Зовнішньоекономічні відносини України

Можна виділити три визначальні передумови, реалізація яких створить сприятливі можливості для включення економіки України в глобальні процеси і структури. Мова йде про системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і відкритість економіки. Головним у цій тріаді є, очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляції до відкритості, перехід від тоталітарно-директивної моделі товариства до ринкової. Досвід свідчить, що ринкова трансформація розвивається в трьох основних напрямках: лібералізація економіки, приватизація власності, інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури). При цьому виняткову роль для України відіграє створення атрибутів загальноекономічної і ринкової інфраструктури, стан відкритості економіки для більш широкого її включення в торгово-економічні, фінансово-інвестиційні, виробничо-технологічні глобальні процеси. В Україні ухвалено ряд законів, які створюють номінальні можливості для включення її економіки у світове господарство, у міжнародний поділ праці. Це, зокрема, Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про спеціальні (вільні) економічні зони" та ін. На початок 2000 р. в Україні діяло більше 8000 спільних підприємств і 2600 підприємств із 100 % іноземних інвестицій; у 2000 р. було залучено 792,2 млн дол. США прямих іноземних інвестицій в економіку України. Цей процес розвивається й далі. Є всі підстави стверджувати, що в Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні та інші передумови для поступового включення її економіки в світові процеси і структури.15.1. ФОРМУВАННЯ ВІДКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ
../../My Documents/В БИБЛИОТЕКУ/enbv.narod.ru/enbv.narod.ru/text/Econom/mzed/str/15.html - 123#123 Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи. Є й інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки і світового господарства. До них варто зарахувати досить розвинутий внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо щодо забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами), традиційні господарські зв'язки з країнами СНД, і насамперед з Росією, зростаючу необхідність створення нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу. Таким чином, курс на формування в Україні відкритої економіки, під яким розуміється не тільки розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на теперішньому етапі, але й поступове відкриття ще двох каналів взаємозв'язку зі світовим господарством (рух капіталів і взаємо-обмін національними валютами), об'єктивно зумовлений і практично безальтернативний. Основними принципами формування відкритої економіки повинні стати: - по-перше, акцент на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці регіонального і глобального масштабу. Мова йде про такі галузі національного виробництва, як машинобудування (ракети, судна, літаки, окремі види металорізних верстатів, прилади, побутова техніка і т.д.). Високим науково-технологічним рівнем характеризується порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість (низьковуглецевий ферохром, пропілен, полістирол, поліамідні і поліпропіленові волокна). Великі потенційні можливості мають також агропромисловий комплекс України і галузі, пов'язані з транзитом через її територію вантажів, нафти, газу, електроенергії та інших товарів і послуг; - по-друге, високий рівень внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання і закріплення за собою відповідних ніш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках товарів і послуг; - по-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, що покращує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, від чого залежить створення сприятливого інвестиційного клімату; - по-четверте, введення твердої конвертованої національної валюти; - по-п'яте, врахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітале- і працезабезпеченості порівняно з іншими країнами, врахування відповідних внутрішніх витрат, цін і їхніх світових аналогів з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує умови торгівлі (terms of trade) і призводить до суттєвих збитків. Нарешті, варто неухильно здійснювати постійну гармонізацію національного зовнішньоекономічного законодавства з нормами ГАТТ/СОТ, Надзвичайно складною є проблема розробки відповідних механізмів включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси і структури. Мова, очевидно, повинна йти не про безконтрольну лібералізацію зовнішньої торгівлі, як це відбувалося в попередні роки, а про поступовий, регульований з боку держави процес відкриття національного ринку з одночасним здійсненням цілеспрямованої протекціоністської політики стосовно власних товаровиробників і споживачів. Передбачається також досить жорстке валютне регулювання, сертифікація продукції за європейськими і світовими нормами та стандартами. Діяльність державних органів управління зовнішньоекономічними процесами могла б сконцентруватися в таких головних напрямках: - відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнучким захистом вітчизняних виробників; - забезпечення правових і економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу; - орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної політики на світові стандарти і тенденції розвитку; - гармонізація національного господарського права і законодавства з міжнародним; - підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках. Механізми та інститути мікрорівня повинні забезпечувати вільний маневр підприємців усіх форм власності у світовому господарстві, свободу вибору економічними суб'єктами вітчизняних і закордонних партнерів і ринків при здійсненні господарських онерацій, перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємства. Поступова інтеграція української економіки у світові процеси і структури потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Відповідно до історичного досвіду та наявних оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється протягом 5-10 років, технологічної системи - 10-30 років, економічної системи - від 30 до 60 років. Як свідчить практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі посилення регулюючої ролі держави, що здійснює активну структурну, промислову і зовнішньоекономічну політику. Отже, з огляду на передумови, що об'єктивно існують, внутрішні і зовнішні чинники, можна стверджувати, що найбільш прийнятною для України є експортне орієнтована модель економічного розвитку, що передбачає всебічне використання світових ринків як додаткового чинника економічного зростання. Ця модель знайшла своє практичне втілення не тільки в ряді країн Південно-Східної Азії і Латинської Америки, але й у США при виході з Великої депресії 1930-х років. Водночас, як показує досвід інших країн, впровадження експортно орієнтованої моделі супроводжується виникненням ряду проблем і суперечностей - це труднощі з освоєнням власної ніші на ринках розвинених країн; неопрацьованість механізмів повернення валютних коштів; асиметрія в цінах, що може призвести до розвитку так званого злидарського зростання; орієнтація на гіпертрофований експорт окремих видів товарів і послуг, що веде до виникнення "голландської хвороби" деіндустріалізації (теорія Рибчинського); залежність внутрішнього економічного зростання від можливої кон'юнктури світових ринків. Тому паралельно з впровадженням експортно орієнтованої стратегії має здійснюватися об 'рунтована імпортозамінна політика (український комбайн, тролейбус, трамвай і т.д.). Необхідно вживати також відповідних протекціоністських заходів стосовно національних виробників за допомогою жорсткого митно-тарифного регулювання імпорту і встановлення нетарифних бар'єрів (санітарні, екологічні, технічні, технологічні норми і стандарти), які сприяють прискореному зростанню власного виробництва як базової структури включення України в сучасні цивілізаційні процеси.15.2. ТЕНДЕНЦІЇ І СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ
../../My Documents/В БИБЛИОТЕКУ/enbv.narod.ru/enbv.narod.ru/text/Econom/mzed/str/15.html - 123#123 Україна належить до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП). В середньому кожний третій український продукт або послуга реалізуються за допомогою зовнішніх економічних зв'язків, що відіграють помітну роль у національній економіці та істотно впливають на темпи і пропорції економічного зростання, на створення конкурентного ринкового середовища і на весь системний трансформаційний процес. Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з опти-мізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм ГАТТ/СОТ. Стратегічна мета полягає в реалізації у світовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивно існують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені. Важливого значення набуває також необхідність враховувати різну фактороінтенсивність українських товарів і послуг порівняно з закордонними, цінові та інші відмінності, що формують конкурентні переваги національних економік у міжнародній торгівлі. Зовнішньоторговельний обіг товарів та послуг у 2000 р. становив 33,4 млрд дол. США, збільшившись порівняно з 1999 р. на 18,5 %. Експорт зріс на 18,8 %, імпорт - на 18,2 %, їх обсяги становили відповідно 18,1 та 15,3 млрд дол. США. Додатне сальдо зовнішньоторговельного балансу, як це показано в табл. 12, становило майже 3 млрд дол. (у 1992 р. - 2,2 млрд дол.). У табл. 13, 14, 15 наведено деякі дані, що характеризують динаміку розвитку зовнішньої торгівлі та її структуру. Покращання показників зовнішньої торгівлі у 2000 р. пов'язане, у першу чергу, зі збільшенням обсягів торгівлі з основним торговельним партнером - Російською Федерацією, обсяги торгівлі товарами та послугами з якою у відношенні до 1999 р. зросли на 11,7 %, у тому числі експорту - на 21,9 %. За даними Держкомстату України, в І півріччі 2001 р. обсяг експортних поставок в Росію становив 27,2 % від загального об'єму експорту, в Італію - 5,2 %, Туреччину - 4,4 %, Німеччину - 4,3 %, Китай - 3,6 %, США - 3,2 %, Польщу -3,1 %.. Найбільші імпортні надходження виконувались з РФ - 38 %, Тур-кменістану - 10,8 %, Німеччини - 8,2 %, Казахстану - 4,6 %, Білорусі - 3,1%, США - 2,9 %, Італії - 2,6 %. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами в І півріччі 2001 р. становив 15 426,2 млн дол. США та збільшився порівняно з І півріччям 2000 р. на 14,4 %, в тому числі експорт, який становив 8009,8 млн дол. (збільшився на 21,7 %), імпорт - 7416,4 млн дол Г (збільшився на 7,4 %). Позитивне сальдо становило 593,4 млн дол. (за I півріччя 2000 р. негативне сальдо становило 320,9 млн дол.). Коефіцієнт покриття імпорту становив 1,08 (за І півріччя 2000 р. - 0,95). В загальному обсязі експорту товарів за І півріччя 2001 p., порівняно з І півріччям 2000 p., збільшилась частка виробів з чорних металів з 3,5 % до 4,9 %, молока та молочних продуктів - з 0,6 % до 1,8 %, механічних машин та обладнання - з 5,3 до 8,2 %, інструментів - з 0,1 % до 1,4 %, масляних насінь та плодів - з 1,1 % до 1,5 %. Разом з тим, зменшилась частка чорних металів - з 37,5 % до 31,4 %, продуктів неорганічної хімії - з 4,7% до 3,8 %. У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась частка механічних машин та обладнання з 9,2% до 10,9%, фармацевтичних продуктів, включаючи медикаменти - з 1,4 % до 2,1 %, чорних металів - з 1,4 % до 2 %, засобів наземного транспорту, крім залізничного - з 3 % до 3,4 %, паперу та картону - з 2 % до 2,6 %. Зменшилась частка мінерального палива, нафти та продуктів її переробки - з 45,4 % до 40,2 %, руди, шлаків та золи - з 3,1 % до 2 %. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі послугами в І півріччі 2001 року, за інформацією Держкомстату України, становив 2262,8 млн дол. США та збільшився порівняно з І півріччям 2000 р. на 0,4 %, в тому числі експорт - 1704,5 млн дол. (скоротився на 0,7 %), імпорт - 558,3 млн дол. (збільшився на 3,9 %); позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило 1146,2 млн дол. та зменшилось на 2,9 %. Україна здійснювала зовнішньоторговельні угоди послугами зі 175 країнами-партнерами. Найбільшу частку в загальному обсязі українського експорту займали транспортні послуги (84,6 %), імпорту - державні послуги (45,4 %), послуги транспорту (17,8 %), ділові, професійні та технічні послуги (12 %) та послуги зв'язку (8,9 %). Порівняно з І півріччям 2000 р. експорт послуг скоротився на 12,9 млн дол. через зменшення обсягів ділових, професійних і технічних послуг - на 18,7 млн дол. (на 17,8 %) та будівничих послуг - на 8,0 млн дол. (на 44,9 %). Одночасно зросли на 7,1 млн дол. (на 32,5 %) послуги турфірм, на 2,2 млн дол. (на 23,2 %) - фінансові послуги, на 1,6 млн дол. - транспортні послуги (0,1 %), зокрема повітряного транспорту на 13,9 млн дол. (на 14,3 %), залізничного транспорту на 16,7 млн дол. (на 11,6 %), річкового транспорту та допоміжних транспортних послуг на 20,8 млн дол. (на 25,2%). Майже дві третини експорту послуг (1056,7 млн дол.) припадає на країни СНД, у тому числі 96,5 % - на РФ. Обсяги послуг, наданих країнам СНД, в І півріччі 2001 р. зменшились на 2,7 млн дол. (на 0,3 %), в тому числі Туркменістану - на 7,6 млн дол. (81,3 %), Азербайджану - на 1,8 млн дол. (на 51,3 %). Одночасно зросли обсяги наданих послуг Російській Федерації - на 6,1 млн дол. (на 0,6 %), Казахстану - на 1,3 млн дол. (на 58,7 %). 15.3. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ СТРАТЕГІЇ
../../My Documents/В БИБЛИОТЕКУ/enbv.narod.ru/enbv.narod.ru/text/Econom/mzed/str/15.html - 123#123 Стратегічна програма розвитку зовнішньоекономічних відносин України має базуватися на забезпеченні її суверенітету в світогоспо-дарських зв'язках, гарантуванні її національної зовнішньоекономічної безпеки. Вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв'язків повинна 'рунтуватися на еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці. Взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої - максимальна господарська свобода безпосередніх виробників, експортерів товарів і послуг. Не менш важлива відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі в регіональних та світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах. На підставі цього можна сформулювати головні елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України, яка, на наш погляд, має містити: - створення потужного експортного сектору; - міцнення і забезпечення конвертованості національної валюти; - залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом; - лібералізацію імпорту; - здійснення закордонної підприємницької діяльності; - формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржа, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг і т.д.); - гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій; - поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об'єднання та організації; - кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Головне завдання полягає в тому, щоб визначити етапи, напрямки, форми і способи реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Серед пріоритетів у розвитку експортного сектору варто назвати, в першу чергу, високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування (верстати, літаки, ракети, судна, прилади, побутову техніку), порошкову металургію, надтверді матеріали, кераміку, електрозварювальне виробництво. Техніка і технологія в цих і деяких інших галузях досягають світового рівня, що значно полегшує проблему пошуку й освоєння власної ніші на світових товарних ринках. Другу групу пріоритетних галузей може скласти агропромисловий комплекс, спрямований, у першу чергу, на країни СНД і партнерів із числа країн, що розвиваються. Серйозні соціально-економічні й структурні перетворення на селі спроможні перевести сільське господарство і виробництво продовольства в розряд високоефективних галузей, що будуть визначати, поряд з іншими, експортний профіль країни в системі міжнародного поділу праці. Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть стати третім напрямком при формуванні експортного сектору України. За умови створення належної виробничої, соціальної і зовнішньоекономічної інфраструктури Україна може реально і стабільно підключатися до найбільш динамічних і вигідних позицій світової торгівлі. Видобувна і металургійна галузі промисловості формують четвертий пріоритетний блок експортного сектору. Кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат користуються постійним попитом на світових ринках і спроможні при кардинальній реконструкції металургійних заводів, рудників і шахт підсилити експортний потенціал України. Зокрема, важливим є експортний потенціал чорної металургії. Сьогодні Україна не тільки входить до першої п'ятірки країн - виробників сталі, але й виробляє її більше за всіх на душу населення. Потужна металургійна база, очевидно буде залишатися однією з головних с

кладових експортного сектору України, надаючи можливість реалізувати на світовому ринку наявні переваги кваліфікованої, відносно дешевої робочої сили, власних природних ресурсів, розміщення виробництва, ефект масштабу, ліквідувати технологічний розрив у торгівлі з розвиненими країнами. Нарешті, п'ятий пріоритетний напрямок пов'язаний із надзвичайно вигідним географічним положенням нашої держави. Транзитні перевезення вантажів, нафти, газу з євроазіатської частини на захід і з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до Африканського континенту можуть перетворитися на важливий канал валютних надходжень, що вимагає серйозних структурних перетворень у транспортній сфері, щоб підняти її до рівня світових стандартів. Серйозною передумовою виходу України на світові ринки є забезпечення внутрішньоекономічної стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової та ін.). Як показує досвід "старих" і "нових" індустріальних держав, в умовах демонетизації золота головною гарантією введення і підтримки валютної конвертованості є товарна конвертованість. Тільки за наявності потужного і всезростаючого потоку на світові ринки конкурентоспроможних товарів і послуг, що користуються постійним попитом, буде і відповідний попит на національну валюту, а значить і її конвертованість у валюти інших держав. Золотовалютні резерви відіграють допоміжну роль як чинник стабілізації національної валюти і регулювання її поточного курсу. Вирішальне значення має товарна інтервенція, завоювання надійних ніш на світових ринках товарів і послуг, технологій і капіталів. Важливе значення має залучення іноземних інвестицій - важливий додатковий чинник економічного відродження України, створення розвинутого експортного сектору. Основні принципи імпорту іноземного капіталу - надання закордонним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими користуються національні суб'єкти господарської діяльності, за винятком стартового періоду (2- 5 років), а також пільг, що надаються в спеціальних економічних зонах або у випадку включення СП у державні програми, що допускають відповідні пільги. Серед пріоритетів державної імпортної політики на перше місце необхідно твердо і однозначно поставити ввезення сучасної техніки і технології, ноу-хау, інжинірингових послуг. За умови об'єднання новітньої технологи з досить високим загальноосвітнім і фаховим рівнем українських працівників саме такий підхід дасть бажаний результат. Доцільною була б розробка державної програми технологічної модернізації виробництва на базі закордонних технологій із зазначенням джерел фінансування (внутрішніх і зовнішніх) та виділенням головних галузей економіки, що є визначальними в системі науково-технічного прогресу. Другий важливий напрямок імпортної політики - охорона здоров'я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Розвиток за участю закордонних галузей охорони здоров'я набуває першочергового економічного і соціального значення. Третій напрямок містить у собі сукупність галузей продовольчого комплексу, харчової промисловості країни. Оснащення галузей харчової промисловості новітньою технікою і технологією, забезпечення умов надійного збереження сільськогосподарської продукції лежить в основі рішення продовольчої проблеми і створення необхідних експортних ресурсів продовольства. Активізація закордонної підприємницької діяльності і створення розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту також сприяють активізації зовнішньоекономічних потоків. Теперішня зовнішньоекономічна політика України по суті є пасивною, тимчасовою, перехідною. Закордонна підприємницька діяльність може здійснюватися за наявності вільних капіталів, досвіду, підготовлених кадрів. Починати доведеться практично з нуля - зі створення за кордоном спільних підприємств і фірм за участю українського капіталу, відкриття філій банків, розвитку інших структур, що сприяли б просуванню товарів і послуг на світові ринки. Заснуванням експортно-імпортного банку України покладено початок формуванню системи зовнішньоекономічної інфраструктури, її необхідно доповнити за рахунок комерційних банків, міжнародної фондової і товарної бірж, транснаціональних банків, консалтингових і аудиторських фірм, лізингових і венчурних підприємств тощо. Ключовою ланкою зовнішньоекономічної стратегії є податкова, депозитна, цінова, кредитна, фінансова і валютна політика. Ніякі постанови і рішення не додадуть бажаної активності і господарської енергії ні внутрішнім товаровиробникам і експортерам, ні закордонним інвесторам і банкірам без створення в Україні сучасної системи оподаткування експорту, імпорту, прибутку спільних підприємств і т.д. З огляду на досвід закордонних країн у стимулюванні експортних галузей, доцільно було б експортно орієнтованим виробництвам компенсувати податок на додану вартість при перетинанні товарами митних кордонів України, а також впровадити пільгові умови кредитування інвестиційних програм і проектів. Цінова політика вже зараз має орієнтуватися на зближення внутрішніх і світових цін, депозитна - на світові грошові ринки. Зовнішньоекономічна стратегія передбачає вибір географічного середовища, в якому найбільш органічно досягається реалізація економічних інтересів. Найкращим економічним регіоном для України є європейський. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, майже однакові історичні і духовні традиції, близькі рівні економічного і науково-технічного розвитку роблять його головним на цьому етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. На двосторонні зв'язки з окремими країнами Європи необхідні значно сильніші стимули з боку держави. Необхідно також наполегливіше шукати шлях до розвитку багатостороннього співробітництва з Європейським Союзом, Чорноморською економічною зоною. Не варто ігнорувати і багатосторонні структури, що створюються на принципово новій основі в країнах Східної Європи і СНД. Варто враховувати, що механічне поновлення зв'язків із цими державами, подальше перебування в кризовому економічному просторі СНД, що перебуває в стані стагнації, здатне ще більше загострити економічні проблеми нашої держави, загальмувати процес подолання кризових явищ, уповільнити і так невисокі темпи радикальних економічних перетворень. Орієнтація на невимогливі, економічно, технологічно й інфраструктурно нерозвинені ринки СНД, рівень яких значно поступається ринкам індустріальне розвинених держав, призведе до консервації нашої економічної і технологічної відсталості, низької якості й невисокої конкурентоздатності українських товарів і послуг. Тому необхідний ретельний перегляд всієї сукупності економічних зв'язків із країнами СНД, оптимізація на основі критеріїв доцільності й ефективності, відповідності національним економічним інтересам України. Аналогічні вимоги мають стати підґрунтям економічного співробітництва України з переважною більшістю країн, що розвиваються. Однією з головних рушійних сил ринкових перетворень в Україні є тісне співробітництво з індустріальне розвиненими державами. По-перше, саме в цих країнах накопичено великий досвід ринкового господарювання, що може бути використаний в Україні, пристосований, адаптований до її специфічних умов і реалій. По-друге, налагодження економічного співробітництва з цими країнами виводить українські товари і послуги на потужні, вимогливі й жорсткі сучасні ринки, конкуренція на яких змусить наших підприємців прагнути до якісно нового рівня виробництва з урахуванням витрат, якості, фактороінтен-сивності, дизайну, маркетингу і т.ін. На цих ринках виробництво і зовнішня торгівля України в цілому мають перед собою світові орієнтири, що повинні сприяти прискоренню процесу органічного включення її економіки в господарські процеси і структури. Розширення і поглиблення контактів з індустріальне розвиненими державами, їхніми підприємцями і бізнесменами буде стимулювати поглиблення економічних реформ в Україні. По-третє, взаємодія із західними державами створює можливості одержання і прямої (цільової) фінансової підтримки для формування ринкової інфраструктури в Україні (мала приватизація, розвиток придатного підприємництва, підготовка і перепідготовка кадрів і т.ін.) та іноземних інвестицій, технологій, сучасного менеджменту, що вкрай необхідні в умовах ринкової трансформації економіки. Слід зазначити, що всі перераховані форми економічного спілкування тією чи іншою мірою знайшли своє втілення у практиці зовнішньоекономічних зв'язків України з розвиненими державами. Але це тільки перші кроки, і Україна потребує істотного посилення взаємодії з західним світом, помітного кількісного нарощування і якісного вдосконалення економічних взаємовідносин. Останнім часом активізувалися економічні контакти із США і Канадою, значний інтерес до України виявляє Японія, створюється нормативно-правова база для поглиблення і розширення відносин із країнами Європейського Союзу, країнами Північної, Центральної і Південно-Східної Європи. Документом, що регламентує економічні відносини України з державами Європейського Союзу, є Угода про партнерство і співробітництво. Це перша угода з країною СНД, що набрала чинності 1 березня 1998 р. Сторони домовилися про те, що подальша торгівля буде лібералізуватися відповідно до принципів ГАТТ і з урахуванням поправок, що були внесені за підсумками роботи останнього Уругвайського раунду. Відповідно до Угоди Європейський Союз знімає обмеження в торгівлі з Україною, за винятком групи так званих чутливих товарів, до яких належать сталь, вугілля, текстиль, сільськогосподарська продукція, ядерні матеріали. Товарообіг у вищевказаних галузях повинен регулюватися спеціальними угодами, на основі встановлених для України квот. Надзвичайно важливою для здійснення економічних реформ в Україні є її взаємодія з міжнародними фінансовими і торгово-економічними організаціями. У першу чергу мова йде про Міжнародний валютний фонд, систему Світового банку, Європейський банк реконструкції та розвитку, ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД та ін. Згідно з неапольським рішенням Великої сімки (1994 р.) Україна у разі проведення реальних реформ і досягнення макроекономічної стабілізації може протягом найближчих років одержати понад 4 млрд дол. США кредитів від МВФ і Світового банку, в тому числі 1,5 млрд дол. США стабілізаційного фонду підтримки національної валюти - гривні. Зокрема, відповідно до домовленостей 1997 р. Україна отримала від Світового банку і МВФ засоби для здійснення структурних змін в економіці, прискорення приватизації, соціального захисту, розвитку сільського господарства і енергетики обсягом понад 2 млрд дол. США. Важливою проблемою глобальної взаємодії є гармонізація зовнішньоторговельних умов і правил України з вимогами і нормами ГАТТ/СОТ, у якій наша держава має статус спостерігача з липня 1992 р. Приєднання України до ГАТТ і вступ до Світової організації торгівлі потребує істотного доопрацювання зовнішньоекономічного законодавства, приведення його у відповідність до звичаєвих процедур кількісних і якісних співвідношень у світовому співтоваристві. Мова йде про вдосконалення торгової, тарифної, податкової, фінансової, інвестиційної бази в Україні відповідно до світових норм і стандартів як передумови органічного і найбільш повного включення економіки України в міжнародні господарські відносини. Світовий досвід показує, що конкурентоспроможність країни в світогосподарських зв'язках, її пріоритети в міжнародному поділі праці забезпечуються в наш час за наявності декількох головних умов. По-перше, країна повинна мати досить розвинутий економічний, науково-технічний і інтелектуальний потенціал. По-друге, органічний контакт зі світовим господарством може забезпечити тільки наявність сучасної ринкової внутрішньої інфраструктури. По-третє, реалізація зовнішньоекономічної моделі має спиратися на сильну, акцентовану державну стратегію і політику. Оцінки і розрахунки показують, що в Україні є найважливіші передумови для здійснення незалежної, спрямованої на забезпечення національних інтересів зовнішньоекономічної стратегії - наявність ресурсного потенціалу, надзвичайно вигідне географічне положення, сприятливий клімат і т.д. Навіть та обставина, що рівень економічного і науково-технічного розвитку України не відповідає аналогічним показникам у найбільш розвинених державах, не може стати перешкодою для розвитку взаємовигідного поділу праці з іншими країнами. За загальним рівнем розвитку Україна вписується в світогосподарські процеси, і через якийсь час вона змогла б досить успішно адаптуватися у відповідні міжнародні структури. Однією з головних вихідних передумов є положення про те, що економіка України, подібно до багатьох інших держав, розглядається як частина єдиного світового господарства. Саме ця детермінанта спонукає до розгляду вузлових моментів економічної структури на основі порівняльних (конкурентних) переваг, що об'єктивно існують, які при побудові економічної системи повинні бути розвинуті, укріплені. Це і забезпечить економічну і соціальну ефективність суспільства.15.4. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
../../My Documents/В БИБЛИОТЕКУ/enbv.narod.ru/enbv.narod.ru/text/Econom/mzed/str/15.html - 123#123 Зовнішньоекономічна діяльність України регулюється законами і нормативними актами, прийнятими Верховною Радою України. Серед них у першу чергу необхідно назвати такі: "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про єдиний митний тариф", "Про захист іноземних інвестицій" та ін. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ухвалений 16 квітня 1991 p., закріплює принципи зовнішньоекономічної діяльності, визначає її суб'єктів і види, встановлює основи правового і економічного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, спеціальні правові режими, юридичну відповідальність. Цей Закон належить до законів прямої дії, що дає можливість підприємцям безпосередньо застосовувати його норми в процесі здійснення зовнішньоекономічних зв'язків. У ньому наведено перелік фізичних і юридичних осіб, що мають право на таку діяльність, а також усіх можливих видів і форм зовнішньоекономічної діяльності. Закон вводить правові основи її державного регулювання, включаючи питання ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій, розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті. В ньому сформульовані принципи оподатковування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, її митного регулювання і страхування зовнішньоекономічних операцій. У законі визначені спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності, заходи щодо захисту прав і законних інтересів держави та інших суб'єктів зовнішньоекономічної і господарської діяльності України. Закон України "Про єдиний митний тариф" базується на прийнятих міжнародних нормах, у першу чергу на рекомендаціях і рішеннях ГАТТ. Він спрямований на забезпечення максимальної відповідності нашого законодавства загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи та являє собою систематизований перелік тарифних ставок, які встановлюються на товари й інші предмети, якщо вони ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Закон визначає такі головні види мита: адвалорне, що розраховується у відсотках до тарифної вартості товарів і інших предметів; специфічне, що обчислюється у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, за які сплачується мито; комбіноване - об'єднує обидва зазначені вище види мита. Законом вводиться порядок обчислення ввізного, вивізного і сезонного мита. Визначається також сфера застосування особливих видів мита: спеціальних, антидемпінгових і компенсаційних. Спеціальні статті закону регулюють порядок обчислення й оплати мита, тарифні пільги і преференції. Обкладання митом товарів й інших предметів при їхньому ввезенні на митну територію України здійснюється за ставками Єдиного митного тарифу України, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р. Товарна класифікаційна схема Митного тарифу України базується на Гармонізованій системі опису і кодування товарів; у ній класифікуються практично всі товари, що наявні в міжнародній торгівлі. Товарна номенклатура будується на основі Гармонізованої системи і Комбінованої номенклатури ЄС. У зовнішній торгівлі України використовується також Загальна система преференцій, прийнята на II Конференції Організації Об'єднаних Націй з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) у 1968 р. Починаючи з 1993 p., Україна включена до числа країн, для яких Європейським Союзом встановлений тарифний преференційний режим. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки України постійно й неухильно трансформуються в ринковий режим функціонування, забезпечуючи органічне включення господарської системи країни в міжнародний поділ праці. Література
1. Бабанін О. Деякі проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України // Зовнішня торгівля. - 2000. - № 1. 2. Бернштам М.С. Продуктивные деньги: стратегия запуска неинфляционного економического роста в России // ЭКО. - 1995. - № 3. 3. Білорус О.Г., Лук 'яненкоД.Г. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія. - К., 2001. 4. Галицькі контракти. - 1997. - № 2. 5. Закон "Про єдиний митний тариф", ухвалений Верховною Радою України 5 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - 12 травня. - № 19. 6. Кириченко А.А. Внешняя торговля Украины на пороге третьего тысячелетия // Внешняя торговля. - 1999. - № 1-2. 7. Кириченко О.А. Деякі аспекти входження України у світову господарську систему // Економіка України. - 1997. - № 7. 8. Кириченко О.А. Стан, тенденції та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України // Зовнішня торгівля. - 1998. - № 1. 9. Петри А.П. Уроки Східної Азії // Проблеми економічного розвитку. - 1995. - №1. 10. Показники єдиного державного реєстру підприємств та організацій України: Стат. бюлетень. - К., 1999. 11. Соколенка C.I. Глобалізація і економіка України. - К., 1999. 12. Соколенка С.И. Глобальные рынки XXI столетия. Перспективы Украины. - К., 1998. 13. Тенденції української економіки. Березень 2000 / Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства. - К., 2000.