Організація діяльності державного службовця

Міністерство освіти і науки України

Головне Управління державної служби

При Кабінеті Міністрів України

Дніпропетровський національний університет

Інститут довузівської та післядипломної освіти

Магістратура державного управління

Реферат

З дисципліни “Організація діяльності державного службовця”.

на тему: Службова кар”єра та шляхи її росту.

Виконала: слухач групи ЗМЕ-01-1 Андрущак І.А.

Перевірив: доцент Поліщук Л.А.

________________________________________

Дніпропетровськ- 2002

План.

Вступ. 3

1. Службова кар”єра державного службовця. 4

1.1. Професіоналізм державного службовця. 4

1.2.Шляхи росту службової кар”єри. 6

Висновок. 8

Використана література. 9

Вступ.

В процесі проходження служби в державних органах можна виділити низку загальних ключових моментів, які в сукупності відображають зміст процесу перебування на посаді, тобто службову кар»єру.

Кожний державний службовець проходить свій служ­бовий шлях, тобто має свою індивідуальну кар'єру.

Законодавством України визначається порядок прий­няття на державну службу, проходження випробувального терміну, порядок проведення атестації службовців, заміщення державних посад, присудження категорій і рангів.

Службова кар'єра починається із вступу на державну службу. Порядок вступу на посаду буде залежати від особли­востей статусу державного органу; категорії державної посади, шляхів заміщення цих посад, професіоналізму тощо.

1. Службова кар”єра державного службовця. 1.1. Професіоналізм державного службовця.

Поняття "службова кар'єра" є новим для офіційної дер­жавної термінології і може розглядатися як позитивний фак­тор, дія якого направлена на встановлення професіоналізму державних службовців.

Професіоналізм стимулює придбання знань, їхнє поглиблення, нагромадження досвіду роботи. Він безпосередно впливає на рост службової кар”єри.

Припускають, що підготовка службовця для тієї чи іншої посади буде успішної, якщо в нього є відповідна цієї посади базова підготовка, наприклад диплом для права надходження у вищий спеціальний заклад, для навчання відповідно до профілю займаної посади.

Проблема добору державних службовців на висування повинна зважуватися тільки шляхом оцінки професійної придатності, кваліфікації й особистої трудової віддачі (за принципом професійної майстерності). Професіоналізм державного службовця припускає:

а) компетентність працівників, тобто знання ними справи, наявність,

необхідного утворення, стажу, навичок, системи підвищення кваліфікації.

Один з основних обов'язків службовця - підтримка рівня своєї кваліфікації;

б) систематичне, регулярне виконання функцій, операцій, оформлення,

рішення справ, стабільність службових відносин.

Це дозволяє працівнику ясніше і глибше пізнавати проблеми, що є перед ним, опанувати необхідними методами керівництва. Немаловажне: відчуття стійкості психологічно розкріпачує службовця і сприятливо впливає на професійну діяльність, взаємини з людьми;

в) політичну нейтральність , тобто державний службовець зобов'язаний діяти відповідно до правових актів, але не політичними установками; питання партійності не повинні мати великого значення при підборі кадрів; службове становище неприпустиме використовувати в інтересах партій, у державних органах не можна створювати партійні організації. Потрібно враховувати, що "практично всі розвиті в економіко-правовому відношенні держави завжди прагнуть формувати державний апарат так, щоб він і його що служать були б вільні від політичного впливу яких-небудь партій, рухів ;

г) лояльність, незалежно від партійних і інших пристрастей державний службовець повинний триматися в рамках законності, службового боргу, бути коректним, уважним до людей, до усім, хто залежить від нього, звертається до нього;

д) відповідальність за невиконання чи неналежне виконання посадових обов'язків, за якість підготовлюваних і прийнятих рішень. За свою діяльність службовці можуть нести дисциплінарну, адміністративну, карну, матеріальну відповідальність.

Професіоналізм державного службовця покликаний забезпечувати стабільність державної служби, якісне виконання функцій, постійну готовність до складних завдань, можливість поліпшення своїх професійних якостей, державний службовець повинний бути компетентним співробітником, тобто якісно здійснювати свої повноваження.

Принцип професіоналізму і компетентності державних службовців є ведучим початком при подальшому просуванні по службі. Це не тільки одне з основних вимог, що визначають формування і практичну діяльність персоналу, але і необхідна правова умова, без виконання якого неможливе одержання права на здійснення посадових повноважень.

Вимоги, пропоновані в сучасних умовах до рівня професійної підготовки державних службовців, дуже високі.

Професіоналізм державних службовців необхідно регулярно підтримувати на необхідному для практики рівні за допомогою проведення різних заходів, наприклад, таких як підвищення кваліфікації, перенавчання й одержання додаткового утворення. Реалізація принципу професіоналізму і компетентності державних службовців забезпечується безліччю законодавчих і інших нормативних актів.

1.2.Шляхи росту службової кар”єри.

З метою набуття практичною досвіду, перевірки про­фесійного рівня і ділених якостей особи, яка претендує на посаду державною службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи (ст. 19 Закону України "Про державну службу").

Більш детально це питання регламентується Поло­женням про порядок стажування у державних органах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 1994 р. № 804.

Важливим питанням росту службової кар”єри є також і переміщення державного службовцяпо службі. Переміщення державного службовця може здійснюватися на вищу посаду з метою просування пра­цівника по службі, на рівнозначну посаду з метою більш до­цільного використання ділових якостей службовця; на нижчу посаду у випадках скорочення штатів, за станом здоров'я, за власним бажанням, за результатами проведення а

тестації.

Головною формою переміщення є просування по службі. Відповідно до статті 27 Закону України "Про державну службу" просування по службі державного службовця здій­снюється шляхом обіймання більш високої посади на кон­курсній основі, крім випадків, коли інше встановлено зако­нами України та Кабінетом Міністрів України, або шляхом присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Таким чином, просування по службі відбувається в межах державних посад, категорій і рангів. Все це у сукупності скла­дає службову кар'єру.

За загальним правилом службовцю при прийнятті на роботу присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної І категорії посад держання й службовець повинен успішно від­працювати на посаді, що обіймає, два роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад.

Встановлення класифікації посад для державних служ­бовців сприятиме реалізації права і можливостей на просу­вання по службі, причому з'являється можливість одержувати додаткову винагороду, залишаючись на тій же посаді. Такий підхід забезпечує більший ступінь об'єктивності в оцінці здіб­ностей кожного службовця.

У Законі України “Про державну службу в Україні”зазначається, що переважним правом на про­сування по службі користуються державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціатив­ність, постійно підвищують свій професійний рівень та зара­ховані до кадрового резерву.

Для визначення рівня професійної підготовки і відповідності державного службовця займаної посади державної служби, а також для рішення питання про присвоєння державному службовцю кваліфікаційного розряду здійснюється його атестація.

Атестація проводиться на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року №1922 “Положення про проведення атестацій державних службовців”.

Відповідно до цієї Постанови, з метою підвищення ефективності діяльності державних службовців та відповідність за доручену справу в державних органах один раз на три роки проводиться їх атестація, під час якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, які виявляють працівники при виконанні службових обов’язків, визначених типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад і відображених у посадових інструкціях, що затверджуються керівниками державних органів відповідно до Закону України “Про державну службу” та інших нормативно-правових актах.

Тобто, за результатами атестації може бути прийняте рішення про просування службовця по службі, присвоєння йому чергового рангу.

Підставами просування по службі є також навчання і підвищення кваліфікації державних службовців. Державні службовці підвищують свою кваліфікацію постійно, у тому числі через навчання у відповідних навчальних закладах, як правило, не рідше одного разу на п’ять років (ст.29 Закону України “Про державну службу”).

Висновок.

Необхідно відзначити, що одним з головних результатів діяльності державного службовця є його кар'єра.

Вплив навчання і підвищення кваліфікації на його кар'єру найчастіше не відповідає сучасним задачам державної служби.

Основною проблемою для державної служби є професіоналізм, особливо це стосується керівників середньої ланки, а також фахівців усіх рівнів.

Державний орган влади припускає наявність у державних службовців уміння, що служить, самостійно і кваліфіковано вести справи, вирішувати багатопланові адміністративні задачі. Тут знаходить свій прояв один з найбільш істотних ознак служби: стикування інформації і даних, чи, іншими словами,, обставин справи з чи законом правовою нормою. Ця ознака жадає від державних службовців яскраво вираженої здатності до аналітичного мислення. Орган державної влади відповідного рангу жадає від працівника уміння бачити проблеми і явища у великих взаємозалежних середовищах і швидко освоюватися на новому поприщі, уміло застосовувати напрацьований у свій час досвід до вимог особливих ситуацій і задач.

В даний час найбільш гостро коштує проблема недостатності знань в області права. Відсутні навички правильного тлумачення норм діючого законодавства, що часто суперечать один одному. Також відчувається гострий дефіцит знань в області економіки, фінансів, державного керування.

Додаткове утворення і навчання повинне носити адресний характер і виходити з професійних і службових обов'язків фахівця і враховуватися при службовому просуванні державних службовців. При плануванні розвитку кадрового потенціалу необхідно враховувати потреби у відповідній перепідготовці кожного державного службовця.

Використана література.

1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – Київ: Україна. – 1996.

2.Закон України від 16 грудня 1993 р. “Про державну службу”. – Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – ст. 490

3.Постанова Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 р. “Про управління державною службою” . – К.: ЗЗУ. – 2000.

4.Постанова Кабінету Міністрів України від 1 грудня 1994 р. № 804 “Про порядок стажування в державних органах” / / Офіційний Вісник України. – Київ. – 1995. – №1 – 2. – 476 с.

5.Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 782 “Про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців”. / / Офіційний Вісник України. – Київ. – 1995. – №10. – 398 с.

6.Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1922 “Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців”. / / Офіційний Вісник України. – Київ. – 2001. – №1 – 2. – 476 с.

7.Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. – Киев: Наукова думка. – 1990. – 124 с.

8.Битяк Ю.П. Государственная служба в СССР и развитие ее демократических основ. – Киев: УМКВО. – 1990. – 144 с.

9.Дубенко С. Проблеми реформування державної служби в Україні // Вісник державної служби в Україні. – 1995. – № 4 – 5. – 117 с.

10.Манохин В.М. Конституционные основы законодательства о государственной службы // Правоведение. – 1983. – № 4. – С.15

11.Петришин А.В. Государственная служба / Историко-теоретические предпосылки / Сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ. – Харьков: Факт. – 1998. – 168 с.