ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ
Зміст
Вступ
1. Поняття "інноваційна культура вчителя"
2. Інноваційні процеси у галузі освіти та їх комплексне вивчення
3. Основні підходи до проблеми творчих здібностей
4. Якості необхідні для формування інноваційної культури педагога
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
У наш час вимоги, які ставляться до будь-якої форми суспільної діяльності, незмінно пов'язують з культурою, тому що її високий рівень - необхідна умова ефективності будь-якої праці, а тим більш педагогічної.
Нова українська держава, нове суспільство, що будується відкритим, громадянським, потребує нового вчителя, нового учня. Тому зростання педагогічної майстерності вчителя, рівня його культури, мислення, світогляду завжди було й буде актуальною проблемою.
Сучасна соціально-економічна ситуація характеризується тим, що багато областей людської діяльності, у тому числі й освіта, стрімко розвиваються за рахунок упровадження різноманітних інновацій. Людині в цій ситуації треба бути не тільки виконавцем у їх здійсненні, але й безпосереднім творцем інноваційних процесів.
Таким чином, перед сучасною школою постає проблема формування вчителя-інноватора як носія інноваційної культури. Ми спробували розглянути. Особливості формування інноваційної культури вчителя через огляд самого поняття "інноваційна культура".
У цій роботі ми хотіли б звернути особливу увагу на сутність поняття "культура" як означення вищого прояву загальнокультурних, професійних й особистісних якостей, тому що культура, специфіка професії й особистість - три головні джерела інформації, ідей і натхнення, що дають можливість і визначають необхідність винаходити, експериментувати, застосовувати нове, корисне, ефективне.
Метою нашої роботи ми вбачаємо теоретичне обґрунтування та аналіз понять "інноваційна культура", "інноваційна культура вчителя" та умови її формування в сучасній школі.
1. Поняття "інноваційна культура вчителя"
Поняття "інноваційна культура вчителя" до цього часу є не достатньо вивченим. Воно розглядалося такими науковцями, як: Кларін М.В., Колеснікова Л.Ф., Турченко В.М., Борисова Л.Г., Ніколаєв А.І., Фокін В.М., Постряков А.А. та ін.
Інноваційна культура - це знання, уміння й досвід цілеспрямованої підготовки комплексного впровадження й усебічного освоєння нового в різних галузях людської життєдіяльності при збереженні в інноваційній системі динамічної єдності старого, сучасного й нового; іншими словами, - це вільне творіння нового з дотриманням принципу спадкоємності [5].
Загальновідомо, що людина культури - це духовно багата особистість, яка має творчі здібності, віддана своїй справі, захоплена нею. Формування такої особистості передбачає розвиток духовних потреб пізнання й самопізнання, краси, спілкування, творчості, пошуку сенсу життя, щастя, наявність ідеалу.
На основі теоретичного аналізу наукової літератури встановлено, що феномен "культура" багатозначний і характеризується складністю та багатовимірністю. Серед великої кількості визначень поняття "культура" можна виділити такі основні положення: суть культури - гуманістична, людинотворча, яка полягає в конкретизації загальнолюдських цінностей щодо кожної людини; продуктом й одночасно творцем культури є людина; головне джерело культури - діяльність людини; культура вбирає в себе способи й результати діяльності людини. Культура розглядається як механізм, що регламентує й регулює поведінку й діяльність людини, а сама людина є її носієм і ретранслятором, тобто культура - специфічно людський спосіб буття, який визначає весь спектр практичної та духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою.
З огляду на те що глибокі соціальні, духовні й економічні зрушення, які відбуваються сьогодні в Україні, спонукають до реформи системи освіти, що має сприяти утвердженню людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкриттю її здібностей, задоволенню різноманітних освітніх проблем, забезпеченню пріоритетності загальнолюдських цінностей, формуванню готовності вчителя до інноваційної діяльності, постає проблема формування інноваційної культури вчителя.
Інноваційна культура особистості все більше й більше визначається сьогодні (як, утім, і раніше) рівнем здатності тієї або іншої людини до творчого (продуктивного) й критичного (оцінюючого) мислення.
Творче мислення - це перш за все таке мислення, результатом якого є відкриття принципово нового розв'язання якоїсь задачі.
Критичне ж мислення є перевіркою запропонованих розв'язань із метою, припустімо, визначення галузі їх можливого застосування. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їх недоліки. Зрозуміло, що для ефективного розв'язання інноваційних задач необхідні обидва види мислення, хоча використовуються вони порізно (як правило, ці функції всередині інноваційної команди беруть на себе різні її учасники), бо критичне мислення часто є немовби перешкодою для творчого мислення, і навпаки.
2. Інноваційні процеси у галузі освіти та їх комплексне вивчення
Інноваційні процеси в галузі освіти виникали в різні історичні періоди й визначали її розвиток. Найбільш широкого масштабу вони досягли в кінці XIX - початку XX ст. в Росії, Німеччині, Франції та США, які відрізнялися яскраво вираженою творчою спрямованістю й нестандартністю підходів до навчання й виховання. Інноваційний досвід висвітлений у роботах С.Т. Шацького, А.І. Пискунова, З.І. Равкіна та ін. Педагогічні ідеї того часу були сприйняті і розвинені в школах Росії 20-30-х років (школах-комунах Наркомпроса, школах-лабораторіях та ін.). Педагогічні інновації виконують безліч функцій у розвитку освітньої системи й стають масовим явищем, вимагають управління творчими пошуками вчителів.
Інновації в освіті, що розуміються в широкому значенні як внесення нового, зміна, удосконалення й поліпшення існуючого, можна назвати іманентною характеристикою освіти, яка витікає з її основної сутності, значення. Адже новизна будь-якого засобу відносна як в особистому, так і в часовому плані. Те, що нове для однієї школи, одного вчителя, може бути пройденим етапом для інших. Новизна завжди носить конкретно-історичний характер. Немає значення, є в даний час ідея, концепція, технологія об'єктивно новими чи ні, можна визначити час, коли вони були об'єктивно новими (наприклад, новою у свій час була класно-урочна система Коменського). Народжуючись у конкретний час, прогресивно вирішуючи задачі певного етапу, новизна швидко може стати надбанням багато кого, нормою, загальноприйнятою масовою практикою або віджити, застаріти, стати гальмом розвитку в більш пізній час. Тому вчителю потрібно постійно стежити за новинами в освіті й здійснювати інноваційну діяльність. До основних функцій інноваційної діяльності вчителя відносяться прогресивні (так звані бездефектні) зміни педагогічного процесу і його компонентів: зміна в цілях (наприклад, новою метою є розвиток індивідуальності школяра), зміна в змісті освіти (нові стандарти освіти), нові засоби навчання (комп'ютерне навчання), нові ідеї виховання (Ю.П. Азаров, Д. Байярд, Б. Спок), нові способи і прийоми навчання (В.Ф. Шаталов), розвитку (В.В. Давидов, Л.В. Занков) та виховання молодших школярів (Ш.А. Амонашвілі) тощо.
Комплексне дослідження інноваційної культури як феномена людської діяльності, що виступає умовою відтворювання й змін соціального буття та є іманентним процесу людського розвитку на фазі постіндустріального суспільства, слід виконувати в контексті загального змісту культури, а також у розрізі структури інноваційної культури, виявлення її функцій та основних проявів, предметної діяльності, розроблення напрямів формування, впливу на ступінь розвитку інноваційних процесів та ефективність проведення державної інноваційної політики. При цьому детерміновані зв'язки інноваційної культури з буттям проявляються через суб'єкти та об'єкти інноваційного процесу [4].
Перш за все інноваційну культуру слід було б представити як явище професійне, оскільки саме професіонали, в якій би галузі вони не діяли, вносять нове в різні сфери суспільного життя - сфери праці, побуту, відпочинку, пізнання й спілкування. Проте ми починаємо з того, що початковою базою інноваційної культури педагога (можливо, і представників багатьох інших професій) є загальнокультурні (соціокультурні) якості особистості: духовність, громадянськість, ерудиція, оскільки всі вони пронизують зміст освітнього процесу, складають його атмосферу й повинні поступово ставати якостями учнів [1].
3. Основні підходи до проблеми творчих здібностей
Інноваційна культура особистості багато в чому залежить і від рівня розвитку її творчих здібностей. Тут потрібно відзначити, що існують як мінімум три основні підходи до проблеми творчих здібностей.
Перший підхід. У рамках цього підходу вважається, що як таких творчих здібностей немає, але як необхідна (але недостатня) умова творчої активності особистості виступає інтелектуальна обдарованість. Головну роль у детермінації творчої активності відіграють мотиви, цінності, особисті риси. Другий підхід. Творча здібність (креативність) є самостійним чинником, незалежним від інтелекту. У більш "м'якому варіанті" ця теорія свідчить, що між рівнем інтелекту й рівнем креативності (інновативності) є незначна кореляція.
Третій підхід. Високий рівень розвитку інтелекту припускає високий рівень творчих - здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності немає.
Деякі дослідники зводять проблему людських здібностей до проблеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особистості, шо володіють певною мотивацією й психічними рисами.
Загальновизнано,
талант - це максимальне здоров'я;
талант - це хвороба.
Традиційно другу точку зору пов'язують з ім'ям італійського психіатра, родоначальника антропологічного напряму в кримінології Чезаре Ломброзо (1835-1909), який, хоча й ніколи не стверджував про те, що існує пряма залежність геніальності й безумства, разом з тим наводив приклади саме на користь цієї гіпотези: він уважав, що сивина й облисіння, худина тіла, погана мускульна і статева діяльність, властива всім схибленим, дуже часто зустрічаються й у великих мислителів. Крім того, мислителям, разом зі схибленими, властиві, як він уважав, постійне переповнювання мозку кров'ю, сильний жар у голові й відчуття холоду в кінцівках, схильність до гострих хвороб мозку й слабка чутливість до. голоду й холоду.
Чезаре Ломброзо характеризує геніїв як людей самотніх, холодних, байдужих до своїх сімейних і суспільних обов'язків. Серед них непропорційно багато наркоманів і п'яниць, уважає він. Геніальна людина завжди хворобливо чутлива, погано переносить зміни погоди. У такої людини часто спостерігаються різкі спади, й підйоми творчої активності. Висновок: геніальність і безумство можуть поєднуватися в одній людині [5].
Більшість авторів виділяє наступні особистісні риси творців - інноваторів:
Незалежність, коли особистісні стандарти важливіші за стандарти групи, коли в наявності конконформізм оцінок і думок;
відвертість розуму: готовність охоче повірити своїм і чужим фантазіям;
висока толерантність до невизначених і нерозв'язних ситуацій, конструктивна активність у цих ситуаціях;
розвинене естетичне відчуття, прагнення до краси як до абсолютно невмотивованого задоволення;
часто поряд з цим згадують також упевненість у своїх творчих здібностях, у своїй обдарованості й силі характеру;
змішані риси жіночності й мужності в поведінці, що відзначають не тільки психоаналітики, але й генетики.
Можливо, до цих типових рис творців-інноваторів слід додати й таку характеристику, як відсутність прямих меркантильних інтересів у дослідницькій діяльності. Урешті-решт, мірою інтелектуальної активності служить інтелектуальна ініціатива, що розуміється саме як продовження розумової діяльності за межами ситуативної заданості, не обумовлене ні практичними потребами, ні зовнішньою або суб'єктивною оцінкою роботи.
Підвищення інноваційної культури особистості передбачає формування умінь і навичок подолання всякого роду перешкод, які можуть виникнути на шляху продуктивного інноваційного мислення. Серед таких перешкод потрібно назвати наступні:
конформізм - бажання бути схожим на інших людей; людина боїться виказати незвичайні ідеї через боязнь виглядати смішно або не дуже розумно;
цензура (перш за все і особливо - внутрішня, або занадто висока самокритичність); люди, які бояться власних ідей, як правило, не бувають інноваторами; необхідна якась рівновага між обдарованістю й самокритичністю, бо дуже прискіплива самооцінка може призвести до творчого тупика;
страх; боязнь невдачі також сковує уяву й ініціативу;
ригідність; це утрудненість в зміні способів діяльності в нестандартних умовах;
прагнення знайти розв'язання нової задачі негайно; але надмірно висока мотивація часто сприяє ухваленню неадекватних, помилкових рішень.
При формуванні інноваційної культури особистості слід також ураховувати й перешкоди критичного мислення:
1) побоювання бути дуже агресивним; відомо, що деякі з нас ще з дитинства засвоюють думку про те, що критикувати - значить бути боязнь відплати; критикуючи чужі ідеї, ми можемо викликати у відповідь критику своїх ідей.2) переоцінка власних ідей - ми неохоче ділимося тим, що нам подобається.3) надмірна стимуляція творчої фантазії; це також знижує критичність [10].
Інноваційне мислення, що генерує нові знання, напряму залежить від рівня професіоналізму інноватора, його здатності до систематичного отримання нової інформації, психологічної й діяльнісної спрямованості не на адаптацію, а на розвиток, на пошук нового.
Професійними якостями, які сприяють внесенню в освітній процес новизни високого рівня ефективності, поза сумнівом, є:
1) знання предмета;
2) технологічна культура;
3) психологічна культура. Про психологічну культуру треба сказати особливо. Педагог знаходиться в безпосередньому контакті з людьми, більш того, - з дітьми. Зрозуміло, що необхідно володіти психологічною компетентністю тому, хто віч-на-віч, щодня, за непростих обставин повинен створювати прийнятне людям, комфортне середовище, запобігати конфліктам, викликати щирий інтерес до того, що відбувається, налагоджувати співпрацю й співдружність у колективі. Ясно, що психологічна культура потрібна не тільки педагогам, вона об'єктивно необхідна представникам багатьох професій. Без неї ніякі інновації виникати не можуть, хоча б тому, що самому новатору важче за всіх - треба не пасувати перед невідомістю, невдачею, тим більше зуміти з гідністю переносити успіх. "Вогонь, вода й мідні труби" - це доля першопрохідців. Уміти психологічно грамотно підтримувати не тільки тонус оточуючих, але й регулювати власне самопочуття дуже важливо [2].
4. Якості необхідні для формування інноваційної культури педагога
Проте частіше за все дослідники підкреслюють, що в тих сферах суспільно значущої діяльності, де неодмінною умовою є прояв особистих якостей, - в мистецтві, науці і, звичайно, у сфері освіти, - найважливішим чинником інноваційного розвитку сфери є певні якості особистості. З цією очевидною обставиною не можна не погодитися. Але при цьому слід виділити, які саме якості, перш за все, необхідні для формування інноваційної культури педагога.
Можна виокремити три групи таких властивостей особистості:
1) ставлення до дітей як до суб'єктів, які розвиваються;
2) культура людської взаємодії;
3) ставлення до себе як до суб'єкта, який розвивається.
Якщо про перші дві властивості часто говорять і пишуть, то про розуміння педагогом себе як особистості, здібної до розвитку, говорять тільки в професійному плані. Проте ми вважаємо, що усвідомлення себе як людини, яка розвивається до кращого, усвідомлено й цілеспрямовано, знаходить позитивні зміни, нові здібності й риси вдачі, дуже важливо. Оновлення навколишнього життя без оновлення себе, мабуть, неможливе. Це взаємопов'язані процеси.
Творчі орієнтації та інноваційні установки у своїй основі залишаються без потреби, багато які з учителів просто не мають змоги їх застосувати. Для того щоб інерція буденного шкільного життя була зламана енергією новаторського духу, необхідно створити відповідні соціально-економічні й морально-психологічні умови.
Творча активність учителів та учнів - необхідна умова успіху радикальних змін в освіті, а значить, і в суспільстві. Наскільки були включені вчителі в зміни, що відбуваються, як вони взаємодіють з учнями, батьками, адміністрацією в нових умовах, що вимагають уміння будувати відносини на демократичній і гуманістичній основі, на нових принципах педагогічного й економічного мислення - все це вимагає подальших досліджень, а головне - поліпшення якості управління, культурно-побутових умов, збагачення та оновлення способу життя й професійної діяльності педагогів системи освіти.
Для розвитку й реалізації творчого потенціалу, якщо не всіх, то більшості вчителів, особливо молодих, необхідно забезпечити комплекс соціально-економічних, професійно-педагогічних, соціально-психологічних заходів.
Висновок
Таким чином, інноваційна культура вчителя - це професійне явище, початковою базою якого є загальнокультурні (соціокультурні) якості особистості: духовність, громадянськість, ерудиція. Вони залежать від розвитку особистісних якостей педагога, рівня розвитку його творчих здібностей.
На основі теоретичного аналізу наукової літератури встановлено, що феномен "культура" багатозначний і характеризується складністю та багатовимірністю. Серед великої кількості визначень поняття "культура" можна виділити такі основні положення: суть культури - гуманістична, людинотворча, яка полягає в конкретизації загальнолюдських цінностей щодо кожної людини; продуктом й одночасно творцем культури є людина; головне джерело культури - діяльність людини; культура вбирає в себе способи й результати діяльності людини.
Перш за все інноваційну культуру слід було б представити як явище професійне, оскільки саме професіонали, в якій би галузі вони не діяли, вносять нове в різні сфери суспільного життя - сфери праці, побуту, відпочинку, пізнання й спілкування.
Головне завдання, яке - стоїть перед системою управління освітою, - створення комплексу соціально-економічних й організаційно-педагогічних умов, що дозволяють розкрити величезний потенціал соціальної енергії кожного конкретного педагога, а отже, і творчий потенціал само-. розвитку кожного вихованця, школяра.
Список використаної літератури
1. Афанасьев Е.Д., Борисова Л.Г. Инновационная культура педагога //
2. Гриньова В.М. Соціальні аспекти педагогічної культури вчителя / Педагогіка та психологія: Збірник наукових праць / За заг. редакцією І.Ф. Прокопенка. - X.: ХДПУ, 2001. - Вип. 19. - 4.1
3. Гусєв В. Формування інноваційної культури як пріоритет державної інноваційної політики // Освіта і управління. - 2003. - Т.6. - Ч.2.
4. Николаев А.И. Инновационное развитие и инновационная культура // Наука и наукознавство. - 2001. - № 2.
5. Фокина В.Н. Инновационная культура преподавателя ВУЗа: теоретическая модель социологического исследования // Инновации в образовании. - 2001. - № 1.