кодифікація банківський фінансовий кодекс
Кодифікаційні етапи процедури систематизації банківського законодавства України: пошук нових підходів
Найважливішою фазою систематизації банківського законодавства України є проведення кодифікації.
Політика кодифікації законодавства була закладена у Концепції судово-правової реформи, яка була схвалена Верховною Радою України на початку 1992 року. Ця концепція ґрунтувалася на вітчизняному досвіді. Тому у цій частині, пише В. Мамутов, наша правова політика аналогічна політиці більшості інших країн Європи і ніякої адаптації тут не потрібно. Навпаки, давно має місце відповідність. Тільки треба послідовно дотримуватися політики кодифікації.
Кодифікація створює можливість здійснення синтезуючого підходу, який сполучає відновлення зі збереженням коштовного матеріалу, заперечення із синтезом, забезпечує поєднання прихильності до власного досвіду з урахуванням досягнень світової цивілізації, особливо у сфері регулювання фінансово-економічних відносин. При цьому у порівнянні з політичними системами і державами право демонструє більш високий ступінь стабільності та спадкоємності [11; с. 6].
У процесі кодифікації укладач намагається об’єднати та систематизувати чинні норми, що виправдали себе, а також переробити їх зміст, викласти нормативні приписи внутрішньо узгодженими, щоб забезпечувалася максимальна повнота регулювання відповідної сфери відносин. Кодифікація спрямована на те, щоб критично переосмислити чинні норми, подолати протиріччя і неузгодженості між ними [10; с. 359-360].
У багатьох інших випадках процес кодифікації після прийняття Конституції України розглядається як процес доопрацювання, тобто відбувається не опрацювання, а саме доопрацювання багатьох проектів кодексів з точки зору їх приведення у відповідність до нових конституційних засад нашої правової системи [3; с. 12].
Саме такий процес спостерігався при доопрацюванні нових Цивільного та Кримінального кодексів України. Однак кодифікація банківського законодавства – це процес не доопрацювання, а процес новітньої розробки цілісного фінансового нормативно-правового акта, який би забезпечив пряме регулювання банківських відносин. Тому, з огляду на відсутність кодифікаційних дій у банківському законодавстві, ми не можемо визначити історію процесу кодифікації банківського законодавства, як це відбувається при дослідженні цього питання в інших галузях права, наприклад при розгляді аспектів кодифікації адміністративно-деліктного законодавства [8] і сформулювати на цій основі певні пропозиції. Тут потрібен інших шлях.
Процес створення Банківського кодексу України повинен відразу відповідати тим сучасним вимогам як теорії права, так і науки фінансового права, які висуваються до нього. При чому необхідно забезпечити якнайближчу відповідність між нормами Банківського кодексу України та фінансовими міжнародними стандартами. Тому цілком можна погодитися з твердженням І. Борщевського про те, що важливою передумовою ефективності цієї форми систематизації законодавства є рівень культури кодифікаційної діяльності учасників законотворчості. Така культура поєднує професійні правові знання, вміння, навички з політичними, етичними, соціологічними, економічними та іншими видами культури [3; с. 34].
Процес кодифікації є суб’єктивною стороною правотворчості, при здійсненні якого слід дотримуватися таких вимог законності:
1) визначення форми кодифікаційних актів, наукове обґрунтування матеріальних і юридичних підстав кодифікації;
2) використання комплексних нормативно-правових актів при проведенні галузевої і міжгалузевої кодифікації;
3) визначення кола правового матеріалу, що підлягає кодифікації і потребує ознайомлення з актами поточної правотворчості;
4) створення оптимальної структури нормативно-правового акту для вдалого системного розташування структурних елементів;
5) збереження, відбір усього найкращого з попереднього правового регулювання, сучасних правових систем і міжнародних договорів;
6) внесення змін і доповнень у нормативні акти, здійснення у процесі законопроектної роботи уніфікації законодавства, обліку та встановлення переліку актів, що втратили чинність [4; с. 72-73].
Підготовка проектів кодексів – це надзвичайно важлива і складна справа. І тут потрібно в основу основ ставити суспільні та загальнодержавні інтереси, а не галузеві чи інтереси якихось наукових шкіл, амбіції окремих учених або політиків [7; с. 11]. Кодифікація банківського законодавства повинна здійснюватися на засадах верховенства права і закону, повноти включення норм, спеціалізації тощо. Крім того, варто додати, що кодифікація в Україні неодмінно має проводитись на основі реального співвідношення національної ідеї і загальнолюдських цінностей [3; с. 69].
Під час здійснення кодифікації банківського законодавства, у першу чергу, мають бути в обов’язковому порядку враховані інтереси нашої держави та вітчизняної економіки, актуальні аспекти здійснення банківської діяльності в Україні, збережені права як громадянина України, так і іноземних громадян.
Основою кодифікації є Конституція України. Як зазначає Є. Євграфова, Конституція України, за винятком окремих перехідних положень (розділ ХІІІ), є засадничим правовим актом, відповідно до якого здійснюється формування системи національного законодавства та її структурних підрозділів [3; с. 85].
У цьому плані опрацювання та прийняття нових кодексів має втілювати прогресивний розвиток українського законодавства на основі прийнятої Конституції України [6; с. 13]. Тут, зокрема, необхідно взяти до уваги принципи верховенства Конституції України (ч. 2 ст. 8) та безпосередності її дії (ч. 3 ст. 8), а також засади банківської політики Української держави, закріплені у Конституції (наприклад, п. 5 ст. 85, п. 2 ст. 106, п. 1 ст. 116 Конституції України тощо).
Кодифікація банківського законодавства проводиться на основі двох консолідаційних актів, розглянутих у другому розділі дисертаційної роботи. Це значно спрощує кодифікаційний процес.
І власне тому, підготовчими етапами проведення кодифікації банківського законодавства є первинні форми систематизації:
1) проведення інкорпорації усього чинного законодавства, що регулює банківську діяльність, за суб’єктним критерієм;
2) проведення консолідації банківського законодавства, у результаті якої створюються консолідаційні акти.
Кодифікація банківського законодавства є результатом систематизації, її головна ціль. Тому робота над створенням Банківського кодексу України повинна бути деталізована та послідовна. Пропонується виділити такі кодифікаційні етапи:
І. Допарламентський етап кодифікації банківського законодавства:
1) уповноваження Комісії із систематизації банківського законодавства на здійснення кодифікаційних робіт;
2) подання пропозицій щодо структури Банківського кодексу України;
3) обговорення поданих пропозицій у відкритому режимі конференцій, симпозіумів тощо;
4) обговорення зауважень та нових пропозицій у тому ж режимі;
5) обговорення структурних елементів Банківського кодексу України;
6) проведення юридичної експертизи проекту Банківського кодексу України;
7) передача проекту Банківського кодексу України на розгляд комітету Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності;
8) остаточне редагування тексту проекту Банківського кодексу України;
9) подання підготовленого проекту Банківського кодексу України на розгляд Верховної Ради України.
ІІ. Парламентський етап кодифікації банківського законодавства:
1) процедура розгляду проекту Банківського кодексу України як законопроекту;
2) прийняття проекту Банківського кодексу України шляхом голосування.
ІІІ. Післяпарламентський етап кодифікації банківського законодавства:
1) підписання Банківського кодексу України Президентом України;
2) опублікування Банківського кодексу України;
3) набрання чинності Банківським кодексом України
Розробка проекту Банківського кодексу України є складною і відповідальною роботою. Невдало підготовлений акт не тільки може загальмувати розвиток відповідних фінансових відносин, а й погано вписатися в існуючу правову систему, навіть зруйнувати її. Такий закон, не будучи стабільним, вимагає внесення до нього частих змін і доповнень, що підриває довіру до нього як з боку державних, так і недержавних структур, населення в цілому [15; с. 54].
При роботі над проектом Банківського кодексу України цей аспект набуває дуже актуального звучання. Адже, як пише Л. Рябініна, нескінчений струм змін і доповнень дуже негативно впливає на виконання практичними робітниками кредитних і фінансових установ та їх клієнтів цих безперервно змінюваних положень, що взагалі не поліпшує діяльності названих установ та їх взаємовідносин з клієнтами, не поліпшує також і створення прогресивних економічних відносин між кредитно-фінансовими установами та їх клієнтами [7; с. 34-35].
Робота над Банківським кодексом України:
1) дозволить проаналізувати усі нормативно-правові акти, які регулюють діяльність банківської системи України, при цьому буде досягнута їх взаємоузгодженість;
2) допоможе закріпити позитивні риси банківської системи, що сформувалися, та намітити шляхи її подальшої реструктуризації;
3) дозволить врегулювати ті інститути, які на сьогодні не розвинуті, але їх необхідність для економіки є очевидною;
4) визначить основні відносини як усередині самої банківської системи України, так і відносини з зовнішніми суб’єктами;
5) дозволить упорядкувати ієрархічну структуру нормативно-правових актів, які регулюють діяльність суб’єктів банківської системи;
6) збільшить стабільність банківського законодавства, частина норм підзаконних актів буде перенесена до Банківського кодексу України [8; с. 266-267].
Банківський кодекс України повинен бути розроблений на компетентній і кваліфікаційній основі. Серед основних вимог, яким повинні відповідати закони, у тому числі, проект Банківського кодексу України, можна назвати чіткість, доступність, системність, універсальність положень. Крім того, слід зазначити, що при розробці будь-якого нормативно-правового акта, до останнього висувається ряд змістовних та процедурних вимог. Не є винятком і проект Банківського кодексу України.
Серед змістовних вимог насамперед слід виділити такі: акт має бути зрозумілим (доступним), несуперечливим і повинен пропонувати повну регламентацію банківських відносин, не допускаючи існування прогалин.
Найважливішими процедурними вимогами є:
1) вимога про обов’язкове оприлюднення акту;
2) вимога, що забороняє зворотну силу акту;
3) вимога розумної стабільності права;
4) вимога послідовної правотворчості;
5) вимога надання достатнього часу для змін у системі правовідносин, викликаних прийняттям нового закону [14; с. 36].
Дотримання таких вимог призведе до того, що проект Банківського кодексу України можна буде назвати дійсно якісним.
Під якістю будь-якого закону, зазвичай, належить розуміють сукупність сутнісних характеристик і здатність закону реально задовольнити суспільні потреби та приватні інтереси [13; с. 3]. У першу чергу, на якості законів відображається політична нестабільність, що має місце в суспільстві, протистояння різних політичних сил, їх протилежні погляди на розв’язання кардинальних проблем ринкової економіки [1; с. 16].
Для характеристики якості проекту Банківського кодексу України застосуємо соціологічний, у широкому смислі філософський підхід, який подає якість багатоаспектно, структурно, врахувавши всі його компоненти. У цьому зв’язку якість законодавства включає такі основні аспекти:
1) юридичний (чи спеціально-правовий);
2) економічний;
3) соціальний та політичний;
4) моральний;
5) культурний [5; с. 17].
Сутність і значення юридичної, спеціально-правової сторони якості проекту Банківського кодексу України полягає у виборі найбільш оптимальних варіантів рішень комплексу тих питань, якими забезпечується нормальне та достатньо ефективне здійснення банківської діяльності в аспекті фінансово-правовового регулювання та охороні банківських відносин.
Як зазначають В. Бурмістров та П. Євграфов, економічний аспект якості законодавства полягає перш за все у правильному відображенні вимог об’єктивних економічних законів. Це найбільш складний аспект якості законодавства, який крім відображення економічних закономірностей, включає також глибоке та всебічне обґрунтування вибору правових засобів, адекватних механізму дії таких закономірностей [4; с. 20].
За своєю сутністю банківські відносини є економічними. Тому їх фінансово-правова регламентація у проекті Банківського кодексу України, повинна розкривати глибинний зміст фінансово-економічних процесів, які відбуваються у нашій державі.
Соціально-політичний аспект якості проекту Банківського кодексу України проявляється у тому, що при розробці даного проекту потрібно зберігати об’єктивність, незалежно від вітчизняної політичної ситуації. Із цього аспекту якості проекту Банківського кодексу України випливає наступний – моральний. Тільки при досягненні об’єктивного фінансово-правового регулювання банківської діяльності можливе адекватне відношення осіб, практиків-фахівців з банківської справи до Банківського кодексу України.
Культурний аспект якості проекту Банківського кодексу України виявляє себе у мові викладення банківських кодифікаційних норм.
Як зазначалося у другому розділі роботи, при розробці проекту Банківського кодексу України, варто долучити до роботи філологів (лінгвістів). Така практика є досить поширеною у світі, зокрема у Канаді. Так, у цій країні Міністерством Юстиції була розроблена політика, спрямована на покращення мови законів, на її спрощення і більшу ясність. Лінгвіст не має на меті підмінити собою законопроектувальника, зазначає Ж. Лагасе, але він у великій мірі може сприяти покращенню різних аспектів тексту, зокрема синтаксису і пунктуації, не кажучи вже про граматику (структура та організація ідей; простота виразів через більш вдале знаходження поняття, також через різноманітні лінгвістичні засоби; термінологія та словниковий запас у загальному розумінні). Крім того, лінгвіст, як фахівець-мовник, має загострене відчуття нюансів, які висловлює мова. Кожний вислів тексту повинен бути складений із урахуванням контексту, в якому він знаходиться [1; с. 35, 37].
Виключно важливе значення у підготовці якісного закону набуває використана у ньому термінологія. Під час великих кодифікацій законодавчі дефініції досить часто використовувались та користувалися значною популярністю. Наприклад, досить багато визначень містить французький Цивільний кодекс.
Оскільки будь-який нормативний припис виражається за допомогою мови (юридичної мови), елементарною структурною одиницею якої є слово (термін), важливо, щоб зміст і обсяг таких термінів був зрозумілим для всіх суб’єктів, яким адресується правовий припис [9; с. 28-29].
Правильним та обґрунтованим використанням термінології в законі досягається не тільки ясність, поняттєва визначеність, доступність для всіх громадян тексту закону, що саме по собі має принципову значимість, але і його соціально-корисна ефективність як своєрідного літературного твору [4; с. 18].
Сучасна українська юридична термінологія є складною, динамічною, ієрархічно організованою системою термінологічних одиниць, внутрішня структура і зв’язки якої ізоморфні структурі та організації логічних зв’язків між правовими явищами і поняттями [6; с. 57]. Тому одним із способів забезпечення якості нормативного припису та зрозумілості наміру законодавця є застосування законодавчих дефініцій саме у текстах відповідних нормативно-правових актів [5; с. 29], у нашому випадку – у проекті Банківського кодексу України.
Серед інших правил підготовки проектів нормативних актів, З.Трофімова називає і такі, які стосуються власне мовного аспекту змісту проекту: ясність, простота застосування та розуміння термінів; недопустимість використання в тексті документа неясних, багатозначних і нечітких, емоційно насичених термінів; відмова від канцеляризмів, словесних штампів, застарілих зворотів та слів, які рідко зустрічаються; стислість і компактність викладу правових норм, скорочення до мінімуму дублювання нормативного матеріалу з одного й того ж питання [1; с. 149].
Підсумовуючи аналіз якісних характеристик проекту Банківського кодексу України, слід зауважити, що при реалізації цих аспектів, створюється нова сутність фінансово-правового регулювання усієї банківської діяльності. Таке банківське законодавство буде ефективним.
Аналіз літературних джерел свідчить, що найпоширенішим розумінням поняття „ефективність законодавства” є уявлення про неї як про дієвість, результативність, здатність законодавства забезпечити досягнення відповідної соціальної мети.
Отже, щоб оцінити ефективність законодавства, треба чітко уявляти очікуваний
До показників ефективності законодавства висувають ряд вимог, головні з яких – репрезентативність, надійність, порівнюваність та об’єктивність. Показниками прогнозованої ефективності законодавства можна визначити, хоча і змінні (відносні), проте суттєві характеристики: наукову обґрунтованість закону, рівень політичної і правової культури нормативного акту, відповідність положень закону міжнародно-правовим документам, ратифікованим Україною, мову документа, його доступність для населення, лаконічність, чіткість формулювань тощо [6; с. 47].
Іншими словами, простежується чіткий взаємоперехід: дотримання змістових і процедурних вимог при розробці проекту Банківського кодексу України → якісний проект Банківського кодексу України → ефективність банківського законодавства в цілому.
Під час роботи над Банківським кодексом України актуального звучання набувають заходи по проведенню т.зв. „круглих столів”, симпозіумів, конференцій та інших заходів наукового обговорення положень Кодексу. Така практика відома Україні. Так, наприклад, подібним шляхом обговорювалися теоретичні та загально-практичні аспекти систематизації [9; с. 9], кодифікація цивільного законодавства [7; с. 94-95] тощо.
В Україні не раз проводилися наукові конференції, що сприяли розробці теоретичних засад кодифікації, а також прийняттю деяких кодексів України. Так, 29 червня 1993 року у м. Києві була проведена І Всеукраїнська конференція з питань кодифікації законодавства, 22 грудня 1993 року у м. Харкові – ІІ Всеукраїнська конференція, 7 грудня 1995 року у м. Львові – ІІІ Всеукраїнська конференція, 18 червня 1997 року у м. Києві – ІV Всеукраїнська конференція [6; с. 9]. А 7 жовтня 1999 року у м. Києві відбулася Міжнародна науково-практична конференція, присвячена розгляду питань систематизації законодавства. Існувала пропозиція увесь нормативний масив вмістити орієнтовно в шістдесят кодексів. Одним з таких кодексів має стати Банківський кодекс України.
Лише колективна робота над положеннями Банківського кодексу України значно підвищить його якість і забезпечить у подальшому стабільне фінансово-правове регулювання банківської діяльності. Адже наукове забезпечення підготовки законопроектів із будь-яких питань правового регулювання суспільних відносин попереджає допущення помилок, прорахунків тощо. Відомо, до яких наслідків, пише Є. Євграфова, призводить нехтування досягненнями юридичної науки, її пропозиціями та рекомендаціями, особливо при підготовці кодифікаційних законів, про що свідчать неузгодженості між Цивільним і Господарським кодексами України, прогалини у кримінальному та процесуальному законодавстві тощо. Подібним наслідкам можна запобігти, своєчасно використовуючи науково обґрунтовані теоретичні конструкції [7; с. 122].
Тут варто зазначити, що важливими є не тільки ті заходи, які організовуються на офіційному рівні, але й ті, що проводяться на регіональному рівні за власною ініціативою тих чи інших наукових або науково-навчальних установ. Як зазначає І.Борщевський, підвищення ролі правової науки та юридичної практики є важливою передумовою ефективного використання кодифікації законодавства, що у підсумку має забезпечити ефективність правового регулювання суспільних відносин та розвиток державно-правової системи [3; с. 35].
Після проведення конференцій та інших наукових заходів на регіональному рівні, висновки колективного обговорення положень Банківського кодексу України чи рекомендації щодо змісту і процедурно-методологічних аспектів проведення кодифікації банківського законодавства надсилаються до Комісії із систематизації банківського законодавства, яка візьме їх до уваги в процесі майбутньої кодифікаційної роботи.
Проводячи вищезазначені наукові заходи, неможливо не взяти до уваги їхню спеціалізацію. Через те, що предмет правового регулювання Банківського кодексу України – це банківські відносини, які по суті є економічними, спостерігається дуалістичне поєднання наукових сфер – юридичної та економічної. Саме тому до роботи в конференціях, симпозіумах тощо слід запрошувати вчених як юридичного, так і економічного спрямування.
Зупинимося на одному з найбільш значущому заході – експертизі проекту Банківського кодексу України. Вона проводиться з метою забезпечення якості та обґрунтованості акту, своєчасності його прийняття, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків його дії. Завданням експертизи є: об’єктивний всебічний розгляд проекту фінансового нормативно-правового акта; перевірка відповідності проекту вимогам і нормам чинного законодавства, правилам нормотворчої техніки; оцінки відповідності проекту сучасному рівню наукових знань, економічній і соціальній доцільності; аналіз рівня використання наукових досліджень, світового досвіду; прогнозування соціально-економічних, правових та інших наслідків реалізації передбачуваних правових норм; підготовка обґрунтованих експертних висновків [5; с. 95-96].
Для проведення юридичної експертизи проекту Банківського кодексу України, Комісія із систематизації банківського законодавства приймає рішення, у якому зазначаються об’єкт експертизи, суб’єкт проведення експертизи, термін проведення експертизи.
Експертиза проекту Банківського кодексу України здійснюється у двох напрямках: проведення правової експертизи та проведення фінансово-економічної експертизи. Знов-таки, така ситуація зумовлена дуалістичним внутрішнім змістом цього фінансового кодифікаційного акту.
Проведення правової експертизи здійснює Міністерство юстиції України, яке готує висновки щодо відповідності проекту Банківського кодексу України Конституції України та законам України, основним положенням законодавства Європейського Союзу, вимогам нормопроектної техніки тощо. Фінансово-економічна експертиза проводиться Міністерством фінансів України, яке визначає методику проведення такої експертизи, за погодженням із Міністерством економіки України.
Передачею проекту Банківського кодексу України до Верховної Ради України не закінчується систематизаційна процедура. Її завершення наступає тоді, коли проект Банківського кодексу України набирає своєї чинності. Таким чином, кодифікація як форма систематизації переплітається з законотворчим процесом. І саме у цей момент відбувається заміна суб’єктного складу процедури кодифікації – суб’єкт законопроектної діяльності (Комісія із систематизації банківського законодавства) передає проект Банківського кодексу України суб’єктам законодавчої діяльності – депутатам Верховної Ради України. Суб’єкти законодавчої діяльності, пише Ю.Бойко, покликані репрезентувати більшість електорату, вказуючи, тим самим, на існування владної сили, наділеної правом видавати закони, і яка займає провідне місце у легітимації правових актів на рівні закону [1; с. 19].
За визначенням З. Трофимової, законодавчий процес – це порядок діяльності органу законодавчої влади для створення законів, звичайно закріплений у Конституції і регламенті відповідного представницького органу [15; с. 72]. Сам по собі законодавчий процес є лише абстрактною формою, якщо не визначити зміст вказаного процесу, його суспільну орієнтацію. Цим змістом обумовлені інтенсивність законодавчого процесу, його складність тощо, тобто його особливий кожного разу характер, кількісні та якісні параметри даного процесу [23; с. 407-408].
Відмінність кодифікації від поточної законодавчої діяльності проходить за ознакою створення під час кодифікації саме зведених актів, що регулюють значну частину суспільних відносин, тоді як у процесі поточної законодавчої діяльності створюються нові нормативні акти по тим чи іншим питанням [1; с. 12].
Нині виникає гостра потреба в удосконаленні юридичного механізму здійснення з боку парламенту його функцій у галузі систематизації законодавства, зміцнення правових засад законодавчого процесу. У зв’язку з цим потрібно якнайшвидше прийняти закони про регламент Верховної Ради України, про її комітети, в яких слід було б вирішити питання щодо кола їх повноважень і тих, зокрема, які пов’язані із систематизацією законодавства. Немає сумніву у тому, що прийняття закону „Про закони і законодавчу діяльність в Україні” сприятиме значному впорядкуванню законодавчого процесу [7; с. 11].
Згідно ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Фактично кожен із цих державних інституцій може претендувати на ініціювання Банківського кодексу України, але, думається, що дана перспектива належить Кабінету Міністрів України.
Проект Банківського кодексу України, як і будь-які інші законопроекти, має бути оформлений за такими вимогами:
1) подається за підписом особи, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, наділений таким правом;
2) до друкованого примірника проекту Банківського кодексу України додається його копія в електронному вигляді (комп’ютерний файл);
3) вноситься за поданням Прем’єр-міністра або особи, що виконує його обов’язки, з візами віце-прем’єр-міністра, керівників міністерств, сфери діяльності яких стосується проект Банківського кодексу України.
Комп’ютерний набір і друкування проекту Банківського кодексу України здійснюється у секторі комп’ютерної обробки документів управління технічної роботи з документами та у структурних підрозділах апарату [7; с. 14].
Проект Банківського кодексу України вноситься на реєстрацію разом з проектом постанови, яку пропонується Верховній Раді України прийняти за результатами його розгляду, списком авторів проекту, пропозицією щодо кандидатури доповідача на пленарному засіданні, фінансово-економічним обґрунтуванням; пояснювальною запискою. Всі вище зазначені документи подаються письмово разом з їх електронним файлом.
Пояснювальна записка повинна містити: обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, мети, цілей, завдань і основних його положень та місця в системі законодавства; обґрунтування очікуваних соціально-економічних, фінансових, правових та інших наслідків застосування закону після його прийняття; інші відомості, необхідні для розгляду проекту Банківського кодексу України.
Проект Банківського кодексу України, що вноситься до Верховної Ради України, реєструється сектором реєстрації законопроектів відділу з питань планування та обліку проходження законопроектів Головного організаційного управління апарату Верховної Ради України у день його внесення. Внесений до Верховної Ради України проект Банківського кодексу України після його реєстрації не пізніше як у п’ятиденний строк надається народним депутатам України.
Після попереднього розгляду проекту Банківського кодексу України у профільному комітеті народним депутатам України надаються висновки цього комітету, висновки інших комітетів та інші документи, зазначені у Регламенті Верховної Ради України [3; с. 17, 22].
Банківський кодекс України, приймається шляхом голосування народними депутатами України. Після чого його підписує Голова Верховної Ради України і негайно направляє його Президенту України. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його та офіційно оприлюднює його або повертає зі своїми вмотивованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі, якщо Президент України протягом п’ятнадцяти днів не повернув закон для повторного розгляду, він вважається схваленим Президентом України та має бути підписаний та оприлюднений.
Опублікування Банківського кодексу України в обов’язковому порядку здійснюється в офіційних виданнях (Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник України), а також, з огляду на суспільно-значиму роль цього нормативно-правового акту, і в інших виданнях.
Після проведення кодифікації банківського законодавства всі нормативно-правові акти, які слугували основою створення Банківського кодексу України, відміняються та втрачають свою юридичну силу.
Література
1. Борщевський І.В. Теоретичні засади кодифікації законодавства. / І.В. Борщевський // Держава і право: зб. наук. праць : Юридичні і політичні науки. Вип. 37. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. – С. 31-36.
2. Бурмистров В.А. Советское правовое государство (законодательство в процессе становления). / В.А. Бурмистров, П.Б. Евграфов. – М.: Знание, 1990. – 48 с.
3. Варода Л. Консолідація банківських установ як ефективний спосіб нарощення власного капіталу банків. / Л. Варода. // Банківська справа. – 2007. – №6. – С. 26-36.
4. Василенко М.В. Як скасовано Литовського Статута (з історії кодифікації західно-руського та українського права). / М. В. Василенко. // Вибрані твори: у 3-х т. − Т.2: Юридичні праці. – К: Юридична думка, 2006. – 560 с.
5. Ващенко Ю.В. Банківське право: навч. посіб. / Ю.В. Ващенко. – К. : ЦНЛ, 2006. – 344 с.
6. Воронова Л.К. Фінансове право України: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Л.К. Воронова. – К.: Прецедент-Моя книга, 2007. – 448 с.
7. Воронова Л. Національний банк України / Л. Воронова, А. Мороз, М. Пуховкіна, М. Савлук // Вісник Національного банку України. – 2001. – №5. – С. 6-9.
8. Гавальда К. Банковское право. / К. Гавальда, Ж. Стуфле. – М.: Финстатинформ, 1996. – 580 с.
9. Гаврилюк Р.О. Джерела фінансового права України. / Р.О. Гаврилюк. – Чернівці: Рута, 2003. – 88 с.
10. Гетьман Є. Кодифікація як особливий різновид нормотворчості. / Є. Гетьман. // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – №3(54). – С. 283-288.
11. Головатий С. Нова Конституція України та подальший кодифікаційний процес. / С. Головатий. // Українське право. – 1997. – №3. – С. 12-16.
12. Головченко В. Ефективність законодавства: поняття, критерії та методика вимірювання. / В. Головченко. // Вісник Конституційного суду України. – 2007. – №3. – С. 44-53.
13. Грачева Е.Ю. Финансовое право России. / Е.Ю. Грачева, Н.А. Куфакова, С.Г. Пепеляев. – М.: ТЕИС, 1995. – 232 с.
14. Давид Р. Основные правовые системы современности. / Р. Давид. – М.: Прогресс, 1988. – 495 с.
15. Демський С. Систематизація законодавства – справа тонка (бесіда з В. Опришком). / С. Демський. // Голос України. – 1999. – №164(2166). – С. 11.
16. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина. / Е.С. Дмитренко. – К.: Алерта-КНТ, 2006. – 376 с.
17. Довгерт А. ІV Всеукраїнська конференція з питань кодифікації законодавства України. / А. Довгерт. // Українське право. – 1997. – №3. – С. 9.
18. Донченко Л. Штрихи до історії розвитку кредитної системи Російської імперії. / Л. Донченко. // Вісник Національного банку України. – 2001. – №8. – С. 49-53.
19. Дутка Г.І. Закон в ієрархічній системі нормативно-правових актів. / Г.І. Дутка. // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 70: Правознавство. – 1999. – С. 16-20.
20. Ефимова Л.Г. Банковское право: учеб. и практ. пособ. / Л.Г. Ефимова. – М.: БЕК, 1994. – 318 с.
21. Євграфова Є. Засади формування системи національного законодавства. / Є. Євграфова. // Вісник Конституційного суду України. – 2005. – №3. – С. 80-85.
22. Євграфова Є. Фактори формування системи національного законодавства. / Є. Євграфова. // Вісник Конституційного суду України. – 2005. – №6. – С. 118-122.
23. Журавський В.С. Теоретичні питання систематизації та уніфікації на етапі становлення і розвитку правової системи України. / В.С. Журавський. // Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток: кол. монографія. / За заг. ред. В.С. Журавського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 151-186.
24. Журбелюк Г. Сторінки розвитку політико-правової культури України. / Г. Журбелюк. // Київська старовина. – 2007. – №1(373). – С. 44-58.
25. Законотворчість: основні аспекти законодавчого процесу. / За заг. ред. Л.О. Нечипоренко, В.П. Крижанівського. – К.: Заповіт, 2006. – 81 с.
26. Закон України „Про банки і банківську діяльність”: наук.-практ. коментар. / За заг. ред. В.С. Стельмаха. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. – 520 с.
27. Заморська Л. Поняття „нормативність права”: теоретичний аспект. / Л. Заморська. // Право України. – 2007. – №6. – С. 26-29.
28. Карманов Є. Банківські договори. Договори в іноземній валюті. / Є. Карманов. – Харків: Право, 2004. – 312 с.
29. Карманов Є. Банківське право України: навч. посіб. / Є. Карманов. – Харків: Консум, 2000. – 464 с.
30. Карчева Г.Т. Особливості становлення та розвитку банківської системи України. / Г.Т. Карчева. // Економіка і прогнозування. – 2005. – №2. – С. 93-102.
31. Кирилюк Д. До питання про необхідність розробки та прийняття Банківського кодексу в Україні. / Д. Кирилюк. // Юридичний журнал. – 2006. – №1. – С. 80-82.
32. Ковальський В.С. Правотворчість: теоретичні та логічні засади. / В.С. Ковальський, І.П. Козінцев. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 192 с.