Реферат на тему:
Сфера інформаційних технологій в Україні:
проблеми і перспективи розвитку
ПЛАН:
Вступ
Постановка проблеми.
Аналіз проблем.
Пропозиції вирішення проблем.
Обґрунтування пропозицій, вибір альтернатив і роль держави в запропонованих заходах.
Необхідні ресурси та умови.
Висновок.
Джерела.
Вступ
Хоча після останніх тенденцій в світовій економіці міф про «нову економіку» в значній мірі розвіявся, ринок інформаційних технологій все ще має незаповнені ніші, які, якщо їх зайняти, можуть принести значні прибутки. Коли до деякого етапу основну частку ринку інформаційних технологій займали виробництво і продаж комп’ютерного та телекомунікаційного обладнання, то наразі маємо дещо іншу ситуацію – все більшу частку здобуває виробництво програмного забезпечення. В цьому контексті постає питання: а яке місце займає Україна на світовому ринку програмного забезпечення, і на скільки вона конкурентна поряд з іншими агентами ринку IT.
Ознайомившись із рядом джерел - Інтернет-ресурсами, а також зробивши огляд спеціалізованої преси, автор виявив, що цьому питанню приділено зовсім мало уваги, не зважаючи на актуальність проблеми. Тому за мету було взято знаходження шляхів підвищення конкурентоспроможності софтверної галузі України як способу економічного зростання держави в цілому. Багато зроблених висновків можуть бути застосовані не лише для розбудови ринку програмного забезпечення України, а й інших сфер економіки, тому їх практичне втілення керівництвом нашої держави, на мою думку, призвело б до значних позитивних тенденцій в економіці країни і добробуті її населення.
Постановка проблеми.
Важко заперечити, що Україна має імідж держави з «високим інтелектуальним потенціалом», і можна стверджувати, що не безпідставно. В 2000-2001 році 273,6 тис.[1]
студентів отримали дипломи про вищу освіту, і навіть якщо скоригувати цю цифру на такі фактори, як «не зовсім чесно отримана освіта»,то результат може тішити. З цих студентів помітна частина отримала знання в технічних спеціальностях, і значна кількість спеціалістів мають сертифікати про закінчення факультетів «інформаційні системи», «прикладна математика», та інших спеціальностей, що пов’язані з інформаційними системами та програмним забезпеченням.
Крім того, існує велика кількість спеціалістів, які не отримали вищої освіти у вказаних спеціальностях, але так чи інакше пов’язані із сферою інформаційних технологій й софтверною індустрією.
Якщо порівняємо рівень заробітної платні, що отримують спеціалісти програмісти в різних країнах, отримаємо наступні результати:
| Середня заробітна плата програміста | |
| США | $ 60 000 |
| Індія | $ 9 600 |
| Україна | $ 6 000 |
І тут, здавалося б, Україна має значні переваги – великий пул достатньо кваліфікованого робочого потенціалу за ціну, на порядок нижчу, ніж в інших країнах. Тобто, логічно в котре зробити висновок, що Україна має значну конкурентну переваги порівняно з іншими учасниками ринку програмного забезпечення, й потужний розвиток індустрії програмного забезпечення в державі мав би бути природним.
Світовий попит на попит в сфері послуг інформаційних технологій складає зараз $ 400-500 млрд. в рік, і цей ринок до минулого року стійко зростав на 10-12% в рік.[2]
Значна частина цього попиту могла б покриватися за рахунок експорту програмних продуктів, однак експорт ПЗ не перевищує $ 10 млрд., тобто залишається потужний експортний потенціал, частину з якого має шанси заповнити і Україна. Зважаючи на те, що основними замовниками ПЗ залишаються англосаксонські країни, де рівень заробітної платні спеціаліста розробника програмного забезпечення перевищує рівень зарплатні українського спеціаліста в декілька разів (таблиця 1), то знову ж це приводить на думку, що на Україну повинна припадати значна частина пирога офшорного програмування.
Здавалося б, керівництво України вже зрозуміло дієвість інноваційної теорії економічного зростання економіки, серед перспективних галузей виділено наукоємні та високотехнологічні виробництва, під ранг яких підпадає й софтверна індустрія.
Але спробуємо проаналізувати ситуацію, що на сьогодні склалась на ринку виробництва програмного забезпечення в Україні.
За даними Державного комітету статистики, рівень виробництва ПЗ в останні роки оцінюється в мільйони, максимум десятки мільйонів гривень, при цьому обсяги ПЗ, що йдуть на експорт обчислюється щонайбільше одиницями мільйонів гривень[3]
. Для порівняння можу навести статистичні дані софтверної індустрії Індії – однозначного лідера офшорного програмування.
Країна має амбіційні плани розширити експорт ПЗ з Індії до 2008 р. до 50 млрд. доларів. В результаті скоординованих дій, обсяг індійського "офшорного програмування" зріс з 120 млн. дол. у 1990 р. до 4 млрд. дол. у 2000 р. За останні п'ять років обсяг виробленого (і експортованого) Індією ПО виріс на 55%, хоча в усьому світі цей показник збільшився в середньому на 20%. Тоді як ринок ПЗ Індії займає лише 2% світової софтверної індустрії, внесок Індії в світовий експорт досягає 16,5%, в 2003 р. планується довести результат до 23%, а до 2015 г. - до 50%[4]
.
Повернемось до ринку ПЗ України. Звичайно, офіційні дані не можуть відображати реальну ситуацію, що існує на ринку. В Україні існує велика кількість груп розробників ПЗ, які надають перевагу залишатись в тіні. Інша частина компаній не реєструє розробку ПЗ як свій основний вид діяльності, хоча насправді вони займаються саме програмуванням і часто експортом ПЗ для іноземних замовників. За даними Української Асоціації виробників ПЗ, сьогодні в Україні нараховується приблизно 240 компаній, що так чи інакше займаються розробкою ПЗ, і більшість компаній розташовані в Києві, а також у таких містах, як Дніпропетровськ, Донецьк, Харків і ін.[5]
Але в будь-якому випадку можемо констатувати той факт, що на даному етапі Україна не є конкурентною державою в сфері розробки ПЗ і не виступає як помітний учасник світового софтверного ринку. В наступному розділі я спробую пояснити основні та похідні проблеми, які створюють перешкоди в розвитку українського сектору розробки програмних засобів.
Аналіз проблем.
Основною і, напевно, єдиною причиною, яка змушує залишатись програмістів в тіні, і тим самим унеможливлює розвиток галузі, є непомірно високий рівень оподаткування, що робить вигіднішим не виходити на легальні ринки. Ця проблема вже стала класичною для всіх галузей економіки України, і, здається, навіть керівництво розуміє необхідність зниження податкових ставок для стимулювання економічного зростання. Саме високим рівнем оподаткування і несприятливим інвестиційним кліматом в державі в цілому можна пояснити відсутність інвестицій в софтверний сектор України. Низький рівень економічної свободи в державі[6]
, як вже було сказано, високий рівень оподаткування, неврегульованість інвестиційної діяльності в країні, і як наслідок високі інвестиційні ризики загальмовують надходження інвестиційних ресурсів в економіку України і сектор виробництва програмного забезпечення зокрема.
А надходження фінансових ресурсів життєво необхідне для створення галузі, конкурентноспроможної на світовому софтверному ринку – для залучення кваліфікованих спеціалістів, організації великих груп розробників ПЗ. Як показав досвід, працювати над проектами в мільйони доларів можуть лише великі компанії з штатом сотень і тисяч спеціалістів. Всі компанії і групи розробників України, що виробляють ПЗ, за світовими параметрами підпадають під категорію «малих». Зважаючи на високі податкові ставки, більшість виробників надають перевагу залишатись в тіні, а це унеможливлює акумулювання розпорошеного професійного потенціалу в потужних групах. Для того, щоб українська софтверна галузь була конкурентною на ринку офшорного програмування, національним компаніям недостатньо лише мати професійний штат розробників ПЗ на території України. Як свідчить досвід, дуже важливо мати представництво в країні замовника. Це, по-перше, дозволяє ефективніше встановлювати контакти із клієнтами; по-друге, наявність офісу підвищує довіру іноземного клієнта до компанії; по-третє, це дозволяє компанії-розробнику пропонувати широкий спектр послуг підтримки впроваджених проектів, що значно підвищує конкурентну перевагу корпорації-експортера ПЗ. І знову ж це потребує значних фінансових ресурсів.
Ще однією проблемою України є відсутність правового поля для врегулювання дій на ринку виробництва ПЗ. Варто згадати відсутність чіткого і, що головне, дієвого законодавства про інтелектуальну власність. Наразі українські виробники мають небагато стимулів для розробки масового ПЗ і його випуску в Україні, тому що майже весь потенційний прибуток потрапляє до сучасних флібустьєрів інформаційних морів.
Досить сказати, що законодавством дотепер не визначено статус програмного забезпечення при перетинанні митного кордону. Наприклад, представниками Київської митниці дано офіційну відповідь, що оскільки фізичного переміщення через границю даної продукції не відбувається, то даний продукт митної території України не залишає і, відповідно, не є предметом експорту, і це не дивно, адже для експорту ПЗ за кордон дуже рідко використовуються фізичні носії.
Відсутність середовища для розгортання виробництва ПЗ в Україні, низька заробітна платня програмістів та розробників програмного забезпечення, а також до останнього часу високий попит на послуги спеціалістів в галузі інформаційних технологій за кордоном призвів до міграції кращих спеціалістів за кордон. Як наслідок, українська індустрія інформаційних технологій щороку втрачає від 2,7 до 5 тис. спеціалістів в цій області, в тому числі і спеціалістів з програмного забезпечення[7]
.
Побутує думка, що українські навчальні заклади готують велику кількість кваліфікованих кадрів, що складають потужний фонд робочої сили, яка може працювати саме в сфері виробництва ПЗ. Насправді, ситуація дещо інша. Програма навчальних закладів зовсім не пристосована до вимог сучасного бізнесу, і маючи досить сильні знання в академічних дисциплінах, випускники не мають досвіду в веденні реальних проектів.
До того ж керівництво вузів не розуміє, що програмування відрізняється від комерційного програмування. Для підготовки конкурентних кадрів потрібно паралельно з суто технічними дисциплінами вводити курси з основ менеджменту, ведення комерційних проектів, роботи з клієнтами, маркетингу проектів, промислового програмування.
Могутню конкурентну перевагу Індії саме в сфері офшорного програмування додає наявність великого пулу англомовної робочої сили. Це полегшує переговори індійських компаній із західними англомовними замовниками. Технічні навчальні заклади України приділяють мало уваги вивченню англійської мови, втрачаючи можливість приближення до західних ринків.
Значною перевагою індійських спеціалістів є висока якість продукції – всі серйозні компанії мають міжнародний сертифікат якості ISO 9000, а багато з підприємств працюють над отриманням більш строгого сертифікату CMM SEU[8]
. Сертифікованість програмних продуктів, на мою думку, є один з бар’єрів, які дуже важко подолати національним компаніям, і для отримання таких стандартів потрібно як багато часу, так і значних фінансових вкладень.
Пропозиції вирішення проблем.
Проаналізувавши ситуацію на ринку ПЗ України, а також ознайомившись з досвідом найбільш успішним країн на ринку програмного забезпечення, і в тому числі офшорного програмування, я дозволю собі сміливість стверджувати, що передумови для розвитку софтверної індустрії в Україні існують:
· потенціал нашого ринку ПЗ з врахуванням розробок на експорт, внутрішніх розробок та дистрибуції програмних продуктів, складає, за різним оцінками, $120-130 млн., експортний потенціал України оцінюється на рівні $32 млн.[9]
.
· з/п програміста в Україні перебуває на рівні, нижчому від світового;
· разом з тим, національні кадри досить технічно грамотні, і організація навчальних центрів на базі компанії інвестора дозволить підготувати високопрофесіональних спеціалістів;
· останнім часом все більшого поширення здобуває практика, коли закордонна компанія замовляє програмні продукти в країн, що спеціалізуються на офшорному програмуванні, тим самим обминаючи необхідність проходити через тривалі процедури, що вимагаються при організації міграції спеціаліста, а також економлячи значні кошти на різниці заробітної платні;
· За культурою та релігією Україна все-ж таки ближча до англосаксонських країн, основних імпортерів ПЗ, ніж, наприклад, Індія та інші азіатські країни – експортери ПЗ.
Які ж шляхи вирішення проблем, вказаних в попередньому розділі, і забезпечення прогресу ринку виробництва програмного забезпечення?
На думку автора, необхідно впровадити такі дії:
· забезпечити економічно стабільне середовище і створити імідж надійної держави;
· створити пільгові умови для надходження інвестицій в сферу ПЗ і виведення реальних спеціалістів з тіні – особливо для виробництв, що відправляють програмне забезпечення на експорт;
· створення технопарків – своєрідних анклавів, які мобілізували б потенціал галузі і забезпечили більш динамічний розвиток сектору;
· розробити прозорий і дієвий правовий комплекс, що врегульовував б інвестиційну діяльність в цілому, а також специфічні питання ринк
· модернізувати систему підготовки спеціалістів в сфері інформаційних технологій, оскільки для успішної діяльності в сучасному бізнесі не достатньо бути лише професіоналом в програмуванні – потрібно мати навивки реального ведення комерційних проектів, маркетингу проектів, менеджменту, взаємодії з клієнтами;
· забезпечити умови для ефективної діяльності науково-дослідницьких комплексів, що працюють в сфері інформаційних технологій та інформатики.
Обґрунтування пропозицій, вибір альтернатив і роль держави в запропонованих заходах.
Загалом я бачу два шляхи розвитку галузі розробки програмного забезпечення. З одного боку, софтверна індустрія може орієнтуватись на внутрішні ринки і зосередити свої зусилля на задоволенні національного попиту на програмні продукти, а також спробувати витіснити з місцевих ринків виробників закордонного програмного забезпечення. Але в цьому сценарії існує декілька проблемних моментів. По-перше, ніша масового ПЗ, в тому числі масового офісного, уже жорстко зайнята, і чесно кажучи, я маю небагато надій на те, що місцевим виробникам ПЗ вдасться витіснити дитя Біла Гейтса. В будь-якому випадку, додатково зайнятий сегмент буде пов’язаний з надто великими витратами. Обсяги національного попиту на спеціалізовані програмні продукти не є високим, оскільки національні компанії поки що не мають потреби і змоги витрачати мільйони доларів на ПЗ. Крім того, місцеві споживачі не мають культури використання ліцензованого програмного забезпечення, і пройде деякий час, поки купівля дорого ПЗ стало звичайною практикою. Тобто, можемо зробити висновок, що національний попит не може поглинути достатні обсяги вироблених програмних продуктів, і орієнтація лише на місцевих споживачів не зможе забезпечити розвиток софтверної індустрії України.
Інший підхід полягає в орієнтації на експорт ПЗ, тобто спеціалізації на офшорному програмуванні. На мою думку, лише в такий спосіб українська економіка має шанси розвинути сектор виробництва програмних продуктів. Деякі передумови для вибору саме цього сценарію я вже згадував: об’ємний міжнародний попит на ПЗ (в минулому році на рівні $ 400-500 млрд., з яких лише $ 10 млрд. покривається за рахунок імпорту); достатній пул технічно грамотних кадрів; нижча порівняно із світовими стандартами заробітна платня програмістів.
Основною ідеєю запропонованих мною заходів є створення сприятливого інвестиційного клімату для активізації діяльності в сфері виробництва офшорного ПЗ. Основна роль в цьому покладається на державу, оскільки забезпечення середовища для підприємницької діяльності залишається на відповідальності держави, й тому на мою думку питання про обґрунтування запропонованих заходів та роль в цьому держави органічно переплітаються, і я викладу їх в одному розділі.
Отже, маючи всі вищенаведені передумови для розвитку галузі, керівництво повинно:
Забезпечити сприятливі умови для вкладення інвестицій в софтверний сектор України. Перш за все для здійснення цього потрібно мінімізувати ризики потенційних інвесторів шляхом забезпечення економічної та політичної стабільності завдяки впровадження зваженої макроекономічної політики і розробки функціонального законодавчого поля. Разом з тим держава повинна забезпечувати достатній рівень економічної свободи для активізації ринкових механізмів розвитку галузі.
Але детальніше зупинимось на тих діях уряду, які безпосередньо впливають на розвиток галузі ПЗ. Це, в першу чергу, створення пільгових умов для агентів, що здійснюють діяльність в секторі офшорного програмування: організація парків технологічного розвитку, де будуть діяти пільгові умови для виробництва ПЗ, що йде на експорт: знижені податкові ставки, надання податкових канікул, зменшення податків на суму, яка йде на навчання штату нових спеціалістів або на R&D. Тобто, сподіваюсь, що читачу загальний принцип стає зрозумілим, а розробка конкретних механізмів потребує додаткового аналізу для нейтралізації можливості зловживань наданими привілеями.
Що ж дадуть такі дії? Це, по-перше, стимулюватиме виведення більшої частини розпорошеного наявного виробництва ПЗ України з тіні і мобілізації його потенціалу в більш конкурентні великі компанії, що вже можуть виконувати конкурентні проекти.
Це також сприятиме надходженню в галузь національних фінансових ресурсів – як тих, що, зараз залишаються в тіні, так і вивезених з кордон. Капітали, вивезені за територію України, за деякими даними, досягають $ 40 млрд. [10]
. Залучати іноземні інвестиції вигідно з двох причин: по-перше, як суто фінансові активи; по-друге, разом із іноземними інвестиціями залучається і закордонний досвід. Компанії – розробники ПЗ із іноземними інвестиціями можуть стати центрами поширення прикладу успішного налагодження бізнесу, управління персоналу, налагодження зв’язків з клієнтами.
Тобто, впровадження цих заходів дозволить не лише спрямувати фінансові ресурси в високотехнологічну галузь, але й сприятиме виходу тіньових спеціалістів на легальні ринки. А ринкові умови самі створили передумови для консолідації розпорошених кадрів в великі групи розробників (це якраз той випадок, коли загальний ефект більший, ніж сума складових), що значно підвищить конкурентність галузі в цілому. Свою ефективність довели створені парки технологічного розвитку, які можуть виступати як генератори імпульсів, від яких буде розповсюджуватись розвиток в регіони.
Ще раз хочу наголосити, що держава повинна створити і слідкувати за середовищем, а сама галузь буде розвиватись на ринкових засадах, що дуже влучно характеризується висловом «hands off, eyes open».
З іншого боку, постала гостра необхідність модернізувати систему освіту для підготовки спеціалістів, що можуть ефективно діяти в умовах міжнародного бізнесу, тобто державні інвестиції в людський капітал теж потрібно здійснювати цілеспрямовано і відмовитись від підготовки “спеціалістів широкого профілю”.
Для практичного підтвердження пропозицій, запропонованих автором в попередніх розділах, достатньо навести приклади впровадження схожих кроків країнами, які зараз справедливо можна назвати лідерами на ринку офшорного програмування.
До числа країн-чемпіонів в області високих технологій сьогодні відноситься Ірландія. Розташовані на її території відділення мультинаціональних корпорацій працюють на всіх сегментах цього ринку, включаючи створення програмного забезпечення. Ірландський уряд пропонує новим партнерам більш ніж щедрі пільги, компенсуючи до 45% від загального обсягу інвестицій. Однак основа успіху Ірландії полягає в її низькому десятипроцентному корпоративному податку на прибуток і в її високоосвіченому англомовному населенні. З початку 1980-х років держава орієнтувала систему освіти на підготовку фахівців для роботи в комп'ютерній індустрії. Сьогодні продукти високих технологій складають від 10% до 15% ірландського експорту, і, на думку аналітиків, розвиток саме цієї галузі дозволило ВВП країни збільшуватися в середньому на 9% у рік у період з 1995 по 1999 р. Ізраїль – інша країна, що процвітала за рахунок створення високотехнологічної індустрії, 80% підприємств якої розташоване в трикутнику Єрусалим – Тель-Авів – Хайфа. Новим компаніям, що входять на цей ринок, пропонується на вибір десятилітнє звільнення від податку на прибуток, чи компенсація до 24% суми первісних інвестицій. Однак у першу чергу успіх Ізраїлю визначили не ці пільги, а більш ніж мільйон іммігрантів, що прибули з колишнього СРСР, близько 40% яких мали вчені ступені.
Причиною феноменального росту обсягів индійского "офшорного програмування" (ріст з 120 млн. дол. в 1990 р. до 4 млрд. дол. в 2000 р.) багато аналітиків вважає державну політику, спрямовану на розвиток офшорного програмування і експортно-орієнтованого hi-tech сектору країни в цілому.
Для вирішення даної задачі була створена загальнодержавна програма National Task Force on Information Technology and Software Development, метою якої є збільшення річного експорту ПЗ з Індії до 2008 р. до 50 млрд. доларів. Іншим важливим фактором успішної діяльності індійських компаній на ринку є активне створення в країні технологічних парків по розробці ПЗ (Software Technology Park - STP). Парки технологій програмного забезпечення Індії (STPI) щільно зайняли свою нішу на світовому ринку програмного забезпечення. Діючим у рамках цих парків фірмам надається право на безмитний ввіз товарів, а іноземним фірмам - право на створення під їхнім повним контролем індійських відділень. Крім того, фірми-розробники ПЗ звільняються від сплати податку на прибуток протягом 10 років та отримують повний комплекс послуг, пов’язаних з експортно-імпортними операціями[11]
.
Необхідні ресурси та умови.
Як можна було помітити, впровадження вищенаведених заходів не пов’язане із будь-якими прямими витратами уряду, тобто держава не повинна вкладати власних коштів в галузь – її роль зводиться до забезпечення стабільного інвестиційно привабливого середовища в пріоритетних галузях.
Запропонована програма може лише передбачати деяке зростання інвестицій в людський капітал – збільшення обсягів фінансових ресурсів, що спрямовуються на освіту. Але модель цілеспрямованої системи освіти дозволить вивільнити значні ресурси за рахунок зменшення витрат на «непрофільні дисципліни».
Найбільш дієві кроки уряду пов’язані не з фінансовими витратами, а з впровадженням структурних змін, успішність яких залежить не від фінансового бюджету, а від готовності і бажання керівних органів йти на вищенаведені зміни. Йдеться про необхідність більш ефективної роботи державних органів України – виконавчих і законодавчих, адже обов’язкова умова успішності hi-tech сектору – пул освіченої робочої сили – в Україні наявний.
Деякі опозиціонери можуть стверджувати, що надання ряду пільг пов’язане із зменшенням надходжень до бюджету, але наразі база оподаткування в галузі ПЗ не перебуває на такому високому рівні, щоб вплинути на баланс бюджету, і в майбутньому могутня конкурентна галузь, яка наразі майже не помітна, могла б мати позитивний вплив на економіку України в цілому.
Висновок.
Таким чином, не зважаючи на те, що в Україні є значна кількість висококваліфікованих спеціалістів в сфері розробки ПЗ, а їх рівень заробітної платні на рівень нижчий від світового, на сьогодні український софтверний ринок не є конкурентним ні в регіональному, ні в глобальному масштабах.
Основними перешкодами, що стоять на заваді розвитку сектору hi-tech в Україні, залишається низький рівень інвестиційної привабливості регіону, відсутність правової бази, яка могла б регулювати галузь ПЗ, як наслідок, високий рівень тінізації ринку виробництва програмних продуктів, відсутність у керівників досвіду оперування в умовах сучасного бізнесу, неправильна орієнтація системи освіти, що разом з швидкими темпами еміграції інтелектуального потенціалу з країни, може призвести до безповоротної втрати перспективної і пріоритетної галузі національної економіки.
Разом з тим, софтверний сектор має всі шанси перерости в потужну індустрію за рахунок орієнтації на офшорне програмування. Визначальна роль у впровадженні в дійсність програми розвитку галузі ПЗ України покладається на державу – створити сприятливе середовище для мобілізації інвестиційних ресурсів в галузі, а також вивести наявного ринку ПЗ з тіні, що сприятиме утворенню потужних конкурентних на світовому ринку компаній, і розвитку галузі в цілому. Перші кроки до цього вже зроблені – 4 вересня 2001 р. на засіданні Комітету ВРУ з питань науки та освіти було підтримано законопроект, що повністю звільняє від податку на прибуток виробництво програмного забезпечення, що йде на експорт.
Джерела.
1. М. Гершуни, И. Пичугин «Битва с Востоком за Запад»// Коммерсантъ-Деньги, 11’00
2. Индия - IT-гуру нового века? http://www.cnews.ru/comments/2000/11/28/content1.shtml
3. Александр Брамс «Программистов и капиталы выведут из тени» http://ain.com.ua/comments/2001/09/11/248.html
4. Юлия Мосиенко. «Индийское информационное чудо» // Мировые дискуссии 06.11.01 http://www.wdi.ru/default.php?art=27097404
5. Доповідь замісника голови Держкомзв’язку та інформатизації Олександра Баранова http://www.cacds.org.ua/pubu/1031d.html
6. http://www.niss.gov.ua/cacds/archgiveu/jovten2000/1031d.html
7. Heritage Foundation (http://www.heritage.org),
8. З посиланнями на РосБізнесКонсалтинг - http://www.cnews.ru/comments/2000/11/28/content1.shtml
9. Держкомстат http://www.ukrstat.gov.ua/
[1]
Держкомстат http://www.ukrstat.gov.ua/
[2]
М. Гершуни, И. Пичугин «Битва с Востоком за Запад»// Коммерсантъ-Деньги, 11’00
[3]
Доповідь замісника голови Держкомзв’язку та інформатизації Олександра Баранова http://www.cacds.org.ua/pubu/1031d.html
[4]
Индия - IT-гуру нового века? http://www.cnews.ru/comments/2000/11/28/content1.shtml
[5]
http://www.niss.gov.ua/cacds/archgiveu/jovten2000/1031d.html
[6]
За даними HeritageFoundation (http://www.heritage.org), в світовому рейтингу Україна перебуває на 137-му місці за рівнем економічної свободи.
[7]
[8]
М. Гершуни, И. Пичугин «Битва с Востоком за Запад»// Коммерсантъ-Деньги, 11’00
[9]
Александр Брамс «Программистов и капиталы выведут из тени» http://ain.com.ua/comments/2001/09/11/248.html
[10]
Александр Брамс «Программистов и капиталы выведут из тени» http://ain.com.ua/comments/2001/09/11/248.html
[11]
З посиланнями на РосБізнесКонсалтинг
- http://www.cnews.ru/comments/2000/11/28/content1.shtml