Міністерство освіти і науки України
Луцьке представництво відкритого міжнародного
університету Україна
Контрольна робота
На тему „
Методи кількісної оцінки якісних показників”
Основним фактором, що цілеспрямовано змінює фізичний стан людини, є фізичне навантаження. Тому ефективність роботи будь-якого учителя фізкультури в школі складається головним чином у тім, щоб з урахуванням віку й індивідуальних особливостей учнів підібрати для них адекватну по змісту, обсягу й інтенсивності навантаження. У той же час по зміні фізичного стану учнів можна судити про ефективність роботи їхнього вчителя. В обох випадках необхідно визначати рівень фізичного стану об'єкта впливу - учня. Для розробки підходу до визначення цього стану нами були поставлені дві задачі:
1. Оформити комплекс тестів, доступних для проведення в умовах школи, що включають у себе масово-ростову характеристику учня і характеристики розвитку його фізичних якостей: сили, швидкості, гнучкості, спритності і загальній витривалості.
2. Розробити вікові порівняльні норми по кожнім тесті і перевести їх у бали з метою одержання комплексної оцінки загальної фізичної підготовленості кожного учня.
При рішенні цих задач співробітниками кафедр біомеханіки і спортивної метрології, гігієни і спортивної медицини було проведене тестування 992 учнів 1-11-го класів школи № 5 р. Білоріченська Краснодарського краю по 14 різних тестах. У результаті обстеження і статистичної обробки отриманих даних була визначена гетерохронная 9-компонентна модель стану загальної фізичної підготовленості випробуваних.
Цей гетерохромний комплекс включив у себе 9 наступних тестів:
1. Визначення масово-ростового індексу.
P/L=X1 кг/див.
Відношення ваги Р, одержуваного зважуванням випробуваного в легкому спортивному одязі без взуття на медичних вагах, до його росту L, вимірюваному традиційно, за допомогою ростоміра.
2. Визначення непрямим методом відносного максимального споживання кисню: ОМПК=Х2, мол/хв/кг.
Для цього випробуваний протягом п'яти хвилин повинний був виконати під метроном роботу в степу-тесті з частотою n=30 цикл/хв при висоті сходинки h=0,3 м для учнів 15-18 років. Відразу після навантаження виміряється число скорочень (Н) за перші 10 з відновлення. Потім визначається ОМПК по формулі Добельна:
ОМПК = Х2 = 1290 х , мол/хв/кг,
де: ДО - коефіцієнт, що залежить від віку і підлоги випробуваного, визначається по таблиці.
Значення коефіцієнта для визначення ОМПК
Вік, років 6-7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17-18
K 0,942 0,932 0,923 0,914 0,907 0,900 0,891 0,889 0,878 0,868 0,860
3. Визначення характеристики станової динамометрії.
Вихідне положення: ноги разом на площадці динамометра, кисті - на ручках динамометра на рівні колін, спина вертикально пряма. Тяга виконується до відмовлення за рахунок м'язів спини, не згинаючи ніг.
4. Визначення характеристики кистьової динамометрії.
Вихідне положення: основна стійка, рука з ручним динамометром не стосується стегна. Іспит проводиться для лівої і правої руки. Зараховується кращий результат.
5. Визначення результату бігу на 30 м з місця.
Проводиться традиційно з високого старту.
6. Визначення часу рухової реакції (ВДР).
Випробуваний сидить прямо за столом, ліва рука на коліні, права - на столі в 20 див від першої клавіші. По звуковому сигналі правою рукою він натискає по черзі двох клавіш двох мілісекундомірів приладу ИПР-1. Відстань між клавішами - 20 див. Результат - сумарний час роботи двох хронометрів, а їхня різниця може характеризувати латентний період ВДР.
7. Оцінка спритності.
За показник спритності випробуваного нами прийнятий час виконання їм наступного рухового завдання. У шкільному чи залі на будь-який спеціально обладнаній площадці випробуваний стартує з високого старту і через 3 м біги піднімається за допомогою рук і ніг по "шведській стінці" до торкання рукою верхньої поперечини і, спускаючи, зстрибує з другої знизу поперечини. Потім, пробігаючи 2,5 м до гімнастичного ослона, він бере набивний м'яч вагою 1,5 кг і, тримаючи його двома руками на голові, пробігає по ослоні до її кінця, кладе на неї м'яч і біжить 1,5 м до трьох тенісних м'ячів. Максимум у три спроби він кидає тенісний м'яч у зображений на стіні з центром на висоті 1,5 м від підлоги коло радіусом 0,5 м з відстані в 5 м до нього для учнів 6-14 років і учениць 6-18 років і радіусом 0,4 м з відстані 6 м - для учнів 15-18 років. Після влучення м'ячем у чи коло після третього кидка випробуваний пробігає 5 м, повертається спиною до фінішу і, пробігаючи спиною вперед 7 м, фінішує.
8. Оцінка гнучкості.
За показник гнучкості нами прийнята різниця відстані від кінчиків пальців опущених рук у положенні "основна стійка" на гімнастичному ослоні з вертикально прикріпленої до неї сантиметровою планкою і з положення максимального нахилу вперед без згинання ніг.
9. Тест Абалакова.
Випробуваний виконує максимальний стрибок нагору з місця. Висота стрибка визначається сантиметровою стрічкою, закріпленої одним кінцем на поясі випробуваного і витягається при стрибку з-під закріпленої на підлоги гумки.
Статистичною обробкою 609 станів учнів по описаних тестах з урахуванням підлоги і віку сформована система оцінок для кожної з дев'яти характеристик - Хі. При цьому інтервали норм бралися в послідовності:
Хі < X-1,5 ; X-1,5 < Xі< X-0,5 ; X-0,5 < Xі < X+0,5 ; X+0,5 < Xі < X+1,5 ; X+1,5 < Xі.
Залишивши питання аналізу зміни отриманих норм у залежності від підлоги і віку відкритим, можна як перше наближення використовувати ці норми (тестуючи обстежуваних по всім дев'ятьох чи тестах тільки по деяким з них) для оцінки розглянутих фізичних якостей чи учня групи учнів, їхнього загального фізичного стану, а також для визначення зрушень цих станів і їхньої вірогідності в процесі фізичного виховання. При цьому комплексну оцінку можна одержувати у виді:
М = ,
де: n - число використаних тестів із приведених дев'яти; Хі - результати тестів, оцінювані в балах.
Описаним вище методом можна постійно удосконалювати порівнянні норми, збільшуючи статистику результатів обстеження
Введення. Багаторівнева система підготовки фахівців припускає розробку нових механізмів і технологій навчання студентів, що формують здатність бачити, осмислювати і переборювати виникаючих труднощів, що виробляють готовність до активної творчої участі в науково-технічному і соціальному прогресі.
Пошук ефективних шляхів з'єднання навчання студентів у вузах фізичної культури з їх майбутньою професійною діяльністю приводить до необхідності корекції цілей і змісту навчального матеріалу спортивно-педагогічних дисциплін, підвищення активності пізнавальної діяльності що займаються, тому що на практиці випускники часом слабко підготовлені до самостійній роботі зі спеціальності .
Проведення занять по спортивних іграх найчастіше здійснюється з використанням в основному пояснювально-ілюстративного і репродуктивного методів навчання і не забезпечує необхідної якості професійної підготовки студентів і належного засвоювання в них отриманої інформації. Крім того, викладання дисциплін так називаного загального курсу ведеться в умовах дефіциту навчального часу. Наприклад, на вивчення баскетболу на загальному курсі навчальними планами різних спеціальностей напрямку 521 900 приділяється від 20 до 32 ч. За такий короткий проміжок часу необхідно озброїти студентів спеціальними знаннями, уміннями і навичками, хоча зробити це дуже важко. Успішний дозвіл даного протиріччя можливо при введенні в навчальний процес комплексних технологій навчання студентів, заснованих на переважному використанні проблемних, пошукових методів навчання, що підсилюють пізнавальну активність студентів на заняттях і підвищувальних їхній кваліфікаційний рівень .
У зв'язку з вищевикладеним у дійсному дослідженні зважувалися наступні задачі:
1. Розробити методику розрахунку критерію оцінки пізнавальної активності студентів на заняттях по спортивних іграх.
2. Обґрунтувати модель організації і методики підвищення кваліфікаційного рівня підготовленості студентів на заняттях спортивними іграми з репродуктивного до евристичного і творчих.
3. Розробити технологію активізації учбово-пізнавальної діяльності студентів на заняттях, що базується на цілеспрямованому застосуванні комплексу сучасних засобів і методів навчання.
Організація і методика дослідження. Дослідження проводилося з жовтня 1996 по травень 1999 р. на базі кафедри спортивних ігор Кубанської державної академії фізичної культури. У ньому в якості випробуваних брали участь 204 студента тренерського й оздоровчого факультетів, що вивчають основи баскетболу на загальному курсі. Вони склали контрольну (101 чоловік) і експериментальну (103 чоловік) групи. Крім того, у дослідженні брали участь 34 студента кафедри спортивних ігор, що на курсі "Обраний вид спорту" вивчали настільний теніс.
Для рішення поставлених задач використовувалися такі методи дослідження, як аналіз науково-методичної літератури, педагогічне спостереження й експеримент, педагогічне тестування, математична статистика .
Визначення рівня технічної підготовленості студентів, що займаються баскетболом, здійснювалося за допомогою ряду стандартних, метрологічно перевірених тестів .
Педагогічне тестування студентів-тенісістів уключало прийом залікових перекладних нормативів по технічній підготовці і визначення рівня теоретичної підготовленості .
Обчислювальні операції виконувалися на ЕОМ Pentіum ММХ.
Результати й обговорення . В експериментальні програми занять були включені раніше що не застосовувалися у викладанні курсів "Обраний вид спорту" методи проблемного навчання, ділові ігри, що контрольно-навчають завдання, тестова оцінка знань і відеоматеріали.
На заняттях по традиційній програмі використовувалося 2 види тренажерних пристроїв, а в експериментальної їхнє число було збільшено до 9 і відповідно час роботи з тренажерними пристроями зросло в середньому до 10 хв за одне заняття. Для проведення практичних занять складалися докладні конспекти, у яких описувалася робота з тренажерними пристрою мі у виді кругового тренування, а також приводилися карти-схеми застосування наочних приладдя. Наочні засоби навчання стали використовуватися на всіх заняттях, за винятком семінарських.
Були складені відеоуроки по техніці і тактиці гри, використовувалися відеоуроки, розроблені іноземними фахівцями.
У зв'язку з відсутністю в доступній нам літературі зведень про методику визначення ступеня пізнавальної активності студентів на заняттях були розроблені формули, що дозволяють визначити її відповідний коефіцієнт .
Послідовність наших міркувань полягала в наступному. Тривалість аудиторних занять у Кубанській державній академії фізичної культури складає 80 хв, тому теоретично максимальний час пізнавальної активності (ПА) студентів на занятті може складати також 80 хв, чи 100%.
Однак практично якийсь час студентам на занятті не потрібно пізнавальна активність (переклик, підведення підсумків заняття,
розминка, перебудування і т.д.), тому за час заняття вона завжди буде менше 100%.
Якщо час виконання завдання, що підсилює ПА студентів, позначити як Р, а його порядковий номер у конспекті у виді і, то формула коефіцієнта ПА (КПА) прийме наступний вид:
Оскільки в практичній діяльності часто виникають ситуації, коли у виконанні завдання бере участь не вся група студентів (частина що навчається, частина - пасивна), те Рі буде розраховуватися по формулі 2:
,
де А - число студентів, що виявляють ПА при виконанні завдання; N - загальна кількість студентів на занятті; Т - час виконання завдання.
Значення визначеного за допомогою розроблених формул коефіцієнта пізнавальної активності студентів на заняттях склали на різних профілюючих кафедрах КУБГАФК від 5 - 7 до 20 - 25%, на різних спеціалізаціях кафедри спортивних ігор - 17 - 23%.
При традиційному навчанні ступінь пізнавальної активності студентів на лекційних заняттях складає в середньому 6,3%, а при експериментальному - 30%, на методичних заняттях відповідно 15 і 50% (табл. 1).
Таблиця 1 . Показники пізнавальної активності студентів на заняттях, проведених по традиційній і експериментальній програмах навчання, %
Заняття
Програма навчання Лекційні Методичні Практичні
1-й курс Традиційна 6,3 1,8 16,3
Експериментальна 25 31,3 37,3
2-й курс Традиційна 1,2 12,5 11,3
Експериментальна 31,3 56,3 66,3
Найбільш високі значення коефіцієнта пізнавальної активності студентів виявлені на практичних заняттях. При організації і проведенні занять по традиційній програмі вони складають у середньому 20%, по экспериментальній програмі досягають 66%.
Алгоритм дій викладача, що веде курс "Обраний вид спорту" для студентів, що спеціалізуються в спортивних іграх, містить у собі наступне:
1. Вивчення програми по предметі , визначення складу і рівня розвитку здібностей студентів, що необхідні для ефективного рішення задач з погляду майбутньої професійної діяльності.
2. Визначення програмних вимог до тем. Виділення ключових понять, умінь і навичок, що повинні бути засвоєні студентами при вивченні кожної теми.
3. Поділ теми на конкретні заняття відповідно до логіки навчального предмета, визначенням форми організації, мети і задач кожного з них. Аналіз змісту і прийомів піднесення навчального матеріалу. Визначення ступеня пізнавальної активності студентів.
4. Добір засобів і методів навчання, що підсилюють пізнавальну активність студентів , що дозволяють переходити від репродуктивного (учнівський і типовий) рівня підготовленості до продуктивного (евристичному і творчий).
5. Включення сучасних способів контролю засвоєння навчального матеріалу, більш інформативному, відповідному продуктивному рівню підготовленості майбутніх тренерів-викладачів.
6. Складання модифікованої програми вивчення курсу "Обраний вид спорту" і конспектів окремих занять.
7. Реалізація розробленої програми занять і її поточна корекція (при необхідності) за результатами контролю засвоєння професійних знань, умінь і навичок.
Реалізація розроблених програм протягом семестру привела до того, що в эксперимен тальних групах студентів 1-го і 2-го курсів достовірний приріст результатів здачі перекладних технічних нормативів відзначений по всіх розглянутих параметрах.
Середня оцінка результатів тестування, проведеного після вивчення курсу в контрольній групі, склала 56,3% від максимально можливого результату, а в експериментальній групі вона досягла 84,2%, що говорить про значне поліпшення якості освоєння навчального матеріалу (мал. 1).
Проведене через півроку повторне тестування показало зниження обсягу знань у контрольній групі на 20,3% і виявило досить низьку (всього 36%) засвоєння знань. В експериментальній групі зниження рівня знань склало 14,7%, а їхній залишковий рівень виявився на 33,5% вище, ніж у контрольній групі.
За результатами контент-аналізу навчальної документації студентів 2-го курсу, після традиційного навчання минаючих педагогічну практику в дитячих оздоровчих центрах, був визначений рівень сформованості їхньої професійної підготовленості. На 90 - 95% його можна було охарактеризувати як типовий і учнівський і лише на 5 - 10% - як евристичний і творчий.
Середній бал, отриманий по закінченні педагогічної практики групами студентів, що навчаються по експериментальній програмі, склав 4,4 - 4,7, що на 0,4 - 0,5 краще, ніж при традиційному навчанні, оцінка професійної підготовленості студентів на основі аналізу звітної документації виявила, що вона на 70% відповідає учнівському і типовому рівням і на 30% - евристичному і творчий. Це на 20% більше, ніж при традиційному навчанні.
Перевірка ефективності традиційної програми занять на прикладі вивчення студентами різних спеціалізації основ баскетболу на загальному курсі показала, що рівень технічної підготовленості студентів підвищився за період навчання в середньому усього на 13%, обсяг знань склав 61,2%, а через рік знизився до 40,8%.
Викладені вище факти переконали в необхідності обов'язкового включення в эксперимен тальну програму занять баскетболом на загальному курсі комплексу методик, що дозволяють активізувати учбово-пізнавальну діяльність студентів.
Лекційна частина курсу була перероблена за методикою В.Ф. Шаталова.
Було відібрано і внесене в конспекти практичних занять 13 ігор, що на 90% більше, ніж у традиційній програмі.
Переклад процесу навчання на другий тип орієнтованої основи дії зажадав виділення в кожній виконуваній вправі орієнтирів - ознак рухової дії.
Як засоби активізації пізнавальної діяльності студентів застосовувалися розроблені контрольно-навчальні завдання, що дозволяють самостійно здійснювати контроль за засвоєнням матеріалу, розвивати вербальний компонент інтелекту і закріплювати відповідні навички, а також комплекс ТСО, покликаний підвищувати ефективність виконання вправ і щільність занять.
Також широко використовувалися ігровий і змагання як методи засобу ефективного закріплення пройденого матеріалу.
Для розробки диференційованих оцінок якості виконання контрольних нормативів застосовувалася методика розрахунку результатів по шкалі обраних крапок [6]. Результати виконання студентами нормативів послужили основою для розробки шкали ранжирування результатів виконання тестів (табл. 2) [9].
У середньому за результатами виконання всієї батареї тестів у контрольній групі частка оцінок "добре" і "відмінно" на початку занять баскетболом склала 13,3%, наприкінці занять вона збільшилася до 38,5%.
Таблиця 2. Шкала ранжирування результатів виконання тестів
Тести
Оцінка Передачі м'яча двома руками від грудей Передачі м'яча однією рукою від плеча Кидки м'яча після лову від щита Штрафні кидки Кидки м'яча із середньої дистанції
М Д
2 < 15 <3 <3 <4 <4 <3
3 15-16 3 3 4 4 3
4 17-18 4 4 5 5 4
5 > 18 5 5 >5 >5 >4
В експериментальній групі поліпшення цього критерію набагато значніше. Частка оцінок "4" і "5" на початку занять склала 6% від загального спектра результатів, а наприкінці зросла до 51,2%.
Рівень знань в експерим
Таким чином, студенти, що навчаються по експериментальній програмі, продемонструвавали більш високий (на 20-30%), чим при традиційному викладанні рівень знань навчального матеріалу і його збереження через рік.
Висновки. 1. Однієї з характерних рис сучасного розвитку вищого утворення в галузі "Фізична культура і спорт" є посилення протиріччя між потребами суспільства в підвищенні якості підготовки фахівців і дефіцитом навчального часу, виділюваного на вивчення окремих дисциплін. Крім того, підвищення якості навчального процесу на курсі "Обраний вид спорту" для студентів, що спеціалізуються в спортивних іграх, стримується переважним використанням на заняттях пояснювально-ілюстративного і репродуктивного методів навчання, що утрудняють підвищення кваліфікаційного рівня що займаються. Подолання відзначених труднощів на заняттях спортивними іграми у вузах фізичної культури передбачає розробку і використання технологій навчання, що підсилюють ПА студентів.
2. Розроблена експериментальна програма викладання загального курсу баскетболу як обов'язкові елементи містить у собі комплекс методів, що активізують навчально-пізнавальну діяльність студентів:
а) лекційний курс переробляється за методикою В.Ф. Шаталова;
б) навчання проводиться по другому типі орієнтованої основи дії з використанням ігрового методу і методу змагань .
в) використовуються розроблені контрольно -навчальні завдання, комплекс спеціальних рухливих ігор, допоміжних і вправ, що підводять, тренажерні пристрої і технічні засоби навчання; м) підвищення ефективності контролю якості придбаних знань, умінь і навичок забезпечується використанням розробленої шкали ранжирування тестів технічної підготовленості.
3. Організація і методика підвищення кваліфікаційного рівня підготовленості студентів-ігровиків на заняттях по обраному виді спорту передбачають:
а) використання адаптованої до особливостей спортивних ігор чотирьохрівневий моделі їхньої підготовленості;
б) посилення пізнавальної активності займаються до 40-60% на основі застосування розробленої технології занять;
в) цілеспрямоване включення в навчальний процес розроблених ділових ігор, контроль-навчальних завдань, спеціально відібраних ТСО, методик контекстного, проблемного, наочного і дослідницького навчання.
4. Застосування розроблених технологій активізації учбово-пізнавальної діяльності ти студентів на заняттях спортивними іграми підвищує ефективність процесу навчання:
а) рівень володіння елементами техніки баскетболу в експериментальній групі 85% випадків стає вірогідно вище, а річне збереження теоретичних знань на 27% краще, ніж у контрольній;
б) середній бал екзаменаційних оцінок в експериментальній групі студентів, що спеціалізується в настільному тенісі, склав 4,4; у контрольної - 4,0, рівень їх теоретичної підготовленості, визначений за результатами тестування, досяг 84,2%, що на 28% вище, ніж у контрольній групі;
в) оцінка рівня технічної підготовленості студентів-тенісистів в експериментальних групах стає на 0,6 - 0,9 бала вище, ніж у контрольних;
г) професійна діяльність студентов-ігровиків стала на 30% здійснюватися на евристичному і творчому рівнях, що на 20% більше, ніж у студентів інших спеціалізацій.
ДЕЯКІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕТАПНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ ФІЗИЧНОГО СТАНУ І ПІДГОТОВЛЕНОСТІ СПОРТСМЕНІВ
Кандидат педагогічних наук, доцент, заслужений тренер Росії Е.Ю. Розин
Російська державна академія фізичної культури
Ключові слова: педагогічний контроль, етапний контроль, фізичний стан, стабільність, онтогенез, прогноз.
На сучасному етапі розвитку спорту проблема оптимального керування тренувальним процесом, особливо в нашій країні, що випробує великих труднощів у зв'язку з перешикуй який соціально-економічних відносин, стає дуже актуальною.
Очевидно, вона не може бути вирішена без надійного й об'єктивного апарата керування, яким є педагогічний контроль.
Зусиллями багатьох вітчизняних і закордонних фахівців розроблені важливі теоретичні і методологічні положення педагогічного контролю у фізичному вихованні і спорті (В.М. Зациорский, Е.Я. Бондаревский, В.А. Запорожанов, М.А. Годик, А.А. Гужаловский, В.П. Філін, В.А. Булкин, Ю.И. Смирнов, Л.П. Матвєєв, В.Г. Никитушкин, Е. Fleіshman, R. Hartіg, M. Heller, H. Bube, G. Feck, H. Stubler, F. Trogsch, P. Blahus і ін.).
У загальній теорії і методиці спорту контроль - це перевірка, а також спостереження з метою перевірки. Спортивна метрологія, для якої контроль у спорті - основний предмет вивчення, визначає контроль "як збір інформації про стан об'єкта керування і порівняння його дійсного стану з належним" і перевірку (підручник "Спортивна метрологія" для ИФК, 1982).
Розрізняють (В.М. Зациорский, В.А. Запорожанов, И.А. Тер-Ованесян, 1971, і ін.) три типи станів: етапні (перманентні), що течуть і оперативні. Звідси і відповідні три форми контролю: етапний, поточний і оперативний.
У даному контексті предметом нашої уваги є перманентні, мало піддані поточним впливам, що відрізняються відносною стабільністю й етапним розвитком показники, що характеризують фізичний стан і підготовленість спортсмена в процесі його багаторічної підготовки.
У теорії спорту фізичний стан розглядається як мінімум у трьох проекціях: здоров'я, статура і фізіологічні функції. До останнього відносять також рухову функцію, під якою мається на увазі і технічній підготовленості, і рівень розвитку фізичних якостей. Однак у спеціальній літературі й у практиці всі ці ознаки, хоча і розглядаються у взаємозв'язку, найчастіше носять самостійний характер і вивчаються окремо.
Методологічну основу етапного педагогічного контролю можна сформулювати як:
- визначення (попереднє вивчення) ступеня стабільності та етапності в розвитку показників фізичного стану спортсмена, їхньої значимості і впливи на процес спортивного удосконалювання;
- пошук і розробка як окремих тестів, так і комплексних тестуючих програм, що відповідають приватним і загальним вимогам тестології, зокрема до інформативності (валідності), надійності й об'єктивності;
- розробка нормативних вимог, норм, способів статистичної і педагогічної оцінки (кваліметрировання) результатів тестування, контрольних іспитів;
- обґрунтування належних, кращих чи модельних характеристик, властивим спортсменам різного віку і кваліфікації в онтогенезі на кожнім з етапів багаторічної підготовки.
Логіка підказує, що, перш ніж щось контролювати, потрібно визначити, що саме і які показники оцінити, які їхні вихідні рівні, стан. Інакше кажучи, потрібна наукова діагностика.
Діагностика . У більшості великих робіт, присвячених контролю в спорті, поняття "діагностика" зустрічається рідко. По суті, воно замінено словом "контроль", на який крім перевірки покладена ще одна функція - "здатність розпізнавати", саме так діагностика переводиться з грецького.
Лише в 1987 р. В.А. Булкин у докторській дисертації, присвяченій спортивній діагностиці, виділив діагностику з позицій загальної методології в окрему спеціалізовану комплексну систему, що, цитую, "містить у собі теорію і методи визначення стану і рівня підготовленості спортсменів, а також принципи визначення і побудови діагнозу". У роботі відзначається, що спортивно-педагогічна діагностика органічно вписується в цілісну систему підготовки спортсменів як метод, що сполучить функції контролю, моделювання і прогнозування.
Нам представляється, що з такою постановкою питання погодиться і позиція Л.П. Матвєєва (1988), що вважає за необхідне в системі контролю "мати особливим образом організовану в рамках циклового й етапного контролю діагностику кумулятивних змін у стані підготовки тих хто навчається".
Не вдаючись у дискусію про тім, чи може контроль підмінити чи діагноз же, навпаки, діагноз узяти на себе функції контролю, пропонуємо погодитися в тім, що обоє ці поняття, хоча й органічно зв'язані один з одним, взаємодіють, мають загальну основу - тестування, кожний з них претендує і на самостійне значення.
Очевидно, контроль буде більш ефективним тільки в тому випадку, якщо йому передує об'єктивна діагностика, що базується на нагромадженні статистично проаналізованої інформації, що дозволяє зіставити й оцінити результати останнього тестування з аналогічними індивідуальними чи груповими, стандартними модельними даними минулих років, у тому числі отриманими на спортсменах інших вікових груп - молодших чи старших. При цьому найважливіше значення в діагностиці (у постановці точного діагнозу) фізичного стану юних спортсменів здобуває ретроспективний аналіз, особливо якщо предметом вивчення є віковий аспект.
Діагноз у багатьох випадках статичний, нерідко обмежується констатацією, може бути навіть альтернативний, при доборі наприклад. Контроль, як правило, динамічний. Це процес, що спонукує до дії і корекції, де це можливо, якщо говорити про етапні показники.
Схематично в системі керування тренувальним процесом діагноз - це інформація на вході, прогноз - це передбачувана інформація на виході, а між ними - контроль із проміжними діагностичними чи прогностичними моделями.
Сказане можна представити у виді простої схеми:
Таким чином, діагностика спрямована на одержання інформації (діагнозу) про фізичний стан і спеціальну підготовленість спортсменів, контроль - за їхніми змінами в онтогенезі й у процесі тренування.
Однак система педагогічного контролю цим не вичерпується. На представленій схемі крім діагнозу фігурують проміжні моделі і прогноз. Виходить, повний цикл контролю являє собою триєдиний процес, що включає діагностику, власне контроль і прогнозування. У зв'язку з цим кілька слів про прогноз.
Прогноз і прогностика. Прогноз у перекладі з грецького - передбачення, ймовірне твердження про майбутнє з відносно високим ступенем вірогідності. Варто відрізняти передбачення від пророкування. Пророкування - аподиктичне (незаперечне) твердження про майбутнє, засноване на абсолютній вірогідності здійснення.
У прогностиці - науці про способи прогнозування - під прогнозом звичайно розуміють визначення чи властивостей станів об'єктів у який-небудь майбутній момент (В.А. Лисичкин, 1972). Іншими словами, мова йде про відношення між сьогоденням і майбутнім. У методології порушеної проблеми сьогодення - це об'єктивний діагноз того чи іншого показника фізичного стану, а майбутнє (прогноз) - передбачення можливих його змін у зв'язку з онтогенезом і впливом спортивного тренування.
В основі біологічної природи передбачення лежить теорія випереджального відображення дійсності, властива усьому живому світу, відкрита видатним фізіологом П.К. Анохін (1962). Передбачення як властивість відбивної здатності мозку тісно зв'язане з целеполаганием, моделюванням майбутнього, що, по Н.А. Бернштейну (1961), "можливо тільки шляхом екстраполювання того, що вибирається мозком з інформації про поточні ситуаціях, з "свіжих слідів" безпосередньо попередніх сприйнять, із усього колишнього досвіду індивіда".
Практика показує, що основними об'єктами наукового прогнозування в більшій мері є системи керування в різних областях соціології, економіки, техніки, у тому числі й у фізичній культурі і спорті. Правда, у теорії і методиці керування спортивним тренуванням наукове прогнозування, особливо зв'язане з еволюцією людини, його взаємодією з умовами зовнішнього середовища, робить лише перші кроки.
У технології виробництва прогнозів виділяють три стадії: ретроспекції (звертання в минуле), діагнозу і прогнозу.
Установлено, що науковий прогноз розвитку того чи іншого показника фізичного стану можливий лише у випадку, якщо встановлені константи, стабільність закономірностей, яким підкоряється прогнозована характеристика. Константи, чи стабільність етапність у розвитку тих чи інших показників визначаються різними способами, але у всіх випадках для цього потрібно використовувати (повторимося) інформацію, укладену в минулу даних, інтерполяцію.
У спортивному доборі (В.М. Зациорский, В.К. Бальсевич, Н.Ж. Булгакова, М.С. Бриль, Е.Ю. Розин, Т.С. Тімакова й ін.) ознака стабільності (стабільність нерідко ідентифікується з прогностичністю) вважається необхідною умовою в прогнозуванні кращих для виду спорту якостей і здібностей.
Для визначення стабільності існує ряд способів, серед них графічний, побудови физио-грамм (В.М. Зациорский, 1982; В.М. Волков, В.П. Філін, 1983, і ін.). Однак, судячи з літератури (Г.П. Сальникова, 1977; В.М. Зациорский, 1979; Н.Ж. Булгакова, 1979, і ін.), найбільш популярним методом визначення стабільності є кореляційний аналіз між ювенальними (вихідними в дитячому віці) і дефінітивними значеннями, при цьому діапазон дат буде залежати від мети вивчення ознаки. На нашу думку, він повинний бути не менш одного року, а для юних спортсменів, у яких динаміка показників фізичного стану більш інтенсивна, шість місяців, особливо коли мова йде про контроль.
У теорії і практиці прогностики (В.А. Лисичкин, 1972) за формою вираження результатів виділяють два типи прогнозів: кількісні - це прогнози об'єктів, що мають чітко помітні і исчислимые параметри (ці прогнози в зв'язку з конкретністю характеристик особливо коштовні), і якісні - прогнози щодо об'єктів, ознаки яких не мають кількісної визначеності.
По ознаці знань, на яких заснований метод прогнозування, виділяються два види прогнозів: інтуїтивні (побутові, життєві), звичайно вони засновані на досвіді і простій повторюваності подій, і наукові, чи систематичні. В основі їхньої побудови лежать наукові дані про закономірностях процесів.
У свою чергу, наукові прогнози поділяються на гіпотетичні, засновані на гіпотезі; теоретичні, базою яких є теорія, і емпіричні, у їхню основу покладена емпірична модель.
Кожен метод, застосовуваний для прогнозу, характеризується часом попередження і точністю прогнозу.
За часом попередження прогнозованого стану виділяють довгострокові (далекі), середньострокові і короткострокові (ближні) прогнози.
У системі керування спортивним тренуванням, де відбуваються як еволюційні, так і стрибкоподібні процеси, незалежно від об'єкта прогнозування (спортивний результат, чи планування фізичний стан спортсмена) ближні прогнози складаються до 1 року, середньострокові - до 4 років і далекі - понад 4 років, до завершення спортивної кар'єри.
У прогностиці існують десятки методів і прийомів прогнозування. У спорті в найбільшій мері використовуються екстраполяція 1 і регресійний аналіз. Останній зручний при прогнозуванні росту спортивних результатів у циклічних видах спорту.
Значно рідше зустрічається прогнозування по регресійних і кореляційних моделях, не говорячи вже про метод лонгітюдних спостережень, що дозволяє розкрити глибинні процеси причинно-наслідкових зв'язків, що відбуваються в розвитку організму спортсмена, одержати (далі цитую по Л.П. Матвєєву, 1988) "знання закономірностей, що визначають динаміку контрольованих показників у великих масштабах часу".
До цього варто додати, що для спортивно -педагогічної практики верифікація вірогідності прогнозів у лонгитюдних спостереженнях, на наш погляд, більш кращий.
Однак у будь-якому випадку при виборі методів прогнозування рекомендується орієнтуватися на два підходи.
В одному випадку на підставі сьогодення, що мається базису і знань прогноз поступово проникає в майбутнє. В іншому - спочатку визначаються мети й орієнтири, намічаються результати, яких потрібно досягти в майбутньому, і уже від них поступово треба рухатися до сьогодення, погоджуючи бажання з можливостями.
Перший відноситься до дослідницького прогнозування, другий - до нормативного 2.
Прикладом дослідницького прогнозування (на нашій думці, вона в більшій мері відповідає задачам етапного контролю фізичного стану спортсменів) служить морфологічний метод. Суть його в тім, що він побудований на строгих і повних класифікаціях об'єктів, явищ, властивостей і параметрів, що дозволяють оцінити всі можливі шляхи розвитку з урахуванням віку, підлоги і вимог до спортивної підготовленості.
До нормативного прогнозування відноситься так називаний метод дерева цілей. Його верхні галузі являють собою структуру, ієрархію вищих цілей (це можуть бути модельні характеристики майстра спорту чи екстра-класу майбутнього чемпіона олімпійських ігор) і нижчих, розташований послідовно декількома ярусами нижче (їхня кількість по вертикалі і горизонталі визначає дослідник, приймаючи за основу або віковий аспект, або етапність підготовки, або кваліфікацію, або усі в комплексі).
Прогнозисти вважають: якщо визначити мети на крайніх рівнях, з'являється можливість обробки даних по всьому дереву.
Нормативне прогнозування, особливо в техніко-эстетичних видах спорту, доцільно використовувати в якості предпланової розробки класифікаційних програм змагань , комплексних цільових програм, навчальних програм для дитячих спортивних шкіл у частині структури, змісту, обсягу і планування проходження навчального матеріалу в процесі багаторічної підготовки.
Таким чином, рішення багатопланових задач комплексного педагогічного, зокрема етапного, контролю за фізичним станом і підготовленістю спортсменів, повинне спиратися на об'єктивну діагностику наявного базису цих показників і на наукову прогностику, що дозволяє прогнозувати і розробляти належні норми і модельні характеристики.
1 Екстраполяція - природна гіпотеза майбутнього. Представлення про нього, як про пряме і безпосереднє продовження сьогодення (Г.М. Добров, 1970).
2 Ці й інші методологічні положення використані нами при розробці комп'ютерної програми діагностики і контролю за фізичним станом і підготовленістю що займаються гімнастикою ("Теор. і практ. фіз. культ.", 1995, № 3, с. 19-22).
Список використаної літератури
1. Аулик И.А.
Определение физической работоспособ ности в клинике и спорте. - М.: Медицина, 1990.
2. Дембо А.Г.
Актуальные проблемы современной спортивной медицины. - М.: ФиС, 1980.
3. Детская спортивная медицина /Под ред. С.Б. Тихвинского, С.В. Хрущева. - Руководство для врачей. - М.: Медицина, 1991.
4. Долгов В.А.
,
Лысенко В.В.
К статистической обработке результатов спортивных измерений: Методическое пособие по спортивной метрологии. - Краснодар, 1990.
5. Карпман В.Л.
,
Белоцерковский З.Б.
,
Гудков И.А.
Исследование физической работоспособности у спортсменов. - М.: ФиС, 1974.
7. Спортивная медицина /Под общ. ред. В.Л. Карпмана. - М.: ФиС, 1987.