цінних паперів комерційного банку на портфель на продаж і на інвестиції визначаються частка та динаміка окремого виду цінних паперів. Це дає можливість оцінити якість портфеля цінних паперів невласної емісії. Наявність у портфелі банку значної частки державних цінних паперів свідчить про високий рівень ліквідності комерційного банку. Однак значний розмір цих цінних паперів свідчитиме про низьку дохідність інвестиційного портфеля. Але на сьогоднішній день державні цінні папери втратили свою привабливість для потенційних інвесторів через невиконання державою зобов'язань за попередніми випусками. При аналізі вкладень у доходні цінні папери важливим є визначення частки реінвестованих доходів від цінних паперів у загальній сумі доходів від операцій з цінними паперами та в сумі доходів по окремих напрямках вкладень.


Крім критерію класифікації за видами, необхідно провести класифікацію за напрямками вкладень: по регіонах, по галузях. Це дасть можливість визначити найбільш сприятливу галузь чи регіон вкладання вільних коштів банку.


Крім того, необхідно розрахувати показники:


· питомої ваги придбаних цінних паперів за номіналом;


· питомої ваги викуплених банком цінних паперів до терміну погашення та після терміну погашення;


· обсяги операцій із зберігання цінних паперів та їхню прибутковість;


· обсяги і структуру консалтингових операцій;


· питому вагу посередницьких, розрахункових та реєстраторських операцій;


· частку дивідендів по акціях у доходах банку;


· частку дивідендів, виплачених акціями у відсотках до кількості та суми;


· частку операцій по конвертуванню акцій;


· частку цінних паперів, що отримані в заставу по кредитних та інших операціях;


· частку позик, що надаються під заставу цінних паперів;


· частку гарантійних операцій;


· частку операцій по управлінню портфелем цінних паперів клієнтів банку.


Обов'язковому аналізу підлягають обсяги сформованих резервів під знецінення цінних паперів.


Для повного аналізу потрібно зіставити обсяги операцій по кожному виду цінних паперів та доходи, які отримує банк від цих операцій. Крім того, необхідно розрахувати частку доходів по кожній послузі банку з цінними паперами в сукупних доходах від операцій з цінними паперами.


Наступним критерієм оцінки операцій з цінними паперами є рівень захисту комерційного банку від можливого ризику зниження балансової вартості цінних паперів. Тобто необхідно проаналізувати сформовані резерви по операціях із цінними паперами.


2. Управління процесом формування портфеля цінних паперів банку


Визначення цілей фінансового інвестування і типу портфеля, що реалізує обрану політику, дає змогу перейти безпосереднього до формування портфеля цінних паперів шляхом включення в нього відповідних цінних паперів.


Принципи формування портфеля цінних паперів:


· прибутковість (прибуток у вигляді курсової різниці, процентів і дивідендів);


· безпека;


· зростання вкладень;


· принцип забезпечення реалізації інвестиційної політики;


· взаємозв'язок сформованого портфеля цінних паперів і стратегії банку в сфері операцій з цінними паперами;


· забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам;


· оптимізація співвідношення прибутковості і ризику виходячи з конкретних пріоритетних цілей формування портфеля;


· оптимізація співвідношення прибутковості і ліквідності;


· забезпечення керованості портфеля.


Визначимо основний зміст окремих етапів управління формуванням портфеля цінних паперів.


1 – й етап - оцінка інвестиційних якостей окремих цінних паперів.


Оцінка інвестиційних якостей окремих цінних паперів, що обертаються на ринку, є попереднім етапом формування портфеля. Вона являє собою інтегральну характеристику окремих видів цінних паперів, що здійснюється інвестором з урахуванням цілей формування портфеля цінних паперів.


Інвестор, виходячи з цілей сформованої ним інвестиційної політики, детально розглядає переваги і недоліки різних видів фінансових інструментів.


Фактори, що впливають на вибір цінних паперів:


1)зовнішні:


- пов'язані із загальним станом економіки в країні (інфляційний ризик; рівень ставок банківського процента);


- пов'язані з державним регулюванням структури портфеля (податки, розміри резервів, нормативи ризику тощо);


- пов'язані з характеристиками цінного папера (очікувана норма прибутку за цінним папером; податкові характеристики цінного папера; рівень процентного, кредитного ризику або ризику невиконання емітентом своїх зобов'язань, ризику дострокового відкликання цінного папера);


2)внутрішні:


-спеціалізація банку (банк є універсальним, який спеціалізується на окремих видах операцій з цінними паперами, галузева чи регіональна спеціалізація тощо);


- обсяг та структура інвестиційних ресурсів


Головним завданням під час фінансового інвестування є оцінка інвестиційних якостей конкретних видів цінних паперів, що обертаються на ринку. З урахуванням своїх цілей і менталітету кожен інвестор обирає конкретні форми і види цінних паперів.


Результатом першого етапу формування портфеля є визначення співвідношення пайових і боргових цінних паперів у портфелі, а стосовно кожної з цих груп - частки окремих видів фінансових інструментів (акцій, облігацій тощо).


2-й етап - формування окремих видів портфелів шляхом добору необхідних цінних паперів, що забезпечують установлені критерії прибутковості, ризику і ліквідності.


На цьому етапі приймається рішення щодо включення в портфель конкретних цінних паперів. Формування інвестиційних рішень стосовно включення в портфель конкретних цінних паперів базується на:


· обраному типі портфеля;


· наявності пропозиції окремих цінних паперів на ринку;


·оцінці вартості і рівня прибутковості окремих цінних паперів;


·оцінці рівня систематичного (ринкового) ризику за кожним цінним папером.


Оцінка ефективності окремих цінних паперів здійснюється на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум зворотного грошового потоку за ними - з іншого.


Основу поточного зворотного грошового потоку за цінними паперами складають суми процентів, що періодично виплачуються за ними (за облігаціями та іншими борговими цінними паперами) і дивідендів (за акціями та іншими пайовими цінними паперами).До складу зворотного грошового потоку за цінними паперами також входить вартість їх реалізації після закінчення строку обігу/збереження в портфелі.


За цінними паперами інвестор сам обирає очікувану норму прибутку з урахуванням рівня ризику вкладень. Консервативний інвестор надасть перевагу вибору цінних паперів з невисоким рівнем ризику (а відповідно і з невисокою нормою інвестиційного прибутку), у той час як агресивний інвестор надасть перевагу цінним паперам з високою нормою інвестиційного прибутку (незважаючи на високий рівень ризику за ними).


Якщо очікувана норма інвестиційного прибутку визначається самим інвестором, то цей показник формує і суму інвестиційних витрат на той чи інший цінний папір, що має забезпечити йому очікувану суму прибутку. Ця розрахункова сума інвестиційних витрат являє собою реальну вартість цінного папера, яка складається в умовах очікуваної норми прибутку за ним з урахуванням відповідного рівня ризику. Якщо фактична сума інвестиційних витрат за цінним папером перевищуватиме його реальну вартість, то ефективність фінансового інвестування знизиться (тобто інвестор не отримає очікуваної суми інвестиційного прибутку). І, навпаки, якщо фактична сума інвестиційних витрат буде нижчою від реальної вартості цінного папера, то ефективність фінансового інвестування зросте (тобто інвестор отримає інвестиційний прибуток у сумі, більшій, ніж очікувана).Таким чином, оцінка ефективності цінного папера зводиться до оцінки реальної його вартості, що забезпечує отримання очікуваної норми інвестиційного прибутку за ним. Особливості формування зворотного грошового потоку за окремими видами фінансових інструментів визначають різноманітність варіацій моделей оцінки їх реальної вартості.


Оцінка реальної вартості фінансового інструменту порівняно з ціною його поточного ринкового котирування або розрахована очікувана норма валового інвестиційного прибутку (прибутковість) за ним є основним критерієм прийняття управлінських рішень щодо здійснення тих чи інших фінансових інвестицій, і разом з тим під час прийняття таких управлінських рішень можуть бути враховані й інші чинники, які впливають на ступінь ризику інвестицій у певний цінний папір.


Ризики, пов'язані з фінансовим інвестуванням насамперед обумовлені:


· непродуманим вибором цінного папера;


· фінансовими труднощами або банкрутством емітента;


· непередбачуваними змінами умов інвестування;


· різким погіршенням кон'юнктури ринку товарів, що виробляються емітентом, або кон'юнктури ринку цінних паперів;


· прямим обманом посередників, що працюють на фондовому ринку.


Ризики, пов'язані з формуванням портфеля цінних паперів, прийнято поділяти щодо джерел виникнення на:


1)систематичні (ринкові або недиверсифіковані) ризики властиві всім інвестиційним інструментам ризики, які визначаються зміною економічного циклу в країні або кон’юнктурних циклів на ринках, у тому числі:


· змінами податкового законодавства в галузі інвестування;


· впровадженням нових законодавчих актів у сфері оподаткування, амортизаційних відрахувань та інших факторів, що знижують прибутковість бізнесу.


Вони обумовлені загальними умовами, що склалися в країні, як економічного, так і політичного й суспільного характеру;


2)несистематичні (диверсифіковані) ризики - унікальні ділові й фінансові ризики, властиві конкретному цінному паперу. Ці ризики характерні для конкретного об'єкта інвестування або діяльності конкретного інвестора і виникають через непрофесійний менеджмент, неврахування конкурентів та інші фактори, вплив яких можна усунути.


Результатом даного етапу формування портфеля є ранжований за співвідношенням прибутку та ризику перелік цінних паперів, відібраних для включення в портфель.


3-й етап - оптимізація портфеля цінних паперів, спрямована на зниження його ризику із заданим рівнем прибутковості.


Оптимізація портфеля ґрунтується на оцінці ризику і відповідній диверсифікації інструментів портфеля.


Інвестиційні ризики вимірюються різними методами - шляхом розрахунку середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта варіації, β-коефіцієнта, а також експертним методом. Ризики вимірюються за кожним цінним папером.


Середньоквадратичне відхилення σ є найпоширенішим показником оцінки рівня інвестиційних ризиків. Розрахунок цього показника дає змогу врахувати коливання очікуваних доходів від різних інвестицій. Числове значення цього коливання розраховується за формулою


,(2)


де t – кількість періодів; n – кількість спостережень; Е – розрахунковий дохід за цінним папером при різних значеннях кон’юнктури; – середній очікуваний дохід за цінним папером; pt
– значення ймовірності доходів.


Коефіцієнт варіації дає змогу визначити рівень ризику, якщо показники середніх очікуваних доходів відрізняються між собою. Розрахунок коефіцієнта варіації CV здійснюється за формулою


(3)


Під час порівняння рівнів ризиків за окремими цінними паперами перевагу треба надавати тому з них, за яким значення коефіцієнта варіації найнижче (що свідчить про найкраще співвідношення ризику і дохідності).


Бета-коефіцієнт (β - коефіцієнт) використовується для аналізу ризикованості вкладень в окремі цінні папери порівняно з систематичним ризиком усього ринку цінних паперів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:


,(4)


де соr - кореляція між доходом від окремого виду цінного папера і середнім рівнем дохідності цінних паперів у цілому;


σц
- середньоквадратичне відхилення дохідності за окремим видом цінного папера;


σф
— середньоквадратичне відхилення дохідності за ринком цінних паперів у цілому.


Рівень ризику окремих цінних паперів визначається на основі значень β -коефіцієнта, наведених у таблиці 1.


Таблиця 1


Залежність рівня ризику цінного папера від β-коефіцієнта














Значення β - коефіцієнта Рівень ризику цінного папера
β =1 Середній
β >1 Високий
β <1 Низький

Як бачимо з таблиці 1, разом із зростанням значення β- коефіцієнта зростає і рівень систематичного ризику інвестицій.


Експертний метод оцінки ризиків здійснюється в тому випадку, коли в інвестора відсутні необхідні інформативні або статистичні дані для розрахунків названих вище показників. Цей метод базується на опитуванні кваліфікованих спеціалістів і відповідній математичній обробці результатів цього опитування.


Використовуючи відмінності цінних паперів за рівнем ризику, можна підібрати такі види, які, не змінюючи рівня середньої прибутковості портфеля, дозволили б істотно знизити рівень його ризику.


Результатом третього етапу формування портфеля є забезпечення мінімально можливого рівня його ризику за заданим рівнем інвестиційного прибутку.


4-й етап - сукупна оцінка спроектованого портфеля за співвідношенням прибутковості й ризику.


Сукупна оцінка спроектованого портфеля за співвідношенням рівня прибутковості й ризику дає змогу оцінити ефективність усієї роботи з його формування.


Рівень прибутковості портфеля розраховується за формулою


,(5)


де РДП
— рівень дохідності інвестиційного портфеля; РДi
— рі

вень прибутковості окремих цінних паперів у портфелі; Пi
— питома вага окремих цінних паперів у сукупній вартості портфеля, од.


Рівень ризику портфеля розраховується за формулою


(6)


де РРП
- рівень ризику інвестиційного портфеля; РСРi
- рівень систематичного ризику окремих цінних паперів, що вимірюється за допомогою β - коефіцієнта ; Пі
- питома вага окремих цінних паперів у сукупній вартості інвестиційного портфеля, од; РНРП
- рівень несистематичного ризику портфеля.


Результатом цього етапу оцінки портфеля є визначення того, наскільки вдалося знизити рівень портфельного ризику відносно середньоринкового його рівня, сформованого за заданим рівнем прибутковості інвестиційного портфеля.


В умовах функціонування вітчизняного ринку цінних паперів ця оцінка має бути доповнена показником рівня ліквідності сформованого портфеля.


5-й етап - остаточна оптимізація структури портфеля цінних паперів за встановленими критеріями прибутковості ризику й ліквідності.


Портфель цінних паперів, який повністю відповідає цілям його формування як за типом, так і за складом включених у нього фінансових інструментів, являє собою збалансований інвестиційний портфель.


3. Оперативне управління портфелем цінних паперів банку


Процес формування портфеля цінних паперів після його завершення поступається процесу оперативного управління портфелем.


Під оперативним управлінням портфелем цінних паперів розуміють обґрунтування та реалізацію управлінських рішень, що забезпечують підтримання цільової інвестиційної спрямованості сформованого портфеля за параметрами його дохідності, ризику та ліквідності.


Це зумовлено тим, що цілі інвестора з часом можуть змінюватися, у результаті чого поточний портфель перестає бути ефективним. Цілком імовірно, що інвестору необхідно буде сформувати новий портфель, продаючи конкретну частину цінних паперів і купуючи нові папери.


При оперативному управлінні портфелем цінних паперів фінансовий менеджер повинен відповісти на такі питання:


- чи є необхідність внесення змін у структуру портфеля у зв'язку зі змінами стану емітента, інвестора або загального економічного клімату;


- чи є портфель достатньо диверсифікованим;


-чи залишаються в силі причини, за якими ті чи інші цінні папери були обрані в минулому.


Процес оперативного управління портфелем цінних паперів складається з таких основних етапів:


1.Організація постійного моніторингу умов економічного розвитку країни та кон'юнктури ринку цінних паперів за окремими його сегментами.


Такий моніторинг повинен мати постійний характер через значну мінливість фінансових ринків, у тому числі ринку цінних паперів.


У процесі моніторингу основна увага повинна приділятися виявленню тих факторів, що призводять до зниження рівня прибутковості, ліквідності та зростання ризикованості цінних паперів, які входять до складу портфеля цінних паперів банку.


До факторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість пайових цінних паперів, належать:


· зниження рівня дивідендних виплат через зменшення обсягів прибутку емітента;


· зниження темпів зростання вартості чистих активів емітента або зменшення їх суми;


· кон'юнктурний спад у галузі, де працює емітент;


· загальний спад кон'юнктури ринку цінних паперів;


· суттєве перевищення ринкової ціни цінного папера порівняно з його реальною вартістю в момент придбання інвестором;


· спекулятивна гра учасників ринку цінних паперів;


· підвищення рівня оподаткування доходів за пайовими, цінними паперами.


До факторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість боргових цінних паперів, належать:


· зростання середньої ставки банківського процента;


· зростання темпів інфляції порівняно з попереднім періодом;


· зниження рівня платоспроможності (кредитного рейтингу) емітента;


· непередбачуване зниження розміру фонду погашення емітента за даним цінним папером;


· підвищення рівня оподаткування доходу за борговими цінними паперами.


Результати моніторингу ринку цінних паперів та умов економічного розвитку країни за розглянутими факторами дають змогу підвищити обґрунтованість управлінських рішень, що приймаються в процесі наступних етапів оперативного управління портфелем цінних паперів банку.


2. Оперативна оцінка рівня дохідності, ризику та ліквідності сформованого портфеля цінних паперів.


У результаті такої оцінки, яка повинна мати регулярний характер, виявляються:


· тенденції рівня дохідності, ліквідності та ризику портфеля в цілому;


· відповідність рівня дохідності, ліквідності та ризику цільовим параметрам формування портфеля (типу портфеля);


· відповідність встановлених параметрів шкалі «дохідність- ризик», «дохідність - ліквідність».


Результати оцінки слугують основою прийняття управлінських рішень про необхідність і напрямки реструктуризації портфеля цінних паперів.


3. Вибір принципових підходів до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів банку.


Теорія оперативного управління портфелем цінних паперів виділяє два принципових підходи до здійснення цього управління - активний і пасивний.


Вони відрізняються як завданнями, так і методами оперативного управління портфелем.


Пасивний підхід до управління портфелем базується на принципі «слідування у фарватері ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних паперів має чітко відбивати тенденції кон'юнктури ринку цінних паперів як за загальним обсягом (на основі загальноринкових індексів динаміки), так і за складом. Інакше кажучи, динаміка портфеля цінних паперів банку в мініатюрі повинна копіювати динаміку ринку цінних паперів у цілому.


Основна увага при пасивному підході до управління портфелем приділяється забезпеченню його реструктуризації за видами цінних паперів та його глибокої диверсифікації.


Пасивна політика управління передбачає:


· формування пасивного портфеля;


· купівлю цінних паперів, рух яких відповідає руху всього ринку;


· відсутність значних оборотів з купівлі-продажу цінних паперів, що входять у портфель;


· більш довгострокові інвестиції;


· високий рівень диверсифікованості портфеля, малу частку окремих цінних паперів;


· розосереджений портфельний ризик;


· мінімальні витрати на аналітичну підтримку, на виплати комісійних брокерам.


Передусім пасивний підхід характеризує менталітет формування консервативного портфеля.


Активний підхід до управління портфелем базується на принципі «випередження ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних паперів повинна відбиватися на прогнозних розрахунках ринкової кон'юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Для цього підходу характерна індивідуалізована оцінка майбутньої ринкової вартості цінних паперів з наступним включенням до складу реструктурованого портфеля недооцінених у поточному періоді цінних паперів. Активний підхід передбачає також глибоку індивідуалізацію методів прогнозування кон'юнктури ринку цінних паперів, що базується переважно на методах технічного аналізу.


Активне управління передбачає, що:


· фінансовий менеджер постійно здійснює детальний аналіз кон'юнктури ринку. Виграш досягається внаслідок купівлі цінних паперів на нижніх точках поточних коливань курсової вартості і продажу їх на верхніх точках;


· інвестиції не є довгостроковими, вони мають короткостроковий характер;


· значні витрати на оновлення складу портфеля, пов'язані з інформаційною, аналітичною, експертною та торговельною активністю на ринку цінних паперів;


· активна гра на підвищення з недооціненими цінними паперами;


· активна гра на зниження з переоціненими цінними паперами;


·значні спекулятивні обороти за цінними паперами, що входять до складу портфеля, активна купівля-продаж; намагання «побити» ринок;


· портфель переважно диверсифікований, значна частка окремих багатообіцяючих цінних паперів, на яких сконцентрований портфельний ризик.


Дії фінансового менеджера під час активного управління:


· перекидання коштів;


· купівля цінних паперів в очікуванні гарних результатів і продаж незадовго до їхнього оголошення (ціни в момент оголошення дивідендів найчастіше падають);


·спекуляції новими випусками цінних паперів;


·постійний пошук акцій і секторів із заниженими цінами, а також компаній, що реорганізуються;


· відстеження настрою ринку.


Здебільшого активний підхід до управління портфелем відбиває менталітет агресивного його формування.


Вибір принципового підходу до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів визначає систему методів її здійснення в банку.


4.Реструктуризація портфеля цінних паперів за основними складовими портфеля


Така реструктуризація здійснюється двома методами залежно від обраного принципового підходу до оперативного управління портфелем. Основу цих методів складає визначення постійного або змінного співвідношення спекулятивної та консервативної частин портфеля цінних паперів.


При постійному співвідношенні спекулятивної та консервативної частин портфеля цінних паперів його реструктуризація завжди має бути спрямована на забезпечення початкових цільових параметрів його формування.


Залежно від типу сформованого портфеля інвестор визначає постійне співвідношення спекулятивної та консервативної частин, що характеризується певними видами цінних паперів. Ці значення можуть варіюватися лише у невеликому діапазоні в межах встановлених лімітів. Із досягненням цих лімітів здійснюються операції з реструктуризації портфеля. Так, якщо понад ліміти зросла вартість спекулятивних видів цінних паперів, частина з них реалізується з паралельним придбанням цінних паперів консервативних видів. Реструктуризація портфеля за методом постійного співвідношення відбиває ідеологію пасивного підходу до його управління.


У результаті змінного співвідношення спекулятивної та консервативної частин портфеля інвестор постійно варіює склад портфеля цінних паперів з урахуванням прогнозної динаміки їх ринкової вартості. Якщо результати прогнозу показують більш сприятливу динаміку ринкової вартості цінних паперів спекулятивної частини портфеля, їх частка зростає в разі відповідного зниження питомої ваги цінних паперів консервативної його частини. І, навпаки, з прогнозом несприятливої динаміки ринкової вартості цінних паперів спекулятивної частини портфеля їх частка відповідно знижується.


Підпорядкування реструктуризації портфеля прогнозній динаміці ринкової вартості спекулятивних цінних паперів відбиває ідеологію активного підходу до управління.


5.Реструктуризація портфеля за конкретними видами цінних паперів


Методи такої реструктуризації портфеля визначаються принциповими підходами до її здійснення.


При пасивному підході до оперативного управління портфелем основну увагу в здійсненні цього етапу реструктуризації портфеля приділяють забезпеченню його диверсифікації в межах окремих видів цінних паперів.


При активному підході до оперативного управління портфелем основну увагу на цьому етапі реструктуризації портфеля приділяють пошуку та придбанню недооцінених цінних паперів (ринкова ціна яких нижча від їх реальної внутрішньої вартості, визначеної на основі оцінки вартості чистих активів компанії).


4. Активні операції банків з цінними паперами

Комерційні банки з метою одержання прибутку проводять активні операції з цінними паперами. Прибуток комерційного банку від активно-пасивних операцій постає у вигляді різниці між прибутками від активних і видатками на пасивні операції. Під активними операціями з цінними паперами мається на увазі вкладення вільних грошових ресурсів у цінні папери.


Такі вкладення можуть мати інвестиційний і спекулятивний характер. Під інвестиційним характером маються на увазі вкладення коштів на довгостроковий період із метою одержання контролю над підприємством (при вкладенні у прості акції підприємства) і/або одержання прибутку у вигляді дивідендів (відсотків) за цінними паперами, а під спекулятивним — одержання прибутку за короткий час від коливання курсів на цінні папери.


Становлення і швидкий розвиток фондового ринку в Україні створює необхідні передумови для широкомасштабного й ефективного використання у сфері банківської діяльності операцій із цінними паперами. В Україні створилася модель фінансового ринку, на якому мають рівні права у проведенні операцій із цінними паперами як комерційні банки, так і небанківські інвестиційні інститути.


В умовах України система цілей банківського інвестування в цінні папери може бути подана в такому вигляді:


· збереження і приріст капіталу;


· придбання цінних паперів, які мають усі властивості готівки і можуть бути засобом обігу і платежу;


· одержання контролю над діяльністю підприємства через придбання цінних паперів і здійснення перерозподілу власності;


· спекулятивна гра на коливання курсів цінних паперів.


Активні операції комерційних банків дозволяють ефективніше використовувати свої можливості щодо одержання прибутків, підтримуючи при цьому показники ліквідності на необхідному рівні. Таке поєднання прибутковості і ліквідності справляє позитивний вплив на загальний фінансовий стан банку.


Підійти до оцінки інвестиційної привабливості фондових інструментів можна двояко. По-перше, з погляду їх ринкової кон'юнктури, досліджуючи динаміку курсів. По-друге, розглядають інвестиційні характеристики цінного папера, що відображають фінансово-економічне становище емітента або галузі, до яких він належить.


Так, історично склалися два напрями в аналізі фондового ринку. Прихильники першого напрямку створили школу технічного аналізу, а послідовники другого — школу фундаментального аналізу.


Фундаментальний аналіз ґрунтується на оцінці емітента, тобто його прибутків, становища на ринку в основному через показники обсягу продажу, активів і пасивів компанії, норми прибутку на власний капітал та інші показники, що характеризують ефективність діяльності компанії. Базою аналізу є вивчення балансів, звітів про прибутки і збитки, інших матеріалів, що публікуються компанією.


Крім того, вивчається менеджмент компанії, склад керівних органів. Проводиться вивчення даних про стан справ у галузі на підставі використання класифікаторів галузей за рівнем ділової активності і стадіями розвитку, а також якісного аналізу розвитку галузі, аналізу ринків, на які компанія виходить як продавець або покупець.


Технічний аналіз, навпаки, передбачає, що всі незліченні фундаментальні причини підсумовуються і відображаються в цінах фондового ринку. Основне положення, на якому будується технічний аналіз, полягає в тому, що в русі біржових курсів уже відображена вся інформація, яка лише згодом публікується у звітах фірми і стає об'єктом фундаментального аналізу. Основними об'єктами технічного аналізу є: попит і пропозиція цінних паперів, динаміка обсягів операцій з їх купівлі-продажу і динаміка курсів.


Використовуючи фундаментальний і технічний аналіз, можна більш-менш точно розрахувати інвестиційний прибуток, який складається з двох частин.


1.Дивідендних і відсоткових виплат за вкладеннями у цінні папери. Ця складова пов'язана з ефективністю діяльності емітента. Наприклад, розмір дивідендних виплат залежить від загального обсягу отриманого прибутку, пропорцій його розподілу, розміру статутного фонду тощо.


Прибутковість відсоткових і дисконтних боргових цінних паперів обумовлена проспектом емісії. Ця складова прибутку не залежить від діяльності інвестора на ринку цінних паперів і переважає у прибутках консервативних інвесторів, що здійснюють вкладення з метою одержання гарантованого поточного прибутку.


2. Курсової різниці, яка виникає внаслідок спекулятивних, сполучених із ризиком угод або арбітражних угод — безризикових операцій (за синхронного руху цінних паперів і прав власності на них). Ця складова прибутку безпосередньо залежить від діяльності оператора на фондовому ринку і є переважним джерелом прибутку в агресивного інвестора.


Характер кожної конкретної інвестиційної операції багато в чому визначається типологією інвестора. Типологія інвесторів визначається ставленням до джерела прибутку, рівня прибутковості операції, часу інвестування і ризику. Розглядаючи інвесторів відповідно до цих критеріїв, можна виокремити такі типи інвесторів:


· консервативні інвестори зацікавлені в одержанні стабільного прибутку протягом тривалого періоду, і тому для них кращий неперервний у часі потік платежів у вигляді дивідендних і відсоткових виплат. Ризик за такими вкладеннями мінімальний;


· помірно агресивні інвестори основним пріоритетом вибирають величину прибутку (у вигляді дивідендів, відсотків і курсової різниці), не обмежуючи жорсткими рамками період інвестування, при цьому вони обмежують певний рівень ризику;


· агресивні інвестори передбачають максимальну ефективність кожної операції на ринку, тобто максимальне одержання курсової різниці від кожної угоди, де постійно присутній ризик і період інвестування обмежений;


· стратегічні інвестори зацікавлені в одержанні контролю над власністю конкретної компанії і розраховують одержати прибуток від використання цієї власності. Крім того, стратегічні інвестори можуть ставити своїм завданням розширення сфери впливу і набуття контролю в перерозподілі власності.


Найпоширенішими фондовими інструментами для проведення активних операцій із цінними паперами є: державні облігації, муніципальні облігації, корпоративні цінні папери.


Державні облігації — це облігації, випущені від імені держави в цілому або від імені її окремого органу, тобто емітентом таких облігацій є або держава в цілому, або окремі її органи. Як правило, таким органом є Міністерство фінансів.


Облігації, випущені від імені держави в цілому, випускаються з метою фінансування загальнодержавних і бюджетних потреб. Цим облігаціям у світовій практиці властивий високий ступінь певності, тобто інвестори знають, що вони мають справу з державою, що державне управління значною мірою стабільне й послідовне і що виникнення несподіванок, які б істотно погіршили становище інвесторів, виключається.


Завдяки надійності та певності державні облігації є високоліквідними фінансовими інструментами, їх легко продати і купити в разі необхідності, вони без будь-яких обмежень приймаються як засіб розрахунку або забезпечення зобов'язань.


Маючи такі характеристики, державні облігації, природно, становлять найбільший інтерес для великих інституціональних інвесторів — комерційних та ощадних банків, фінансових, страхових і трастових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних фондів і компаній.


Названі інвестори розпоряджаються великими коштами й тому зацікавлені вкладати їх у надійні, визначені і ліквідні цінні папери.


Водночас державні облігації, як правило, є найменш прибутковими. Відсоткові ставки за державними облігаціями найнижчі серед усіх боргових цінних паперів, вони виконують функцію загальноринкового показника, на основі якого визначаються відсоткові ставки інших боргових цінних паперів.


Місцеві (муніципальні) облігації випускаються для забезпечення потреб місцевих бюджетів, як правило, з метою будівництва та утримання цілої низки об'єктів, функціонування яких має важливе значення для даної місцевості. Вказані облігації можуть випускатися муніципальними органами всіх рівнів. Вони також вважаються надійними і ліквідними цінними паперами, їх надійність забезпечується двома способами: за допомогою загальної податкової міцності, а також прибутками існуючих об'єктів або нерухомістю тих, що будуються. Через це відсоткові ставки за місцевими облігаціями близькі до відсоткових ставок за державними облігаціями.


Кошти, що надходять від випуску місцевих облігацій, зараховуються в позабюджетні фонди. У більшості випадків прибутки за місцевими облігаціями не оподатковуються або оподатковуються за пільговою ставкою.


Комерційні банки, як правило, є агентами з обслуговування місцевих позик.


До корпоративних цінних паперів належать акції, облігації та векселі підприємств. Це, з одного боку, найризикованіші види вкладення, але з іншого - вони, як правило, найбільш високоприбуткові.


В Україні склалися специфічні умови, коли помітний великий розрив між світовою і внутрішньою ціною на окремі корпоративні активи.


Структурна криза і повільне проведення реформ в Україні призвели до падіння виробництва, зростання банкрутства підприємств і, як наслідок, падіння українських фондових індексів.


інвестиційний банк портфель цінні папери


Література


1. Банківський менеджмент: Конспект лекцій / Укладачі: В.М.Олійник, С.М. Фролов, М.А. Деркач. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009.– Ч.1.162 с.


2. Банківський менеджмент: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. /О. Кириченко, І. Пленко, А. Ятченко. - К.:Основи, 2009.-671с.


3. Васюренко О.В. Банківський менеджмент. – К.: Видавничий центр «Академія», 2007.-320с.


4. Роуз П.С. Банковский менеджмент. – М.: Дело Лтд, 2005. – 768 с.


5. Сало В.І., Криклій О.А. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 314 с.


6. Фролов С.М. Банківська справа та основи митного регулювання в Україні: теорія та практика: Навчальний посібник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2008. – 368с.


7. Банковское дело: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 2009. – 576 с.


8. Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 384 с.


9. Брігхем Е. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. – К.: Молодь, 2007.


10. Васюренко О.В., Волохата К.О. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: Навч. посіб.-К.: Знання,2006.-463с.


11. Долан Э. Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Пер. с англ. В. Лукашевича. - 2004. - 496с.


12. Любунь О.С., Грушко В.І. Фінансовий менеджмент у банку: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий Дім „Слово”, 2004. – 296 с.


13. Платежные системы: Учеб. пособ. / Под ред. В.А.Ющенко, А.С. Савченко. - К.: Лыбидь, 2008. - 416 с.


14. Полфреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела. - М.: Инфра-М, 2006. -624 с.


15. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.


16. Синки Дж. Управление финансами в коммерческих банках/Пер.с англ./Под ред. Р.Я.Левиты .– М., 2004.-820с.


.r

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Управління процесом формування портфеля цінних паперів банку

Слов:5470
Символов:47196
Размер:92.18 Кб.