Політичні орієнтації молоді - Реферат

Міністерство науки і освіти України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

ФАКУЛЬТЕТ СОЛІОЛОГІЇ І ПРАВА

З курсу «Соціологія молоді»

На тему:

«Політичні орієнтації сучасної української молоді»

Виконав: студент 3-го курсу

групи АМ-74

Русинов Л.
А.

Перевірила: к. ф. н. доц.. Романовська Е. В.

Київ 2010

План

Вступ

1. Особливості формування політичної культури сучасної молоді

2. Політична соціалізація молоді

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Нинішній етап розвитку українського суспільства, який характеризується продовженням трансформаційних процесів у сфері суспільних цінностей та ідеалів, породжує серйозні модифікації глибинних взаємовідносин людини з державою, владою, політикою і призводить до значних змін у формах становлення політичної культури особистості. В молодіжному середовищі триває переоцінка суспільних та культурних цінностей попередніх поколінь. Відтак переривається наступність і послідовність передачі соціокультурного і політичного досвіду, що призводить до ціннісно-нормативної кризи та ідеологічного вакууму. Ці обставини спонукають до підвищення уваги суспільства до молодої людини як суб’єкта соціально-політичного буття.

Проблеми розвитку політичної культури українських громадян під кутом зору узагальнюючих політико-психологічних характеристик індивіда, ступеня його політичної розвиненості, уміння реалізувати політичні знання у межах нинішньої політичної системи досліджують такі вчені, як В. Бебик, М. Головатий, Є. Головаха, Л. Карамушка, М. Корнєв, В. Лісовий, Н. Паніна, Ю. Пахомов, В. Ребкало. Акцент на національній культурі, національному характері та менталітеті ставиться у працях Л. Нагорної, М. Пірен, О. Рудакевича. Власне психологічні чинники процесу формування політичної культури особистості через аналіз процесу її політичної соціалізації, політичної ідентифікації досліджуються у розвідках Н. Гедикової, Н. Дембицької, М. Катаєвої, С. Макеєва, В. Москаленко, А. Надточія, В. Циби, Н. Юрій .

На підставі теоретичного аналізу наукового доробку західних та вітчизняних дослідників, систематизації їхніх підходів у цілісну структуру процес формування політичної культури особистості можна визначити як усвідомлення та засвоєння соціально-політичних норм, принципів, відносин (суспільної свідомості загалом), інтеріоризації їх у власні, особистісні психологічні структури політичної свідомості з урахуванням соціально- та індивідуально-психологічних властивостей особистості, а також відтворення цього нового рівня самосвідомості у різних формах політичної поведінки та самоактуалізації з метою реалізації себе як дієвого суб’єкта суспільно-політичної діяльності.

Саме тому рівень сформованості політичної культури визначається ступенем розвитку політичної свідомості особистості (наявністю впорядкованої структури її ідейно-політичних настанов, значною вагою політичного рівня в структурі ціннісних орієнтацій) та характером її дієво-практичної реалізації, що свідчить про сформованість особистісного стилю політичної самоактуалізації.

1.
Особливості формування політичної к
ультури сучасної молоді

Основними складовими дослідження політичної поведінки особистості є аналіз ідеографічних (переважно соціальних і соціально-психологічних) факторів становлення політичної поведінки, визначення її мотивів і конкретних форм актуалізації на емоційному, когнітивному і дієвому рівнях репрезентації. Тому методика дозволяє проаналізувати характер політичної активності або іммобільності особистості, починаючи з дитячих років і досьогодні, вплив домінуючих факторів на становлення політичних переконань, форми прояву політичної активності на когнітивному (у вигляді інтересу до політичних подій) та дієвому (безпосередній участі в політичному житті суспільства) рівні.

З метою аналізу ступеня актуалізації політичного ціннісного рівня у структурі свідомості сучасної молоді було використано методику дослідження структури ціннісних орієнтацій особистості (СЦОО) В. Дмитрієва, створену на основі традиційних вербальних методів діагностики ціннісних уподобань: методики вибору цінностей С. Рубінштейна, методики Рокича – Ядова, методики Д. Леонтьєва. Проте, на відміну від названих методик, методика СЦОО має проективно-малюнкову основу і власну концептуально обґрунтовану структуру. Увага акцентується на системно-динамічних аспектах актуалізації індивідуальних цінностей (від рівня емоційних оцінок через їх когнітивне визначення до конкретно-дійової верифікації).

Розглянемо особливості політичної поведінки сучасної молоді, яка є певним інтегруючим та результуючим утворенням формування ідейно-політичних настанов і політичного ціннісного рівня особистості, способом їхньої реалізації та виникає на певному віковому етапі. Відповідно до теоретичних засад дослідження (було проаналізовано стадіальний характер процесу формування політичної культури та виокремлено основні вікові групи молоді залежно від характеру осягнення політичної дійсності), уявляється доцільним створення двох груп респондентів за віковими параметрами: 1) респонденти віком 16 – 18 років (104 чол.); 2) респонденти віком 19 – 25 років (206 чол.). Причому для першої групи характерне емоційно-когнітивне сприйняття політичної реальності, тоді як у представників другої групи до нього долучається ще й дієво-практична реалізація власних політичних уподобань.

Розглянемо результати первинного статистичного опрацювання даних групи респондентів віком 16 – 18 років, для яких властиве переважання емоційно-когнітивних компонентів ставлення до політичної сфери життєдіяльності. Аналіз засвідчив, що ці респонденти практично не залучені до реального політичного життя (незважаючи на запропоновану 7-бальну шкалу оцінювання, абсолютна більшість відповідей концентрується у межах найнижчих показників).

Подальший аналіз власне форм політичної залученості засвідчив превалювання таких її видів, як участь у молодіжних громадсько-політичних організаціях (однак слід зауважити, що лише 9,6 % респондентів оцінили ступінь прояву цього виду залученості як середній або трохи вищій за середній), участь у підготовці та проведенні передвиборчих кампаній (лише 2,9 % відзначили середній та трохи вищий ступінь прояву). Інші форми політичної залученості мають показники нижчі за середні або зовсім не проявились у структурі політичної активності респондентів. Відтак логічною є дуже низька оцінка респондентами важливості політичної сфери для власної життєдіяльності, як і оцінка власних можливостей досягти бажаних результатів у політиці. Серед відповідей зовсім немає таких, що демонстрували б високі або хоча б вищі за середні показники. Навіть середнє значення в оцінюванні важливості політичного аспекту життя обрали 2,9 % респондентів, а в оцінюванні власних можливостей – 1,0 %.

Такі результати доволі очікувані, якщо виходити з теоретичного положення про мінімальне або практично нульове дієве політичне залучення респондентів віком 16 – 18 років. Проте неочікуваним виявився дуже низький інтерес до суспільно-політичного аспекту буття, адже когнітивний компонент сприйняття політичної реальності має бути в цьому віці домінуючим стосовно емоційного компонента. Так, лише 21,2 % респондентів проявляють власну зацікавленість у політичних подіях шляхом частого обговорення політичних реалій із знайомими людьми, 19,2 % – шляхом читання статей у пресі на політичні теми, 21,2 % – перегляду та обговоренню політичних програм телебачення і радіо. 25 – 27 % респондентів зовсім не виявляють інтересу до політичного життя.

Проаналізуємо результати первинного статистичного опрацювання даних групи респондентів, що складається з осіб віком 19 – 25 років, які теоретично мають демонструвати не лише емоційно-когнітивне ставлення до політичної дійсності, але й виявляти дієво-практичне втілення власної позиції. Аналіз дозволяє констатувати низький рівень реальної, дієвої залученості цієї групи молоді до суспільно-політичної діяльності, хоча у порівнянні з попередньою групою він, безумовно, вищий. Так, лише 15,1 % респондентів від загальної кількості опитаних оцінюють власну участь у політичному житті країни як вищу за середню (з них лише 2,4 % як високу), 80,1 % – як досить низьку, із них 43,2 % зовсім не беруть участі в політичному житті.

Розглянемо окремі показники політичної активності, які, по суті, доступні для всієї групи респондентів і можуть бути реалізовані без особливих зусиль. А саме – електоральну участь та інформаційну залученість до політичного процесу.

Так, 57,3 % респондентів, які мають юридичне право брати участь у виборчому процесі, проявляють політичну активність вищу за середню, і лише 19,4 % зовсім не беруть участі в електоральній діяльності. Всі інші оцінили власну електоральну активність як середню або трохи нижчу за середню, проте не як мінімальну, що свідчить про певний інтерес до виборчого процесу, який, вірогідно, залишається на рівні зацікавленості перебігом передвиборчої кампанії, не переходячи у її дієве втілення – безпосереднє голосування.

Проаналізуємо ступінь зацікавлення цієї групи у політичному житті країни, ступінь її інтересу до суспільно-політичних проблем та подій. Такий вияв активності не можна назвати реальною політичною участю або справжньою активністю, бо він не здійснює перетворюючого впливу на політичну дійсність, проте засвідчує особисту політичну зацікавленість і приналежність, яка має пасивно-споглядальний характер. Так, 65,5 % респондентів беруть досить активну участь в обговоренні політичних реалій життя із знайомими, 51,9 % читають газетні та журнальні статті на політичні теми, 53,9 % переглядають і обговорюють політичні програми телебачення і радіо. Відсоток тих, хто цим зовсім не цікавиться, становить всього 9 – 16 %. Решта тільки час від часу виявляє інтерес до політичних подій.

Отже, спостерігається досить суперечлива ситуація. З одного боку, високий інтерес до політичних подій та явищ у суспільстві, висока електоральна активність. З іншого – дуже низькі показники реальної політичної участі та представленості політичного ціннісного рівня в структурі свідомості сучасної молоді. По-перше, таке становище можна пояснити недосконалістю процесу політичної соціалізації в сучасних умовах, коли спостерігається відірваність молодого покоління від політичного життя країни, бракує механізмів їх реальної взаємодії. Молодь зневірена у власних силах, не відчуває достатніх можливостей для впливу на перебіг політичних подій. По-друге, можливою причиною є недовіра до сучасних органів державного управління, політичних партій, поширення стереотипу „політика – брудна справа”, а тому відбувається пошук інших сфер самоактуалізації і самореалізації.

Вплив цих причин, вірогідно, залишається актуальним і при оцінці даною групою респондентів значущості політичної сфери життєдіяльності для власного існування, і при оцінюванні власних можливостей у досягненні бажаних результатів та статусу в політиці. Так, лише 9,7 % респондентів надали політичному аспекту особистого життя дуже високого значення, а 4,8 % заявили, що мають значні сили та здібності для досягнення бажаного.

Таким чином, процес формування політичної культури молоді в сучасних умовах виявляє феномен затримки політичного розвитку, адекватного віковим вимогам у засвоєнні та відтворенні політичної дійсності, що пов’язано з кволістю системи соціалізуючих політичних інститутів і цілеспрямованого впливу політичної освіти.

На підставі аналізу політичної культури сучасної молоді можна констатувати низький рівень її сформованості, який проявляється у: неузгодженості структури ідейно-політичних настанов, домінуванні емоційного рівня сприйняття основних ідеологічних течій і політичних цінностей, що засвідчує переважання неусвідомленого сприйняття конкретних ідейно-політичних напрямків; низькій актуалізації політичного ціннісного рівня в структурі свідомості молоді, домінуванні емоційного рівня політичних ціннісних орієнтацій, зменшенні інтенсивності їх прояву на когнітивному та звуження практичного втілення на дієвому рівнях; низькому ступені когнітивної залученості в групі респондентів віком 16 – 18 років і низькому рівні дієвої залученості в групі респондентів віком 19 – 25 років при досить високому рівні їх когнітивної зацікавленості.

Така суперечлива ситуація, що характеризується відносно високою привабливістю політичних цінностей, значним інтересом до політичних подій і явищ, досить високою електоральною активністю, з одного боку, та низькими показниками реальної політичної участі, з іншого, є наслідком недосконалості процесу політичної соціалізації в сучасних умовах, коли спостерігається відірваність молодого покоління від політичного життя країни та не існує механізмів їх реальної взаємодії, зниження впливу сім’ї і школи як основних агентів первинної політичної соціалізації.

2.
Політична соціалізація молоді

Аналіз сукупності проблем, що виникають у зв’язку з реалізацією завдань трансформації українського суспільства, потребує врахування позицій різних соціальних груп та категорій населення, їх налаштованості на підтримку змін, їх ставлення до реформаційних процесів. Важливим аспектом такого аналізу є з’ясування позицій та настроїв молодого покоління – дітей та молоді, що складають близько 36 % в загальній кількості населення. Проблеми молоді достатньо активно розробляються в політологічних дослідженнях України, зокрема в роботах таких авторів як Г. Гончарук, Л. Волинець, Н. Гедікова, Л. Лясота, В. Ярошенко та багатьох інших. Разом з тим, цілий ряд питань залишаються недостатньо вивченими. Зокрема це стосується впливу ціннісних орієнтацій на політичну поведінку молоді, факторів зміни пріоритетів між особистісним та суспільним тощо. Тож звернемо увагу на ці питання, використовуючи в якості базового фону результати регіонального моніторингу орієнтацій молоді, що навчається. Кожна вікова група молодіжного середовища має свої специфічні проблеми, що стимулюють, або навпаки стримують її соціальну активність. Але існують і найбільш узагальнені, які визначають значною мірою тенденції участі молоді в загальносуспільних справах. Загальновживане визначення категорії молодь ґрунтується на нормативному її визначенні, під яке підпадають юнаки та дівчата до 35 років. Саме таке вікове обмеження використовується в законодавстві України з 2004 року. Раніше воно було трохи нижчим, обмежуючись 28 роками. Нинішня вікова межа наближена до світових стандартів.

Поглянемо на найбільш складні і болючі проблеми, з якими стикається молодь на сучасному етапі розвитку нашої держави і суспільства. Ці проблеми носять як економічний так і моральнодуховний характер. Зокрема, навіть у докризовий період значною була частка молоді серед безробітних. В середньому вона складає до 40 %. Тим більше ускладнюється ситуація в умовах фінансовоекономічної кризи. Адже в більшості сфер зайнятості існує потреба в досвіді роботи, чого молоде покоління ще не має. Тому гарантії першого робочого місця – це надзвичайно складна проблема. Крім того непростим економічним показником виступає розмір заробітної плати. Знову ж таки, за відсутності належного кваліфікаційного рівня і трудового стажу заробітна плата молоді складає приблизно 60 % середнього рівня цього показника. До того ж вона нерідко менша офіційного прожиткового мінімуму, визначеного законодавчо для вікової групи 18 літніх. І це при тому, що у 36 % вибір професії диктується очікуванням високих прибутків. Це породжує незадоволення існуючою в країні ситуацією, і може мати подвійні прояви. Йдеться або про повне розчарування у можливостях чесною працею задовольняти свої потреби. А це стає підґрунтям асоціальної, неправомірної поведінки частини молоді. В результаті маємо 52 % серед засуджених – представників молоді. З іншого боку, ми спостерігаємо максимальну активність, спрямовану на підвищення статусу через набуття другої спеціальності, перекваліфікацію, підвищення кваліфікації тощо.

Сьогодні 80 % випускників шкіл орієнтовані на продовження навчання. Тобто, формуються на такому непростому економічному підґрунті зовсім різні соціально-психологічні і соціально-культурні типи. Включення їх в суспільні процеси призводить в одному випадку до прискорення реформаційних тенденцій на засадах набуття нових знань та навичок. А щодо інших, то їх наявність набуває руйнівного значення для всієї системи суспільства. Крім того, нинішня непроста ситуація призвела до зміни ціннісних пріоритетів. Для абсолютної більшості молоді сьогодні найважливішими є цінності мікрорівня – сім’я, здоров’я, друзі та матеріальні статки. І лише близько 5 % на перше місце в шкалі цінностей виводять інтереси суспільства. Правда останнє не є зовсім однозначним свідченням зниження інтересу молоді до суспільнозначущих справ. Адже 36 % пов’язують своє майбутнє саме з Україною, що означає певне місце, що відводиться державі в житті окремої молодої людини. І визначаючи таке місце держави молодь в такий спосіб демонструє свою зацікавленість в її розвитку. Сподівання на державу пов’язані і з попередньо набутим соціальним досвідом людини, зокрема у дитинстві та підлітковому віці. Той факт, що в Україні понад 100 тис. дітей-сиріт, наприклад, може слугувати підставою для тісного зв’язку між усвідомленням молодою людиною своєї прямої залежності від держави і надто гіпертрофованих сподівань на державу та очікувань від державного патронату. Це може знижувати власну ініціативу щодо набуття певного соціального статусу. З іншого боку, отримуючи державну підтримку ці люди можуть стати базою для активної участі у розбудові держави, повертаючи свого роду борг. Якщо ж, в свою чергу, держава не належним чином реалізує гарантії прав дітей-сиріт, це може спричинити до напружених стосунків з частиною цих дітей на шляху їх подальшої соціалізації та перетворення їх у невід’ємну складову соціуму. Замість толерантності ми можемо отримати конфронтацію щодо державних інституцій та процесів в рамках реалізації державних стратегій. На цьому ґрунті формуються контркультури, що виступають руйнівним фактором щодо суспільного життя. Чи фактор дитячої безпритульності, соціального сирітства, дітей з неблагополучних сімей. Адже близько 30 тис. дітей шкільного віку за офіційною статистикою сьогодні не відвідують школу. Ця категорія, переходячи з вікової групи дітей та підлітків на наступний рівень, не спроможна адаптуватись до правових та соціальних норм дорослого життя, продукуючи і в подальшому всі недоліки та негаразди попереднього етапу свого життя.

Наприклад, на початок 2009 року реєстр служби у справах дітей Одеської області налічував понад 4,5 тис. тих, хто в той чи інший спосіб виявив асоціальну поведінку. Яке найближче майбутнє очікує їх? Непростою проблемою стала нині для України і ситуація щодо дітей, чиї батьки працюють за кордоном. Економічно ці діти забезпечені, що розглядається батьками як гарантія їх майбутнього. Але морально-психологічні чинники нерідко спрацьовують проти такої світлої перспективи. Без батьківського догляду і поза межами державної опіки частина цих дітей теж опиняється на хибному шляху, адаптуючись до норм вуличних субкультур, а то й прямих контркультур. Чи стануть вони зацікавленими в перспективах державного розвитку? Невипадково до 40 % підлітків наголошують при опитуваннях, що хотіли б жити в іншій країні. А це зменшує соціальну базу реформ, стримує перспективний розвиток. Тому над такими питаннями щодо молоді слід серйозно замислюватись, розробляючи державну політику. Підставами для оптимістичних прогнозів може слугувати те, що іноді формальні прояви і фактичний зміст відносин не співпадають.

Існує протиріччя між ставленням молоді до соціалізованого буття і реальною політичною поведінкою. Так, відповідаючи на питання чи хотіли б молоді люди приймати участь в політичному житті країни 40 % відповідає позитивно, хоч і не дуже розуміючи і уявляючи собі форми такої участі. Наприклад, 18 % хотіли б бути депутатами, при цьому лише 8 % готові працювати в політичних організаціях (партіях), що за умов функціонування пропорційної виборчої системи практично неможливо. Тобто, існує значний потенціал піднесення ролі молоді в політичному реформуванні суспільства через впливи на зміст та рівень процесу її соціалізації. Певною мірою потребує корекції і спрямування молоді щодо участі у перетвореннях конкретних життєвих сфер. Зокрема це стає очевидним стосовно привабливості окремих сфер зайнятості. Більшість молоді на перше місце виводить сферу бізнесу як сферу своїх прикладних інтересів. При цьому йдеться не просто про рядову участь в бізнесових процесах, а про керівні важелі. Вже на рівні випускників шкіл 48 % воліли б бачити себе власниками підприємств, а не менеджерами. Найменш привабливими для молоді виявились виробнича сфера і сільське господарство. А саме в цих галузях відчувається нестача молодих кадрів, що не сприяє оновленню і прогресу. Тут трудова мотивація молоді надзвичайно слабка, що стримує реформування цих важливих в цілому для суспільства галузей. Це ще раз підтверджує необхідність ліквідації деформацій в процесі соціалізації молоді, продиктованих сукупністю економічних, політичних, культурних та духовних чинників, що склалися в суспільстві на його перехідному етапі розвитку. Подібні складнощі мають враховуватись при розробці молодіжної політики зокрема та державних стратегій в цілому.

Вирішуючи економічні, соціальні, культурні проблеми молоді як специфічної демографічної категорії, дотримуючись громадянських і політичних прав молоді, ми таким чином формуємо у неї ціннісні орієнтації, що відповідають цілям і інтересам національної держави та всього українського суспільства, а також узгоджуються з сучасним розумінням загальнолюдських цінностей. Така орієнтація молоді стимулює її безпосередню участь в державній політиці реформ, перетворює молодь в активний політичний ресурс суспільства. Цьому сприятиме достатньо чітке формування державних пріоритетів у внутрішній і зовнішній політиці, доступних для розуміння, обґрунтованих наявними суспільними ресурсами, з ясним баченням перспективи. Потенційні можливості молоді мають бути використані як заради неї самої так і для процвітання суспільства і держави в цілому. Особистісні і суспільні інтереси мають узгоджуватись для досягнення оптимальної моделі соціалізації сучасної молоді. В свою чергу подібна модель створює дієве підґрунтя активної політичної участі молоді в трансформаційних перетвореннях всіх сфер життя України. Підтвердженням значних потенційних можливостей такої соціальної активності молоді виступають існуючі форми її безпосередньої участі у суспільному житті. Це різноманітні за спрямованістю молодіжні організації та рухи, молодіжні парламенти, молодіжні аналоги керівних структур місцевого та регіонального рівня тощо. Очевидною є також молодіжна складова ряду політичних сил, включених до політичного процесу сучасної України, а також залучення молоді до різноманітних політичних та соціально-протестних акцій.

Все це підтверджує висновок щодо широких можливостей через впливи на процес соціалізації збільшувати рівень зацікавленості молоді в трансформації суспільства. І саме з цим безпосередньо пов'язані перспективи подальшого розвитку України на шляху демократичних перетворень. Стратегії і ініціативи щодо державного і суспільного розвитку мають спиратись на молодіжний ресурс, пропонуючи молоді належне місце не лише на рівні споживачів, а й творців соціального продукту на загальнодержавному, регіональному, місцевому чи галузевому рівнях. Вдосконалення шляхів і механізмів соціалізації в такий спосіб перетворюється у чинник прискореної адаптації молоді до сучасного соціального середовища та до засвоєння нею принципів і норм функціонування цього середовища. А це стимулює зацікавленість самої молоді в своїй безпосередній та активній участі у всіх перетвореннях, які відбуваються в державі та суспільстві. Тож через соціалізацію ми створюємо умови ефективних суспільних реформ, перетворюючи молодь в їх рушійну силу. Адже активна участь сприятиме як реалізації власних інтересів молоді так і зростаючих суспільних потреб. Подібне поєднання – шлях до максимальної ефективності і результативності суспільних змін.

Висновки

Отже, проблеми, притаманні українському суспільству в періодсуспільно-олітичнихтрансформацій,формуютьспецифічнідовготривалі стратегічні життєві установки і ціннісні орієнтації, і в першу чергу це впливає на молодь. Молодь – динамічна, енергійна й критично мисляча частина суспільства, яка володіє величезним соціальним і творчим потенціалом. Виходячи з цього, створення сприятливих економічних та соціальних умов для особистого зростання молодих людей, формування їх творчої активності, здібностей, навичок повинно бути основою державної молодіжної політики, центром уваги всіх соціальних інститутів суспільства. Головний висновок полягає в тому, що наміри молодих людей певною мірою залежать від їх соціального самопочуття, емоційного стану; крім зовнішньополітичних умов на формування індивіда впливає також побут, психологічні підвалини соціалізації людини, те, що молодь є передовою групою суспільства, яка визначає зміст і характер сьогоднішнього та завтрашнього розвитку українського суспільства.

У рефератіаналізуються політичні орієнтації сучасної української молоді. Автор зазначає, що сучасна молодь України не занадто переймається політичними подіями, які відбуваються в суспільстві. Серед тих, хто цікавиться політикою, більше чоловіків та молоді з міста. Зацікавленість політичними процесами зростає з підвищенням рівня освіти. Молодь більше приваблює соціал-демократичний напрямок й організації екологічного та природоохоронного спрямування.

Список використаної літератури
:

1. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України вiд 05.02.1993, № 2998-XII //http://zakon1.rada.gov.ua.

2. Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні:Декларація вiд 15.12.1992, № 2859-XII // http://zakon1.rada.gov.ua.

3. Остапенко М. Політична свідомість студентської молоді всучасній Україні // Нова політика. — 1998. — № 4. — С 28.

4. Боднар В. М., Вегеш М. М. Про деякі питання викладання курсу політології в Угорській і Чеській Республіках //Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку. 36. наук, доп. і ст. — К.: Вид-во Європ. ун-ту. — 2000. — С. 24—30.

5. Ціннісні орієнтації учнівської молоді. – Соціологічнийбюлетень. – Одеса, 2008. – Вип. 81.

Обсуждение:

comments powered by Disqus

Название реферата: Політичні орієнтації молоді

Слов:	3412
Символов:	27506
Размер:	53.72 Кб.

Вам также могут понравиться эти работы: