Дипломна робота
на тему:
“Роль НБУ на ринку
державних цінних паперів”
| ЗМІСТ | ||
| Вступ | 6 | |
| Роздiл 1. Ринок цIних паперiв України : | ||
| 1.1 | Iсторiя розвитку ринку цiнних паперiв | 8 |
| 1.2. | Характеристика ринку цiнних паперiв Украiни | 16 |
| 1.3. | Регулювання дiяльностi учасникiв ринку цiнних паперiв органами державної влади | 20 |
| Роздiл 2.Роль НБУ на первинному ринку державних цiнних паперiв: | ||
| 2.1. | Полiтика НБУ щодо ринку державних цiнних паперiв | 26 |
| 2.2. | Вплив НБУ на розвиток ринку облiгацiй внутрiшньоi державноi позики | 37 |
| Роздiл 3.Роль НБУ на вторинному ринку державних цiнних паперiв : | ||
| 3.1 | Операцii НБУ на фондовому ринку як iнструмент грошово-кредитної полiтики | 48 |
| 3.2 | Шляхи вдосконалення дiяльностi Національного банку на ринку цiнних паперів | 55 |
| Роздiл 4.Охорона працi в банках | ||
| 4.1. | Загальна характеристика умов праці в банках | 60 |
| 4.2. | Аналіз параметрів мікроклімату в приміщенні | 63 |
| 4.3. | Електробезпека в банках | 65 |
| 4.4. | Охорона праці при експлуатації ПК | 68 |
| Висновки | 72 | |
| Список використаної лiтератури | 78 | |
| Додатки | 80 |
ВСТУП
Перехід України від централізованої планової економіки до принципіально нової ринкової, що регулюється державою, потребує створення в країні фінансового ринку з усіма обслуговуючими його інститутами. Багато десятирічь в Україні не існувало ні фінансового ринку, ні його інфраструктури.
Ринкові методи ведення господарства вимагають потенційних можливостей фінансового ринку в першу чергу для забезпечення всебічного розвитку країни.
Фінансовий ринок - це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно знаходяться у русі, розподілені чи перерозподілені, що змінюються під впливом співвідношення попиту та пропозиції на ці ресурси зі сторони різних суб’єктів економіки.
Однією із складових фінансового ринку є ринок державних цінних паперів та ринок позичкових капіталів, які в Україні як самостійна сфера почали створюватися в 90-х роках. Ринок цінних паперів належить до особливих сфер соціально-економічного життя. Тут переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій, приватизаційних сертифікатів. Їхні інтереси або збігаються, або вступають у суперечність. У цьому складному процесі значну роль має відігравати держава, бо саме вона повинна розробити і встановити такий механізм взаємодії учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства з позитивними його результатами.
Ринок цінних паперів складний, бо охоплює численні складові, а не лише акції й облігації та офіційний біржовий ринок. Не можна залишати поза увагою ринки грошових та кредитних ресурсів, іпотечних закладів, валюти, банківських акцептів, позичкових капіталів, євровалют, тощо.
Отже ринок цінних паперів потрібно розглядати, враховуючи особливості ринку позичкових капіталів, де формуються джерела інвестиційної діяльності і закладаються процеси відтворювальних процесів у економіці в цілому. Необхідно створення системи законодавчих актів, спрямованих на накопичення коштів із метою їх подальшого інвестування, кредитування, перерозподілу в суспільному виробництві. Інструментами цього процесу є цінні папери.
У даний час у розвинутих країнах світу ринки цінних паперів належать до числа найбільш динамічно зростаючих елементів фінансової сфери. Оборот на нових ринках цінних паперів зростає в багато разів швидше, ніж обсяг операційна товарних ринках і на традиційних ринках комерційного та банківського кредиту. Формування ринку цінних паперів знаменує високий ступінь економічного розвитку будь-якої країни.
Український фондовий ринок в основному сформувався, але ми не можемо сказати, що він існує у загальновизнаному розумінні у світі. Україні необхідно чітко визначити місце ринку цінних паперів у своїй економіці, його мету та основні засади функціонування. Потрібно створювати законодавство, спрямоване на накопичення коштів із метою їх подальшого інвестування, кредитування, перерозподілу в суспільному виробництві. Вагомий імпульс розвитку вітчизняного фондового ринку нададуть зміни, що сталися в податковому законодавстві.
Поступальному рухові вітчизняного фондового ринку багато в чому сприятиме спрямованість організаційно-правового забезпечення, поява ліквідних цінних паперів і розвиток відповідної інфраструктури Отже, проблема цінних паперів є і буде актуальною і, якщо Україна прагне вийти на світові ринки цінних паперів, то слід цю сферу діяльності уніфікувати згідно із загальноприйнятими у всьому світі вимогами.
РОЗДІЛ 1. РИНОК ЦІНИХ ПАПЕРІВ УКРАЇНИ
.
1.1. Історія
розвитку ринку цінних паперів України.
Після проголошення незалежності у серпні 1991 року Україна поступово змінювала командну економіку, успадковану від колишнього СРСР. Розвиток фінансового ринку є складовою частиною реформ, що проводяться в Україні. Цей ринок поки що є недосконалим.
Досконалий фінансовий ринок - це ринок, який може відображати точно та своєчасно попит і пропозицію фінансових ресурсів і звести (за допомогою посередників) одного з одним постачальників та споживачів грошей або капіталу з найменшими витратами.
Але жоден з існуючих фінансових ринків не є досконалим. Є країни, де фінансові ринки утворювались поступово, протягом тривалого часу. Учасники багатьох розвинутих фінансових ринків задоволені відносною стабільністю цін і доходів, рівномірним розподілом доходу, вдалим балансом прямих та опосередкованих відносин між учасниками, тісними зв’язками між різними фінансовими інститутами. Такі ринки відображають стійке економічне зростання, відносно однорідний розвиток галузей та регіонів, низькі темпи інфляції, розумні масштаби оподаткування, стабільну законодавчу базу, сприятливий політичний клімат у країні та певний баланс інтересів у суспільстві.
Держави з перехідною економікою досить часто мають не високий рівень ВВП в розрахунку на душу населення, слабкий приватний сектор, недостатньо розвинуту інфраструктуру, приховане структурне безробіття, значний дефіцит державного бюджету, високі темпи інфляції, нестабільну валюту, важкий тягар оподаткування, великі масштаби “тіньової економіки“, політичну нестабільність, законодавство, що не відповідає реальному стану справ.
Зростання та удосконалення фінансових ринків у перехідній економіці вимагає побудови їх на принципах, що використовуються у розвинутих країнах, а саме:
вільний доступ до інформації та ринкових інструментів для всіх учасників ринку;
прозорість і реальний захист інвесторів;
ліквідність і стабільність;
конкурентоспроможність та ефективність;
відповідність міжнародній практиці та стандартам.
Однак, значну кількість країн з перехідною економікою у тому числі й Україну не відносять до таких, де є вільний доступ до інформації та ринкових інструментів.
Важливими показниками розмірів ринку є величина і структура сукупних заощаджень та інвестицій, кількість сегментів ринку, загальний обсяг угод, частота й середній (максимальний, мінімальний) розмір угоди, середня кількість покупців та продавців і т.д..
Відбулися також позитивні зміни у структурі сукупних заощаджень, частка термінових вкладів у загальних вкладах юридичних осіб в банках поступово збільшувалась починаючи з 2000 року. (додаток 1). Сприятливі зміни у загальній величині та структурі внутрішніх заощаджень, зростання приватного сектора стали умовами подальшого розвитку фінансового ринку України.
Основними характеристиками ринку цінних паперів є: ліквідність, усталеність, ефективність, міра конкуренції та ризик.
Усталеність ринку
- важлива риса будь-якого фінансового ринку, вона відіграє значну роль у процесі прийняття рішень про капіталовкладення. Для усталеності фінансового ринку потрібна певна кількість (і відповідний обсяг випуску) фінансових інструментів, торгівля б якими провадилася регулярно і за умов відносно стабільного попиту і пропозиції. Та в економіці перехідного періоду лише незначна частка цінних паперів компаній продається і купується регулярно. Перспектива швидкого розвитку саме цього ринку найближчим часом уявляються досить скромними, регулярна торгівля державними цінними паперами надає фінансовому ринку певної стабільності.
Ефективність ринку
- одна з найважливіших характеристик фінансового ринку. і не фінансового секторів. Прийнятими кількісними показниками ефективності ринку можна вважати співвідношення між сукупними капіталовкладеннями (заощадженнями) і ВВП, між внутрішніми і зовнішніми капіталовкладеннями, між загальним обсягом торгів і загальною величиною активів фінансової системи, між лідерами могутніх з точки зору активів і торгівлі цінними паперами фінансових установ.
Десятиріччя існування командної економіки та суперечливий характер економічних реформ викликали суттєву зміну попиту та пропозиції товарів і послуг, заощаджень і капіталовкладень у країнах з перехідною економікою. Це зробило фінансові ринки у цих країнах дуже ризиковими і непередбаченими. Серед найвідоміших типів ризику слід назвати ризик втрати капіталу, ризик зниження купівельної спроможності, валютний ризик, ризик невиконання зобов’язань.
Ліквідність
- це спроможність ринку вбирати в себе і торгувати великою кількістю цінних паперів за низьких додаткових витрат та без суттєвих коливань цін і доходів. Фактори, які впливають на ліквідність ринку - частота та обсяг угод, різноманітність, адекватність і цілеспрямованість цінних паперів, засоби їх розміщення, готовність учасників ринку формувати ціни, співвідношення між ринковими і неринковими інструментами, доступ до інших фінансових ринків, до різного роду платіжних та кредитних інструментів і т. д.
За своєю структурою фінансовий ринок складається з двох взаємопов’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків: ринок цінних паперів, ринок позичкового капіталу.
Спадкоємство цінних паперів здійснюється відповідно до цивільного законодавства України. Поняття, особливі умови випуску, використання та обігу приватизаційних паперів визначаються спеціальним законодавством України. (Статтю 1 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 2680-12 від 14.10.92 ). Порядок обігу цінних паперів, випущених Союзом РСР, іншими союзними республіками і розміщених на території України, регулюється цим Законом, іншими актами законодавства України, а також договорами України з Союзом РСР і відповідними союзними республіками. Текст Закону стислий, і органам влади надано право вільно трактувати чинне законодавство та приймати багато підзаконних актів, що регулюють велику сферу фінансових ринків.
Закон "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні. Крім того кожного року, починаючи з 1995 року приймалося багато інших законодавчих актів та доповнень до них: закони про державний бюджет, Закон України про заставу, Закон України про банки і банківську діяльність і т. д.
Національним банком України прийнято положення N 246 від 23.07.97 р. "Про порядок здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик". Положення про порядок здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик (далі - Положення) розроблено відповідно до Законів України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про банки і банківську діяльність", "Про режим іноземного інвестування", Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 31 серпня 1996 року N 1022 "Про здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішніх державних позик".
Положення визначає порядок проведення нерезидентами на території України операцій з облігаціями внутрішніх державних позик (далі в тексті - облігаціями), що випущені у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. Операції з облігаціями проводять на договірній основі з нерезидентами виключно уповноважені банки-резиденти (далі - уповноважені банки), які уклали відповідні договори з Національним банком України. Уповноважені банки за дорученням нерезидентів здійснюють такі операції :
- придбання облігацій на аукціонах, що проводяться Національним банком України, і грошові результатами;
- операції з купівлі та продажу облігацій на вторинного ринку;
- депозитарний облік облігацій, що перебувають у власності нерезидентів;
- платежі за облігаціями при їх погашенні та сплаті доходу.
Перелік уповноважених банків визначається Національним банком України та Міністерством фінансів України. Разом з Міністерством фінансів України Національний банк України прийняв положення про проведення аукцiону з розмiщення облiгацiй внутрiшньої державної позики за попереднiми та остаточними заявками i умовами вiд 3.08.2001року №298.
Положення про проведення аукцiону з розмiщення облiгацiй внутрiшньої державної позики за попереднiми та остаточними заявками i умовами (далi - Положення) розроблено відповідно до Законів України " Про державний внутрішній борг України", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про банки і банківську діяльність", постанов Кабінету Міністрів України щодо випуску облігацій внутрішньої державної позики, а також Положення про проведення аукціону з розміщення облігацій внутрішньої державної позики, затвердженого постановою Правлiння Нацiонального банку України від 21.06.2002р. № 15, i Положення про порядок здiйснення нерезидентами операцiй з облiгацiями внутрiшнiх державних позик, затвердженого наказом Міністерства фінансів України i постановою Правління Національного банку України від 23.07.2002 року № 246.
Аукцiон з розмiщення облiгацiй внутрiшньої державної позики за попереднiми та остаточними заявками i умовами (далi - аукцiон) - аукцiон, на якому його учасникам надається право пiдтвердити первинну суму чи цiну або змiнити умови придбання облiгацiй на пiдставi отриманої iнформацiї за правилами, що визначенi цим Положенням. При проведеннi такого аукцiону Мiнiстерство фiнансiв України надає повідомлення.
А також Національний банк в першочерговому порядку здійснюватиме в межах можливості рефінансування комерційних банків-власників конверсійних облігацій під їх забезпечення за плату на рівні дохідності за конверсійними облігаціями.
У зв’язку із тим, що Закон України "Про цінні папери і фондову біржу", який був прийнятий у 1991 році, можна сказати, застарів та й за 11 років відбулося багато змін на фінансовому ринку, а отже й на ринку цінних паперів назріла необхідність прийняття нового закону. Національний банк України підготував новий законопроект "Про цінні папери та фондову біржу", який винесений на розгляд Верховної Ради України. Новий законопроект визначає порядок реєстрації, емісії та обігу цінних паперів в Україні, діяльності та відповідальності професійних учасників фондового ринку, встановлює вимоги до забезпечення відкритості та рівних можливостей для усіх осіб, що діють на фондовому ринку, рівного доступу до інформації, що пов’язана із реєстрацією, емісією та обігом цінних паперів. У законопроекті ширше подається поняття цінних паперів, їх груп та видів (пайові, боргові, похідні, приватизаційні), основні характеристики цінних паперів (акцій, облігацій, казначейських зобов’язань, ощадні сертифікати), порядок розміщення цінних паперів, професійна діяльність на фондовому ринку, регулювання ринку цінних паперів, інформаційне забезпечення фондового ринку, реклама на фондовому ринку.
Національний банк України виконує своєрідну роль на ринку цінних паперів, він одночасно є як професійним учасником, що активно веде операції з цінними паперами, так і державним органом регулювання фондового ринку.
Національний банк є агентом уряду з розміщення державних позик. У цьому випадку він виконує функції інвестиційної компанії з обслуговування первинного розміщення цінних паперів. Отже вкладаючи в державні фондові цінності власні ресурси Національний банк України виступає як дилер.
Нацбанк створює вторинний ринок державних цінних паперів, виступаючи на ньому як фінансовий брокер, що працює за дорученням уряду.
Нацбанк виконує функцію депозитарію, клірингового і розрахункового центру щодо операцій з випуску державних цінних паперів тобто виступає в ролі спеціалізованої організації з обліку, збереження і розрахунках за операціями з фондовими цінностями.
Нацбанк проводить розрахунки з виплат відсотків і погашення випусків державних цінних паперів. Здійснюючи касове виконання бюджету, Нацбанк є агентом з платежів з обслуговування внутрішнього державного боргу у формі цінних паперів.
Нацбанк використовує операції з державними цінними паперами як інструмент грошово-кредитної політики.
Нацбанк є органом державного регулювання для комерційних банків - професійних учасників ринку цінних паперів.
Нацбанк виступає в ролі консультанта уряду і парламентських органів, співавтором законодавчих актів про ринок цінних паперів.
Відповідно до Закону "Про банки і банківську діяльність", і згідно з відповідними нормативними актами Національного банку України, він виконує такі регулюючі функції на ринку цінних паперів:
- встановлює для банків правила здійснення операцій на ринку цінних паперів, обліку та звітності за угодами з фондовими інструментами;
- ліцензування, регулювання та контроль операцій банків з цінними паперами;
- атестація спеціалістів банків на право проведення операцій з цінними паперами;
- реєстрація випусків цінних паперів;
- регулювання разом з Мінфіном України випуску та обігу державних цінних паперів;
- реєстрація і ведення реєстру акціонерних товариств-банків;
- підготовка спеціалістів для роботи з цінними паперами.
Згідно з Законом України "Про валютне регулювання і валютний контроль" Національний банк регулює обіг цінних паперів - валютних цінностей як у розрізі банківських, так і небанківських операцій.
Значну частину регулюючих функцій Національний банк України надав своїм територіальним управлінням.
Особливою сферою відповідальності Національного банку є "операції на відкритому ринку", інструментом яких є цінні папери, а метою - регулювання обсягу продажу грошової маси, що знаходиться в обігу.
Це питання детальніше буде розглянуто в третьому розділі.1.2.Характеристика ринку цінних паперів.
Ринок цінних паперів - це ринок, на якому купуються і продаються фінансові інструменти - цінні папери.
Ринок позичкового капіталу представлений, головним чином, банківськими установами. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи, що входять до складу кредитної системи.
Ринок цінних паперів з притаманною йому системою фінансових інструментів - це та сфера, в якій реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються інвестиційні ресурси.
Через ринок цінних паперів акумулюються тимсасово вільні грошові кошти підприємств, банків, держав, приватних осіб і направляються на виробничі і невиробничі вкладення (на інвестиції).
Характерні особливості ринку цінних паперів:
По-перше ринок цінних паперів є регулятором стихійно діючих у ринковій економіці процесів.
По-друге, ринок цінних паперів виконує інформаційну функцію для своїх учасників.
По-третє, ринок цінних паперів (особливо короткостроковий) відіграє важливу роль у регулюванні грошового обігу й кредиту.
Слід розрізняти об’єкт і суб’єкт ринку цінних паперів.
Об’єктами ринку є цінні папери, які розміщуються, обертаються і погашаються на ринку. Їх називають ще "фінансовими інструментами", або інструментами ринку цінних паперів.
Суб’єктами ринку є учасники ринку цінних паперів, які здійснюють операції з цінними паперами. До них відносяться: емітенти, інвестори, фінансові посередники.
Ринок цінних паперів поділяють на:
первинний;
вторинний.
Первинний ринок обслуговує емітентів цінних паперів, забезпечує первинне розміщення цінних паперів серед інвесторів з метою отримання емітентом нових грошових ресурсів.
Продаж тільки-но випущених цінних паперів може бути прямим і опосередкованим.
Прямий продаж - це безпосередня реалізація цінних паперів емітентом серед інвесторів.
Опосередкований продаж - це реалізація цінних паперів через посередника, якими є банк, брокерська чи дилерська фірма.
Вторинний ринок - повторна купівля або продаж цінних паперів. На ньому не утворюються грошові ресурси, а лише відбувається розподіл і перерозподіл грошового капіталу, здійснюється контроль за інвестиціями та інфляцією. Метою вторинного ринку є отримання прибутку і забезпечення ліквідності цінних паперів.
Вторинний ринок може бути:
- біржовий, або організований - означає купівлю-продаж цінних паперів на фондовій біржі;
- позабіржовий, або неорганізований - означає купівлю-продаж цінних паперів через фінансово-кредитні установи, причому емітенти взагалі можуть не брати участі в торгівлі на цьому ринку.
У більшості країн на позабіржовому ринку обертається основна маса (близько 85%) цінних паперів, на біржовому - їх відносно невелика кількість (близько 15%). Проте, саме біржовий ринок, де зосереджені найбільш якісні, а тому найважливіші цінні папери, визначає кон’юктуру і процес ринку цінних паперів узагалі.
Поділ ринку цінних паперів на первинний і вторинний не виключає його єдності, оскільки кон’юктура цих ринків тісно пов’язана, приблизно один і той же склад інвесторів та посередників у ринкових операціях, які разом з емітентами та біржею утворюють інститутційний механізм ринку цінних паперів.
В Україні державні цінні папери (ОВДП) стали великою групою фінансових інструментів.
. Швидке зростання ринку державних цінних паперів пояснюється високим попитом на надійні капіталовкладення з досить високим рівнем доходу і відповідною пропозицією облігацій з боку держави.
Становлення вітчизняного ринку цінних паперів характеризується постійним зростанням обсягів емісії та зміною структури.
За даними Мінстату, загальний обсяг емісії цінних паперів в Україні у 2000 році становив 11 млн. грн., у 2001 році - 286,3 млн. грн. у 2002 році - 749 млн. грн. а в цілому за 2000 -2002 роки були емітовано цінних паперів на суму 1046.3 млн. грн.
Через первинний та вторинний фондовий ринок у 2000-2002 роках пройшло лише 0,2-0,7% загального обсягу емітованих акцій.
Протягом 2002 року Національним банком України випущено в обіг платіжних засобів на загальну суму обсягом 8754 млн. грн., у тому числі через операції з іноземною валютою – 46%, з цінними паперами – 32%, для підтримки ліквідності банківської системи України – 22%.
Сьогодні, доводиться констатувати, що фондового ринку в загальновизнаному в світі розумінні в Україні, поки що не існує. Це зумовлено як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Зокрема, не вироблено логічно завершеної законодавчої бази, окремі елементи вітчизняного фондового ринку не відповідають стандартам Міжнародної організації зі стандартизації. Не вирішено проблеми переєрестрації і надання гарантій щодо доставки цінних паперів. Відсутній механізм "поставки проти платежу", внаслідок чого левова частка угод здійснюється на умовах передоплати або передпоставки. Не реалізовані належною мірою на практиці функції Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. В Україні незначні обсяги продажу цінних паперів на фондових біржах, нерозвинутий вторинний ринок, відсутня належна інфраструктура. Формування вітчизняного ринку цінних паперів перебуває під впливом багатьох різноманітних і далеко не рівнозначних факторів. Серед них: рівень інфляції; розмір емісії і погашення цінних паперів; величина платоспроможного попиту інвесторів; значення облікової ставки Національного банку України; величина прибутковості окремих інструментів фондового ринку; ступінь інтересу нерезидентів до українських цінних паперів; рівень державного контролю за діяльністю на національному фондовому ринку вітчизняних та іноземних інвесторів; швидкість і легкість переходу прав власності на цінні папери; якість системи розрахунків за угодами із цінними паперами; рівень підготовки професійних учасників фондового ринку; наявність необхідної інфраструктури; надійність захисту прав інвесторів.
Обіг цінних паперів в Україні регулюється Цивільним кодексом України (1961 р.) та законами "Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" і іншими численними законодавчими актами.
Базовим законом на підставі якого базується функціонування вітчизняного фондового ринку, є Закон України "Про цінні папери і фондову біржу", прийнятий Верховною Радою України 18 липня 1991 року. Цей Закон визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території України.
Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту.
1.3 Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів органами державної влади.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.
З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада.
До складу Координаційної ради входять керівники державних органів, що у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Склад та Положення про Координаційну раду затверджує Президент України за поданням Голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Державне регулювання ринку цінних паперів - це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів і їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.
Центральне місце у реалізації НБУ контролюючих функцій посідає депозитарій за ОВДП. Він здійснює контроль за співвідношенням обсягу емісії ОВДП та кількістю останніх в обігу, а також за станом виконання угод з облігаціями між депонентами на вторинному ринку. Депозитарій має такі повноваження:
- отримання за запитом на безоплатній основі інформації від депонентів щодо стану рахунків депозитарного обліку ОВДП;
- видача розпоряджень депонентам щодо усунення недоліків депозитарного обліку ОВДП;
- застосування штрафних санкцій до депонентів, передбачених угодою про депозитарне обслуговування, у разі порушення вимог чинного законодавства, нормативних документів щодо обліку облігацій та проведення операцій із ними;
- блокування рахунків депозитарного обліку депонентів за рішенням Правління НБУ та правоохоронних органів.
Слід зазначити, що дані, які зберігаються у депозитарії НБУ, належать до конфіденційних і не підлягають розголошенню. Ця інформація може надаватися державним органам виконавчої влади у порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасники ринку цінних паперів - емітенти, інвестори та особи, що провадять професійну діяльність на ринку цінних паперів.
Склад учасників фондового ринку, специфіка функціонування та регулювання їхньої діяльності визначаються товаром, який на цьому ринку перебуває в обігу, - цінними паперами. Вони можуть випускатися для первинного розміщення на ринку; обертатися на ньому (продаватися і купуватися); погашатися, тобто вилучатися з обігу, що передбачає виплату власникам певної компенсації; бути об’єктом застави і страхування чи предметом укладення термінових контрактів тощо.
Враховуючи різноманітність операцій на фондовому ринку та багатогранність функцій його учасників, неможливо запровадити чітку і сталу класифікацію.
Учасників ринку цінних паперів, з урахуванням їх економічної поведінки, можна поділити на такі категорії: держава, населення, комерційні організації (так звані інституційні учасники). У свою чергу комерційні організації поділяються на фінансові і не фінансові. До останніх належать комерційні банки, інвестиційні фонди, акціонерні товариства, страхові, брокерські компанії та ін. Суб’єктів фондового ринку поділяють також на професійних і непрофесійних його учасників. Професійні учасники працюють на ринку цінних паперів постійно і лише на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються у порядку, встановленому чинним законодавством. Основні види діяльності такі:
- посередництво у процесі випуску та обігу цінних паперів;
- депозитарна розрахунково-клірингова діяльність з управління цінними паперами;
- діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів;
- організація торгівлі на ринку цінних паперів.
Випуск та обіг цінних паперів в Україні провадиться за посередництва банків, акціонерних товариств, статутний фонд яких сформовано лише за рахунок іменних акцій, а також іншими торговцями, для яких операції з цінними паперами є єдиним видом діяльності.
Інші види діяльності - це насамперед послуги у сфері обліку, зберігання, обслуговування угод із цінними паперами, а також послуги, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод із цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках.
За критеріями, визначеними Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України професійною діяльністю на ринку цінних паперів вважається:
- для фізичних осіб - придбання ними цінних паперів від свого імені і за свій рахунок згідно з контрактами та відчуження цих цінних паперів упродовж року. При цьому обсяг угод (на суму номінальної вартості) має перевищувати суму, адекватну 1 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (на сьогодні це 17 000 гривень);
- для юридичних осіб - придбання за контрактами цінних паперів і іх похідних та наступне відчуження цих цінних паперів упродовж року після їх отримання. Загальний оборот з обігу (згідно з номінальною вартістю) за цими контрактами має перевищувати суму, адекватну 10 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (тобто 170 000 гривень).
Ці показники розміру доходу, одержаного від операцій із цінними паперами, не поширюються на торговців цінними паперами, які мають ліцензії.
Залежно від характеру операцій на ринку цінних паперів серед учасників торгів розрізняють кінцевих продавців, кінцевих покупців і посередників між ними.
Учасників ринку цінних паперів можна також поділити за ознаками громадянства: громадяни України є національними учасниками (резидентами), іноземні громадяни - зарубіжними учасниками ринку (нерезидентами).
Аналіз діяльності різноманітних учасників ринку в економічно розвинутих країнах, свідчить про те, що роль комерційних банків не всюди однакова. У США, наприклад, комерційним банкам узагалі заборонено проводити операції з корпоративними цінними паперами і бути членами фондових бірж, а в Німеччині - навпаки: тільки комерційні банки мають право здійснювати усі види операцій із цінними паперами (корпоративними), оскільки вважається, що універсалізація функцій комерційних банків найбільшою мірою задовольняє потреби клієнтів. В Україні, де є передумови для перетворення комерційних банків на найактивніших учасників фондового ринку, освоєння і постійне застосування кредитними закладами операцій із цінними паперами має перспективу.
Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційним банкам дозволено:
- випускати, купувати, продавати і зберігати платіжні документи (акції, облігації, векселі і т. д.) та провадити інші операції з ними;
- залучати і розміщувати кошти та управляти цінними паперами за дорученням клієнта (довірчі операції);
- надавати консультаційні послуги;
- провадити розрахунки за дорученнями клієнтів (це стосується і операцій з цінними паперами).
Ці види діяльності охоплюють майже всі можливі операції із цінними паперами, оплачувані власними коштами і за дорученнями. Комерційний банк може бути професійним учасником ринку цінних паперів, виконуючи функції інвестиційного посередника (фінансового брокера), інвестиційного консультанта; може працювати у режимі, властивому інвестиційній компанії або інвестиційному фондові.
Схематично класифікацію учасників ринку цінних паперів можна представити наступним чином (додаток2).
Емітент цінних паперів - це юридична особа, державний орган або орган місцевої адміністрації, що випускає цінні папери і несе відповідальність за виконання зобов’язань за ними перед власниками цінних паперів.
Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою
Емітент повинен усі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбаченому Законом, іншими актами законодавства, а також рішеннями про випуск цінних паперів.
В Україні емітентом ОВДП є Міністерство фінансів України. Емітентами облігацій внутрішніх місцевих займів є міські ради. Інститутами, що випускають цінні папери можуть бути комерційні банки, промислові підприємства, різні інвестиційні фонди та компанії.
Інвестори - це громадянин або юридична особа, що придбавають цінні папери від свого імені та за свій рахунок. До інвесторів, згідно чинного законодавства можна віднести фізичних та юридичних осіб України, іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб.
Комерційні банки на ринку облігацій виступають як інвестори, фінансові посередники, виконують функції субдепозитаріїв, агентів Національного банку України з розміщення та обслуговування обігу облігацій і ланок платіжної системи при проведенні грошових розрахунків за операціями з облігаціями. Комерційним банкам надається право здійснювати придбання облігацій за рахунок власних та залучених коштів за умов дотримання економічних нормативів, встановлених Національним банком України. Вони можуть на договірній основі здійснювати купівлю-продаж облігацій та кредитування юридичних осіб під заставу. Виконуючи функції фінансового посередника, комерційні банки можуть проводити операції з облігаціями від свого імені, за дорученням і за рахунок коштів інших осіб. Комерційні банки здійснюють депозитарний облік облігацій, що знаходяться у їх власності та належать іншим особам.
Юридичні та фізичні особи - не професійні учасники ринку цінних паперів здійснюють придбання облігацій за рахунок власних коштів, що знаходяться у їх розпорядженні після сплати податків і відсотків за банківський кредит.
Юридичні та фізичні особи - професійні учасники ринку цінних паперів здійснюють придбання облігацій:
- довірчі товариства за рахунок і за дорученням довірителів і за рахунок власних коштів;
- інвестиційні фонди та компанії - за рахунок коштів їх учасників.
Українська міжбанківська валютна біржа в особі фондової секції на підставі договору з Національним банком України здійснює функції торговельної системи.
Розділ
2. Роль Національного банку України на первинному ринку
державних цінних паперів.
2.1. Політика Національного банку України щодо ринку державних цінних паперів
Відродження в Україні ринку державних боргових зобов'язань є важливою ланкою у ланцюгу ринкових перетворень, спрямованих на досягнення фінансової стабілізації та виходу країни із кризового стану. За своїм призначенням цей ринок спрямований на акумулювання тимчасово вільних коштів суб'єктів підприємницької діяльності і населення та їх спрямування на покриття дефіциту державного бюджету, а також інвестування розвитку господарського комплексу та структурну перебудову економіки. Функціонування цього ринку грунтується на використанні таких фінансових інструментів, як облігації державних позик та казначейські зобов'язання.
Облігація державної позики — це цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів до державного бюджету і підтверджує зобов'язання уряду відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк із виплатою доходу, якщо це визначено умовами випуску. Облігації можуть випускатися на пред'явника у купонній та дисконтній формі і на добровільних засадах розміщуватися серед фізичних та юридичних осіб. У той же час відповідно до чинного законодавства казначейські зобов'язання існують у формі цінних паперів на пред'явника, що розміщуються винятково на добровільних засадах серед населення, свідчать про внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Як видно, наведені визначення облігацій державної позики і казначейських зобов'язань багато в чому повторюють одне одного (казначейські зобов'язання по суті є лише різновидом облігацій державної позики). Цей та інші недоліки чинного законодавства, особливо у сфері оподаткування, які трапляються при докорінній зміні соціально-економічного устрою, значною мірою стримують розвиток ринкових реформ. Однак при поглибленні реформ усунення цих недоліків неминуче.
Для розширення кола використання державних боргових зобов'язань поряд із тими, що спрямовані на залучення коштів для покриття дефіциту державного бюджету, можлива емісія боргових зобов'язань, спрямованих на реструктуризацію державного боргу. Функції такого фінансового інструмента можуть виконати казначейські зобов'язання, які мають такі характерист
ики: іменний цінний папір, що розміщується з дисконтом на добровільних засадах серед фізичних та юрид
ичних осіб, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, і який засвідчує факт заборгованості державного бюджету перед власником цього папера, та
погашається при здійсненні обов'язкових
платежів до державного бюджету.
Згідно із чинн
им законодавством загальний обсяг випуску державних боргових зобов'язань регулює Верховна Рада України в межах визначеного бюджетом на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу. Виходячи із цих обмежень, характер та умови випуску даних боргових зобов'язань визначаються Кабінетом Міністрів України за пог
одженням із Національним банком
України. Ринок цінних паперів в Україні нині складається з ринків акцій, державних внутрішньої і зовнішньої позик і муніципальних облігацій, облігацій підприємницьких структур, казначейських зобов’язань, майнових і компенсаційних сертифікатів, житлових чеків, інвестиційних сертифікатів. Ринок державних боргових зобов'язань функціонує на базі використання такого фінансового інструмента, як облігації державної внутрішньої позики (надалі —
ОВДП) з такими характерними особливостями:
· форма випуску дисконтна на пред'явника;
· номінальна вартість — 1000 гривень;
· терміни погашення —
91, 182, 273, 365 дні, 5 років і понад 5років.
· вид випуску — записи на рахунках у системі електронного обігу цінних
паперів.
За дорученням уряду на Міністерство фінансів України покладаються обов'язки щодо здійснення випуску ОВДП та гаранта своєчасності сплати доходу та погашення облігацій.
За цих умов випуску ОВДП належать до
інструментів грошового ринку, що обумовлює
необхідність безпосередньої участі
Національного банку України у розміщенні, обслуговуванні обігу, сплаті доходу та погашенні цих боргових зобов'язань. Серед інших учасників ринку також:
• комерційні банки;
• юридичні та фізичні особи, що є клієнтами комерційних банків;
• організаційно оформлені торговельні системи.
Функціонування такого ринку неможливе без чіткого розподілу функцій та повноважень його учасників. Як безпосередній учасник ринку ОВДП Національний банк виконує обов'язки:
• генерального агента Міністерства
Фінансів України з обслуговування
розміщення ОВДП та проведення платежів за ним;
• депозитарію за ОВДП, що випущені у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів;
• контролюючого органу;
• дилера на вторинному ринку.
Функції генерального агента з обслуговування випуску ОВДП та проведення
пла
тежів за ними Національний банк виконує на підставі договору з Міністерством фінансів. Умовами цього договору визначаються необхідність спільної розробки та погодження графіка і правил розміщення ОВДП, надання інформаційних повідомлень про продаж цінних паперів та його результати, порядок виконання Національним банком функцій платіжного агента за ОВДП. Організація продажу ОВДП на первинному ринку належить до сфери повноважень Національного банку. Цей продаж проводиться у таких формах
:
• аукціон з оголошенням обсягу ОВДП, що виставлені на продаж;
• аукціон без оголошення обсягу ОВДП, що виставлені на продаж;
• продаж з оголошенням обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні;
• продаж без оголошення обсягу за фіксованими цінами, які встановлювалися на попередньому аукціоні.
.
Аукціон, що проводиться із попереднім оголошенням обсягу ОВДП, які виставлені на продаж, вважається таким, що відбувся, у разі реалізації 20 відсотків облігацій від загальної їх кількості. Покупцями ОВДП на торгах, які проводяться Національним банком України, виступають комерційні банки, їхні філії та небанківські фінансові установи (надалі — учасники торгів). Комерційним банкам надається право на придбання ОВДП за рахунок:
• власних і залучених коштів за умови дотримання встановлених Національним банком економічних нормативів;
• коштів клієнтів та за їхнім дорученням. Комерційні банки та їхні філії допускаються до участі в аукціонах за умови укладення договору про депозитарне та інформаційне обслуговування операцій з облігаціями і набуття ними статусу депонента депозитарію Національного банку України.
Придбання комерційним банком облігацій за рахунок коштів та за дорученням клієнтів-резидентів, а також за рахунок власних та залучених коштів із метою подальшого перепродажу проводиться за умови:
• наявності дозволу уповноваженого органу на здійснення діяльності, пов'язаної з випуском та обігом цінних паперів;
• виконання встановлених економічних нормативів та задовільного фінансового стану;
• нада
ння комерційному банку (філії) права на ведення рахунків депозитарного обліку за облігаціями, які перебувають у власності його клієнтів;
• наявності договору з клієнтами щодо придбання облігацій на аукціоні, що проводиться Національним банком України.
Вихід нерезидентів на ринок ОВДП потребує запровадження механізмів спільного функціонування різних сегментів фінансового ринку: валютного та державних боргов
их зобов'язань. Крім цього, слід вирішити проблеми страхування ризиків нерезидентів, що пов'язані зі зміною валютного курсу та діяльності банку, який веде рахунки нерезидента.
Запроваджено інститут уповноважених банків, що дасть змогу знизити ризики банку як
зберігача цінних паперів, а також - запровадити біржову торгівлю валютними
ф'ючерсними контрактами. Але чинним законодавством порядок їх випуску не визначений, що значною мірою стримує розвиток ринкових реформ в Україні.
Операції нерезидентів на ринку ОВДП обслуговуватимуть лише ті банки-резиденти, які уклали відповідні угоди з Національним банком України.
Ці фінансові установи за дорученням нерезидентів можуть:
• купувати облігації на торгах, що проводяться Національним банком України, здійснювати грошові розрахунки за їх результатами;
• проводити операції з купівлі та продажу облігацій на вторинному ринку;
• вести депозитарний облік облігацій, що перебувають у власності нерезидентів;
• здійснювати платежі за облігаціями при їх погашенні та сплаті доходу.
На підставі угоди з уповноваженими банками Національний банк може обмежувати обсяги придбання нерезидентами ОВДП. При формуванні цих обмежень повинні враховуватися потреби Міністерства фінансів для покриття дефіциту бюджету, розподіл за строками погашення обсягів платежів за ОВДП, які придбані нерезидентами на попередніх торгах, тенденція зміни валютного курсу, що визначена основними показниками грошово-кредитної політики НБУ. Дані обмеження і будуть відігравати інтегруючу роль при спільному функціонуванні ринків валюти та державних боргових зобов'язань.
Розширення кола безпосередніх учасників ринку
ОВДП пов'язане з виходом на нього торговців цінними паперами, що не належать до установ банківської системи. З метою недопущення зловживань на ринку ОВДП, запобігання його компрометації право безпосереднього виходу на нього у першу чергу мають отримати торговці, які займають стабільні позиції на фондовому ринку і набули значного досвіду у цій сфері. Таким добором можуть займатися органи державної виконавчої влади, які безпосередньо контролюють діяльність торговців цінними паперами. На підставі рішень таких органів (це може бути Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку або Міністерство фінансів)
Національний банк України може укладати окремі угоди з торговцями цінними паперами щодо надання їм програмно-технологічних засобів для участі у торгах ОВДП та ведення депозитарного обліку операцій із ними. Угода може бути укладена за умови придбання програмно-технологічних засобів електронної пошти та пред'явлення копії договору з комерційним банком про розрахункове обслуговування.
Відповідно до цієї угоди торговцю цінними паперами:
• надається право придбання облігацій за рахунок власних коштів, а також за дорученням та за рахунок коштів клієнтів-резидентів;
• відкривається рахунок депозитарного обліку в депозитарії НБУ та окремий грошовий субрахунок у його операційному управлінні:
• надаються програмно-технологічні засоби для участі у торгах ОВДП та засоби захисту інформації від несанкціонованого доступу;
• надається можливість підключення програмно-технологічних засобів електронної пошти до телекомунікаційної мережі Національного банку.
На відміну від комерційних банків — учасників торгів із первинного розміщення ОВДП торговець цінними паперами, на нашу думку, перед початком їх проведення повинен перерахувати через обслуговуючий комерційний банк на окремий субрахунок в ОПЕРУ НБУ кошти в обсязі не менше 2 відсотків від номінальної вартості облігацій, що містяться у його заявках стосовно придбання облігацій. Запровадження такого порядку попередньої оплати забезпечує достатні гарантії проведення торговцем цінними паперами платежів за ОВДП і вчасного здійснення розрахунків Національного банку з Головним управлінням державного казначейства. За результатами проведення торгів їх учасникам засобами телекомунікаційного зв'язку надаються повідомлення щодо обсягів придбання облігацій та сум платежів за ними. При отриманні такого повідомлення (у випадку придбання ОВДП у строки, визначені умовами розміщення) торговець
цінними паперами через обслуговуючий комерційний банк сплачує необхідні кошти, окрім тих, що перед початком проведення аукціону були перераховані до ОПЕРУ НБУ. Якщо заявки торговця цінними паперами на придбання облігацій не задоволені, на підставі повідомлення, що надається за результатами проведення торгів, кошти із
субрахунку ОПЕРУ НБУ перераховуються на розрахунковий рахунок торговця цінними паперами в обслуговуючому комерційному банку. На підставі письмового розпорядження торговця цінними паперами ці кошти можуть не перераховуватися власнику, а використовуватися у подальших торгах.
У разі невчасного перерахування коштів за ОВДП, що придбані на торгах з їх первинного розміщення, на підставі даних ОПЕРУ Національного банку до порушників платіжної дисципліни застосовуються такі штрафні санкції:
а) тимчасове або цілковите позбавлення права участі у торгах із продажу ОВДП;
б) сплата пені від простроченої не перерахованої суми коштів у розмірі, що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ, яка діяла у період сплати пені;
в) перерахування до прибуткової частини державного бюджету коштів, заблокованих перед початком проведення торгів.
У процесі проведення торгів ОВДП можна виділити кілька організаційних етапів:
1. Підготовчий, пов'язаний із формуванням інформаційного повідомлення щодо проведення торгів та його розповсюдження серед учасників ринку; здійснення власне торгів.
2. Завершальний етап, який включає в себе проведення платежів за результатами розміщення ОВДП.
Рішення про час, місце і форму проведення торгів, обсяг та умови розміщення ОВДП, що пропонуються на продаж, строк подання заявок на участь у ньому приймається Міністерством фінансів за погодженням із Національним банком у межах загальної суми емісії, визначеної Кабінетом Міністрів України.
Міністерство фінансів до початку проведення торгів надає Національному банку погоджене з ним повідомлення про їх проведення.
У випадку розміщення ОВДП шляхом аукціонного продажу в інформаційному повідомленні вказуються:
• дата і час проведення аукціону;
• кількість ОВДП, що виставляються на продаж (якщо є якісь обмеження);
• строк погашення ОВДП та сплат
и відсотків за ними. У випадку розміщення дисконтних облігацій дати сплати доходу не вказуються;
• вимоги щодо порядку представ
лення заявок учасників торгів: кратність заявок, кількість знаків
дрібної частини у ціні та інше;
• дата і час перерахування коштів за результатами проведення торгів та номер рахунка в операційному управлінні Національного банку, на якому акумулюються кошти;
• перелік штрафних санкцій, що можуть застосовуватися до порушників платіжної дисципліни.
Якщо ОВДП розміщуються за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні, в інформаційному повідомленні вказуються цінові умови продажу. Розміщення ОВДП здійснюється у вигляді електронних торгів із використанням телекомунікаційної мережі передачі даних. На підставі угоди з НБУ учасникам торгів надаються програмно-технологічні засоби системи "Ліга", які забезпечують формування та передачу заявок на участь у торгах та отримання даних за їх результатами. За цією системою учасники торгів надсилають до НБУ заявки щодо придбання:
• вказаної у заявці кількості ОВДП за фіксованими в них цінами (ці пропозиції мають назву конкурентних);
• встановленої у заявці кількості ОВДП за середньозваженими цінами, які визначаються за результатами проведення аукціону (неконкурентні пропозиції).
Заявки на торги засвідчуються підписами (в електронній формі) уповноважених осіб ї
х учасників.
.
У разі проведення аукціону заявки можуть вміщувати необмежену кількість конкурентних і неконкурентних пропозицій. У випадку розміщення ОВДП за фіксованими цінами його учасники подають лише неконкурентні пропозиції. Задовольняє ці пропозиції Національний банк України за середньозваженими цінами, встановленими на попередньому аукціоні.
Заявки, що надійшли після зазначеного у повідомленні строку, допускаються до участі в аукціоні (торгах) за рішенням уповноважених працівників Міністерства фінансів та Національного банку України. Таким чином, повідомлення про проведення торгів та заявки учасників (комерційних банків і торговців цінними паперами) є своєрідною
формою договору між Національним банком як генеральним агентом Міністерства фінансів із розміщення ОВДП та юридичними особам, які беруть участь у розміщенні облігацій. Така угода визначає порядок продажу ОВДП, правила здійснення розрахунків, а також штрафні санкції, які можуть бути застосовані до порушників платіжної дисципліни. Проведення торгів ОВДП здійснюється за такою схемою.
У день проведення торгів заявки, які надійшли телекомунікаційною мережею, у зазначений у повідомленні час розкриваються, і за допомогою програмних засобів системи "Ліга" формуються дані щодо складу учасників торгів, що подали пропозиції стосовно придбання ОВДП.
На підставі даних довідника, який відображає стан виконання учасниками торгів
вимог, визначених в умовах допуску до участі в розміщенні ОВДП, формується перелік учасників, заявки яких не допускаються до участі в торгах. Перелік уміщує інформацію про:
• назву учасника аукціону та його код, введений до системи "Ліга". Для комерційних банків та їхніх філій — це код МФО;
• заявки, що не допускаються до участі в торгах: номер, вид заявки (конкурентна,
не
конкурентна), вид коштів, які
використовуються (власні, кошти клієнтів: резидентів та нерезидентів), цінові умови придбання облігацій та їх кількість;
• причину недопущення заявок до участі в торгах.
Перелік учасників торгів, заявки яких недопущені до участі у них, зберігається у складі документів щодо усіх торгів, які
проводяться НБУ. Заявки цих учасників за допомогою прогр
амних засобів системи "Ліга" вилуча
ються, і вони не беруть участі у розміщенні ОВДП.
За результатами проведення торгів його учасникам засобами телекомунікаційного зв'язку надсилаються повідомлення щодо недопущення їх заявок. На базі заявок учасників торгів, які допущен
і до них, складаються анал
ітичн
і дан
і, що характеризують пропозиції з придбання ОВДП та можливі варіанти встановлення ціни відсікання під час їх продажу: ціни, нижчої від якої заявки учасників торгів не задовольняються. Ця інформація, а також дані щодо попередніх торгів, обсягів погашення ОВДП та інші показники подаються уповноваженим особам Міністерства фінансів України. Уповноваженими особами Національного банку України можуть бути подані письмові пропозиції щодо обсягів залучення коштів та встановлення ціни відсікання, виходячи із:
• загального обсягу розміщення ОВДП;
• розрахункової
дохідності облігацій;
• встановленої облікової ставки НБУ;
• курсу національної грошової одиниці відносно іноземної;
• рівня ставок за депозитами комерційних банків і процентних ставок на кредитному ринку та інших даних.
Остаточне рішення щодо визначення ціни відсікання встановлюється Міністерством фінансів України, яке фактично виконує обов'язки емітента ОВДП. Приймаючи рішення про ціну відсікання
. Міністерство фінансів надає Національному банку:
• сертифікат, у якому фіксується загальний обсяг випуску ОВДП;
• доручення НБУ на виконання заявок на придбання ОВДП. У цьому документі вказується ціна відсікання та середньозважена ціна торгів, за якою задовольняються неконкурентні пропозиції. Сертифікат складається удвох примірниках, один з яких залишається на зберіганні у Міністерстві фінансів України.
Відповідно до доручення Міністерства фінансів України формується зведена відомість розподілу ОВДП за їх власниками — учасниками торгів, які згідно із заявками і встановленою ціною відсікання придбали облігації на торгах. Заявки, що не відповідають ціновим умовам торгів, відхиляються і не задовольняються. У разі перевищення попиту над пропозицією (при встановленні обсягу продажу) неконкурентні заявки задовольняються не повністю, а пропорційно до їх обсягів у межах залишку від задоволення конкурентних заявок.
2.2. Вплив Національного банку України на розвиток ринку облігацій внутрішньої державної позики
В Україні ринок державних цінних паперів існує з 10 березня 1995 року у вигляді облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), що випускаються в купонній та дисконтній формах у системі електронного обігу цінних паперів.
За 1995 рік на 28 аукціонах було розміщено ОВДП на суму 30,4 млн. карбованців. Номінальна вартість однієї облігації становила 100 млн. крб. (1000 грн.), форма випуску електронні записи на депо-рахунках в Депозитарії державних цінних паперів Національного банку України. Покупцями облігацій на аукціонах, що проводились Національним банком були комерційні банки України, котрі могли придбати облігації за рахунок власних або залучених коштів, а також за дорученням і за рахунок клієнтів. Дохідність ОВДП першого випуску на суму 1 трлн. крб. становила 140% річних, другого та третього 29,4 трлн. крб. - 90% річних.
Отже, можна сказати, що до кінця 1995 року ринок державних облігацій певною мірою був уже сформований і почав швидко поширювати свою сферу впливу на кредитний та фондовий ринки.
У 2000 році ОВДП стали одним із головних джерел покриття дефіциту державного бюджету, тобто почали посідати те місце, яке у фінансовій системі країн з розвинутою ринковою економікою давно належить державним цінним паперам.
У 2000 році було проведено 87 аукціони з продажу ОВДП .за результатами яких було розміщено облігацій 20388.7 тис. шт. за номіналом 1000 грн. У Державний бюджет надійшли кошти у сумі 1892.1, дохідність (середньозважена) становила 20.49 % річних.
У 2000 році Нацбанк не лише проводив ОВДП на аукціонах, але й формував власний портфель ОВДП. У зв’язку з чим значно змiнилася структура кредитів, наданих Національним банком України за рахунок емiсiйних коштів. Так, iз загальної суми здійсненої Нацiональним банком України у 2000 роцi кредитної емiсiї в обсязі 3056 млн.грн. прямi кредити Уряду в нацiональнiй валютi на кредитування дефiциту Державного бюджету становили 3568 млн.грн., а в іноземній валюті становили 7158 млн.грн.
Як i в попереднi роки, основна частка загальних обсягів платіжних засобів, які випущені Нацiональним банком України, направлена на покриття потреб Уряду України (в особi Мiнiстерства фiнансiв та Головного управлiння Державного казначейства).
За станом на 1 сiчня 2002 року заборгованiсть Уряду України перед Нацiональним банком України складала 10777 млн. грн., з них за: кредитами - 10591 млн. грн., у тому числi в нацiональнiй валютi - 3568 млн. грн., iноземнiй - 7023 млн.гривень;
У 2002 році ринок державних цінних паперів перетворився в один із найпотужніших сегментів фінансового ринку.
У своєму розвитку ринок державних цінних паперів зазнав значних позитивних зрушень:
· у структурі випуску облігацій
Раніше більшість випусків ОВДП мали короткострокові облігації зі строком обігу 3 місяці. У 2000 значно збільшився випуск облігацій з терміном погашення 12 та 24 місяців. Строк обігу державних облігацій, які знаходилися в обігу за станом на 1 січня 2000 року, в середньому становив 182 дня,
аза станом на 1 січня 2001 року — 273 дня, а за станом на 1 мічня 2002 року 365 дні.
· за кількістю учасників ринку
Спостерігається значне збільшення кількості комерційних банків – учасників біржових торгів. Якщо на кінець 2000 року в аукціонах брало участь у середньому 92 комерційних банків, то на кінець 2001 року – 147, а на кінець року – 170 комерційних банків;
· у розвитку електронного депозитарію Національного банку України
Якщо з початку відкриття він обслуговування лише 142 депонентів, то за станом на 1 січня 2000 року їх було 152, а на 1 січня 2001 року – 162.
Також започаткований окремий депозитарний облік за операціями нерезидентів з державними цінними паперами.
· у залученні коштів нерезидентів на фінансовий ринок України
Національним банком України спільно з Міністерством фінансів України нормативно врегульовано порядок проведення нерезидентами на території України операцій з облігаціями внутрішніх державних позик. Статусу банків, уповноважених на здійснення операцій з держоблігаціями за дорученням нерезидентів, у 2000 році набули 59 комерційних банків.
Запровадження електронного режиму розрахунків за операціями з ОВДП дозволило Національному банку України при проведенні первинного розміщення ОВДП здійснювати грошові розрахунки на клірингових засадах. Результатом цього стало зменшення обсягів зустрічних платежів між Міністерством фінансів України та комерційними банками.
Зважаючи на наявність факторів, що стримували розвиток українського фінансового ринку, ринок державних цінних паперів у 2001 році значно погіршився . Якщо в 2000 році в Україні було розміщено ОВДП за номіналом на суму 1892.1 млн. грн., то в 2002 році – на 2848.6млн. грн.
. Національним банком України як генеральним агентом з обслуговування, розміщення та погашення державних облігацій проведено 154аукціони з первинного їх розміщення (у 2001 році – 120). У результаті до державного бюджету надійшло коштів на загальну суму 2848.6 млн. грн. (у 2001 році – 1190.1 млн. грн.).
Дохідність державних облігацій починаючи з 1999 року поступово стала знижуватися у 1999 році становила 27.51 %, у 2000 році дохідність знизилася до 20.49%, а вже у першому кварталі 2001 року –18.06 %. На кінець року становила –15.68 %. У 2002 році дохідність поступово знижувалася у січні місяці вона становила 13.63 %, а в листопаді дійшла до 5 85 %, але можна сказати, що середньозважена на кінець року становила 10.81 %.
Правильно оцінити ситуацію на ринку держаних цінних паперів у першому півріччі 2000 року можна лише врахувавши всі фактори, які мали вплив на його розвиток. Криза на Азіатських фондових ринках, і примусила іноземних інвесторів значно зменшити вкладення коштів у ринки країн, що розвиваються. Це призвело до відпливу іноземних інвестицій з цих країн, у тому числі й з України. Цей процес порушив найбільш ліквідну ланку фондового ринку нашої держави - ринок державних цінних паперів. Деяка кількість іноземних інвесторів після Азіатської кризи спробувала «скинути» з мінімальним прибутком для себе облігації внутрішньої державної позики, які
Негативно вплинуло на ринок державних цінних паперів прийняття Верховною Радою України у грудні 1997 року змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Цими доповненнями було введено оподаткування прибутку іноземних інвесторів за операціями з державними цінними паперами...
У таких умовах почався 2000 рік, на початку якого перед Національним банком стояло завдання стабілізувати курс гривні, а перед Міністерством фінансів України - пожвавити зацікавленість на ринку внутрішніх позик та почати розміщення боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталу.
Законом України про бюджет України на 2002 рік передбачено спрямувати на покриття дефіциту Державного бюджету України на 2002 рік надходження із джерел внутрішнього фінансування у сумі 1,130,723 тис. гривень та із джерел зовнішнього фінансування - 2,250,000 тис. гривень. Таким чином передбачено, що більша частина дефіциту бюджету буде покриватися за рахунок зовнішніх запозичень. Доля внутрішніх запозичень повинна 2002 році дорівнювати 1,1% від валового внутрішнього продукту.
Слід зазначити, що, значно зменшитись доля внутрішніх запозичень. Для досягнення цієї мети Міністерство фінансів у 2002 році повинно буде залучати щомісячно меншу суму коштів, ніж спрямовувати на погашення державних цінних паперів. Така ситуація є цілком позитивною для подальшого розвитку ринку державних цінних паперів і призведе до збільшення конкуренції на ньому, а також до зменшення обслуговування державного боргу з боку Держави.
У січні-листопаді 2002 року Національним банком було проведено 127 аукціонів з первинного розміщення дисконтних ОВДП на загальну суму 1634.9 млн. грн і Державного бюджету залучено коштів на суму 1540.5 млн.грн., що вдвічі більше порівняно з 2001 роком. Середньозважена дохідність розміщених державних облігацій становила 12.38 %.
Графік №1. Динаміка обсягів залучених коштів і рівня дохідності за облігаціями внутрішньої державної позики.
Варто зазначити, що за недостатністю попиту зі сторони інвесторів Міністерство фінансів продовжувало збільшувати дохідність за державними цінними паперами.
У цей період значно активізувалась торгівля ОВДП на вторинному ринку. Сума укладених угод з купівлі-продажу державних цінних паперів у січні 2002 року становила більш ніж 1283.3 млн. гривень.
У лютому міжнародне рейтингове агентство «Moodys» присвоїла Україні рейтинг B2 на виконання операції з розміщення зовнішніх короткострокових позик. Отже міжнародні інвестори отримали змогу офіційно оцінювати вартість зовнішніх боргових зобов'язань України...
У листопаді на 7 проведених аукціонах із первинного розміщення ОВДП реалізовано державних цінних паперів на загальну суму 2.9 млн. гривень.
Структура обсягу розміщення у листопаді 2002 року ОВДП за термінами обігу.
1. з термінами обігу до 12 місяців
2. з термінами обігу до 24 місяців
3. з термінами обігу до 36 місяців
Середньозважений рівень дохідності розміщених у продовж листопада 2002 року державних облігацій становив 5.85 % річних. Найвищу (6.5 %) дохідність мали ОВДП з терміном обігу до 36 місяців..
Усього за лютий місяць 2002 року було проведено 10 аукціонів з первинного розміщення ОВДП на котрих було залучено до державного бюджету 29.4 млн. гривень.
Зазначені фактори дали надію на покращення ситуації на ринку державних цінних паперів у наступному місяці.
Березень місяць підтвердив, що кроки, які приймалися Національним банком та Міністерством фінансів за попередні місяці були правильні. Ситуація на ринку державних цінних паперів почала стабілізуватись. У березні було проведено 12 аукціонів на яких було розміщено 315.2 тис. шт. і сума залучених коштів становила 300.0 млн. гривень.
Крім дій Національного банку та Міністерства фінансів позитивне значення мали й інші фактори, а саме:
- стабілізація курсу гривні зробила непривабливими спекулятивні операції на валютному ринку;
- зниження облікової ставки Національного банку України стало індикатором для комерційних банків щодо дохідності за ОВДП;.
Таким чином, у березні почався процес стабілізації залучення на ринку державних цінних паперів та зниження доходності за ними. Попит покупців на придбання ОВДП при первинному розміщенні збільшився в 1, 5 раза.
Враховуючи той факт, що з другого півріччя поточного року, відповідно до Закону України "Про НБУ", Національний банк України здійснював операції з цінними паперами лише на відкритому ринку, знизилася частка коштів Національного банку України в придбанні ОВДП на первинному ринку.
У грудні місяці було проведено найбільшу кількість аукціонів їх було 25, ОВДП розміщено 1313.0 тис. штук, і залучено до Державного бюджету суму 1308.2 млн. гривень.
У вересні 2002 року аукціони з первинного розміщення ОВДП не проводилися.
У 2000 році ринок державних цінних паперів характеризувався зниженням ділової активності, що пов'язано з виходом з нього іноземних інвесторів – нерезидентів, невирішеними проблемами в економіці України та впливом кризи на світовому фінансовому ринку. На 87 проведених аукціонах із первинного розміщення ОВДП (у січні-березні й травні 2000 року аукціони не проводилися) було розміщено державних облігацій на загальну суму 2,04млрд.грн., що порівняно з 1999 роком менше на 56,5 %.За результатами проведених аукціонів до державного бюджету залучено 1,9 млрд. грн., що наполовину (50,7 %) менше, ніж у 1999 році. Середньозважена дохідність у 2000 році знизилась на 7 відсоткових пунктів і становила 20,49 % (в минулому році-27,51 %).
В грудні було проведено 9 аукціонів із первинного розміщення ОВДП, на яких реалізовано короткострокових державних облігацій із середньозваженою дохідністю 23,18 % на загальну суму 7,3 млн. грн. та залучено до бюджету 6,8 млн. грн..
У 2000 році на вторинному ринку ОВДП було укладено угод на загальну суму 2797.5 млн. грн. менше, ніж у минулому році, 97.0 млн. грн.
Як і в минулому році, упродовж 2000 року основний обсяг угод з державними цінними паперами приходився на позабіржовий вторинний ринок. За 2000 рік загальний обсяг операцій на цьому сегменті ринку ОВДП становив 2236.0 млн.грн., що на 534.0 млн. грн. Одночасно зросли обсяги операцій з державними цінними паперами на вторинному біржовому ринку. Протягом поточного року на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі укладено угод з купівлі та продажу ОВДП на загальну суму 561.5 млн.грн., тобто на 437 млн грн. більше ніж у 1999 році..
Значно зменшились у звітному році обсяги кредитів, наданих під заставу держаних цінних паперів, включаючи операції репо.
Збільшилися обсяги операцій з купівлі та продажу ОВДП на біржових торгах, а саме: у першому півріччі 2001 року укладено угод на суму 716.9 млн.грн. більше, ніж у 2000 році за цілий рік.
У 2000 році не вдалося відновити обсяги вторинного ринку 1999 року. Сумарний оборот вторинних торгів з державними цінними паперами в 2000 році дорівнював 2,8 млрд.грн., що порівняно з 1999 роком менше на 3,4 %.
У грудні 2001 року операції на вторинному ринку з розміщення облігацій внутрішньої державної позики проводилися тільки на позабіржовому ринку.
Обсяг кредитів, наданих під заставу державних цінних паперів, включаючи операції НБУ з рефінансування та міжбанківського кредитування за 2001 рік становить 11941.6 млн.грн., що по відношенню до 2000 року більше на 8422.1 млн. гривень. ( додаток 4)
У першому півріччі 2001 року Національним банком України як генеральним агентом з обслуговування, розміщення та погашення державних облігацій проведено 48 аукціонів з первинного розміщення ОВДП, реалізовано ОВДП за номіналом 1000 грн. У результаті цього до бюджету надійшло коштів на суму 460.6 млн. грн.
Слід зазначити, що в грудні 2002 року на ринку державних цінних паперів відбулися різкі зміни. Обсяги реалізації держоблігацій і платежі до бюджету були найбільшими з початку поточного року. На проведених аукціонах 25 первинного розміщення ОВДП реалізовано державних облігацій на суму 1313.0 млн.грн. Проти лютого поточного року обсяг розміщення облігацій збільшився на 1282 млн. грн. У результаті до державного бюджету залучено коштів на загальну суму млн. грн., що на 1278.8 млн.грн., ніж у попередньому місяці, а порівняно з січнем 2002 року ця сума зменшилася на 1258.3 млн. грн. Зазнала змін також структура випуску облігацій внутрішньої державної позики за строками. У червні 2000 року поновлено розміщення ОВДП з терміном погашення 28 днів, хоча їх частка у загальному обсязі реалізованих облігацій була незначною. Відбулося значне збільшення обсягів розміщення ОВДП зі строками обігу 63 та 182 місяців. Одночасно зменшився попит на державні облігації з терміном погашення 91 день.
У 2002 на первинних аукціонах спостерігалося певне зменшення рівня дохідності всіх типів ОВДП, а саме: їх рівень у середньому на 5,4 процентного пункта і становив 10.81 %, проти 15.69 % річних у 2001 році. Середній рівень дохідності за державними облігаціями зі строком обігу 91 день становив 7.5 % річних.
Залежно від строку обігу середньозважена дохідність за державними цінними паперами падала таким чином: строком на 91 день на - 2,27 процентного пункта і становила 5.23 %, строком на 182 дні - на 4.4 процентного пункта і дорівнювала 10.2 %, терміном на 273 дні - на 6.2 процентного пункта і становила 8.60 %, строком на 365 - на 7.4 процентного пункта і дорівнювала 12.76 % річних.
З початку 2000 року фінансовий ринок України відчуває труднощі, пов’язані з управлінням державним боргом. Це накладає відбиток на розвиток подій на всіх сегментах ринку.
На фондовому ринку України, схоже, настає переломний момент, пов’язаний із рішенням МВФ щодо виділення позики уряду України в рамках програми розширеного кредитування. Вочевидь, учасники ринку вірять у позитивне вирішення цього питання. У цей же період спостерігалося зростання котирувань акцій у Позабіржовій фондовій торговельній системі (ПФТС).
Необхідно зазначити, що Кабміну так і не вдалося провести через Верховну Раду законопроекти щодо скасування податку з доходу за держоблігаціями. Таким чином, уряд не зміг бодай частково збільшити привабливість ОВДП, хоча йому вкрай необхідно залучити кошти до бюджету. Вочевидь, для вирішення основних бюджетних проблем (фінансування дефіциту бюджету, запобігання фінансовій кризі) варіантів небагато. Або вдасться отримати кредит від МВФ, або доведеться виходити із запозиченнями на відкритий ринок. Поки вдасться залучити зовнішні кредити, термінові потреби (погашення боргів за ОВДП і соціальними виплатами) вирішуватимуться за рахунок усе того ж ринку ОВДП. Тобто залучати коштів доведеться не менше, ніж виплачувати. Враховуючи високий рівень дохідності даних інструментів, ситуація навряд чи влаштовуватиме Мінфін, отже вихід на міжнародні ринки капіталів слід буде здійснити якнайшвидше.
Аналізуючи показники розміщення ОВДП за останні місяці, слід зауважити, що рівень дохідності зазначених цінних паперів зменшився (додаток 5).
Отже, фондовий ринок живе очікуванням надходжень до бюджету України. Можна передбачати стабілізацію цього ринку, яка має проявитись у зростанні котирувань цінних паперів і зниженні дохідності держоблігацій. Та не слід забувати, що на його стан впливає не лише довіра до уряду країни, а й фундаментальні фактори. Щодо цього яскравим прикладом є та ж Росія. Зрозуміло, що надання зазначеної вище позики додало впевненості інвесторам та відразу стабілізувало ринок - фондові індекси “підскочили”, дохідність ГКО впала. Але більшість аналітиків фондового ринку вказувала на відсутність фундаментальних факторів, які сприяли б зростанню в економіці. І це позначилося на індикаторах фондового ринку відразу ж після ейфорії від “кредитного тріумфу”. В підсумку котирування цінних паперів знову знизилось, а дохідність ГКО - стала зростати.
Розділ 3. Роль Національного банку України на вторинному ринку державних цінних паперів.
3.1. Операції Національного банку України на фондовому ринку як інструмент грошово-кредитної політики.
Національний банк України проводить виважену монетарну політику, що спрямована на підтримку купівельної спроможності гривні, стабілізацію фінансових ринків та підтримку банківської системи країни. Досягнення головної стратегічної мети грошово-кредитної політики здійснюється шляхом визначення та контролю основних монетарних показників, які безпосередньо впливають на кон'юнктуру грошово-кредитного ринку, темпи інфляції та розвиток економіки в цілому, тобто монетарну базу, чисту внутрішні активи, грошову масу. Механізми та інструменти, за допомогою яких Національний банк України забезпечує виконання покладених на нього функцій такі: порядок формування комерційними банками обов’язкових резервів, здійснення виваженої процентної політики, використання відповідних механізмів щодо випуску та вилучення емісійних кредитних коштів з обігу (кредитні аукціони, ломбардне кредитування, операції на фондовому ринку державних цінних паперів та валютному ринку).
ОВДП по праву можна вважати одним з основних інструментів, який використовується Національним банком України для регулювання грошової маси, та є одним з головних джерел покриття дефіциту державного бюджету. Отже основна діяльність Національного банку України на вторинному ринку цінних паперів - це підтримка ліквідності комерційних банків (рефінансування). Рефінансування комерційних банків здійснюється в основному через ломбардне кредитування, РЕПО – операції з державними цінними паперами та шляхом проведення кредитних аукціонів.
Операції РЕПО - інструмент розв'язку проблеми ліквідності комерційних банків з одночасним регулюванням обсягів грошової маси в обігу. Операція РЕПО - це операція із цінними паперами, що складається з двох частин і при якій укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (Національним банком України та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу
однієї із сторін заздал
егідь обумовленою ціною.
Суть проста. Уявімо собі двох учасників ринку. Нехай це будуть умовно Національний банк України і ком
ерційний банк
"N". Обидва учасники є власниками державних цінних паперів (Це неодмінна стартова умова). Комерційний банк передбача
є, що завтра (чи через тиждень) у нього виникнуть проблеми з
лікв
ідністю
, він зверта
ється з пропозиці
єю продати Національному
банку необхідну кількість своїх цінних паперів за певною ціною,
що може бути прив'язана до середньозваженої ціни аукціону, на якому вони куплені. Та це лише пів справи. Особливість операції РЕПО поляга
є у тому, що вона передбача
є обов'язковий зворотний викуп, але уж
е за іншою ціною. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який од
ержу
є сторона, що виступа
є покупцем у першій частині операції РЕПО. Операції РЕПО мають подвійне навантаження. По-перше, вони
дають змогу комерційному банку в потрібний момент підтримати свою
ліквідність. По-друге, можуть застосовуватися центральним банком як інструмент регулювання грошової маси в обігу. Державні цінні папери, що є у його портфелі і призначені для операцій РЕПО Національний банк України використовує через пряме і зворотнє РЕПО.
Національний банк України може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з комерційними банками, так і шляхом проведення тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО, кількість придбаних кредитів на тендері з 2001 та 2002 року дивіться в( додатку 7).
Операції щодо обліку
ОВДП за угодами РЕПО (договори продажу з правом зворотнього викупу) здійснюються у депозитарії Національного банку України у такому порядку.
На підставі депо-розпоряджень, що надаються продавцем, у депозитарії Національного банку України здійснюється блокування ОВДП за напрямом
'' заблоковано за угодами на позабіржовому ринку"
. Виписка з блокувального рахунка нада
ється депоненту-продавцю ОВДП, а повідомлення про блокування - депоненту-покупцю. Після надходження повідомлення покупець здійснює перерахування коштів та надає про це відповідне повідомлення.
При надходженні у день проведення блокувальних операцій від покупця повідомлення про перерахування відповідної суми коштів ОВДП переводяться на блокувальний рахунок покупця за напрямом "заблоковані у зв'язку з дією договору РЕПО". Відсутність у день проведення блокувальних операцій повідомлення про перерахування покупцем коштів обумовлює необхідність розблокування ОВДП та їх зарахування на рахунки власників у депозитарії Національного банку України. Операції з розблокування ОВДП у депозитарії Національного банку України при їх зворотному викупі здійснюються за умови подання покупцем повідомлення про перерахування коштів, а продавцем - депо-розпорядження про передачу облігацій у власність покупців.
При невиконанні умов договору РЕПО до порушників застосовуються штрафні санкції, що визначені цією угодою.
Стратегія поведінки НБУ у разі, коли банківська система потребує підвищення ліквідності НБУ через комерційні банки здійснює операції прямого РЕПО: на підставі генеральної угоди він купує у комерційного банку (або банків) державні цінні папери на відповідний період з умовою оборотнього їх викупу комерційним банком у встановлений строк. Уразі здійснення цієї операції НБУ випускає в обіг додатковий обсяг платіжних засобів і таким чином підтримує ліквідність банківської системи.
Стратегія поведінки НБУ у разі накопичення надлишкової ліквідності банківською Національний банк України може продати комерційним банкам через механізм зворотного РЕПО державні цінні папери, які знаходяться у його портфелі, на відповідний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк. У разі здійснення такої операції НБУ вилучає з обігу надлишкову грошову масу через регулювання ліквідності банківської системи.
Обсяг операцій на вторинному ринку державних цінних паперів у січні-листопаді 2002 року зменшилися порівняно з відповідним періодом 2001 року на 40.7 % і становив 5503.1 млн.грн. Так, на біржових торгах укладено угод із купівлі-продажу ОВДП на суму 3393 млн.грн.., що на 35.8 % менше, ніж за відповідний період 2001 року. Обсяг угод з ОВДП на позабіржовому вторинному ринку становив 1245.3 млн.грн.., що на 23.5 % більше, ніж у відповідному періоді 2001 року.
Обсяг операцій з надання кредитів під заставу державних цінних паперів, включаючи операції НБУ з рефінансування банків, порівняно з відповідним періодом 2001 року зменшився в 3.4 раза й становив 864.7 млн.грн..
Динаміка обсягу операцій з ОВДП на вторинному ринку.
У листопаді 2002 року порівняно з жовтнем обсяг операцій на вторинному ринку цінних паперів зріс на 67 % і становив 621.5 млн.грн. Зростання загального обсягу операцій відбулося переважно за рахунок нарощування операцій з державними цінними паперами на біржових торгах, який порівняно з жовтнем збільшився в 4.6 раза й становив 501.7 млн.грн..Обсяг операцій на позабіржовому вторинному ринку зменшився за цей період у 4.4 раза й становив 19.6 млн.грн. Обсяг кредитів, наданих під заставу державних ціних паперів, включаючи операції НБУ з рефінансування банків, зменшився на 52.9% і дорівнював 100.2 млн.грн..
Через відкритий ринок цінних паперів центральний банк проводить регулювання грошової маси в обігу. Зкуповуючи цінні папери центральний банк розширює обсяги грошової маси, а при зворотній операції, тобто викидаючи на вторинний ринок цінні папери, центральний банк зменшує обсяги грошової маси. Для країн з розвинутою економікою це найпростіший спосіб для центрального банку регулювати грошову масу. В такому випадку на вторинному ринку цінних паперів передбачається велика кількість учасників ринку (а не тільки комерційних банків). Вітчизняний вторинний ринок розвинутий недостатньо і ми лише прагнемо до розширення кола його учасників та проведення операцій на вікритому ринку, як це відбувається у країнах з розвинутою економікою.
Виконання функцій ділера на вторинному ринку ОВДП, які пов'язані з регулюванням обсягів грошової маси, що знаходиться в обігу, належить до статутної діяльності Національного банку. Такий вплив на обсяги грошової маси здійснюється шляхом укладення угод купівлі та продажу ОВДП на біржовому та позабіржовому ринках. У зв'язку із цим НБУ веде та підтримує на відповідному рівні ліквідності портфель ОВДП, які перебувають у його власності. Ці облігації у разі потреби можуть бути запропоновані до продажу, щоб вилучити з обігу надлишкову грошову масу.
Необхідною умовою здійснення такого регулюючого впливу є досягнення необхідної стабільності цінових умов реалізації угод, що укладаються з ОВДП на вторинному ринку. Ця стабільність у даний час забезпечується за рахунок виходу на біржовий ринок уповноважених осіб НБУ. Їх повноваження визначаються умовами договору між Національним банком та установою, що провадить біржові торги ОВДП. Таким особам надається право:
· подавати заявки на участь у біржових торгах у ролі покупців та продавців ОВДП;
· призупиняти або припиняти біржові торги у разі відхилення від встановленого рівня цін на ОВДП порівняно з ціновими умовами продажу, встановленими на попередніх торгах;
· не допускати окремі заявки комерційних банків, що мають незадовільний фінансовий стан, порушують економічні нормативи, не дотримуються вимог чинного законодавства.
За умови зростання масштабів купівлі-продажу ОВДП та обсягів укладення угод на позабіржовому ринку його сегменти обумовлять необхідність запровадження інституту окрім комерційні банки, яким на підставі угоди з Національним банком надаються окремі преференції (в тому числі щодо придбання ОВДП на первинному ринку) за умови здійснення ними операцій, спрямованих на забезпечення стабільності обігу облігацій на вторинному ринку. Такі зобов'язання банків можуть бути реалізовані при відкритих цінах на ОВДП на позабіржовому ринку. У зв'язку із цим до чинного законодавства з питань функціонування ринку цінних паперів необхідно внести правову норму стосовно надання учасниками біржових систем, на яких провадиться котирування ОВДП, інформації про цінові умови та обсяги укладених угод з облігаціями на
по
забіржовому ринку. Така
інформац
ія підлягає розповсюдженню серед учасників ринку та опублікуванню в офіційних виданнях бірж.
Враховуючи все викладене вище, маємо підстави констатувати, що НБУ посідає провідне місце на ринку
ОВДП, здійснюючи розміщення, депозитарне та
розрахункове обслуговування обігу і погашення
облігацій, а також нагляд за діяльністю учасників ринку. Такий обсяг повноважень у першу чергу обумовлений використанням Національним банком ОВДП як інструмента регулювання грошового ринку.
На відміну від ОВДП при запровадженні інших фінансових інструментів, які не можуть бути використані для здійснення НБУ своїх статутних обов'язків, його
повнов
аження зводяться у першу чергу до
формування відповідної методично-інструктивної баз
и, що встановлює порядок випуску, обігу, сплати доходу та погашення цих державних боргових зобов'язань установами банківської системи. Так, при підготовці випуску облігацій внутрішньої державної ощадної позики у документарній формі (у вигляді сертифікатів цінних паперів) Національний банк:
• виготовляє бланки цінних паперів та
доставляє їх уповноваженим банкам;
• надає пропозиції щодо складу уповноважених банків, які проводять розміщення облігацій серед фізичних осіб, та порядку розрахунку купонного доходу;
• виступає платіжним агентом при сплаті доходу та погашенні цих боргових зобов'язань;
• розробляє нормативні документи щодо
порядку бухгалтерського обліку операцій
облігаціями внутрішньої державної ощадної
позики. Таких повноважень НБУ достатньо для забезпечення випуску та обігу цього фінансового інструмента.
Важливо зазначити, що Національний банк України розробляє різні моделі систем електронних платежів, насамперед це пов’язано з зростанням кількості платіжних трансакцій. Оскільки існує тенденція до переходу банків від простих моделей до складніших, створені 7 моделей, які задовільняють вимоги різних банків( різна кількість філій, їх підпорядкованість головному управлінню тощо). Ефективність цих моделей полягає в прагненні банків ефективно розпоряджатися своїми ресурсами. Порівнюючи показники останніх років можна прослідити тенденцію до зростання: в 1999 році в порівнянні з1998 році зріс на 9,6 %, а в 2000 році зріс на 5,4 %.
Стратегічною метою і однією з найважливіших завдань Національного банку України є створення сприятливого середовища, у якому діють комерційні банки та інші фінансові установи. Поряд зі здійсненням Національним банком України як органом банківського регулювання і нагляду, контролю за дотриманням комерційними банками законодавства з банківської справи та економічних нормативів забезпечується підтримання їх поточної ліквідності. З цією метою широкого впровадження набула практика проведення операцій РЕПО з державними цінними паперами та ломбардного кредитування.
3.2. Шляхи вдосконалення діяльності НБУ на ринку цінних паперів
З метою створення рівних умов доступу для всіх комерційних банків до отримання кредитів Національного банку України та впровадження в практику діяльності Національного банку України випуску в обіг платіжних засобів через комерційні банки відповідно до Указу Президента України від 26.07.1993 року № 278/93 частковий випуск в обіг платіжних засобів Національним банком України через кредитування комерційних банків здійснюється через закритий Кредитний аукціон. Правила проведення Кредитних аукціонів затверджуються Правлінням Національного банку, загальне керівництво і відповідальність за їх проведення покладається на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і затверджується також Правлінням Національного банку України. Загальні положення і порядок подання заявок на участь у Кредитному аукціоні та порядок їх проведення викладено у «Правилах проведення закритих кредитних аукціонів з продажу кредитів Національним банком України», затверджених постановою Правління Національного банку України № 97 від 20.05.1994 р. і зі змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України № 178 від 22.07.2002 р. та листом від 20.05.94 р.
У 2000 році Національний банк України проводив політику, яка була спрямована на вiдтворення реальної вартостi нацiональних грошей.
В залежностi вiд рiвня iнфляцiї, попиту i пропозицiї на мiжбанкiвському ринку, кредитних аукцiонах, становища на валютному та фондовому ринках, Національним банком України здiйснювалося оперативне регулювання облікової ставки. Протягом 2002 року облiкова ставка змінювалася 6 разів і знизилася, досягнувши рівня 8.0 % річних.(додаток1)
При поступовому зниженні темпів інфляції та облікової ставки Національного банку України відповідно забезпечувалось стабільне зниження рівня процентних ставок комерційних банків та здешевлення кредитів.
Так, у січні середня ставка за кредитами комерцiйних банкiв становила 20.8 % при облiковій ставці Нацiонального банку України у 13.9 %, то в груднi вона знизилася до 18.6 % при облiковій ставці у 8.0 %.
Протягом останнiх трьох років середнiй рiвень iнфляцiї становив у 2000 році 25.8 %, до 6.1 % 2001 та, за прогнозом, до 0, у 2002 році.
Нацiональний банк України протягом 2002 року проводив полiтику, грошово-кредитну політику відповідно до стратегії, визначеної основними засадами грошово-кредитної політики на цей рік, яка передбачала забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти, а також-сприяння процесам економічного зростання.
Уперше за період 2000-2002 року валютно курсова політика суттєво не змінювалась. Це позитивно вплинуло на розвиток валютного ринку.
Обсяги міжнародних резервів НБУ з початку 2002 року збільшилися на 1008.5 млн.$ до 4.1 млн.$,що в 5.1 раза перевищує обсяг резервів 1998 року (795 млн. доларів) причому за відсутності кредитів від МВФ та інших міжнародних фінансових організацій.
У 2002 році проведено 12 кредитних аукцiонiв з продажу кредитних ресурсiв, на яких було надано кредитiв 135 комерцiйним банкам на загальну суму 612,2 млн.грн. за середньозваженою ставкою 20.8% рiчних при середньорічній встановленій облiковiй ставцi Нацiонального банку України 8.0 8.0 %.
Крiм того, враховуючи критичний фiнансовий стан пiдприємств окремих галузей господарства, пролонговано термiн погашення кредитiв, які надані комерцiйним банкам, на суму 267,4 млн.грн., з них 159,8 млн.грн. були надані ними на виконання державних програм санацiї пiдприємств та на здiйснення розрахункiв за енергоносії. Це зменшило можливості надання кредитів підприємствам iнших сфер економiки.
Протягом року мали мiсце випадки несвоєчасного повернення комерцiйними банками кредитiв, які вони отримали у Нацiональному банку України. За станом на 01.01.2002 року прострочена заборгованiсть комерцiйних банкiв перед Національним банком становила 26,4 млн.грн.
На базi використання внутрішньої державної позики, як застави своєчасного повернення кредитних коштiв, стало можливим вiдродити кредитнi вiдносини на новiй якiснiй основi. Протягом року було укладено кредитних угод під заставу державних облiгацiй на суму понад 370 млн.грн.
Комерційними банками постійно надавалась вiдповiдна кредитна пiдтримка кредитоспроможним суб’єктам господарської дiяльностi всiх галузей господарства при наявностi у них гарантiй повернення кредиту і в бiльшiй мiрi за рахунок власних ресурсів.
Відсутність гарантій повернення кредитів у більшості суб’єктів господарювання стримувала кредитнi операцiї комерційних банків.
Починаючи з 2001 року Національний банк України як правило не проводить цільові кредитні аукціони у зв'язку зі зміною ситуації. У комерційних банків з’явилась надлишкова ліквідність і вони не потребували емісійних засобів Нацбанку. Разом з тим, було проведено 8 аукціонів з продажу кредитних ресурсів для підтримки короткострокової ліквідності комерційних банків. На цих аукціонах кредити продавалися комерційним банкам під заставу майна та державних цінних паперів на строк від 30 до 360 днів. Протягом року 169 комерційним банкам було продано кредитів на загальну суму 0,7 млрд. гривень.
Слід відзначити, що в 2002 році для всіх комерційних банків були встановлені єдині умови доступу до кредитів Національного банку України.
Протягом 2002 року проведено 8 кредитних аукціонів з продажу кредитних ресурсів, на яких 169 комерційних банків отримали кредити на загальну суму 692 млн. грн. При цьому необхідно зазначити, що порівняно з минулим роком коло комерційних банків — учасників аукціонів розширилося на 31 банк, а обсяги продажу кредитних ресурсів зросли на 12,3%. Як правило, увесь продаж кредитних ресурсів комерційним банкам на аукціонах здійснювався Національним банком України під заставу ОВДП. В умовах скрутного фінансового стану комерційного банку, за рішенням Національного банку України такий банк переводиться на фінансове оздоровлення, яке часто супроводжується наданням санаційного кредиту Нацбанку з метою виконання вимог режиму оздоровлення.
За станом на 1 січня 2002 року зареєстровано 182 банки з них:
· Банки які мають ліцензію-152;
· Банки, що перебувають у стадії ліквідації-27;
· Державні банки-2;
· Банки з іноземним капіталом-20;
· Банки зі 100-відсотковим капіталом-7;
У країнах з розвинутою економікою такий інструмент, як кредитні аукціони не використовується. В основному використовують операції РЕПО та ломбардний кредит.
Ломбардний кредит - найдорожчий і найкороткостроковіший інструмент підтримки НБУ ліквідності комерційних банків.
У застосуванні цього інструмента з'явились свої особливості. Якщо раніше (за наявності вільних кредитних ресурсів у Національному банку України) комерційні банки могли звернутися за таким кредитом будь-коли і з будь-якою метою, то тепер уточнюється, що ломбардний кредит комерційному банку вигідно отримати для підтримки своєї ліквідності. Причому це - найкороткостроковіший і найдорожчий кредит.
Ломбардні кредити під заставу ОВДП надаються у порядку, визначеному Тимчасовим положенням про порядок рефінансування Національним банком України комерційних банків під забезпечення державних цінних паперів, затвердженим постановою Правління Національного банку України ¹ 246 від 28.09.1995 року.
Облік ОВДП за угодами з надання ломбардних кредитів ведеться у депозитарії Національного банку України таким чином. На підставі депо-розпоряджень, що
нада
ються комерційними банками — отримувачами ломбардного кредиту, в депозитарії НБУ здійснюються операції з блокування ОВДП за напрямом "Заблоковано за угодами на позабіржовому ринку". При надходженні удень проведення блокувальних операцій повідомл
ення про перерахування відповідної суми коштів (кредиту) ОВДП переводяться на блокувальний рахунок за напрямом "Заблоковано під забезпечення ломбардного кредиту".
У разі відсутності у день проведення блокувальних операцій повідомлення про перерахування коштів у депозитарії Національного банку України ОВДП розблоковуються і зараховуються на рахунок депонента.
За вчасного погашення комерційними банками заборгованості за ломбардними кредитами до депозитарію НБУ надсилається повідомлення про повернення кредиту, а комерційним банком — депо-розпорядження про
розблокування ОВДП у депозитарії НБУ. Витяги із цих рахунків надсилаються комерційним банкам — власникам ОВДП.
Депо-розпорядження і повідомлення не мають юридичної сили за наявності помилок, зроблених під час заповнення цих документів або за наявності порушень у технології захисту інформації.
При невчасному поверненні комерційним банком коштів відповідно до умов згоди про надання ломбардного кредиту ОВДП розблоковуються і зараховуються у власність НБУ.
Ці кредити надаються на строк до 10 днів за плату, яка встановлюється Національним банком України, вище за облікову ставку.
З метою стимулювання розвитку ринку державних цiнних паперiв, пiдтримки необхідної лiквiдностi комерцiйних банкiв, Нацiональним банком запроваджено надання кредитiв пiд забезпечення державних цiнних паперiв . У 2002 році комерцiйнi банки отримали таких кредитів на загальну суму 61,4 млн.грн.
Розділ 4. Охорона праці в банках.
4.1 Загальна характеристика умов праці в банку.
Основною метою управління охороною праці в банку це - підготовка, прийняття та реалізація рішень з питань охорони раці, які забезпечували б безпечні і не шкідливі умови праці, збереження здоров’я та великої працездатності всіх працівників банку в процесі їх трудової діяльності при мінімальних витратах на охорону праці.
Для виконання вищезазначеної мети потрібно виконувати такі основні завдання:
1. Забезпечення обліку, та доведення до всіх працівників банку управлінської, нормативно-правової, довідкової та навчально-методичної інформації з охорони праці в такому необхідному об”ємі щоб виконувалися безпечне виконання трудових обов”язків.
2. Забезпечення організації навчання з питань охорони праці і професійного відбору працівників відповідно з вимогами нормативно правових актів з охорони праці.
3. Забезпечення назначення відповідальних осіб, за рішення конкретних питань охорони праці, розподіл обов’язків, прав та відповідальності відповідальних осіб і виконавців з питань охорони праці.
4. Забезпечення прийняття та реалізації у встановленому порядку ефективних рішень, мір і коштів з підтримки безпечних та нешкідливих умов праці, знищення небезпечних та шкідливих факторів, та інших відхилень від нормативних вимог, порушень вимоги безпеки.
Під об”єктами управління охороною праці в банку розуміють:
· Трудова діяльність працівників банку (стан здоров’я, тяжкість праці, режим праці та відпочинок).
· Технологічне і допоміжне обладнання, будівлі і споруди, (технічний стан, безпечність і не шкідливість використання, попереджувальний ремонт).
· Виробнича природа (мікроклімат, освітлення, вентиляція та кондиціонування повітря, шум, організація робочого місця, сані умови).
Структурно –функціональна схема
системи управління охороною праці
(СУОП) банка
4.2. Мікроклімат в приміщенні банку.
Стан здоров’я працюючих значною мірою визначається впливом на організм людини фізичних факторів: температури, вологості та швидкості руху повітря. Встановлено, що найбільша шкода здоров’ю працюючих та економічні збитки у зв’язку з не виходом на роботу пов’язані з впливом на організм знижених температур повітря виробничих та побутових приміщень на промислових підприємствах. Під впливом низьких та знижених температур повітря розвиваються захворювання периферичної нервової та м’язової систем, суглобів: радикуліти, неврити, мізіоти, ревматоїдні захворювання.
Висока температура і вологість повітря негативно впливають на функціональний стан людини, тому на робочих місцях необхідно створювати комфортні теплові умови постійно.
За даними ВООЗ оптимальне значення температури повітря у приміщенні становить 19-23 С. Рекомендується відносна вологість повітря 55%, швидкість руху не повинна перевищувати на рівні обличчя 0.1 м/с.
Згідно з діючими в нашій країні нормативами ГОСТ 12.1.005.-88 “Мікроклімат виробничих приміщень” температура повітря, швидкість його руху та відносна його вологість повинні відповідно становити: 22-24 градусів С; 0,1 м/с; 60-40%.
Для того щоб, мікроклімат в приміщенні банків відповідав всім нормативам, необхідно встановлювати кондиціонери які б подавали б свіже і чисте повітря. Також регулювання роздачі повинно бути ручним в управлінні. Але статистика свідчить про те , що працівники які працюють в приміщенні з кондиціонерами хворіють частіше, тому що, благотворні природні аєроіони застрягають у фільтрах кондиціонера і повітря подається чистим але мертвим.
Працівники всіх банківських установ використовують для обробки інформації комп’ютери, та копіювальну техніку. Так уже через 5 хвилин роботи монітора комп’ютера концентрація іонів знижується у 5-10 разів. Через 3 години їх концентрація наближується до нуля. Ця зміна в повітрі призводить до зін у серцево-судинній, бронхо-легеневій та вегативних нервових системах.
Всі банки працюють з широким колом клієнтів, та відвідувачів. Для цього необхідно проводити додаткові заходи оздоровлення повітряного середовища-додаткові вентиляції, обмеження числа та місць оснащенних загороджувальними стінами, з невеликими віконцями для спілкування з відвідувачами.
4.3. Електробезпека в банках.
Всі банки при виконанні своєї роботи застосовують апарати та обладнання в яких використовується електроенергія, тому питання електробезпека є актуальним. При експлуатації обладнання потрібно дотримуватися вимог і правил “правила охорони обчислювальних машин”, “Правила техніки і безпеки при експлуатації електроустановок”, затверджено наказом Держнаглядохоронпраці від 10 лютого 1999 року №21.
При недотриманні вимог, що зазначенні вище призводять до наступних електротравм:
1. Специфічне ураження тканини це-опіки, електричні знаки;
2. Металізація шкіри це - частки розплавленого металу;
3. Електроофтальмія це- запалення зовнішніх оболонок очей під дією ультрафіолетових променів електричної дуги;
4. Механічні ушкодження це - розірвання шкіри, вивихи, переломи і т.д, викликані мимовільним скороченням м’язів.
При впливу на людину електричного струму виникає електричний удар якій розрізняють на 4-ри ступені:
1. Ступінь - судорожне скорочення м’язів без утрати свідомості;
2. Судорожне скорочення м’язів з утратою свідомості, але зберігається дихання і робота серця;
3. Ступінь –втрата свідомості; порушення дихання або роботи серця;
4. Ступінь - клінічна смерть.
Потрібно завжди пам’ятати, що однією з особливостей електричного струму є те, що частини устаткування найчастіше нерухомі, і людина думає , що воно не принесе ніякої шкоди тому ,що нерухоме устаткування не мають високої температури, видимого випромінення, тому аналізатори не фіксують небезпеку, що насправді існує.
Для того, щоб зменшити кількість винєкнення нєсчасних випадків уражєних електричним струмом потрібно провести основні заходи:
Застосування малих напруг і електричний поділ мереж
Для забезпечення безпеки єлєктроспоживачів варто застосовувати до 42 В: у приміщеннях з підвищеною небезпекою-36В, в особливо небезпечних-12В.
Потрібно завжди пам’ятати, що небезпечного електро струму не існує, навіть при ураженні 12В, якщо напруга діє на безпосередньо важливі нервові вузли, керування якими в організмі людини здійснюється електричними сигналами дуже малих напруг.
Контроль ізоляції
При порушенні ізоляційного провода може призвести до летальних випадків, тому контроль ізоляції є необхідним заходом, що попереджує небезпеку ураження електричним струмом.
Захисне заземлення, зануленя.
Усі електроприлади які знаходяться в приміщенні згідно з ДНАОП 0.00-1.21-98 повинні бути заземленні за допомогою нульового захисного провідника. Використання нульового робочого як нульового захисного провідника забороняється. Усі елєктроприймачі які використовуються в приміщенні, повинні підключатися до електромережі тільки за допомогою справних штепсельних з’єднань і електроризеток заводського виготовлення.
При здійснені трудової діяльності в приміщенні виникає також електростатистичне поле, воно виникає за рахунок тертя: килими, ліноліуми, лаковані покриття, одяг із синтетичної тканини, взуття. Також джерелом електростатичного поля є відеотермінали (ВДТ). Напруженість електростатистичного поля залежно від типу ВДТ коливається від 8 до75 кВ/м. Відповідно до ГОСТ12.1.045-84”ССБТ.
Для досягнення зниження електрики та її небезпечних проявів здійснюються такими заходами:
· Застосуванням електропровідності поверхні шляхом підтримки у приміщенні з ВДТ відносної вологості на рівні 40-60 %;
· Застосуванням іонізації повітря нейтралізаторами статистичної електрики;
· Застосуванням у приміщенні з ВДТ підлоги з анти статистичними лінолеумом і проведенням вологого прибирання;
· Періодично при вимкненому комп’ютері протирати ледве змоченою мильним розчином бавовняною ганчіркою пил з поверхонь апаратури.
За даними ВООЗ, експериментальне дослідження впливу рентгенівського випромінювання на користувача ВДТ показало, що рівні опромінення виявилися нижче від доступних значень.
4.4 Охорона праці при експлуатації ПК
.
Для виконання роботи в установах банку використовують персональний комп’ютер. Але при щоденному використанні він призводить до погіршення стану здоров’я. Визначення та вивчення факторів, що впливають на стан людини яка користується комп’ютером, дозволить виділити основні причини напруженості, стресу і здійснити відповідні профілактичні заходи.
При проведенні досліджень було виявлено, що у професійних операторів частіше всього зустрічаються порушення органів зору, опорно-рухового апарату, центральної нервової системи та захворювань шкіри. Також необхідно сказати, що вже в перші роки впровадження ВДТ в Європі та США було зафіксовано значна кількість скарг операторського персоналу на недомагання, передчасне стомлення, головний біль, порушення функції зору.
Таблиця №1 Рівень захворюваності (%) осіб, тривалість та інтенсивність використання ВДТ у яких була різною.
| Стан здоров’я | Групи користувачів ВДТ | Контрольна група | ||
| 1 | 2 | 3 | ||
| Функціональні порушення ЦНС (астенопічний синдром та ін.) | 15.6 |
8.2 |
6.3 |
2.7 |
| Хвороби системи кровообігу | 57.7 | 60,3 | 29,2 | 23 |
| Хвороби органів дихання | 20 | 21,7 | 11,2 | 4,1 |
| Хвороби органів травлення | 40 | 38,6 | 29,8 | 18,9 |
| Здорові | 6,7 | 20,1 | 29,8 | 46,6 |
З наведених даних таблиці №1 видно, що фізіологічні порушення частіше спостерігаються в осіб, які довше та інтенсивніше використовували ВДТ, але загального висновку поки що зробити не можна. Крім того, за даними ряду факторів, у користувачів які інтенсивно використовують комп’ютер в умовах значних напружень, досить часто виникають психологічні та поведінкові порушення (нервозності, роздратування, тривога, нерішучість, замкненість і т.д.).
Працівниками кафедри охорони праці та екології Української академії друкарства та інших науково дослідних інститутів було проведено велику кількість дослідів щодо охорони праці та особливостей трудового процесу на комп’ютеризованих робочих місцях низки організацій. Основна частина цих результатів розміщена в таблиці №2.
Таблиця №2 Характеристика скарг операторів комп’ютерної техніки.
| №п/п | Симптоми впливу комп’ютера | Кількість працівників, які повідомили про симптоми, від загальної кількості опитуваних (%) | ||
| Стаж роботи | ||||
| До 1 року | Від 1 до 3 років | Від 3 до 5 років | ||
| 1 | Біль та різь в очах | 58.8 | 67,5 | 88,7 |
| 2 | Головний біль | 17,6 | 23,5 | 42,5 |
| 3 | Біль в області спини | 18,5 | 21,2 | 32,2 |
| 4 | Загальна втома | 29,4 | 25,7 | 42,6 |
| 5 | Втома м’язів рук | 15,1 | 22,3 | 38,7 |
| 6 | Підвищена роздратованість | 11,7 | 21,6 | 35,3 |
| 7 | Порушення нічного стану | 8,3 | 15,5 | 20,6 |
| 8 | Погіршення пам’яті | 7,2 | 12,3 | 17,1 |
Для досягнення більш високого рівня працездатності потрібно обладнати робоче місце по всіх нормативним актам та вимогами. Завдяки цьому продуктивність зростає на 15-30 %. Конструкція робочого місця користувача ВДТ повинна забезпечувати підтримання оптимальної робочої пози з такими ергономічними характеристиками: · Ступінь ніг-на підлозі або на підставці для ніг; · Стегна – в горизонтальній площинні; · Передпліччя-вертикально; · Лікті-під кутом 70-90 до вертикальної площинні; · Зап”ястя - зігнуті під кутом не більше 20 відносно горизонтальної площини; · Нахил голови-15-20 відносно вертикальної площини. Висота робочої поверхні столу повинна бути в межах 680-800 мм,у середньому вона повинна становити 725 мм, ширина-600-1400мм, глибина-800-1000мм. Робочий стіл для ВДТ повинен мати простір для ніг висотою не менше 600 мм, шириною - неменше 500 мм, глибиною на рівні колін - не менше 450 мм, на рівні витягнутої ноги - не менше 650 мм. робоче сидіння користувача ВДТ повинно мати такі основні елементи: сидіння, спинку та стаціонарні або змінні підлокітники. Висота поверхні сидіння повинна регулюватися у межах 400-500 мм. Ширина та глибина його поверхні має бути неменшою ніж 400 мм. ,а кут нахилу поверхні - від 15 вперед до 5 назад градусів. Для досягнення працездатності працівників необхідно також забезпечити згідно “правил охорони праці під час експлуатації ПК” освітлення у приміщеннях з ВДТ має бути змішаним. Природне світло повинно проникати через бічні світло прорізи, зорієнтовані, як правило, на північ чи північний схід. Штучне освітлення повинно обладнуватися системою загального рівномірного освітлення. В приміщенні де працюють з документами переважно використовують комбіноване освітлення. |
||||
Ефективність штучного освітлення приміщень залежить від правильного обслуговування світильників. Забруднення лам, світильників, скла світлових отворів може знизити освітленість приміщень у 1,5-2 рази. На робочих місцях може виникати шум, джерелами якого може бути вентилятор, системного блоку накопичувачі, принтери а також вулиця, суміжні приміщення. Згідно з ГОСТ 12.1003-83 ССБТ “Шум. Загальні вимоги до безпеки”, ТР№ 2411-81 “Гігієнічні рекомендації по встановленню рівнів шуму на робочих місцях з урахуванням напруженості та тяжкості праці”, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України, ДСанПІН 3.3.2.-007-98 , рівень неповинен перевищувати 40-65 дБ. Заходи боротьби є усунення або послаблення в самому його джерелі у процесі проектування і використання засобів звукопоглинання. Під час роботи з ВДТ в приміщенні виникає вібрація яка неповинна перевищувати допустимих значень, визначених СН3044-84 та 12,1,012-90. Для зниження вібрації обладнання необхідно встановлювати на спеціальні амортизуючі, передбаченні нормативними документами. |
||||
ВИСНОВКИ
Завдання і політика визначається функціями та обов’язками Національного банку України, як центрального банку країни, визначеними у законі України Про банки і банківську діяльність, задачами, затвердженими Верховною Радою України, що затверджуються у законі Основні напрямки грошово - кредитної політики.
В цілому можна відмітити, що нині Україна має дуже тісну залежність в тенденціях між обліковою ставкою Нацбанку та прибутковістю на фондовому ринку.
Необхідною умовою ефективного розвитку ринку державних цінних паперів є розширення кола його прямих учасників, що обумовлює необхідність залучення небанківських фінансових установ. Їх прямий вихід на ринок, без використання послуг комерційних банків, можливий за умови встановлення дієвого державного контролю за їх діяльністю.
Розширення кола безпосередніх учасників ринку ОВДП призведе до зниження ціни державного боргу. Розширення кола безпосередніх учасників пов’язано з виходом на нього філій комерційних банків та торговців цінними паперами, що не належать до складу установ банківської системи.
Стан ринку облiгацiй внутрiшньої державної позики знаходиться пiд постiйною увагою широкого кола його безпосереднiх учасникiв, фiнансових оглядачiв та вiдповiдних органiв державної влади. I це не випадково, подiї, що вiдбуваються на цьому ринку, у концентрованому виглядi, характеризують процеси ринкових перетворень та iнвестицiйний "клiмат" в Українi. Суттєве значення для аналiзу стану розвитку цього ринку та розгляду перспектив його розвитку має визначення ролi та мiсця цього iнструмента в забезпеченнi фiнансування державних потреб.
Щоб не допустити подальшого зростання бюджетної заборгованостi за ОВДП Законом України "Про Державний бюджет України на 2002 рiк" частка запозичень на ринку ОВДП для покриття дефiциту Державного бюджету в порівнянні зминулим року зменшена. У зв'язку з цим, сальдо між залученням коштiв на ринку ОВДП та бюджетними сплатами (сума основного боргу за ОВДП та обсяг доходу за ними) з початку року є негативним.
Неврегульованiсть процесу залучення коштiв на ринку ОВДП призвело до необхiдностi використання бюджетних коштiв, що отримуються iз iнших джерел, для покриття негативної рiзницi мiж обсягами залучення коштiв на ринку ОВДП та платежами, пов'язаними iз сплатою доходу та погашенням цих державних боргових зобов'язань.
Врегулювання процесу залучення коштiв на ринку ОВДП, пов'язано з пiдвищенням керованостi його розвитком, що викликає необхiднiсть реалiзацiї комплексу заходiв. Одним iз кроків слід вважати введення в дiю Мiнiстерством фiнансiв України з початку цього року графiкiв проведення аукцiонiв з розмiщення ОВДП, якими встановлюються дати та обсяги продажу облiгацiй. Поряд з цим, практика розроблення i затвердження графiкiв з продажу ОВДП ще не набула систематичного характеру, а його показники не є обов'язковими для виконання, У рядi випадкiв обсяги облiгацiй, що пропонуються для продажу, при проведеннi аукціонів змiнюються. Розроблення графiкiв на тижневий термiн також не дозволяє пiдвищити рiвень прогнозованостi розвитку ринку ОВДП, а це, у свою чергу, не створює необхiдних умов для проведення прогнозних розрахункiв щодо обсягiв придбання ОВДП iнвесторами та структури грошових потокiв.
Усунення цих недолiкiв пов'язано iз визначенням на законодавчому рiвнi статусу графiка проведення аукцiонiв з продажу ОВДП. У зв'язку з цим, доцiльно внести до повнення до Закону України " Про державний внутрiшнiй борг".
Пiдвищення керованостi розвитком ринку ОВДП нерозривно пов'язано з усуненням недолiкiв податкового законодавства. Так, при введенні в обіг ОВДП, що розмішувались на дисконтній основі, залишись не визначеними питання оподаткування дисконту. Як наслідок цього доходність ОВДП на аукціонах з первинного розміщення значно перевищувала облікову ставку Національного банку України. Лише пiсля надання Головною державною податковою інспекцією України вiдповiдних роз'яснень щодо неоподаткування прибутку вiд ОВДП їх дохідність на аукцiонах з первинного розмiщення почала поступово знижуватись. Іншим прикладом негативного впливу податкового законодавства на стан ринку ОВДП є введення податку на прибуток за ОВДП з першого липня минулого року у розмiрi 30%. Ця правова норма спричиняла нерiвні умови дiяльностi на ринку резидентiв та нерезидентiв. У той час як прибутки резидентiв пiдлягають оподаткування, прибутки нерезидентів за ОВДП вiдповiдно до міжнародних договорів щодо уникнення подвійного оподаткування, у переважній більшості, не оподатковуються. Це дає можливість нерезидентам надавати пропозиції з придбання облiгацiй, за цінами придбання значно вищими і більш прийнятними для Міністерства фінансів України ніж тими, що можуть запропонувати резиденти, які вимушені враховувати до ціни купівлі цих цінних паперів податкові сплати. Така нерiвнiсть призвела до усунення з аукцiонiв з розмiщення ОВДП заявок резидентiв i поряд iз свiтовою кризою на фондовому ринку до зменшення обсягiв залучення коштiв.
У зв'язку з викладеним постає проблема введення єдиних умов оподаткування за ОВДП. З урахуванням норм Конституції України, якою визначений статус міжнародних договорів, ця рівність може бути досягнута лише за умови відміни оподаткування прибутку за цінними паперами.
Важливе значення для подальшого керованого розвитку ринку ОВДП має введення механізмів спільного функціонування різних сегментів фінансового ринку, у першу чергу, спрямованих на забезпечення органічного поєднання ринку ОВДП з валютним ринком.
Становлення та розвиток цього механізму пов`язано з необхідністю внесення змін до законодавства з питань іноземного інвестування.
Отже, можна констатувати, що до факторiв, якi негативно вплинули на функцiонування ринку ОВДП, можна вiднести:
- мiжнародну фiнансову кризу,
- використанням ОВДП, у ряді випадків, як основного джерела надходження коштів до Державного бюджету;
- недоліками чинного законодавства, у першу чергу у сфері оподаткування;
- нерозвиненістю механізмів спільного функціонування сегментів фінансового ринку;
- невраженістю, у окремих випадках, рішень щодо встановлення цінових умов розміщення ОВДП.
Навіть у цих умовах та непрацюючої економіки, ринок ОВДП у сукупностi iз заходами, що були реалiзованi Нацiональним банком України, забезпечив стабільність національної валюти та цін. Як плату за цю стабільність необхідно розглядати зростання заборгованості Державного бюджету. Необхідно ще раз зверну ти увагу та те, що рівень такої заборгованості знаходиться в залежності від стану виробництва та рівня податків за операціями з державними цінними паперами.
Кошти, що залучались при розміщенні ОВДП, у своїй пере важній більшості спрямовувались на покриття заборгованості бюджету по заробітній платі, пенсіям та стипендіям, яка у да ний час погашена ще не у повній мірі. Часткове погашення цієї заборгованості, у значній мірі дозволило зняти соціальну напругу у суспільстві, а також здійснити поповнення обіговими коштами товаровиробників. У цій ситуації ОВДП були засобом підтримки вітчизняного виробництва і надходження додаткових податкових платежів до бюджету.
Ситуацiя, що склалася на ринку ОВДП протягом 2002 року, характеризується значними обсягами сплат з погашення ОВДП, суттєвим зменшенням обсягами їх розмiщення, та поступовою стабiлiзацiї цiнових умов розмiщення цих державних боргових зобов'язань.
Оперативне використання ОВДП - засіб регулювання Нацбанком грошової маси в обігу, підтримки ліквідності банківської системи та стимулювання фондового ринку.
Національний банк України проводить виважену монетарну політику, що спрямована на підтримку купівельної спроможності гривні, стабілізацію фінансових ринків та підтримку банківської системи країни. Національним банком України визначені механізми та інструменти, за допомогою яких він забезпечує виконання покладених на нього функцій, а саме: порядок формування комерційними банками обов’язкових резервів, здійснення виваженої процентної політики, використання відповідних меха-нізмів щодо випуску та вилучення емісійних кредитних коштів з обігу (кредитні аукціони, ломбардне кредитування, операції на фондовому ринку державних цінних паперів та валютному ринку).
РЕПО операції - інструмент розв’язку проблеми ліквідності комерційнихбанків з одночасним регулюванням обсягів грошової маси в обігу.
Ломбардний кредит - найдорожчий і найкороткостроковіший інструмент підтримки Нацбанком ліквідності комерційних банків.
Виконаня функцій дилера на вторинному ринку ОВДП, що пов’язані з регулюванням грошової маси в обігу, належить до статутної діяльності Нацбанку. Такий вплив на обсяги грошової маси здійснюється шляхом укладання угод з купівалі та продажу ОВДП на біржовому та позабіржовому ринках. У зв’язку з цм Національний банк здійснюєведення та підтримку на відповідному рівні ліквідності портфель ОВДП, що перебувають у його власності. Ці облігації у разі потреби можуть бути запропоновані до продажу з метою вилучення з обігу надлишкової грошової маси.
Необхідною умовою здійснення такого регулюючого впливу є досягнення необхідної стабільності цінових умов реалізації угод, що укладаються з ОВДП на вторинному ринку.
На відміну від ОВДП при запровадженні інших фінансових інструментів, що не можуть бути використані для здійснення Нацбанком своїх статутних обов’язків, його повноваження зводяться у першу чергу до формування відповідної методично-інструктивної бази, що встановлює порядок випуску, обігу, сплату доходу та погашення цінних паперів установами банківької системи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України від 21.03.91р. “Про банки і банківську діяльність”.
2. Закон України "Про цінні папери та фондову біржу".
3. Закон України "Про Державний бюджет України на 2000 рік".
4. Закон України "Про Державний бюджет України на 2001 рік".
5. Закон України від 23.01.97р. № 21 "Про державний внутрішній борг".
6. Закон України "Про Державний бюджет України на 2002 рік".
7. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів", 30.10.99 р.
8. Положення Національного банку України "Про порядок здійснення нерезидентами операцій з облігаціями внутрішньої державної позики" № 246 від 23.07.2002 р.
9. Постанова Правління Національного банку України "Про проведення закритих кредитних аукціонів з продажу кредитів Національним банком України", від 20.05 94 №97.
10.Алехин Б.И. «Рынок ценних бумаг введеные в фондовие операцыи», М «Финансы и статистика», 1991.
11. Галенко О. Класифікація учасників ринку цінних паперів. Вісник Національного банку України № 12, 2002.
12. Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т. "Гроші, кредит, банки", Львів, вид. “Центр Європи“, 1997.
13. Демченко С. “Ринок цінних паперів України: to be or not to be?” Банківська справа № 2-95.
14 В. Лисицкий “Финансові пріоритети України” Финанси України № 9 2002.
15. Мигашко В. “Ринок цінних паперів в Україні”, Вісник Національного банку України, № 3, 2001.
16. Мигашко В., Федоров Е. Місце і роль Національного банку на ринку державних боргових зобов’язань.Вісник Національного банку України № 8,2000.
17. Миркин Я.М. “Ценные бумаги и фондовый рынок“ М. Изд. “Перспектива“, 95.
18. Миркин Я.М. “Формирование рынка ценных бумаг: денежно- кредитный аспект” Деньги и кредит ,№2”92.
19. Мозговий О. “Фондовый ринок України” Фінанси України № 5 ,6, 2002.
20. Мороз А.М. Основи банківської справи, Київ: “Лібра” 1994-330 с.;
21. Науменко В. Злети і падіння ринку цінних паперів України. Вісник Національного банку України № 2, 2002.
22. Орхіменко О.О., Орхіменко О.А. Ринок держоблігацій: ретроспектива, аналіз, прогноз. Фінанси України. № 6, 2001.
23. Річний звіт Національного банку України за 2002 рік.
24. Чайка О., Стан, проблеми та перспективи ринку державних цінних паперів. Вісник Національного банку України № 1, 2002.
25. Чирва Н.В., Лузін П.К. Державні цінні папери на фондовому ринку України., Фінансова Україна № 7, 2002.
26. Бюлетень Національного банку України. Випуски за період 01.95р. - 03.2002р.
27. Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. Додаток до журналу Вісник НБУ. Випуски за період 05.96р. - 04.2002р
28. . Річний звіт Національного банку України за 200-2001 рік 30. . Вісник Національного банку України за 2000-2001 рік № 5-10/2001 «Розвиток платіжної системи України.